Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №175/3128/23 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/3128/23

Провадження № 2/175/829/23

РІШЕННЯ

Іменем України

"27" липня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Білоусової О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Яшиної М.В.,

представника позивача - адвоката Сидоренко О.А.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Сагайдака А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання угоди,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 181 379,04 євро, що складаються з: 16 446,53 євро – частки від результатів спільної діяльності після продажу будинку; 1 480,19 євро – 3 % річних за прострочення її виплати; 149 956,26 євро – коштів, що підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України; 13 496,06 євро – 3 % річних за прострочення повернення цих коштів.

Позов обґрунтовано тим, що у 2013 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була досягнута домовленість про спільне фінансування будівництва житлового будинку в м. Підгородне та придбання земельної ділянки в с. Новоолександрівка, що оформлено угодою «Дорожня карта» від 22 травня 2013 року. На виконання домовленостей позивач передав відповідачу 70 000 євро для інвестування у будівництво та придбання земельної ділянки. Однак земельну ділянку придбано не було, а відповідна частина домовленостей залишилася невиконаною.

21 червня 2014 року сторони уклали договір, згідно з яким у будівництво будинку в м. Підгородне ОСОБА_1 інвестував 170 000 доларів США, а ОСОБА_2 – 170 000 євро. Вказані кошти мали бути повернуті сторонам після продажу будинку з урахуванням його вартості. Позивач посилається на рішення судів, які набрали законної сили, та постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року, якими встановлено факт внесення ним 170 000 євро у будівництво спірного об`єкта.

На думку позивача, з 01 липня 2020 року, після продажу будинку, настав строк виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення вкладених коштів. Оскільки будинок був проданий за 900 000 грн., частка позивача відповідно до його внеску становить 16 446,53 євро. За прострочення її виплати позивач нарахував 3 % річних у розмірі 1 480,19 євро.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації вартість основних засобів становила лише 2 400 грн. З огляду на це він вважає, що фактичні витрати на будівництво склали лише 43,74 євро пропорційно його частці, а тому решта внесених ним коштів у сумі 149 956,26 євро підлягає поверненню як безпідставно набуте майно відповідно до ст. 1212 ЦК України. Оскільки відповідач не повернув ці кошти після продажу будинку, позивач також нарахував 3 % річних у сумі 13 496,06 євро.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просить стягнути з відповідача загалом 181 379,04 євро.

31 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позову. Він зазначає, що судами у попередніх справах вже встановлено факти зловживання позивачем процесуальними правами та ухвалено рішення, зокрема Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 року у справі №191/2407/15. Відповідач заперечує твердження позивача про те, що судовими рішеннями встановлено факт внесення ним 170 000 євро у будівництво будинку в м. Підгородне. На його думку, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року таких обставин не встановлювало, оскільки вони не були предметом доказування. Тому позивач не звільняється від обов`язку довести факт передачі коштів та їх розмір. Відповідач зазначає, що належних і допустимих доказів передачі 170 000 євро матеріали справи не містять.

Відповідач вказує, що у 2013 році сторони уклали угоду «Дорожня карта», відповідно до якої позивач мав профінансувати завершення будівництва будинку в м. Підгородне, придбання земельної ділянки в с. Новоолександрівка та будівництво на ній житлового будинку. На підтвердження цього відповідач отримав від позивача 70 000 євро, що підтверджується розпискою. За твердженням відповідача, ним були вжиті заходи щодо придбання земельної ділянки: укладено попередній договір купівлі-продажу та сплачено завдаток. Проте основний договір не був укладений через невиконання позивачем обов`язку щодо фінансування придбання земельної ділянки. Внаслідок цього завдаток був втрачений, а домовленості щодо будівництва в Новоолександрівці не реалізовані саме з вини позивача, що, на думку відповідача, вже встановлено рішенням суду у справі №191/2407/15.

Відповідач також зазначає, що позивач не довів передачу коштів у сумі 170 000 євро саме для придбання земельної ділянки та будівництва в Новоолександрівці. З цього приводу суд раніше вже відмовив у задоволенні аналогічних вимог. Крім того, відповідач вважає, що позивач безпідставно посилається на преюдиційність окремих судових рішень, оскільки вони не встановлювали факту передачі саме 170 000 євро. Відповідач зазначає, що після завершення будівництва неодноразово намагався продати будинок, однак через накладений за ініціативою позивача арешт був позбавлений можливості виконати домовленості сторін. Увесь цей час він самостійно утримував будинок та ніс витрати на його експлуатацію.

Також відповідач не погоджується з доводами позивача щодо вартості будівництва будинку. На його думку, декларація про готовність об`єкта до експлуатації, в якій зазначено вартість 2 400 грн., не підтверджує фактичних витрат на будівництво та не є належним доказом. Натомість висновком судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні встановлено, що фактична вартість виконаних будівельно-монтажних робіт становила понад 4,1 млн. грн у цінах 2013 року. Відповідач стверджує, що позивач не виконав своїх зобов`язань щодо фінансування будівництва будинку в повному обсязі, а частину необхідних коштів був змушений вкладати сам відповідач. У зв`язку з цим він вважає безпідставними вимоги про повернення 149 956,26 євро за ст. 1212 ЦК України та стягнення 3 % річних, оскільки позивач не довів ні факту передачі відповідних коштів, ні виникнення у відповідача обов`язку їх повернути.

Посилаючись на відсутність доказів порушення прав позивача та недоведеність усіх заявлених вимог, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а також зазначає орієнтовний розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 60 000 грн.

31 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ОСОБА_2 , в якому просив розірвати угоду «Дорожня карта» від 22 травня 2013 року, доповнену 21 червня 2014 року, у зв`язку з істотним порушенням її умов позивачем, відмовити у задоволенні первісного позову та покласти судові витрати на ОСОБА_2 . Зустрічний позов обґрунтований положеннями ст. 651 ЦК України. ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 не виконав своїх договірних зобов`язань щодо фінансування спільного проєкту, чим завдав йому істотної шкоди. За твердженням позивача за зустрічним позовом, він був змушений власним коштом покривати витрати на придбання земельної ділянки, завершення будівництва будинку в м. Підгородне, а також нести збитки, пов`язані з арештом нерухомості, її утриманням та неможливістю своєчасної реалізації, що призвело до втрати очікуваного прибутку.

23 квітня 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на зустрічний позов, у якому просив відмовити в його задоволенні. Він зазначає, що ОСОБА_1 безпідставно ставить під сумнів встановлений судами факт внесення ним 170 000 євро у будівництво будинку в м. Підгородне. На думку ОСОБА_2 , укладена між сторонами угода від 21 червня 2014 року підтверджує факт внесення ним зазначених коштів та має силу письмового доказу. Позивач за первісним позовом також заперечує твердження про невиконання ним обов`язку щодо фінансування будівництва, вказуючи, що відповідач не надав належних доказів понесених витрат, а висновок будівельно-технічної експертизи, виконаний у межах кримінального провадження, не є належним доказом у цій цивільній справі. Крім того, він вважає недоведеними як факт завдання ОСОБА_1 істотної шкоди, так і наявність підстав для розірвання договору. На його думку, обраний спосіб захисту спрямований не на поновлення порушеного права, а на безпідставне збереження відповідачем коштів, отриманих на будівництво будинку.

04 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав додаткові письмові пояснення, в яких навів докази понесених ним витрат під час реалізації спільного проєкту. Зокрема, він зазначив, що оплачував електроенергію, юридичні послуги, податки, нотаріальні та реєстраційні витрати, пов`язані з будівництвом, утриманням і продажем будинку. Загальний розмір цих витрат, за його розрахунком, становить 11 011,22 євро. Крім того, ОСОБА_1 повторно наголосив, що ОСОБА_2 не здійснив фінансування будівництва у погодженому сторонами обсязі, внаслідок чого відповідач був змушений самостійно вкладати додаткові кошти. На його думку, сукупність недофінансування та понесених витрат свідчить про істотне порушення договору з боку ОСОБА_2 , що є підставою для його розірвання відповідно до статті 651 ЦК України.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Сидоренко О.А. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги первісного позову та просив відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви, надавши пояснення відповідно до позову та підтримав заперечення на зустрічний позов.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача - адвокат Сагайдак А.В. у судовому засіданні підтримали зустрічні позовні вимоги, та просили суд відмовити у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_2 , надавши пояснення, посилаючись на письмовий відзив від 31.10.2023 року наявний в матеріалах справи.

ОСОБА_2 у судові засідання не з`являвся, про час дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Вислухавши пояснення учасників судового провадження, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, судом встановлено наступне.

Спірні правовідносини відносини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо виконання умов угоди від 22.05.2013 року та інших документів, складених на виконання даної угоди, неодноразово розглядалися судами.

Згідно частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України, судом враховуються обставини та висновки, викладені в рішеннях судів, які набрали законної сили та стосуються відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15, що набрало законної сили, було розглянуто позовні вимоги ОСОБА_2 , який просив у останній редакції уточненої позовної заяви від 10.07.2018 року встановити факт порушення умов договору про спільну діяльність, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 22.05.2013 року в частині не виконання умов договору по об`єкту забудови № 2, а саме купівлі земельної ділянки у с. Новоолександрівка, та будівництва будинку на цій земельної ділянки у с. Новоолександрівка; внести зміни до договору про спільну діяльність, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 22.05.2013 року, в частині купівлі земельної ділянки у с. Новоолександрівка, та будівництва будинку на цій земельній ділянці у с. Новоолександрівка, у зв`язку з допущеннями істотних порушень умов договору з боку ОСОБА_1 , шляхом припинення дії пунктів договору та виключення з умов договору про спільну діяльність від 22.05.2013 року, обєкту забудови № 2, а саме земельної ділянки у с. Новоолександрівка, та будівництва будинку на цій земельній ділянці у с. Новоолександрівка, як предмету спільної діяльності сторін договору про спільну діяльність від 22.05.2013 року; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 5259800,00 грн., яка за курсом станом на 06.07.2018 року становить 170000,00 євро, отримані ОСОБА_1 від ОСОБА_2 на купівлю земельної ділянки у с. Новоолександрівка, та будівництва будинку на цій земельній ділянці у с. Новоолександрівка; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 2 706424,11 грн., яка за курсом станом на 30.08.2017 року становить 88300,95 євро; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму реальних збитків в розмірі 120 700 євро, що в еквіваленті станом на 06.07.2018 року за курсом НБУ становить 3 734458,00 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 500 000,00 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено у повному обсязі, вказане рішення залишено без змін під час апеляційного перегляду.

При вирішенні вказаної справи, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у рішенні від 31.10.2018 року встановив, що в 2011 році ОСОБА_1 було придбано нерухоме майно: будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,081 га.

19 квітня 2011 року між ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А., зареєстрований в реєстрі за № 1472, згідно якого ОСОБА_1 купив земельну ділянку площею 0,081 га, кадастровий номер 1221411000-02-001-0123, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 9808657 від 19 квітня 2011 року.

Також, 19 квітня 2011 року між ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А., зареєстрований в реєстрі за № 1467, згідно якого ОСОБА_6 купив будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 9808593 від 19 квітня 2011 року.

У 2013 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була досягнута домовленість про спільне фінансування будівництва домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та одночасне придбання земельної ділянки у с. Новоолександрівка під будівництво котеджу. У зв`язку з цим між сторонами була укладена угода дорожня карта від 22 травня 2013 року.

Згідно даної письмової угоди від 22 травня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовились вести спільний проект по будівництву котеджів. ОСОБА_2 забезпечує фінансування на добудування об`єкта у м. Підгороднє, який належить ОСОБА_1 . Після добудови цей об`єкт у м. Підгородне ОСОБА_1 виставляє на продаж. На момент вкладення фінансів ОСОБА_2 об`єкт у м. Підгороднє вже профінансований ОСОБА_1 в сумі 150000 доларів США. Паралельно з будівництвом у м. Підгородне ОСОБА_2 фінансує завдаток по ділянці у Новоолександрівці розміром 15 соток в сумі 10000 євро та по закінченню максимум 2 місяців ОСОБА_2 забезпечує його оплату до загальної суми продажу ділянки 107000 доларів США. Також ОСОБА_2 забезпечує фінансування будівництва на ділянці у Новоолександрівці одного будинку. Під час будівництва об`єкти виставляються на продаж. ОСОБА_1 забезпечує організацію будівельних робіт, контроль і займається залученням додаткового фінансування, рекламою компанії, мінімізацією витрат. Подальші плани після реалізації об`єктів будуть обумовлюватись додатково. Загальна сума запланованих інвестицій ОСОБА_2 в будівництво до закінчення будинку у м. Підгородне 90000 доларів США, придбання ділянки 107000 доларів США, в будівництво будинку в Новоолександрівці 70000 дол. США.

ОСОБА_1 була складена розписка, у якій зазначено, що він отримав від ОСОБА_2 суму у розмірі 70000 євро по курсу для інвестування у будівництво будинку у м. Підгородне та в тому числі для придбання ділянки в с. Новоолександрівка (15 соток). Повернення фінансів після реалізації об`єктів по закінченню будівництва. Отже, в даному випадку у розписці було обумовлено, що повернення грошей пов`язано з певною подією, а саме: після реалізації об`єктів по закінченню будівництва.

При цьому, у вказаній розписці не зазначена ні дата її складання, ні дата отримання ОСОБА_1 грошових коштів. Датою отримання грошей за вищевказаною розпискою ОСОБА_1 сторони визнають 22 травня 2013 року. Ці обставини вже були встановлені рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у цивільній справі № 202/7929/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користування позикою в зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, яка ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року залишена без змін.

На виконання укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 угоди «дорожня карта» від 22 травня 2013 року в частині придбання земельної ділянки у с. Новоолександрівка, ОСОБА_1 було знайдено земельну ділянку та 10 червня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено Попередній договір до договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А., зареєстрований в реєстрі за № 1528, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався купити, а ОСОБА_8 зобов`язалась продати земельну ділянку площею 0,150 га, кадастровий номер 1221486200-05-010-0041, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за 770990,00 грн., до 10 серпня 2013 року. На підтвердження даного зобов`язання та забезпечення його виконання ОСОБА_1 передав ОСОБА_8 в якості завдатку грошову суму у розмірі 107580,00 грн.

В обумовлені ОСОБА_1 та ОСОБА_8 строки, тобто до 10 серпня 2013 року укладення основного договору купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки не відбулось.

Враховуючи, що угода була укладена 22 травня 2013 року, то ОСОБА_2 повинен був профінансувати купівлі вказаної земельної ділянки до 22 липня 2013 року (по закінченню максимум 2-х місяців). Однак, доказів того, що ОСОБА_2 виконав взяті на себе зобов`язання та передав ОСОБА_1 в обумовлені строки необхідну грошову суму для купівлі земельної ділянки в Новоолександрівці, позивач суду не надав.

За таких обставин у рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 встановлено, що укладення основного договору в обумовлені сторонами строки не відбулось у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов угоди від 22 травня 2013 року, за якою ОСОБА_2 зобов`язаний був по закінченню максимум 2 місяців забезпечити оплату загальної суми продажу ділянки - 107 000 доларів США.

У зв`язку з цим, 26 вересня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено Договір № 1 про зміни до Попереднього договору до договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 10.06.2013 року Якубою О.А., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1528, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А., зареєстрований в реєстрі за № 3025. У вказаному договорі сторони обумовили викласти попередній договір в іншій редакції, згідно якої ОСОБА_1 зобов`язався купити, а ОСОБА_8 зобов`язалась продати раніше зазначену земельну ділянку за 799 344,00 грн., в термін до 08 листопада 2013 року. На підтвердження даного зобов`язання та забезпечення його виконання ОСОБА_1 передав ОСОБА_8 в якості завдатку грошову суму у розмірі 132 150,00 грн.

В подальшому, в обумовлені ОСОБА_1 та ОСОБА_8 строки, тобто до 08 листопада 2013 року укладення основного договору купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки так і не відбулось, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов угоди від 22 травня 2013 року. У зв`язку з викладеним, завдаток, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_8 на виконання попереднього договору до договору купівлі-продажу нерухомого майна, залишився у ОСОБА_8 .

З огляду на викладене, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 встановлено, що земельна ділянка в с. Новоолександрівка у 2013 році так і не була придбана ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 у встановлені договором строки зобов`язань за угодою - дорожньою картою від 22 травня 2013 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 по закінченню максимум 2 місяців забезпечити оплату загальної суми продажу ділянки - 107 000 доларів США.

Жодних доказів того, що ОСОБА_2 в обумовлені договором строки виконав свої зобов`язання за угодою - дорожня карта від 22 травня 2013 року, укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в частині зобов`язання ОСОБА_2 по закінченню максимум 2 місяців забезпечити оплату загальної суми продажу ділянки - 107 000 доларів США, стороною позивача суду не надано.

Враховуючи викладене, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 встановлено, що домовленості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за угодою - дорожня карта від 22 травня 2013 року в частині придбання земельної ділянки у с. Новоолександрівка та будівництва на ній житлових будинків, дійсно не були виконані.

Вказані домовленості не були виконані внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань в обумовлені угодою строки та не забезпечення фінансування з метою придбання земельної ділянки у с. Новоолександрівка у сумі 107000,00 доларів США та фінансування будівництва будинку на даній земельній ділянці в сумі 70000,00 доларів США.

При цьому, істотного порушення відповідачем ОСОБА_1 умов угоди - дорожньої карти від 22 травня 2013 року в частині купівлі земельної ділянки у с. Новоолександрівка та будівництва будинку на цій земельній ділянці судом не встановлено.

Натомість, судом встановлено, що ОСОБА_1 вчиняв необхідні дії для придбання земельної ділянки, уклав попередній договір та вніс суму завдатку, тобто належним чином виконував взяті на себе зобов`язання в частині організації купівлі-продажу земельної ділянки, та поніс збитки у вигляді переданого продавцю завдатку, що знайшло своє підтвердження в укладеній у подальшому угоді від 21.06.2014 року, в якій обидві сторони визнали що було сплачено 20000,00 євро як завдаток за ділянку у с.Новоолександрівка (у тому числі відсоток банку) за несвоєчасний викуп.

За таких обставин, оскільки умови угоди - дорожня карта від 22 травня 2013 року в частині придбання земельної ділянки у с. Новоолександрівка та будівництва на ній житлових будинків не були виконані з вини ОСОБА_2 , а стороною позивача під час розгляду справи не було доведено факту істотного порушення умов договору, внаслідок якого ОСОБА_2 зазнав значної майнової шкоди та значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у рішенні від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту порушення умов договору про спільну діяльність, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.05.2013 року в частині невиконання умов договору по об`єкту забудови № 2, а саме купівлі земельної ділянки у с. Новоолександрівка, та будівництва будинку на цій земельній ділянці у с. Новоолександрівка, - слід відмовити.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 встановлено, що за умовами письмової угоди від 22 травня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовились, серед іншого вести спільний проект по будівництву домоволодіння АДРЕСА_1 . Після добудови цей об`єкт у м. Підгороднє ОСОБА_1 виставляє на продаж.

Судом встановлено, що 21 червня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про те, що в проект по будівництву будинку «Подгороднє» було інвестовано зі сторони ОСОБА_1 170 000 доларів США, а зі сторони ОСОБА_2 170 000 євро. Згідно вказаного договору сторонами було обумовлено, що ці суми будуть повернуті сторонам після продажу будинку у м. Підгороднє з урахуванням ціни продажу. З цієї суми було сплачено 20000 євро в якості завдатку за ділянку у с. Новоолександрівка (в тому числі відсотки банку) за несвоєчасний викуп. На момент продажу будинку ОСОБА_1 зазначить точну суму своїх вкладень у цей проект з урахуванням утримання об`єкта в період реалізації проекту та додаткових будівельних робіт.

Вищезазначені обставини вже були встановлені рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у цивільній справі № 202/7929/15-ц, яка ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року залишена без змін.

Станом на 21.06.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтвердили факт інвестування ними у спільний проект по будівництву будинку у м. Підгородне грошових сум у таких розмірах: 170000,00 доларів ОСОБА_1 , 170000,00 Євро ОСОБА_2 . Твердження відповідача ОСОБА_1 в частині того, що насправді ОСОБА_2 було вкладено лише 70000,00 євро, а інші 100000,00 євро він не вкладав та лише обіцяв вкласти після продажу своєї квартири, відхилені, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин ним суду не надано.

Сторони обумовили, що повернення фінансів буде здійснюватись після реалізації об`єкта по закінченню будівництва.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 встановлено, що відповідач ОСОБА_1 намагався здійснити продаж будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується укладеними між ним та ТОВ «Приватбюро» угодами про надання послуг від 12 грудня 2013 року, від 12 грудня 2014 року, від 11 грудня 2015 року, однак здійснити його продаж так і не зміг, у зв`язку з забезпеченням позову та накладенням арешту на зазначене домоволодіння, здійсненого за ініціативою позивача.

Вищенаведене підтверджується також рекомендаційним листом директора ТОВ «Приватбюро» від 18 серпня 2015 року, яким ОСОБА_1 було повідомлено про те, що у ході роботи з потенціальним клієнтом по придбанню його будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , перед укладенням Попередньої угоди стало відомо про те, що будинок знаходиться під арештом, що знижує вірогідність реалізації будинку та земельної ділянки та виключає можливість придбання будинку клієнтом.

На момент розгляду справи Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у жовтні 2018 року ОСОБА_1 був позбавлений можливості здійснити продаж домоволодіння АДРЕСА_1 та відповідно виконати свої зобов`язання за досягнутими з ОСОБА_2 домовленостями щодо продажу вищевказаного домоволодіння, у зв`язку з накладенням арешту на зазначене домоволодіння.

Листом від 14 липня 2016 року ОСОБА_1 було запропоновано ОСОБА_2 припинити неправомірні дії, які вчинюються позивачем, та мирно врегулювати існуючу ситуацію, завершити проведення будівельних робіт по будинку, введення його в експлуатацію, наступного продажу та розподілу прибутків. Однак, мирне врегулювання спору так і не відбулося а пропозиції відповідача ОСОБА_1 залишилися без відповідного реагування з боку позивача.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 звернуто увагу на те, що у зв`язку з накладенням арешту на домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не тільки не може продати зазначене домоволодіння, а й зобов`язаний тривалий час нести значні витрати на утримання домоволодіння в належному стані.

На момент розгляду справи Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у жовтні 2018 року ОСОБА_1 не міг зареєструвати право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з наявністю зареєстрованих обтяжень речових прав на зазначене нерухоме майно, накладених за клопотанням сторони позивача, що підтверджується рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кучер Я.В. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 29 січня 2018 року № 39399465.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 виконав умови досягнутих з позивачем ОСОБА_2 домовленостей щодо будівництва будинку та забезпечив контроль і організацію будівельних робіт домоволодіння АДРЕСА_1 .

Так, на теперішній час домоволодіння АДРЕСА_1 закінчено, об`єкт готовий до експлуатації, що підтверджується Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, зареєстрованою Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області 09 січня 2018 року. У вказаній декларації також зазначено, що на об`єкті виконано всі передбачені будівельним паспортом обсяги робіт з дотриманням відповідних державних будівельних норм, стандартів і правил. Обладнання встановлено згідно з актами про його прийняття після випробування у визначеному порядку.

Згідно Звіту про проведення технічного обстеження індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , затвердженого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 25 грудня 2017 року, недоліків та пошкоджень, що впливають на безпечну експлуатацію, не виявлено, конструкції перебувають в задовільному стані (категорія ІІ). За результатами проведеного технічного обстеження об`єкта, його стан оцінюється як задовільний (категорія ІІ), недоліки та пошкодження конструкцій, що впливають на безпечну експлуатацію, відсутні. Рекомендації щодо усунення недоліків не надаються за відсутністю останніх. За результатами проведеного технічного обстеження об`єкта встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.

Таким чином, факт порушення ОСОБА_1 умов договору, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також факт завдання ОСОБА_1 ОСОБА_2 майнової шкоди, не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду. В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд констатував, що під час розгляду даної справи судом не встановлений факт порушення, не визнання або оспорення прав, свобод чи інтересів позивача за захистом яких мало місце звернення до суду.

Окремо в рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 встановлені численні факти зловживання ОСОБА_2 та його представниками своїми процесуальними правами по відношенню до відповідача ОСОБА_1 .

В рішенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04.12.2020 року у справі №175/3768/18 встановлено судом таке: «аналізуючи вимоги ОСОБА_2 від 14.03.2014 року та від 21.05.2015 року, судом встановлено очевидну непослідовність та суперечність дій і заяв ОСОБА_2 . Так, стверджуючи у вимозі від 14.03.2014 року про необхідність термінового повернення коштів у сумі 70000 євро, ОСОБА_2 начебто вже 21.06.2014 року надає ОСОБА_1 кошти у сумі 170000 євро, з огляду на що суд критично оцінює твердження ОСОБА_2 про надання 21.06.2014 року коштів ОСОБА_1 у сумі 170000 євро».

ОСОБА_2 тривалий час стверджував про отримання коштів ОСОБА_1 не в межах спільної діяльності, а саме в борг, однак такі твердження ОСОБА_2 були спростовані судовими рішеннями, які набрали законної сили та встановили очевидну відсутність будь-яких ознак боргових відносин по договору позики.

Водночас, такі дії ОСОБА_2 в частині ствердження своєї участі у спільній діяльності з добудови будинку у АДРЕСА_1 , суд не може сприйняти як описку чи добросовісну помилку ОСОБА_2 , оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 придбав будинок та земельну ділянку у АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідчених договорів саме у 2011 році. Таким чином, неодноразові ствердження ОСОБА_2 про участь у спільній діяльності з 2011 року мали на меті безпідставно надати характер участі сторони ОСОБА_2 у спільній діяльності з моменту придбання даного домоволодіння, і штучним чином отримати відношення до придбання цього домоволодіння.

Також суд приймає до уваги встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, обставини, що з 2015 року ОСОБА_2 та його представниками було подано численні позови до різних судів, під час розгляду яких в порядку забезпечення позовних вимог накладалися постійні арешти на домоволодіння, розташоване у АДРЕСА_1 , що унеможливлювало як реєстрацію права власності на це домоволодіння після завершення його добудови, так і прямо перешкоджало його наступному продажу та отриманню прибутку. В свою чергу, відповідно до умов угоди дорожньої карти від 22.05.2013 року сторони погодили ведення спільного проекту по будівництву котеджів саме з метою їх наступного продажу.

Посилання ОСОБА_2 не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи. Так, відповідно до угоди-дорожньої карти від 22.05.2013 року зазначено, що загальна сума інвестицій ОСОБА_2 в будівництво до завершення Підгороднього складає 90000 доларів США, придбання ділянки в Новоолександрівці 107000 доларів США, будівництво будинку в Новоолександрівці 70000 доларів США.

Таким чином, твердження ОСОБА_2 про необхідність здійснення фінансування 170000 доларів США для купівлі земельної ділянки для будівництва Об`єкта №2, тобто будинку в с. Новоолександрівка не відповідає дійсності.

За змістом угоди від 22.05.2013 року відсутні будь-які позначення, що сума фінансування на добудову Об`єкту №1, тобто будинку за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,081 га являється попередньою або орієнтовною, а отже загальний сума зобов`язань з інвестування в добудову вказаного домоволодіння ОСОБА_2 складає саме 90000 доларів США.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в межах спільної діяльності було складено два документи угода-дорожня карта від 22.05.2013 року та спільний документ від 21.06.2014 року. Вказані документи підписані спільно як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 .

В той же час, в матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_1 про отримання від ОСОБА_2 суми коштів у розмірі 70000 євро, яка з урахуванням висновків, викладених в рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 202/7929/15-ц складена в момент укладення першої угоди від 22.05.2013 року.

За наведених обставин, сторони спільної діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визначили між собою практику взаємовідносин, за якою при отриманні однією стороною від іншої коштів чи іншого майна, відповідна сторона складає та підписує документ (розписку) про отримання таких коштів чи майна.

Оскільки в матеріалах справи міститься тільки одна розписка на суму 70000 євро, які були отримані 22.05.2013 року ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , то суд не вбачає підстав стверджувати, що ОСОБА_1 отримувались будь-які інші кошти або майно від ОСОБА_2 понад вказану суму.

Також судом встановлено, що за змістом спільного документу від 21.06.2014 року, який підписаний як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , в ньому містяться відомості про те, що кожен з учасників укладеного документа повідомляє, що ним була здійснена інвестиція (тобто «вкладання капіталу») у проект будівництва будинку «Підгородне», а саме, ОСОБА_1 повідомляє, що ним була здійснена інвестиція у розмірі 170.000 (ста сімдесяти тисяч) доларів США, та ОСОБА_10 повідомляє, що ним була здійснена інвестиція у розмірі 170.000 (ста сімдесяти тисяч) євро: «В проєкт по будівництву будинку «Підгороднє» було інвестовано зі сторони ОСОБА_1 170000 (сто семьдесят тысяч) долларов. ОСОБА_11 (сто сімдесят тисяч) євро».

Текст даного документу також містить умови угоди про те, що ці суми будуть повернуті сторонам після продажу будинку Підгородне, з урахуванням ціни продажу, «На момент продажу будинку Бардах зазначить точну суму вкладень в цей проєк, тощо та звітування вже виконаних дій обох учасників угоди: про сплату з цих сум 20.000 Є (двадцать тысяч), як завдаток за ділянку в Новоалександровке, тощо.

Судом встановлено, що за правовою природою та своїм змістом спільний документ від 21.06.2014 року, який підписаний як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , відноситься до погодження договірних умов, та не може бути визначений як розписка чи інше підтвердження отримання коштів або майна однією стороною договору від іншої або навпаки.

Зокрема, за змістом спільного документу від 21.06.2014 року, в ньому відсутнє письмове підтвердження певної дії, яка могла мати місце а саме передача або отримання грошових або інших цінностей певною особою, натомість в документі кожна із сторін зазначає суму здійснених інвестицій. В тексті угоди від 21.06.2014 року не міститься будь-яких належних та зрозумілих зазначень, у чому конкретно дано розписку, оскільки за своїм змістом документ від 21.06.2014 року являється угодою, не міститься підпису особи, яка отримала будь-які цінності, а тільки містяться заяви двох осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про суми здійснених інвестицій, та містяться два підписи осіб сторін угоди від 21.06.2014 року, а не підпис особи, яка отримала цінності.

Зважаючи на вищенаведене форма та зміст угоди від 21.06.2014 року не відповідає формі та змісту розписки. Судом зауважується, що відсутність зазначення про отримання будь-яких коштів або майна в документі від 21.06.2014 року будь-якою із сторін, не може свідчити, що одна сторона щось передавала іншій стороні, як це намагається довести Позивач. Факт здійснення інвестицій однією або обома сторонами угоди про спільну діяльність ніяким чином не підтверджує, що такі інвестиції було передано іншій стороні угоди.

Крім того, Позивачем ОСОБА_2 не надано будь-яких належних пояснень, що заважало скласти розписку про отримання коштів або майна 21.06.2014 року, враховуючи що при укладанні спільної угоди від 22.05.2013 року, така розписка була надана ОСОБА_1 ОСОБА_2 в підтвердження отримання коштів на суму 70000 євро.

Згідно частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином суд враховує вищенаведені обставини, які встановлені рішенням суду Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04.12.2020 року у справі №175/3768/18, що набрало законної сили, як такі, що не доказуються при розгляді даної справи.

В межах даної справи ОСОБА_1 заперечує передачу ОСОБА_2 ОСОБА_1 суми 170000,00 євро у будівництво об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки, після встановленого судом в межах справи №175/3768/18 ОСОБА_2 в позові наполягає на передачі ним ОСОБА_1 внеску у розмірі 170 000, 00 євро в будівництво об?єкту за адресою: АДРЕСА_1 суд ухвалою від 22 грудня 2025 року витребував в строк до 02 лютого 2026 року у ОСОБА_2 докази, які підтверджують факт передачі ОСОБА_1 внеску у розмірі 170 000, 00 євро у будівництво об?єкту за адресою: АДРЕСА_1 , за клопотанням строни відповідача в порядкуч. 4 ст. 81 ЦПК України.

Проте у встановлений судом строк до 02 лютого 2026 року від ОСОБА_2 не надходили жодні докази, які підтверджують факт передачі ОСОБА_1 внеску у розмірі 170 000, 00 євро у будівництво об?єкту за адресою: АДРЕСА_1 на виконання вимог ухвали від 22 грудня 2025 року.

Інші матеріали справи не містять підтвердження передачі ОСОБА_1 внеску у розмірі 170 000, 00 євро у будівництво об?єкту за адресою: АДРЕСА_1 .

Натомість, 17.03.2026 представник ОСОБА_2 - адвокат Сидоренко О.А. подав заяву, в якій вказав свої заперечення на ухвалу суду від 22.12.2025.

Разом з тим, предметом розгляду апеляційного суду в рішенні від 29.08.2016 року по цивільній справі № 202/7929/15-ц була вимога позивача стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 70 000 євро, які ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у борг.

Так, судом не було встановлено факту передачі ОСОБА_2 . ОСОБА_1 суми саме 170000,00 євро у будівництво об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 .

В ЦПК України закріплено достовірність та достатність як вимоги до доказів поряд із звичною регламентацією таких вимог, як належність та допустимість доказів (ст. ст. 79, 80 ЦПК).

В зв`язку з відсутністю достовірних та достатніх доказів в обґрунтування первісного позову про те, що ОСОБА_2 здійснив внесок у спільну діяльність у сумі 170000 євро, розрахунок позовних вимог ОСОБА_2 визнається невірним, а вимоги первісного позову такими, що не підлягають задоволенню.

В пунктах 38-40 позивач ОСОБА_2 посилається на Декларацію як нібито на підтвердження витрат на будівництво домоволодіння у сумі 2400 грн. вказуючи, що ця сума складає 81,13 Євро і позивач робить розрахунок вкладу позивача 43,74 Євро на підставі зазначеної суми.

В ході розгляду справи ОСОБА_2 не надав суду достовірних пояснень звідки в нього така Декларація від 30.06.2020 року на згадане домоволодіння з витратами на будівництво домоволодіння у сумі 2400 грн. В письмовій угоді Сторін відсутнє посилання на те, що для підтвердження витрат на будівництво домоволодіння Сторони виходитимуть з вартості будівництва домоволодіння зазначеного в декларації. Зазначена позивачем ОСОБА_2 сума 2400 грн. не враховується судом як витрати на будівництво в АДРЕСА_1 загальною площею 286,3 кв. метри, отже копія декларації, яка долучена позивачем до первісного позову не стосується предмета доказування і не є належним доказом у цій справі.

Натомість ОСОБА_1 зазначив, що постановою від 19.08.2021 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу по матеріалам кримінального провадження внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016040440001830 від 15.07.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України.

Постановою ГУ НП ВП№2 ДРУП ГУНП В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ від 18.09.2023 року клопотання ОСОБА_1 задовольнити та надати копію висновку судової будівельно-технічної експертизи №4193-21 від 30.06.2022 року.

Зокрема у висновку судової будівельно-технічної експертизи №4193-21 від 30.06.2022 року відповідаючи на питання 3 судовий експерт Жуков В.І. вказав: «Об`єми та вартість виконаних будівельних робіт на об`єкті «будівництво індивідуального жилого дома за адресою: м. Підгороднє, вул. Залізнична, 254», відповідають об`ємам та вартості будівельних робіт по вказаному об`єкту будівництва, які зазначені в локальному кошторисі до робочого проекту складеного в цінах 2013 року.

На аркуші 25 висновку судово будівельно-технічної експертизи №4193-21 від 30.06.2022 року судовим експертом Жуковим В.І. вказано: «Фактична загальна вартість виконаних будівельно-монтажних робіт з урахуванням матеріалів та обладнання по обєкту: «будівництво індивідуального жилого дома за адресою: м. Підгородне, вул. Залізнична, 254» становить: 4138852,41 (Чотири мільйона сто тридцять вісім тисяч вісімсот пятдесят дві гривні 41 коп.) в цінах 2013 року».

Доводи ОСОБА_2 про те, що загальна сума внесків сторін у будівництво будинку у м. Підгородне складає 274816,18 Євро із яких 150000 Євро внесок позивача (54,58 %) є необґрунтованими. Не підтвердженою в ході судового розгляду є сума частки 16446,53 євро, яка як зазначає ОСОБА_2 має бути йому сплачена. Позивачем ОСОБА_2 не додані документи, що підтверджували б факт передачі грошових коштів Позивачем Відповідачу на суму 170 000 євро, чи більше ніж 70000 євро.

Посилання з п. 43 позовної заяви ОСОБА_2 про те, що грошові коши у сумі 149956,26 євро полягають поверненню відповідачем позивачеві, оскільки підстава, на якій вони були передані, відпала також розцінюються судом як необґрунтовані посидання Позивача, який перш за все не довів в суді передачу ОСОБА_1 коштів в розмірі 170000 євро, ані 149956,26 євро, ані 150000 євро, отже при невиконанні ОСОБА_2 його власного зобов`язання за угодою, посилання на ст. 1212 ЦКУ та вимога ОСОБА_2 про повернення цих коштів як безпідставно набутого майна також задоволенню не підлягає.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Особливості кондикційних правовідносин (зобов`язань) неодноразово були предметом дослідження суду касаційної інстанції (Верховного Суду України, касаційних судів у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду). Так, ще у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 було зазначено, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

У постанові від 25 вересня 2024 року в справі № 201/9127/21 постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду зазначив, що характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню. Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Натомість договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення. Крім того, в практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для стягнення безпідставно набутих коштів прийнято враховувати засади справедливості, добросовісності та розумності. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України зокрема свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У цій справі, згадані принципи і засади цивільного законодавства, на переконання суду, підлягають застосуванню з урахуванням фактичних обставин, а саме: ОСОБА_2 , як особа, яка вимагає повернення коштів у сумі 149956,26 євро як безпідставно набутих, не довела факт сплати цих коштів і не довела, що передавала їх на конкретні цілі ОСОБА_1 , які в подальшому були досягнуті Відповідачем.

ОСОБА_2 мав би інвестувати у будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 кошти в розмірі 90 000,00 доларів США. Натомість не профінансував будівництво цього будинку у визначеному в угоді розмірі чим порушив своє зобов`язання.

Суд погоджується із запереченнями ОСОБА_1 про те, що Сторони не передбачали письмово, що загальний обсяг фінансування ОСОБА_2 перевищував суму 90000 доларів США (курс НБУ USD 100 Долар США 799,3 грн. станом на 22.05.2013 року) це 719100 грн. або 69951,36 євро (курс НБУ EUR 100 Євро 1028,3794 станом на 22.05.2013 року) на добудову будинку в м. Підгородне, що узгоджується із письмовими та іншими доказами по справі, за якими ОСОБА_2 всього надав коштів ОСОБА_1 у сумі 70000 євро з якої на добудову будинку в м. Підгородне залишилось всього 57573,83 євро.

В первісному позові ОСОБА_2 розраховує 1480,19 євро 3% річних, які на його переконання відповідач має сплатити позивачеві за прострочення сплати частки позивача від продажу будинку.

Разом з цим, відсутність зобов`язання Відповідача з передачі Позивачу коштів у сумі 149956,26 євро тягне за собою відсутність підстав застосовувати положення ч.2 ст. 625 ЦКУ та стягнення з Відповідача 3% річних в розмірі 13496 євро.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

За відсутності підстав для задоволення основних вимог ОСОБА_2 в порядку розподілу результатів спільної діяльності після продажу будинку та коштів заявлених в порядку ст. 1212 ЦК України, в задоволенні заявлених ОСОБА_2 акцесорних зобов`язань 1480,19 євро та 13496,06 євро зі сплати 3% річних також судом відмовлено повністю.

Щодо зустрічного позову.

Звертаючись із зустрічним позовом про розірвання угоди - дорожна карта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладену 22 травня 2013 року, доповнену 21 червня 2014 року у зв`язку з істотним порушенням договору ОСОБА_2 , в обґрунтування якого посилається на обставини встановлені в рішенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 175/3768/18 від 04 грудня 2020 року, ОСОБА_1 вказує на те, що у 2013 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була досягнута домовленість про спільне фінансування будівництва домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та одночасне придбання земельної ділянки у с. Новоолександрівка під будівництво котеджу. У зв`язку з цим між сторонами була укладена угода дорожня карта від 22 травня 2013 року.

Згідно даної письмової угоди від 22 травня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовились вести спільний проект по будівництву котеджів. ОСОБА_2 забезпечує фінансування на добудування об`єкта у м. Підгороднє, який належить ОСОБА_1 . Після добудови цей об`єкт у м. Підгородне ОСОБА_1 виставляє на продаж. На момент вкладення фінансів ОСОБА_2 об`єкт у м. Підгороднє вже профінансований ОСОБА_1 в сумі 150000 доларів США. Паралельно з будівництвом у м. Підгородне ОСОБА_2 фінансує завдаток по ділянці у Новоолександрівці розміром 15 соток в сумі 10000 євро та по закінченню максимум 2 місяців ОСОБА_2 забезпечує його оплату до загальної суми продажу ділянки 107000 доларів США. Також ОСОБА_2 забезпечує фінансування будівництва на ділянці у Новоолександрівці одного будинку. Під час будівництва об`єкти виставляються на продаж. ОСОБА_1 забезпечує організацію будівельних робіт, контроль і займається залученням додаткового фінансування, рекламою компанії, мінімізацією витрат. Подальші плани після реалізації об`єктів будуть обумовлюватись додатково. Загальна сума запланованих інвестицій ОСОБА_2 в будівництво до закінчення будинку у м. Підгородне – 90000 доларів США, придбання ділянки – 107000 доларів США, в будівництво будинку в Новоолександрівці 70000 дол. США.

ОСОБА_1 зазначає, що судами вже встановлено факт істотного порушення договору з боку ОСОБА_2 , неналежного виконання ним частини спільного проекту у с. Новоолександрівка, яке призвело до неможливості його реалізації та завдало збитків спільній діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , неотримання вигоди/прибутку тощо. Через завдану ОСОБА_2 шкоду, друга сторона угоди ОСОБА_1 значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору (угоди - дорожня карта від 22 травня 2013 року) оскільки: земельна ділянка в с. Новоолександрівка з вини ОСОБА_2 не була придбана, будинок на ній не був збудований та відповідно не був реалізований і прибуток від цього не був отриманий ОСОБА_1 , як він розраховував при укладенні договору. Розмір збитків є істотним.

Відносно підстав для розірвання іншої частини проекту ОСОБА_1 зазначає, що Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 встановлено, що за умовами письмової угоди від 22 травня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовились, серед іншого вести спільний проект по будівництву домоволодіння АДРЕСА_1 . Після добудови цей об`єкт у м. Підгороднє ОСОБА_1 виставляє на продаж.

В рішенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 175/3768/18 від 04 грудня 2020 року вказано: За наведених обставин, сторони спільної діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визначили між собою практику взаємовідносин, за якою при отриманні однією стороною від іншої коштів чи іншого майна, відповідна сторона складає та підписує документ (розписку) про отримання таких коштів чи майна.

Оскільки в матеріалах справи міститься тільки одна розписка на суму 70000 євро, які були отримані 22.05.2013 року ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , то суд не вбачає підстав стверджувати, що ОСОБА_1 отримувались будь-які інші кошти або майно від ОСОБА_2 понад вказану суму. Розписка ОСОБА_1 про отримання від ОСОБА_2 суми коштів у розмірі 70000 євро (яка з урахуванням висновків, викладених в рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 202/7929/15-ц складена в момент укладення першої угоди від 22.05.2013 року) «для інвестування в будівництво будинку м. Підгороднє і в т.ч. в придбання ділянки в с. Новоолександрівка (15 соток) повернення коштів після реалізації об`єктів по закінченню будівництва». Домовленість між сторонами стосувалася саме двох об`єктів і від реалізації об`єктів (а не окремого одного об`єкту) залежало отримання прибутку учасниками спільної діяльності і від цього розраховувався момент поділу коштів. Судом вже встановлено, що 21 червня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про те, що в проект по будівництву будинку «Подгороднє» було інвестовано зі сторони ОСОБА_1 170 000 доларів США, а зі сторони ОСОБА_2 170 000 євро. Згідно вказаного договору сторонами було обумовлено, що ці суми будуть повернуті сторонам після продажу будинку у м. Підгороднє з урахуванням ціни продажу. З цієї суми було сплачено 20000 євро в якості завдатку за ділянку у с. Новоолександрівка (в тому числі відсотки банку) за несвоєчасний викуп. На момент продажу будинку ОСОБА_1 зазначить точну суму своїх вкладень у цей проект з урахуванням утримання об`єкта в період реалізації проекту та додаткових будівельних робіт. Позивач за зустрічним позовом також зазначає, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року по справі № 191/2407/15 зазначено, що у зв`язку з накладенням арешту на домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не тільки не може продати зазначене домоволодіння, а й зобов`язаний тривалий час нести значні витрати на утримання домоволодіння в належному стані. На момент розгляду справи Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у жовтні 2018 року ОСОБА_1 не міг зареєструвати право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з наявністю зареєстрованих обтяжень речових прав на зазначене нерухоме майно, накладених за клопотанням сторони позивача, що підтверджується рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кучер Я.В. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 29 січня 2018 року № 39399465.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 виконав умови досягнутих з позивачем ОСОБА_2 домовленостей щодо будівництва будинку та забезпечив контроль і організацію будівельних робіт домоволодіння АДРЕСА_1 .

Зокрема у висновку судово будівельно-технічної експертизи №4193-21 від 30.06.2022 року відповідаючи на питання 3 судовий експерт Жуков В.І. вказав: «Об`єми та вартість виконаних будівельних робіт на об`єкті «будівництво індивідуального жилого дома за адресою: м. Підгороднє, вул. Залізнична, 254», відповідають об`ємам та вартості будівельних робіт по вказаному об`єкту будівництва, які зазначені в локальному кошторисі до робочого проекту складеного в цінах 2013 року.

На аркуші 25 висновку судово будівельно-технічної експертизи №4193-21 від 30.06.2022 року судовим експертом Жуков В.І. вказано: «Фактична загальна вартість виконаних будівельно-монтажних робіт з урахуванням матеріалів та обладнання по об`єкту: «будівництво індивідуального жилого дома за адресою: м. Підгородне, вул. Залізнична, 254» становить: 4138852,41 (Чотири мільйона сто тридцять вісім тисяч вісімсот пятдесят дві гривні 41 коп.) в цінах 2013 року».

ОСОБА_1 зазначає, що, саме позивач ОСОБА_2 не виконав своє зобов`язання в частині інвестування добудови домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на суму 12377,53 євро, які щоб добудувати об`єкт вклав замість нього Відповідач ОСОБА_1 , що є суттєвими збитками Відповідача завданими Позивачем. В даних обставинах наявність істотного порушення ОСОБА_2 договору, та й наявність шкоди ОСОБА_1 , завданої цим порушенням як другій стороні, яка виражена у вигляді реальних збитків:

1) ОСОБА_1 було витрачено власних коштів 7573,83 Євро в зв`язку з необхідністю придбання ділянки в Новоолександрівці (що зафіксовано сторонами письмово 21.06.2014 року);

2) 12377,53 євро, щоб добудувати об`єкт АДРЕСА_1 які вклав ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 ;

3) втрата вартості збудованого будинку АДРЕСА_1 за час коли за ініціативи ОСОБА_2 на будинок було накладено арешт (розмір встановлюється);

4) витрати на охорону та утримання будинку АДРЕСА_1 за час коли за ініціативи ОСОБА_2 на будинок було накладено арешт і його не можна було реалізувати (розмір встановлюється)

5) упущеної вигоди від продажу ділянки та будинку в Новоолександрівці (розмір встановлюється).

Так, відповідно до долученого позивачем за зустрічним позовом висновком експерта №08-2025 за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи від 19.08.2025 року, в якому у висновках по першому питанню вказано, що ринкова вартість домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 18.06.2015 складала: 4777363,00 грн. по другому питанню вказано, що ринкова вартість домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01.07.2020 складала: 2368483,00 грн.

Зазначений висновок, суд оцінює як письмовий доказ відповідно норм ЦПК України.

Разом з цим, відповідно до договору купівлі-продажу від 01.07.2020 р. вартість продажу об`єкта зазначена 900000 грн.

Так, різниця у вартості об`єкта через обставини, зазначені у висновку, а саме: що є втратою вартості збудованого будинку АДРЕСА_1 за час коли за ініціативи ОСОБА_2 на цей будинок було накладено арешт під час розгляду судових справ і ринкова вартість збудованого будинку в цей час значно знизилась, не є підтвердженням істотного порушення ОСОБА_2 договору, та підтвердженням наявності шкоди завданої ОСОБА_1 , завданої цим порушенням як другій стороні, яка виражена у вигляді реальних збитків, оскільки зазначені обставини мали місце через ініційовані судові провадження ОСОБА_2 , а не порушення саме умов договору.

Суд не погоджується з доводами ОСОБА_1 що висновок експерта №08-2025 за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи від 19.08.2025 року у т.ч. підтверджує і вказує на те, що ОСОБА_2 накладаючи арешт із забороною відчуження будинку допустив істотне порушення умов договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона ( ОСОБА_1 ) значною мірою (2 408 880 грн. значна сума) позбавлена того, на що він розраховував при укладенні спірного договору.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19 навів критерії, які необхідно враховувати при оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати в реальних збитках і (або) упущеній вигоді; її розмірі, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття – «значної міри» – позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок – він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.

Відповідно до статті 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Контрагент може порушити як основне зобов`язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов`язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов`язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.

Оскільки частина друга статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.

При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Такий же підхід застосовував у свої практиці і Верховний Суд України, який у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, від 14 жовтня 2014 року у справі № 3-143гс14 зробив такі правові висновки: у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Так, у спірному договорі не було обумовлено ціну продажу нерухомого майна, а тому посилання на висновок експерта щодо різниці у вартості майна не є належним доказом на підтвердження наявності шкоди, завданої другій стороні ( ОСОБА_1 ,), яка виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні ( ОСОБА_1 ,) отримати очікуване при укладенні договору угоди - дорожна карта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладену 22 травня 2013 року, доповнену 21 червня 2014 року.

Таким чином, з наданих доказів не вбачається, на що мав право розраховувати ОСОБА_1 , як сторона, укладаючи цей договір із ОСОБА_2 , тобто різниця в очікуваній ціні продажу майна та в отриманій.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що ОСОБА_2 не виконано саме його зобов`язання в частині інвестування добудови домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на суму 12377,53 євро, які щоб добудувати об`єкт вклав замість нього Відповідач ОСОБА_1 , але разом з цим з позовом до суду про стягнення цих коштів він не звертався.

Разом з цим, позивачем за зустрічним позовом не зазначено на яку саме суму він мав право розраховувати як сторона, укладаючи договір 22 травня 2013 року з ОСОБА_2 , від продажу майна.

Таким чином, суд вважає не доведеними обставини для розірвання угоди - дорожна карта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладену від 22 травня 2013 року, доповнену 21 червня 2014 року з підстав, зазначених позивачем за зустрічним позовом.

Згідно вимог ст. 653 ЦКУ визначено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина друга статті 651 ЦК України визначає, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Належним виконанням зобов`язання слід вважати тоді, коли відповідач виконує всі взяті на себе обов`язки за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Мова йде не лише про грошовий вираз зазначеної шкоди, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданої порушенням договору шкоди із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення. Інакше кажучи, для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати (див. пункти 78, 82 - 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Відповідно до ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, урахувавши зміст угоди - дорожна карта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладену 22 травня 2013 року, доповнену 21 червня 2014 року, визначені угодою обов`язки, суть спору між сторонами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання угоди - дорожна карта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладену 22 травня 2013 року, доповнену 21 червня 2014 року.

Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У зв`язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання угоди.

Керуючись ст.ст.610-611,651, 653 ЦК України та 4, 5, 18, 43, 49, 76-82, 84, 89, 141-142, 258, 259, 263-265, 268 ,354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання угоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Білоусова