Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №932/5673/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2788/26 Справа № 932/5673/23 Суддя у 1-й інстанції - Коваленко Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 листопада 2025 року

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2023 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі – АТ «Банк Кредит Дніпро», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 травня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 на підставі заяви відповідача було укладено договір банківського рахунку та надання додаткових послуг № РКО-1105518/200521/0064 та відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу грошові кошти на споживчі потреби в сумі 294 800,00 грн., зі строком їх повернення до 20 травня 2024 року та сплатою щомісячної комісії, процентною ставкою за користування кредитом на строкову заборгованість, процентною ставкою за користування кредитом на прострочену заборгованість за кредитом.

Також 20 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» був укладений договір страхування життя позичальника на випадок смерті в результаті нещасного випадку.

Відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплативши проценти за користування кредитом та комісію, передбачені договором.

В подальшому, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, Правилами роботи банків, затвердженими постановою Правління НБУ від 25 лютого 2022 року № 23 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп», НБУ дозволів банкам не враховувати несплату за кредитами протягом 24.02.2022-30.06.2022 як прострочення (кредитні канікули). Про запровадження умов та строку дії кредитних канікул АТ «Банк Кредит Дніпро» повідомляло клієнтів у публікаціях на сторінках офіційного сайту Банку www.creditdnepr.com.ua, на час дії кредитних канікул сплату боргу ОСОБА_1 було відтерміновано.

Разом з тим, кредитні канікули не зменшили суму боргу відповідача, а лише відтермінували його сплату.

Тому станом на 18 травня 2023 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 350 305,46 грн., яка складається із: 186 256,61 грн. – залишок строкового кредиту; 0,08 грн. – залишок нарахованих строкових відсотків; 66 759,05 грн. – залишок простроченого кредиту; 2,72 грн. – залишок прострочених відсотків; 97284,00 грн. – залишок прострочених комісій.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 22039000511891 від 20 травня 2021 року станом на 18 травня 2023 року в розмірі 350 305,46 грн., а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 5 254,58 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 листопада 2025 року позовні вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 22039000511891 від 20 травня 2021 року станом на 18 травня 2023 року в розмірі 350 305,46 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У поданій 02 грудня 2025 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією рф проти України. Тобто, виникли обставини (форс-мажор), які не можливо було передбачити у травні 2021 року, в момент укладення зазначеного договору.

Звертав увагу на те, що відповідно до пункту 16.2 Розділу 16 Універсального договору банківського обслуговування клієнтів – фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» (далі – УДБО) сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору у зв`язку з військовими діями незалежно від факту оголошення війни.

Вважав, що Банк не виключає виникнення форс-мажорних обставин, які заважатимуть виконанню умов договору. УДБО передбачає термінове виконання зобов`язань після припинення дії форс-мажорних обставин, у зв`язку з чим позичальник на законних підставах звільняється від відповідальності у разі прострочення виконання зобов`язань за договором кредитування.

Також відповідач зазначав, що з 24 лютого 2003 року по теперішній час є співробітником-військовослужбовцем Служби безпеки України та задіяний у секторі оборони держави у зв`язку з агресією рф проти України та відноситься до захищеної категорії споживачів, віднесених до військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, які проходять військову службу на території України згідно Закону України № 2459-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання простроченої заборгованості у період дії воєнного стану в Україні» від 27 липня 2022 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

27 липня 2026 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, в якому відповідач посилається на те, що він не має можливості з`явитися до суду 29 липня 2026 року о 14:10 год., оскільки проходить військову службу в Службі безпеки України та виконує певні службові обов`язки, пов`язані з виконанням завдань із захисту держави під час збройної агресії рф проти України.

В силу положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач ОСОБА_1 особисто подавав письмові заперечення на відзив, особисто приймав участь в судових засіданнях суду апеляційної інстанції, призначених на 25 березня 2026 року та 17 червня 2026 року. Крім того, апелянту забезпечено реалізацію його права на правову допомогу, а саме, в судовому засіданні оголошувалось про відкладення розгляду справи у зв”язку із зайнятістю його представника — адвоката. В наступному судовому засіданні апелянт та його представник — адвокат особисто надавали свої пояснення стосовно доводів апеляційної скарги та оскаржуваного рішення суду першої інстанції, заявляв відповідні клопотання, що підтверджується протоколами судового засідання.

Таким чином, судом апеляційної інстанції не було обмежено право апелянта у доступі до правосуддя та реалізації його процесуальних прав та обов”язків у цивільному процесі.

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів для її розгляду.

Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду даної справи без участі належним чином повідомлених учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 підписав заяву-згоду № 1105518 на укладення Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб від 20 травня 2021 року. Рішенням щодо надання кредиту від 20 травня 2021 року ОСОБА_1 погоджено суму кредиту в розмірі 294 800,00 грн. на споживчі цілі.

20 травня 2021 між сторонами укладений кредитний договір № 22039000511891, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти на споживчі потреби в сумі 294 800,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти у строки, встановлені кредитним договором. Строк договору встановлений на 36 місяців. Процентна ставка за користування кредитом на строкову заборгованість – 0,001 %; процентна ставка за користування кредитом на прострочену заборгованість за кредитом – 56,0 %; щомісячна комісія за обслуговування кредиту: з 1 по 9 міс. – 3 %, з 10 по 18 міс. – 2,5 %, з 19 по 27 міс. – 1,5 %, з 28 по 36 міс. – 0,925 % від суми кредиту.

Відповідачу було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідач не виконав умови кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 18 травня 2023 року, згідно з розрахунком позивача, за ним утворилася заборгованість в розмірі 350 305,46 грн., яка складається із: 186 256,61 грн. – залишок строкового кредиту; 0,08 грн. – залишок нарахованих строкових відсотків; 66 759,05 грн. – залишок простроченого кредиту; 2,72 грн. – залишок прострочених відсотків; 97284,00 грн. – залишок прострочених комісій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок про те, що Банк та відповідач уклали кредитний договір та суд вважав, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, які відповідачем не повернуті.

Також, на думку суду позивачем підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.

Позовні вимоги щодо стягнення процентів позивач обґрунтовував наявністю домовленостей про процентну ставку, що малася у кредитному договорі № 22039000511891 від 20 травня 2021 року та з огляду на зміст Паспорту споживчого кредиту, в яких умова щодо процентної ставки погоджена з позичальником під його розпис.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку кредитору не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та відсотків в розмірі та умовах погоджених сторонами.

Оскільки відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, тому позивач має право вимагати стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , натомість відповідач заявлені позивачем вимоги жодним чином не спростував.

Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Підпис відповідача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраною ним фінансової установи АТ «Банк Кредит Дніпро», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Разом з тим, підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з Банком умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.

Вираження волі позичальника відбулось вчиненням певних дій, та суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні докази направленості волі та погодження сторони договору умов з приводу процентної ставки за кредитом, та умов з цього приводу відображених у кредитному договорі № 22039000511891 від 20 травня 2021 року та в Паспорті споживчого кредиту.

В кредитному договорі № 22039000511891 від 20 травня 2021 року, яка містить особистий підпис відповідача ОСОБА_1 , зазначена фіксована процентна ставка в розмірі 0,001 % річних.

Також в Паспорті споживчого кредиту, який власноручно підписано відповідачем, визначено усі істотні умови кредитування, а саме: сума кредиту – 300 160,00 грн. строк кредитування – 36 місяців, процентна ставка – 0,001 % річних, тип процентної ставки – фіксована.

Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в кредитному договорі № 22039000511891 від 20 травня 2021 року та Паспорті споживчого кредиту, що особисто підписані відповідачем.

Підписанням кредитного договору № 22039000511891 від 20 травня 2021 року та Паспорту споживчого кредиту без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору. Та обставина, що відповідач частково вносив плату відповідно до умов зазначеної вище угоди, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.

Зміст зобов`язання в наведеному кредитному договорі № 22039000511891 від 20 травня 2021 року та Паспорті споживчого кредиту викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз кредитного договору, наданого Банком розрахунку та банківської виписки дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та умовах погоджених сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодився з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та позивачем доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин були складені кредитний договір № 22039000511891 від 20 травня 2021 року і Паспорт споживчого кредиту, та хто ознайомлений з викладеними в них умовами.

Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності в нього обов`язку з повернення кредитних коштів до закінчення воєнного стану, враховуючи пункт 16.2 Розділу 16 УДБО, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні.

Так, згідно пункту 16.2 Розділу 16 «Відповідальність сторін та умови звільнення від відповідальності» УДБО, затвердженого протоколом Комітету з бізнесу фізичних осіб АТ «Банк Кредит Дніпро» від 15 квітня 2021 № 32.1, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього УДБО у випадку настання та дії обставин непереборної сили, що знаходяться поза межами контролю Сторін, та які Сторони не могли передбачити або запобігти, якщо такі обставини непереборної сили призвели до неможливості виконання Сторонами своїх обов`язків (форс-мажорні обставини). До зазначених обставин непереборної сили належать: військові дії, незалежно від факту оголошення війни, повстання, акції громадської непокори, стихійні лиха тощо.

Системний аналіз приведеної норми свідчить про те, що звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов УДБО учасників договору настає не автоматично з виникненням форс-мажорних обставин, а лише тоді, коли такі обставини непереборної сили призвели до неможливості виконання сторонами своїх обов`язків.

Проте, відповідач, зазначаючи те, що із повномасштабним вторгненням фінансовий стан його та його сім`ї зазнали суттєвих змін, докази на підтвердження неможливості виконання ним договірних зобов`язань суду не надав.

Колегія суддів звертає увагу, що пункту 16.2 Розділу 16 «Відповідальність сторін та умови звільнення від відповідальності» УДБО регулює питання звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов УДБО, а не звільнення/відтермінування/відкладення виконання умов підписаного між сторонами кредитного договору через настання форс-мажорних обставин.

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 910/9226/23 зазначив, що: «Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості».

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20, від 25 січня 2022 року у справі № 904/3886/21).

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Тобто, через персоніфікований характер форс-мажору, його дія оцінюється окремо для кожного випадку. Якщо особа стверджує про негативний вплив форс-мажорних обставин на виконання нею договірних зобов`язань, вона має надати докази того, що неможливість здійснення нею зобов`язань настала саме через вказаний форс-мажор. Сторона, яка посилається на непереборну силу, повинна довести не лише факт її настання, а й те, що ці обставини об`єктивно унеможливили виконання договору, а не просто ускладнили його.

Подібні позиції Верховний Суд виклав у постановах від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17, від 03 серпня 2022 року у справі № 914/374/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21, від 24 жовтня 2024 року у справі № 913/767/21, від 18 лютого 2025 року у справі № 910/6519/24, тощо.

Таким чином, у випадку настання форс-мажорних обставин особа може бути звільнена від відповідальності за невиконання кредитного зобов`язання, а не від самого зобов`язання повернення кредитних коштів та сплати обов`язкових платежів.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання.

Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі № 915/531/17, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 913/785/17, від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22).

Сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до чинного законодавства. Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому чинним законодавством порядку. Неповідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на них як на причину звільнення від відповідальності за невиконання вимог закону та договору.

Дослідивши обставини на які посилається відповідач, як на підставу для звільнення його від відповідальності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин, які завадили йому своєчасно та в повному обсязі виконати умови кредитного договору, що позбавляє відповідача права посилатись на ці обставини як причини невиконання зобов`язань за договором.

Відповідальність за невиконання договірних зобов`язань регулюється статтею 625 ЦК України, де зазначається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З положеннями ЦК України співвідносяться також Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування». Зокрема, в пункті 6 зазначається, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

Тобто, в цих законодавчих актах йде мова про заборону банкам вимагати додатково стягнення індексу інфляції за весь час прострочення, та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, що є відповідальністю за невиконання зобов`язань у розумінні статті 625 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що АТ «Банк Кредит Дніпро» не нараховувало на заборгованість ОСОБА_1 індексу інфляції на весь час прострочення та 3 % річних як відповідальності за невиконання договірних зобов`язань.

Отже, доводи відповідача щодо звільнення його від виконання кредитних зобов`язань та відповідальності за їх невиконання до припинення дії форс-мажорних обставин (повномасштабне вторгнення рф) не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки належним та допустимих доказів, які б свідчили про прямий вплив непереборної сили на неможливість виконання відповідачем зобов`язань, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було. Апеляційним судом встановлено, що самим відповідачем не дотримано п.16.2 умов УДБОК щодо невідкладності повідомлення позивача про початок та дію форс-мажорних обставин, які завадили йому своєчасно та в повному обсязі виконати та виконувати умови договору.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 листопада 2025 року – без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 29 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 31 липня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.Ю. Ткаченко

М.М. Пищида