Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №202/3865/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7768/26 Справа № 202/3865/26 Суддя у 1-й інстанції - Доценко С.І. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді: Ткаченко І.Ю.,

суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Дніпрі цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 01 травня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

28 квітня 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 67 462,13 грн. (а.с. 24-26).

Разом з позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову. Згідно до заявлених вимог ОСОБА_1 просить:

- накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_2 , що знаходяться на будь яких рахунках, відкритих у всіх банківських установах та фінансово-кредитних установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог в розмірі 67 462,13 грн. (шістдесят сім тисяч чотириста шістдесят дві гривні тринадцять копійок);

- накласти арешт на нерухоме майно: квартиру загальною площею 58,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 на праві власності;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.(а.с. 1-5).

В обґрунтування заяви зазначає, що відповідач здійснює активні дії, спрямовані на відчудження належного їй нерухомого майна, та, окрім того, відповідач не виходить на зв`язок, не повертає добровільно передані позивачем грошові кошти, після його законної вимоги, повністю ігнорує вимоги про повернення безпідставно набутих грошових коштів, проживає за межами України в Федеративній Республіці Німеччині та орендує квартиру, яка дорого коштує, що свідчить про витрачання позивачем коштів, та станом на теперішній час не має роботи (а.с. 1-5).

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 01 травня 2026 рокузаяву ОСОБА_1 про забезпечення позову — задоволено частково.

Накладено арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 , розміщених на її рахунках у банківських та інших фінансових установах у межах суми заявлених позовних вимог 67 462,13 (шістдесят сім тисяч чотириста шістдесят дві гривні тринадцять копійок) грн до набрання законної сили судового рішення (а.с. 51).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на протиправність оскаржуваної ухвали, просить скасувати заходи забезпечення, прийняті на підставі ухвали судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 01 травня 2026 року та усі судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що накладення арешту порушує її права та інтереси, і фактично є передчасним втручанням у її майнові права та порушує баланс інтересів сторін. А також зазначає, що зазначені дії створюють штучні перепони відповідачці у повсякденному житті та забезпеченні належного утримання дітей (а.с. 55-60).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу судді першої інстанції без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив наявності підстав для накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на всіх його рахунках у банківських чи інших фінансово-кредитних установах, в межах суми, про стягнення якої подано позов, оскільки такий захід забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

За змістом ч. 1,2ст.149 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є заява учасника справи. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення.

За наслідками розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суддя відповідно до частин 9-10 ст.153ЦПК України може постановити ухвалу про повернення заяви заявникові, а також про вжиття заходів забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову, вказані ухвали підлягають оскарженню відповідно до статті 353 ЦПК України.

У відповідності до ч.ч.1-7ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1)причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; 2)вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3)інші відомості, потрібні для забезпечення позову. 4)захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6)пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як роз`яснено у п.4Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" №9 від 22 грудня 2006 року, при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам.

Отже, при вирішенні питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову судом, між іншим, підлягають встановленню: наявність або відсутність спору, наявність або відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам, співмірність заявлених позовних вимог до майна, яким заявник просив забезпечити позов.

У відповідності з положеннями ч. 1ст. 150 ЦПК України одними із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії. При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).

Суд звертає увагу на те, що при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь які дії, позивач повинен, по - перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по - друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

У відповідності зі ст. 151 ЦПК України суд за заявою сторін, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 3ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом позову є стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 67 462,13 грн.

Як вбачається із заяви про забезпечення позову, представник позивача просив накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_2 , що знаходяться на будь яких рахунках, відкритих у всіх банківських установах та фінансово-кредитних установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог в розмірі 67 462,13 грн. та на нерухоме майно: квартиру загальною площею 58,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 на праві власності.

Зважаючи на відсутність підтверджень щодо права власності відповідача на зазначене майно та невизначеність його вартості,суддя першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в частині накладення арешту на нерухоме майно, оскільки позивачем не обґрунтовано та не доведено співмірності із заявленим видом забезпечення позову, в порядку ч. 3 ст. 152 ЦПК України. В той же час, накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на рахунках, відкритих у банківських установах, в межах заявленої ціни позову в розмірі 67 462,13 грн., є ефективною гарантією захисту інтересів позивача у разі ухвалення судового рішення на його користь.

За таких обставин, приведені ОСОБА_2 в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Зважаючи на наведене у сукупності, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 належить залишити без задоволення, а ухвалу судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 01 травня 2026 року – без змін.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 01 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.

Судді: