Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 30 липня 2026 р.
Справа: №300/3608/26
Суддя: Шинкар Тетяна Ігорівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/3608/26 пров. № А/857/32623/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О. І.,
Запотічного І. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гомельчук С.В.) про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову, постановлену в порядку письмового провадження 29 травня 2026 року у справі №300/3608/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу,
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу.
Разом із позовною заявою представницею позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.05.2026 року в частині (пункті) притягнення Позивача (майора ОСОБА_1 ) до матеріальної відповідальності та стягнення (утримання) грошових коштів з його грошового забезпечення — до моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі по суті.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року в задоволенні заяви Третякової Людмили Федорівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що спосіб забезпечення позову, що обраний заявником, є фактично вирішенням справи по суті на період розгляду справи, що є у даному випадку неприпустимим.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року в апеляційному порядку, просить таку скасувати та задовольнити заяву позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, вживши заходи забезпечення позову, а саме зупинити дію наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.05.2026 року в частині (пункті) притягнення майора ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності та стягнення (утримання) грошових коштів з його грошового забезпечення до моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі по суті. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуваний наказ від 06.05.2026 року про притягнення до матеріальної відповідальності та стягнення 20% грошового забезпечення є актом індивідуальної дії з фінансово-господарських питань (майнове стягнення), а не бойовим чи службовим наказом (розпорядженням), що стосується безпосереднього виконання завдань з оборони держави, бойового чергування чи управління підрозділом у бою. Апелянт вказує, що оскаржуваний наказ за своєю правовою природою є фінансово-розпорядчим актом про стягнення матеріальних збитків у межах Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців...». Його тимчасове зупинення жодним чином не впливає на обороноздатність держави, боєготовність військової частини чи стан військової дисципліни.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що судове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Так, згідно із частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який повинен згідно з приписами закону та за наявності безумовних фактичних підстав гарантувати виконання майбутнього рішення суду та/або ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Водночас, регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Так, суд апеляційної інстанції зауважує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому, інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застосування заходів забезпечення позову є виключним процесуальним інструментом, який застосовується лише за наявності достатніх, належних та допустимих доказів існування реальної, а не гіпотетичної загрози порушення прав позивача до ухвалення рішення у справі.
Разом із тим, із матеріалів заяви убачається, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 73, 76 КАС України, які б підтверджували існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення судового рішення у справі.
Як це слушно зауважив суд першої інстанції, очевидність ознак протиправності оскаржуваного рішення підлягає встановленню в площині фактичних обставин та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які їх регулюють.
Апеляційний суд також зауважує, що доказів про те, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову позивачем також не надано.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що сам по собі факт існування спору, незгода позивача з наказом або настання для нього певних майнових наслідків не є безумовною підставою для забезпечення позову.
Можливе настання негативних наслідків, на які посилається позивач, є лише припущенням та не підтверджене належними доказами, а отже не може бути беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, є неможливим, оскільки при цьому фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, з врахуванням положень ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції доходить переконання про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої, якою відмовлено в забезпечені позову у справі №300/3608/26.
Керуючись статтями 229, 241, 254, 308, 311, 316, 321, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову у справі №300/3608/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Оригінал: reyestr.court.gov.ua