Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №194/860/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3532/26 Справа № 194/860/25 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді: Ткаченко І.Ю.,

суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

04 червня 2025 року позивача ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 29.01.2020 року між первісним кредитором ТОВ «ЗАЙМЕР» правонаступником якого являється ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №109059 про надання фінансового кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Відповідно до умов кредитного договору відповідачці надано кредит 2000,00 грн., строком на 30 днів, з стандартною процентною ставкою 2% в день або 730% річних, а відповідач зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Станом на 31.01.2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 10360,00 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000,00 грн. та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 8360,00 грн. Просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №109059 від 29.01.2020 року у розмірі 10360,00 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ`заборгованість за кредитним договором №109059 від 29.01.2020 року в розмірі 10360 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000,00 грн. та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 8360,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кеш Ту Гоу» судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кеш Ту Гоу» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10500,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 29.01.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №109059, який підписаний електронним підписом одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. При цьому, відповідач вказала свої персональні дані, а також реквізити банківської картки для перерахування грошових коштів № НОМЕР_1 . Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надано кредит 2000,00 грн., строком на 30 днів, тобто до 27.02.2020 року. За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сторонами кредитного договору також був узгоджений Графік платежів, який є Додатком №1 до договору про споживчий кредит №109059 від 29.01.2020 року.

Згідно з інформаційною довідкою №1005/04 від 09.04.2025 року, ТОВ «Платежі Онлайн» повідомило, що через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна трансакція 29.01.2020 року на номер платіжної картки № НОМЕР_1 у сумі 2000,00 грн.

Таким чином, ТОВ «ЗАЙМЕР» повністю виконало свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором, надавши йому кредит, шляхом зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача

28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмір 10360,00 грн.

Відповідно до виписки з особового рахунку відповідача за кредитним договором №109059 від 29.01.2020 року наданої представником позивача, за період з 29.01.2020 року по 13.01.2025 року, заборгованість відповідача перед позивачем складає 10360,00 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000,00 грн. та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 8360,00 грн.

Відповідно до довідки ТОВ «ЗАЙМЕР» про ідентифікацію, клієнт ОСОБА_1 ідентифікований одноразовим ідентифікатором KL4205, час відправки ідентифікатора 29.01.2020 року на мобільний номер телефона позичальника НОМЕР_2 .

31 січня 2025 року на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога виконання зобов`язань за кредитним договором, в якій ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» повідомляє відповідача про заборгованість у розмірі 10360,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що що матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Займер» (первісний кредитодавець) виконало умови договору укладеного з ОСОБА_1 та надало відповідачу кредитні кошти, відповідач отримав ці кошти, однак не виконав своїх зобов`язань щодо їх повернення, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 360,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

Однак із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів не погоджується в повній мірі виходячи з наступного.

Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України "Про споживче кредитування" та Законом України "Про електронну комерцію".

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

В апеляційній скарзі відповідач заперечуючи факт укладання договору, посилався на ненадання позивачем належних та допустимих доказів ідентифікації саме його як особи, яка укладала електронний договір, належності телефонного номеру та банківської картки, дотримання вимог Закону України « Про електронну комерцію» щодо електронного підпису.

Проте вказані доводи апеляційної скарг, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки за нормами Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Так, відповідно до пункту 6.1 кредитного договору, цей договір підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України « Про електронну комерцію».

Одноразовий ідентифікатор KL4205 відповідач отримав 29 січня 2010 року на зазначений ним номер мобільного телефону НОМЕР_3 (розділ 7 договору).

Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

Отже договір між кредитором та відповідачем ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису одноразовий ідентифікатор KL4205. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Оскільки без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, то цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Також відповідачем не надано належних доказів укладення договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.

Крім того, відповідачем не спростовано факт належності телефонного номеру та недоведено неотримання пароля ідентифікації.

Надаючи правову оцінку кредитному договору суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов правильного висновку про його укладення в електронній формі у спосіб, визначений законом, адже такий договір містить електронний підпис відповідачка одноразовим ідентифікатором KL2073, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" та засвідчує волю відповідача на укладання договорів на погоджених умовах.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги про неукладеність кредитного договору та неознайомлення відповідача з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останнім кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголосив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей" … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Як вбачається з умов кредитного договору від 29 січня 2020 року № 109059, зокрема пункту 1.4 договору кредит надається у безготівковій формі у національній валюті на реквізити банківської картки, вказаної клієнтом.

У розділі 7 Договору ОСОБА_1 зазначив номер рахунку, на який просив перерахувати кредитні кошти - № НОМЕР_1 .

Як встановлено судом, на виконання умов Договору ТОВ «Займер» за посередництвом ТОВ «Платежі онлайн», перераховано на реквізити платіжної банківської картки, вказаної відповідачем у Розділі 7 Договору (Реквізити та підписи сторін), грошові кошти у розмірі 2000,00 грн.

Згідно інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» від 09.04.2025 року на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2 000 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що є доказом видачі кредитних коштів. Емітент платіжної карти Приватбанк .

При цьому колегія суддів враховує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідач будучи обізнаним про підписання кредитного договору, графіку погашення кредиту та сплати відсотків, не вчиняв дії щодо захисту, на його думку, порушеного права на отримання кредитних коштів за вказаним договором.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).

У такий спосіб відповідач намагається уникнути належного виконання зобов`язання.

Проте відповідачем не надано суду доказів, що банківська картка з відповідним номером йому не належить, та що кредитні кошти у розмірі 2 000 грн 29.01.2020 року на картку не були зараховані.

Хоча маючи доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, відповідач мав можливість в якості доказу надати суду довідку з банку про неналежність йому вищезгаданої картки, або виписку зі свого рахунку на підтвердження надходження чи не надходження коштів від кредитора на виконання умов укладеного договору, його розміру. Зазначене не може тлумачитись як встановлення для відповідача заздалегідь недосяжного стандарту доказування.

Із наданих ТОВ "ФК "КЕШ ТУ ГОУ" документів встановлено, що при укладенні кредитного договору первинний кредитор з`ясував особу позичальника, його персональні дані, а саме, серію і номер паспорту, місце реєстрації, ідентифікаційний номер, номер оператора мобільного зв`язку.

Спонукань вважати, що персональні дані відповідача були використані первинним кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені немає. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався.

Тому й презумпцію винуватості боржника та факту виникнення між сторонами відповідного зобов`язання також не спростовано.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність обставини перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів за договором від 29 січня 2010 року № 10959 та отримання їх відповідачем, не належного виконання відповідачем взятих не себе зобов`язань за кредитним договором та їх не повернення.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Водночас щодо стягнення процентів за користування кредитом колегія суддів зазначає.

Пунктом 6-2 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування» врегульовано питання простроченої заборгованості на період дії воєнного стану в Україні. Так, на період дії воєнного стану та упродовж трьох місяців після його припинення або скасування банки, небанківські фінансові установи та колекторські компанії під час врегулювання простроченої заборгованості зобов`язані дотримуватися додаткових вимог щодо етичної поведінки, зокрема не взаємодіяти за власною ініціативою зі споживачем, що належить до захищеної категорії, та з його близькими особами. До категорії захищених осіб віднесено: -військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України;-військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби;-членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; - то осіб - які перебувають у полоні; - з якими втрачено зв`язок; -зниклих безвісти.

Відповідно до вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Тобто військовослужбовці, визначені пунктом 15 статті 14 Закону, до категорії яких можна віднести і відповідач по справі та має право на встановлені законодавством пільги, а саме:-звільнення від сплати відсотків за користування кредитом ; - звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до довідки №1558 від 29.12.2025 року, виданої командиром військової частини НОМЕР_4 , капітан ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_4 з 30 вересня 2019 року по теперішній час (а.с82)

Відповідно до наданої позивачем виписки з особового рахунку за кредитним договором №10959 ОСОБА_1 , вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 10.01.2025 року становить 10 360,00 грн., враховуючи відсотки, які нараховувалися з дня укладення кредитного договору (29.01.2020 року).

Враховуючи вище викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, позовні вимоги в частині стягнення нарахованих відсотків не підлягають задоволенню.

Статтею 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 1 статті 376 ЦПК України, підлягає зміні, шляхом зменшення суми стягнення заборгованості.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У частині третій статті 137 ЦПК України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19(провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц(провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18(провадження №61-44217св18).

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витратна оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Під час подання позову ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» сплатило 2422,40 грн судового збору.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн в суді першої інстанції до позовної заяви долучено: договір про надання правничої допомоги від 29 грудня 2023 року, додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 27 грудня 2024 року.

Враховуючи співмірність наданих адвокатом Пархомчуком С.В. послуг зі складністю справи, витраченим адвокатом часом, обсягом наданих послуг - надання консультації, складання та подача позовної заяви з відповідними доказами, ціною позову, взявши до уваги клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції вважав, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 000,00 витрат на правничу допомогу.

Оскільки позовні вимоги ТОВ ФК «Кеш Ту Гоу» задоволено на 20% (2000,00 грн/ 10360,00 грн.*100), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 484,48 грн. (20% х 2 422,40 грн.) у відшкодування судового збору та 600,00 грн. (20% х 3000,00 грн.) у відшкодування витрат на правничу допомогу, а всього 1 084,48 грн.

За подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 сплатив 3633,60 грн. судового збору, які просив стягнути з позивача.

Апеляційну скаргу сторони відповідача задоволено на 80 %, відповідно з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2 906,88 грн. (80 % х 3633,60 грн.) грн судового збору за подання апеляційної скарги.

З урахуванням положень частини 10 статті 141 ЦПК України, з ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 1 822,40 грн. (2906,88 грн. –1084,48 грн.) грн понесених останнім судових витрат.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 367,368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2025 року - змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (ЄРДПОУ 42228158) заборгованість за кредитним договором № 109059 від 29.01.2020 року в розмірі 2 000,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (ЄРДПОУ 42228158) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати в розмірі 1 822,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.

Судді: