Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №175/1793/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/1793/25

Провадження № 2/175/414/25

РІШЕННЯ

Іменем України

"30" липня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Білоусової О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Яшиної М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Пасічник Т.В.,

представника третьої особи - Шульган О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з позовом до суду до відповідача про усунення перешкод у користуванні власності шляхом виселення, в обґрунтування позовних вимог вказує, що позивач та неповнолітні діти, в інтересах яких він діє як законний представник, є співвласниками житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідача було позбавлено батьківських прав щодо дітей, а мати дітей померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивача рішенням виконавчого комітету було призначено опікуном неповнолітніх дітей. Вказує, що відповідач був знятий з реєстрації проживання в будинку, також те, що він порушує право користування та володіння житловим приміщенням, зловживає спиртними напоями та вчиняє сварки, тому позивач просить усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідача.

Позивач у судовому засіданні 20.01.2026 року пояснював, що відповідач не платить комунальні послуги за проживання в будинку, часто вживав спиртні напої, проживає в будинку, проте знятий з реєстрації за заявою власника, зазначив, що хоче здавати будинок в оренду, а проживання в ньому відповідача є перешкодою цьому.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, у судовому засіданні 20.01.2026 року пояснив, що відповідач не має реєстрації в будинку, не є батьком дітей, оскільки позбавлений батьківських прав, також не сплачує комунальні послуги, позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином через поштове відправлення, заяв та відзив не подавав.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей виконавчого комітету Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області надала до суду заяву про розгляд справи без їх участі, в судовому засіданні 20.01.2026 року позов підтримала, зазначивши що вважає його таким, що відповідає інтересам дітей.

Вислухаши пояснення учасників судового провадження, покази свідків, вивчивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 15.11.2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстровані разом за адресою АДРЕСА_1 .

Разом з цим, фактично зазначені особи проживають за адресою: АДРЕСА_2 , про що вони повідомили в судовому засіданні в якості позивача та свідків.

23 травня 2024 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області за позовною заявою органу опіки та піклування Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області до ОСОБА_2 , останнього позбавлено батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , зареєстрованого Обухівською селищною радою Дніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис №12, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішенням виконавчого комітету Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 17 липня 2024 року № 82 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , надано статус дитина, позбавлена батьківського піклування.

Рішенням виконавчого комітету Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 17 липня 2024 року №80 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надано статус дитина, позбавлена батьківського піклування.

Рішенням виконавчого комітету Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 17 липня 2024 року №81 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , надано статус дитина, позбавлена батьківського піклування.

Рішенням виконавчого комітету Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року №104 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено опікуном над неповнолітньою дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням виконавчого комітету Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року №105 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено опікуном над неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням виконавчого комітету Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року №103 мене, ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено опікуном над неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих державним нотаріусом Дніпровської районної державної нотаріальної контори Корбусєвою Л.В., зареєстрованих в реєстрі за №1-3854, №1-3849, №1-3859, №1-3864, спадкоємцями зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадщина складається з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Частки у розмірі зареєстровані за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав.

Рішеннями виконавчого комітету Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року № 276,277,278 встановлена опіка над частками житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 , який на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_1 , опікуном за вище вказаним майном призначено ОСОБА_1 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , який є братом позивача та сином відповідача, пояснив суду, що батько проживає у будинку завжди, водить до будинку когось, у позивача з ним тяжкі відносини, за будинком ОСОБА_2 не дивиться, навіть була пожежа, бо він зловживає алкогольними напоями, метою виселення є вільне користування будинком, зокрема передача його в оренду. Зазначене йому відомо зі слів старшого брата.

Свідок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , пояснив суду, що хата знаходиться в жахливому стані, відповідач водить туди невідомих осіб, також повідомив, що будинок горів із-за дій відповідача, метою виселення на його думку є здача в оренду будинку. Зазначив, що іншого місця проживання відповідача не знає, часто в будинку не буває, з батьком не спілкується. Зазначене йому відомо зі слів старшого брата.

Свідок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , пояснила суду, що відповідач завжди п`є та водить знайомих з якими випиває, також їй відомо, що за комунальні послуги відповідач не платить, зазначила, що відповідач спалив котельню, та там немає отеплення і падає криша. З батьком не спілкується. Вказала, що відповідач добровільно виселятися не хоче, з приводу пожежі повідомляли сусіди. Зазначене їй відомо зі слів старшого брата.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої та частиною четвертою статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою та третьою статті 64 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

У відповідності із ст.157 ЖК України, членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Стаття 116 ЖК Української РСР передбачає, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», під час вирішення справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.

Протиправна винна поведінка це навмисні дії особи, безпосередньо повязані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір`ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку.

Тобто, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК України.

Статтею 162 ЖК України встановлено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена сім`ї.

Відповідно до статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном регламентоване зокрема у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄСПЛ у своїх рішеннях зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18) та від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) вказано, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зазначила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставини щодо об`єкта нерухомого майна, наявності чи відсутності іншого житла.

Враховуючи викладене, суд встановив, що спір з приводу користування житловим приміщенням виник між позивачем та батьком дітей, якого було позбавлено батьківських прав щодо них.

Як вбачається з пояснень свідків, допитаних у судовому засіданні, відповідач не здійснює оплату комунальних послуг, що надаються у будинку, вживає алкогольні напої на території житлового будинку та майже не спалив будинок, проте інших доказів на підтвердження цього надано не було, а відомості про які зазначали два свідки, їм були відомі зі слів позивача, як вони пояснили в судовому засіданні.

Копії наданих квитанцій про оплату деяких комунальних послуг позивачем, не можна вважати свідченням того, що відповідач систематично не сплачує за комунальні послуги.

Доказів на підтвердження існування чи відсутності іншого житла у відповідача суду також не надано.

Так, суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту систематичного руйнування чи псування будинку, або використовування його не за призначенням, або систематичного порушення правил співжиття, які роблять неможливим для інших проживання з ними в одній в одному будинку, також не надано доказів щодо заходів запобігання і громадського впливу, які могли бути безрезультатними, тощо.

Таким чином, надані суду докази та встановлені під час розгляду справи обставини, не можуть бути беззаперечною підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, керуючись статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 41, 47 Конституції України, статтями 9, 64, 150, 156, 162, 109 ЖК України, статтями 317, 319, 321, 391, 401, 402, 406 ЦК України, статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 258-259, 263-265, 280-285, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. М. Білоусова