Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №932/8681/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6411/26 Справа № 932/8681/25 Суддя у 1-й інстанції - Салькова В. С. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 25 березня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, –

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 06 квітня 2025 року нею та відповідачем була досягнута домовленість про проведення ремонту належного їй автомобіля марки «VOLKSWAGEN JETTA», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , письмовий договір про це не укладався.

Того ж дня вона передала автомобіль ОСОБА_1 , який після завершення ремонту, не маючи дозволу власниці, 13 квітня 2025 року близько 21-50 год. сів за кермо даного автомобіля в стані алкогольного сп`яніння, як зазначено в рапорті поліцейського, та виїхав на дорогу, де спричинив дорожньо-транспортну пригоду (далі – ДТП) за адресою: м. Дніпро, вул. Перекопська, 58б, в результаті якої автомобіль зазнав значних механічних пошкоджень та відбулося його загоряння.

ОСОБА_1 отримав легкі тілесні ушкодження та був доправлений до 16 МКЛ м. Дніпра. Наступного дня їй зателефонував поліцейський та повідомив про вказані події, вона приїхала до слідчого, де зустріла відповідача, який визнав свою вину та запевнив, що найближчим часом відшкодує понесені збитки. Він погодився з оголошеною нею сумою збитків у 10 000,00 доларів США.

18 квітня 2025 року їй зателефонувала ОСОБА_3 – дружина відповідача та повідомила, що її чоловік на теперішній час мобілізований до ЗСУ, а вона має намір частково компенсувати понесені позивачкою збитки. Того ж дня ОСОБА_3 у присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 добровільно під розписку передала їй 5 000,00 доларів США в рахунок завданих збитків внаслідок ДТП.

В подальшому її спроби вийти на зв`язок з відповідачем та його дружиною не дали результату. Остання телефоном повідомила їй, що кошти для повернення боргу відсутні, тому і підстав для зустрічі немає.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП підтверджена постановою суду.

Відповідно до висновку експерта № 0407/25 від 03 липня 2025 року вартість відновлювального ремонту її автомобіля становить 2 071 594,55 грн., його ринкова вартість – 348 633,44 грн. Оскільки вартість відновлювального ремонту більша за ринкову, матеріальний збиток, заподіяний власникові, дорівнює ринковій вартості автомобіля та становить 348 633,44 грн.

З урахуванням отриманих у відшкодування шкоди 5 000,00 доларів США, що на день отримання 18 квітня 2025 року за курсом НБУ 41,3825 грн. за 1 долар США становили 206 912,50 грн., залишок боргу складає 141 720,94 грн.

Також внаслідок вищезазначених подій вона зазнала значних душевних страждань, емоційного потрясіння, тривалого психоемоційного дискомфорту, погіршення якості життя. Вона є матір`ю малолітньої дитини та самостійно її виховує. Автомобіль був єдиним засобом пересування містом разом з дитиною, оскільки вони мешкають досить далеко від зупинок громадського транспорту, а рахунки за таксі виливались в чималі суми. Дитину, якій 2,5 роки, потрібно постійно возити до лікарів, масажистів тощо. Фактично був порушений усталений ритм життя, що в умовах воєнного стану подвоїло психоемоційні страждання. На випадок погіршення ситуації на фронті та наближення зони бойових дій вона планувала разом з дитиною та мінімумом речей власним автомобілем виїхати до більш безпечних регіонів України. Крім того, поведінка відповідача, який навіть не вважає за потрібне спілкуватися з нею телефоном, породжує додатковий стрес та психоемоційне навантаження. Вважала справедливою компенсацію моральної шкоди у 50 000,00 грн.

Ураховуючи викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 141 720,94 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн, а також судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 25 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 141 720,94 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У поданій 11 квітня 2026 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що наданий позивачкою висновок експерта № 0407/25 від 03 липня 2025 року є неналежним доказом у справі, що підтверджує розмір завданих збитків, оскільки не враховує утилізаційної вартості автомобіля для подальшого зменшення суми шкоди на суму вартості цілих запчастин.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що автомобіль марки «VOLKSWAGEN JETTA», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить позивачці ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 14 грудня 2019 року.

13 квітня 2025 року о 21-50 год. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN JETTA», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходячись на вулиці Перекопській, 58б у місті Дніпрі, своєчасно не вжив заходів щодо зменшення швидкості руху аж до повної зупинки чи безпечного об`їзду перешкоди у вигляді бетонного заїзду, внаслідок чого допустив наїзд на перешкоду у вигляді бетонного заїзду. Внаслідок ДТП транспортний засіб та майно пошкоджені. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП.

Наведені обставини встановлені постановою судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 20 червня 2025 року, яка набрала законної сили 01 липня 2025 року, у справі № 932/6503/25, та якою ОСОБА_1 визнано винним за статтею 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Висновком експерта № 0407/25 від 03 липня 2025 року товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, заподіяного власникові КТЗ, встановлено, що вартість матеріального збитку, заподіяного ОСОБА_2 внаслідок пошкодження в ДТП автомобіля марки «VOLKSWAGEN JETTA», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 348 633,44 грн. За описовою частиною висновку вартість відновного ремонту автомобіля становить 2 071 594,55 грн., вартість нових складових частин, які підлягають заміні, дорівнює 1 957 348,71 грн. Калькуляція ремонту та фототаблиця є додатком до висновку. За проведення експертизи позивачкою сплачено 7 000,00 грн.

Даному висновку передував огляд автомобіля експертом, який відбувся 18 червня 2025 року та зафіксований відповідним протоколом, і в якому наведений перелік пошкоджень транспортного засобу.

Відповідач ОСОБА_1 з 18 квітня 2025 року проходить військову службу за мобілізацією у в/ч НОМЕР_3 , що підтверджене довідкою № 5798 від 13 травня 2025 року.

18 квітня 2025 року позивачка отримала від ОСОБА_1 5 000,00 доларів США в рахунок завданих збитків внаслідок ДТП 13 квітня 2025 року, що підтверджено розпискою позивача від 18 квітня 2025 року.

Після ДТП позивачка неодноразово використовувала послуги таксі, на підтвердження чого надані скріншоти поїздок з відповідного мобільного додатку.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що висновок експерта № 0407/25 від 03 липня 2025 року товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, заподіяного власникові КТЗ є належним доказом на підтвердження розміру матеріального збитку, відповідач цей висновок не спростував, а тому останній має сплатити на користь позивачки матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП. При цьому суд врахував, що позивачці неправомірними діями відповідача завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з фактичним знищенням її майна, яке відбулося без її участі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Згідно з пунктом 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо транспортний засіб вважається фізично знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним.

Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Отже, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 752/13375/19.

Суд першої інстанції встановив та сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача ОСОБА_1 та право позивачки ОСОБА_2 на отримання сум у відшкодування матеріальної шкоди.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов вірного висновку про те, що відповідач повинен відшкодувати позивачці завдану майнову шкоду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, вирішуючи питання розміру майнової шкоди, яку завдано позивачці внаслідок ДТП, належним та допустимим доказом є висновок експерта № 0407/25 від 03 липня 2025 року товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, заподіяного пошкодженням транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN JETTA», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , складений судовим експертом Дроздовим Ю.В., тому обґрунтованим є розмір майнової шкоди – 141 720,94 грн. (348 633,44 грн. (ринкова вартість автомобіля) - 206 912,50 грн. (добровільно сплачена відповідачем сума в рахунок відшкодування матеріальної шкоди)).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги висновок експерта № 0407/25 від 03 липня 2025 року товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, заподіяного пошкодженням транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN JETTA», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є безпідставними, оскільки відповідачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не спростовано вищевказаний висновок експерта, який було оцінено судом у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами.

Таким чином, висновок експерта № 0407/25 від 03 липня 2025 року товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, заподіяного власникові КТЗ є належним доказом на підтвердження розміру матеріальних збитків, завданих позивачці.

Відповідач ОСОБА_1 на противагу цьому доказу своїх доказів не подав.

Колегія суддів звертає увагу, що у випадку незгоди із визначеною сумою матеріальних збитків, відповідач не був позбавлений можливості подати до суду клопотання про проведення у справі відповідної судової експертизи, проте такого клопотання під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідач не подавав.

Безпідставними також є доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що наданий позивачкою висновок експерта № 0407/25 від 03 липня 2025 року є неналежним доказом у справі, що підтверджує розмір завданих збитків, оскільки не враховує утилізаційної вартості автомобіля для подальшого зменшення суми шкоди на суму вартості цілих запчастин.

У даній справі відсутній висновок експерта щодо утилізаційної вартості, відсутня оцінка придатних залишків, відсутні докази фактичної реалізації залишків.

Колегія суддів звертає увагу, що у висновку № 0407/25 від 03 липня 2025 року та в протоколі огляду колісного транспортного засобу від 18 червня 2025 року судовий експертом Дроздовим Ю.В. було зазначено, що транспортний засіб має пошкодження аварійного характеру внаслідок займання, виниклого внаслідок ДТП, в представленому вигляді до експлуатації не придатний, втратив споживчі та експлуатаційні якості.

Таким чином, твердження відповідача про необхідність автоматичного зменшення суми збитків на утилізаційну вартість є необґрунтованим, оскільки така вартість повинна бути належним чином доведена.

При цьому утилізаційна вартість не є абстрактною чи умовною величиною, а повинна бути підтверджена конкретними економічними розрахунками та експертними дослідженнями.

Сама по собі фізична наявність пошкодженого транспортного засобу не означає автоматичного зменшення розміру шкоди.

Більше того, залишки транспортного засобу після ДТП можуть бути економічно неліквідними, технічно непридатними та потребувати витрат, що перевищують можливий дохід від реалізації.

Відповідач не надав експертного висновку щодо вартості залишків, доказів технічної придатності деталей, доказів реальної можливості їх продажу, розрахунку витрат на демонтаж, транспортування, зберігання та реалізацію, доказів фактичної ліквідності залишків транспортного засобу.

Натомість апеляційна скарга ґрунтується виключно на припущенні про те, що пошкоджений автомобіль нібито має певну ринкову цінність.

Сам факт фізичного існування залишків транспортного засобу не означає автоматичного зменшення шкоди.

Пошкоджений автомобіль після ДТП може бути економічно нерентабельним для відновлення, потребувати значних витрат на евакуацію та зберігання, мати пошкодження прихованого характеру, бути фактично неліквідним. не мати реального ринкового попиту.

Тому без спеціального експертного дослідження доводи відповідача про існування конкретної утилізаційної вартості ґрунтуються на припущеннях.

При цьому колегія суддів враховує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_1 – адвокат Туманов С.Г. не заявляв клопотань про призначення відповідної судової експертизи, участі в судовому засіданні не приймав, лише подавав до суду відзив на позовну заяву, в якому лише виклав питання до сторони позивача.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Апеляційна скарга не містить належних доводів та відповідних їм підстав апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру компенсації моральної шкоди, яку належить стягнути з відповідача.

Колегія суддів враховує, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України сприяти всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у визначених процесуальним законодавством випадках.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Пунктами 2, 3 частиною першою статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 25 березня 2026 року – без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 25 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 29 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 31 липня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.Ю. Ткаченко

М.М. Пищида