Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №380/7573/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7573/26 пров. № А/857/28293/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О. І.,

Запотічного І. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Заступника керівника Шептицької окружної прокуратури Львівської області Петришина Степана Степановича на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року (головуючий суддя Мартинюк В.Я.), постановлену у порядку письмового провадження в м. Львів, у справі №380/7573/26 за позовом Заступника керівника Шептицької окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_1 до Шептицької міської ради Львівської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

21.04.2026 Заступник керівника Шептицької окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом Шептицької міської ради Львівської області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Шептицької міської ради Львівської області щодо непроведення державної реєстрації права комунальної власності на об`єкти нерухомого майна: їдальню, площею 91,8 кв. 2, котельню, площею 69,4 кв.м, туалет, площею 25,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати Шептицьку міську раду Львівської області вчинити дії щодо проведення державної реєстрації права комунальної власності на об`єкти нерухомого майна: їдальню, площею 91,8 кв.м, котельню, площею 69,4 кв. м, туалет, площею 25,7 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Б. Хмельницького, 27, с. Поздимир Шептицького району Львівської області.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суддя суду першої інстанції виходив з того, що згідно акта приймання передачі майна від 04.01.2021, затвердженого рішенням Червоноградської міської ради від 04.02.2021 № 180, у комунальну власність Червоноградської міської територіальної громади передано, комплекс будівель: А-2, площею 952,7 кв.м, їдальня Б-1, котельня Г-1, туалет В-1. Рішенням Червоноградської міської ради від 29.12.2020 № 88 вирішено прийняти безоплатно у комунальну власність юридичну особу, нерухоме майно згідно правовстановлюючих документів, рухоме майно, засоби та ніші матеріальні цінності; комісії забезпечити процедуру прийому передачі. Рішенням Шептицької міської ради від 23.01.2025 № 3236 підтверджено факт перебування в комунальній власності Червоноградської міської територіальної громади ради об`єктів нерухомого майна: їдальні, загальною площею 91,8 кв. м, котельні, загальною площею 69,4 кв. м, туалету, загальною площею 25,7 кв. м, які знаходиться за адресою: вул. Б. Хмельницького, 27, с. Поздимир Шептицького району Львівської області. Відтак, на переконання судді суду першої інстанції, саме із вказаного моменту позивач міг дізнатися про відсутність державної реєстрації права власності на їдальню, загальною площею 91,8 кв. м, котельню, загальною площею 69,4 кв.м, туалет, загальною площею 25,7 кв.м, в с. Поздимир по вул. Б. Хмельницького, 27. Проте, до суду звернувся 21.04.2026 року, пропустивши трьохмісячний строк звернення до суду. При цьому жодних поважних причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом позивачем не заявлено.

Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, просить таку скасувати. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що наявність рішень міської ради 2020, 2021 років про прийняття в комунальну власність майна, підтвердження про перебування у комунальній власності майна від 2025 року та не здійснення державної реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою підтверджує триваючу бездіяльність відповідача, однак не є підставою вважати, що строк звернення до суду пропущено прокурором, оскільки про сам факт не здійснення державної реєстрації права комунальної власності на майно, зазначене в позові, прокурору став відомий після отримання відповіді з міської ради 03.04.2026 та отримання інших документів.

Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване судове рішення суду обґрунтованим та законним. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Вказує на те, що позивачем не надано доказів існування об`єктивно непереборних обставин чи істотних перешкод, які заважали контролюючому або правоохоронному органу своєчасно виявити порушення інтересів держави та звернутися до суду в межах тримісячного строку.

Позивач подав відповідь на відзив в якому зазначив, що аналізуючи ініційований прокурором судовий спір в розрізі правових висновків Верховного Суду, які є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, можна прийти до висновку, невжиття відповідачем заходів щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно впродовж років є бездіяльністю, яка триває тому в даному випадку не підлягають застосуванню процесуальні строки передбачені ст. 122 КАС України. Прокуратура долучивши до позовної заяви рішення міської ради та інформацію з Державного реєстру речових прав про відсутність державної реєстрації права власності на майно, таким чином надала суду докази того, що бездіяльність відповідача триває.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції, вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Згідно із статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

У контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з`ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).

Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідним вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Як убачається з матеріалів справи, позивач просить визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення державної реєстрації права комунальної власності на об`єкти нерухомого майна: їдальню, площею 91,8 кв. 2, котельню, площею 69,4 кв.м, туалет, площею 25,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, із позовної заяви та матеріалів справи убачається, що згідно акта приймання передачі майна від 04.01.2021, затвердженого рішенням Червоноградської міської ради від 04.02.2021 № 180, у комунальну власність Червоноградської міської територіальної громади передано, комплекс будівель: А-2, площею 952,7 кв.м, їдальня Б-1, котельня Г-1, туалет В-1.

Рішенням Червоноградської міської ради від 29.12.2020 № 88 вирішено прийняти безоплатно у комунальну власність юридичну особу, нерухоме майно згідно правовстановлюючих документів, рухоме майно, засоби та ніші матеріальні цінності; комісії забезпечити процедуру прийому передачі.

Рішенням Шептицької міської ради від 23.01.2025 № 3236 підтверджено факт перебування в комунальній власності Червоноградської міської територіальної громади ради об`єктів нерухомого майна: їдальні, загальною площею 91,8 кв. м, котельні, загальною площею 69,4 кв. м, туалету, загальною площею 25,7 кв. м, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зважаючи на вказане 27.03.2026 прокурор, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звернувся з запитом до Шептицької міської ради про надання інформації про вжитті заходи щодо реєстрації права власності та надання копій документів.

Інформацією від 03.04.2026 Шептицька міська рада підтвердила відсутність державної реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно.

20.04.2026 за результатами вивчення інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено відсутність державної реєстрація права власності на їдальню, загальною площею 91,8 кв. м, котельню, загальною площею 69,4 кв.м, туалет, загальною площею 25,7 кв.м, в АДРЕСА_1 , тобто бездіяльність Шептицької міської ради, у зв`язку з чим 21.04.2026 прокурор подав відповідний позов.

З наведеного убачається, що у прокурора виникли підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах після надходження інформації з міської ради, оскільки прокурор дізнався про порушення Шептицькою міською радою наведених у позовній заяві вимог чинного законодавства та її бездіяльність з інформації, що надана Шептицькою міською радою від 03.04.2026, та після отримання всіх необхідних документів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, вказана норма містить два окремі, відмінні за своєю суттю положення щодо встановленого строку на звернення до суду особи та суб`єкта владних повноважень.

Так, для особи строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (аналогія з інститутом цивільного права), а от для суб`єкта владних повноважень законодавцем встановлені інші вимоги щодо обчислення строку на звернення до суду: з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог

Відповідно до визначень Академічного тлумачного словника української мови (1970-1980): «підстава» - те, головне, на чому базується, основується що-небудь, «на підставі» - виходячи з чого-небудь, спираючись на щось (т. 6, 1975, ст.505), «виникнення, виникати» - ставати дійсним, існуючим, з`являтися, відбуватися (т. 1, 1970, ст. 439).

Прокурор, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій, вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист інтересів держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (ст. 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді сформувала правовий висновок про те, що ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Згідно із ч. 4 ст. 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Право на пред`явлення прокурором даного позову, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», може бути реалізоване виключно після встановлення підстав – у даному випадку вивчення отриманих документів, встановлення факту порушення інтересів держави та відсутності органу до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у цій сфері.

У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Зазначений висновок конкретизований Великою Палатою Верховного Суду у п. 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, де зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Аналогічні підстави для представництва прокурором інтересів держави зазначені у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 14.09.2021 № 807/965/17.

Враховуючи вищенаведене та те, що інформацію міської ради отримано окружною прокуратурою 03.04.2026, апеляційний суд вважає, що вказана дата є датою, коли прокурор дізнався та міг дізнатися про порушення інтересів держави, а відповідно у прокурора виникли підстави для захисту законних інтересів держави в суді з цієї дати.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не врахував цих обставин при вирішенні питання щодо прийняття до розгляду позову, а тому, на переконання апеляційного суду, передчасно повернув позов, позбавивши позивача права на належний захист інтересів держави.

Судом апеляційної інстанції, також, враховано, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) у п.52 Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі право на суд, яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на розгляд спору судом (наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ) .

Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання (охоронюваного законом інтересу), і що правових чи практичних перешкод не буде для здійснення цього права.

Відповідно до частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Аналізуючи процесуальні обставини справи в контексті поданого позову, а, також, аргументи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суддею суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, що має наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Шептицької окружної прокуратури Львівської області Петришина Степана Степановича задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний