Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №380/18420/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/18420/25 пров. № А/857/18882/26

суддя в 1-й інстанції – Костецький Н.В.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В, Ільчишин Н.В.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Львові у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (як правонаступника військової частини НОМЕР_2 ) щодо нездійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 28 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 за період з 28 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум.

1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у період з 28.02.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум.

1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що військова частина НОМЕР_2 до 31.07.2022 року була зарахована на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 01.08.2022 року нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення здійснювала військова частина НОМЕР_1 .

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу, постанова набрала чинності з 01.03.2018 року. Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 до постанови КМ України №704 були внесені зміни, згідно яких пункт 4 постанови КМ України № 704 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Таким чином доводи позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022, 01.01.2023 є помилковим.

1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

З матеріалів справи вбачається, що позивач, ОСОБА_1 з 28.02.2022 по 29.07.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні до 31.07.2022 у ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 01.08.2022 по 29.07.2025 військової частини НОМЕР_1 .

У відповідності до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 №386дск від 29.06.2025 «Про проведення реорганізаційних заходів у військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих їй військових частинах», правонаступником військової частини НОМЕР_2 є військова частина НОМЕР_1 .

З долученої до позовної заяви довідки №607 від 26.07.2025 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що протягом спірного періоду позивачу розмір посадового окладу та окладу за військовим званням обчислювався виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, що пов`язана з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, який відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення військовослужбовця входять, зокрема, посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається Міністром оборони України та керівниками відповідних державних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та схему тарифних коефіцієнтів за військовими званнями.

Пунктом 4 постанови №704 у первинній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до цієї постанови.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 пункт 4 постанови №704 було викладено у редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом саме на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким було змінено пункт 4 постанови №704, визнано протиправним і скасовано.

Доводи апелянта про те, що скасування пункту 6 постанови №103 не могло мати наслідком застосування попередньої редакції пункту 4 постанови №704, колегія суддів відхиляє.

Такі доводи ґрунтуються на формальному застосуванні загальних правил нормотворчої техніки без урахування правових наслідків судового рішення у справі №826/6453/18 та сформованої Верховним Судом практики застосування постанови №704 у правовідносинах, які виникли після 29 січня 2020 року.

У постанові від 2 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого з 1 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму, установленого на 1 січня 2018 року, не відповідало нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт було змінено на відповідний календарний рік.

Надалі такий правовий підхід неодноразово підтримувався Верховним Судом, у тому числі у справах щодо обчислення грошового забезпечення військовослужбовців за періоди після 29 січня 2020 року. Верховний Суд виходить із того, що з указаної дати під час визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Відповідно до статей 1 та 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення.

Прожитковий мінімум щороку встановлюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України та порядок установлення державних стандартів.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було прямо передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати та грошового забезпечення працівників державних органів застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня 2018 року.

Водночас закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» подібних застережень щодо застосування для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму, установленого на 1 січня 2018 року, не містили. Натомість ними було встановлено інші розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного відповідного календарного року.

За приписами частини третьої статті 7 КАС України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, навіть незалежно від формулювання правового наслідку скасування пункту 6 постанови №103, суд не вправі застосовувати положення підзаконного нормативно-правового акта, які суперечать закону, що встановлює чинний на відповідний рік розмір базового державного соціального стандарту.

Посилання апелянта на те, що пункт 4 постанови №704 протягом спірного періоду відображався в офіційних джерелах із зазначенням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року, не змінює ієрархії нормативно-правових актів та не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати законодавство з урахуванням актів вищої юридичної сили і висновків Верховного Суду.

При цьому положення пункту 3 розділу ІІ Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII виключають можливість застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та інших виплат. Тому під час обчислення складових грошового забезпечення застосуванню підлягає саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальна заробітна плата чи її частина.

Також колегія суддів ураховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 пункт 4 постанови №704 було викладено в новій редакції, яка передбачила обчислення посадових окладів із застосуванням розрахункової величини 1762 гривні. Однак відповідні зміни набрали чинності 20 травня 2023 року, тоді як спірний у цій справі період закінчується 19 травня 2023 року. Отже, постанова №481 не регулює спірні правовідносини та не підлягає застосуванню до них.

Колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що військова частина діяла в межах кошторисних призначень, сформованих з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року.

Бюджетні асигнування та кошториси є засобом фінансового забезпечення діяльності розпорядника бюджетних коштів, однак вони не можуть змінювати встановлений законом обсяг права військовослужбовця на грошове забезпечення. Планування видатків у меншому розмірі не надає суб`єкту владних повноважень права обчислювати гарантовану законом виплату всупереч нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Обов`язок суб`єкта владних повноважень діяти лише на підставі та у спосіб, установлені законом, не може ставитися в залежність від правильності бюджетного планування чи достатності передбачених кошторисом видатків.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що протягом спірного періоду посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача неправомірно обчислювалися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.

Правильним є висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення:

за 2022 рік — виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2022 року;

за період із 1 січня до 19 травня 2023 року — виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2023 року,

шляхом множення відповідної розрахункової величини на тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 і 14 до постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, доводи апеляційної скарги в частині заперечення самого права позивача на відповідний перерахунок не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до іншого тлумачення норм права, яке не узгоджується з висновками Верховного Суду.

Разом із тим правильність висновків суду першої інстанції щодо способу обчислення належного позивачу грошового забезпечення не звільняла суд від необхідності встановити, який саме суб`єкт був уповноважений здійснювати нарахування і виплату відповідних сум у кожній частині спірного періоду.

В апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_1 обґрунтовано зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим разом із відзивом доказам щодо порядку фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_2 .

Із наявних у справі документів убачається, що військова частина НОМЕР_2 не була включена до мережі розпорядників бюджетних коштів і до 31 липня 2022 року перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Військова частина НОМЕР_1 також до 1 серпня 2022 року не була включена до мережі розпорядників бюджетних коштів як розпорядник коштів третього рівня та сама перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Лише з 1 серпня 2022 року військову частину НОМЕР_1 включено до мережі розпорядників бюджетних коштів, а військову частину НОМЕР_2 зараховано на її фінансове забезпечення.

Відповідно до Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України і Державної спеціальної служби транспорту військові частини, які не є розпорядниками бюджетних коштів, зараховуються на фінансове забезпечення до відповідного розпорядника бюджетних коштів.

Грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачуються за місцем штатної служби, а якщо військова частина не є самостійним розпорядником бюджетних коштів — за місцем перебування такої військової частини на фінансовому забезпеченні.

Отже, в період із 28 лютого до 31 липня 2022 року нарахування і виплата грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 належали до повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Військова частина НОМЕР_1 у цей період не була розпорядником бюджетних коштів, не здійснювала фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_2 та не мала відповідних бюджетних повноважень і рахунків для нарахування та виплати її військовослужбовцям грошового забезпечення.

Визначення військової частини НОМЕР_1 правонаступником військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з проведенням реорганізаційних заходів у 2025 році не спростовує встановленого порядку фінансового забезпечення у 2022 році.

Правонаступництво військової частини НОМЕР_1 стосовно військової частини НОМЕР_2 не є одночасно правонаступництвом щодо бюджетних зобов`язань ІНФОРМАЦІЯ_1 як самостійного суб`єкта владних повноважень, який здійснював фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_2 до 1 серпня 2022 року.

Матеріали справи не містять доказів передання військовій частині НОМЕР_1 зобов`язань ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування і виплати грошового забезпечення за період, протягом якого військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні цього територіального центру.

Таким чином, військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем щодо вимог за період із 1 серпня 2022 року до 19 травня 2023 року, однак не є суб`єктом, який повинен відповідати за позовними вимогами про перерахунок і виплату грошового забезпечення за період із 28 лютого до 31 липня 2022 року.

Суд першої інстанції навів у своєму рішенні заперечення відповідача щодо порядку фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_2 , однак не надав їм належної правової оцінки, помилково поширивши висновок про належність військової частини НОМЕР_1 як відповідача на весь спірний період.

Колегія суддів наголошує, що питання про наявність у позивача матеріального права на перерахунок грошового забезпечення та питання про визначення суб`єкта, зобов`язаного здійснити відповідні нарахування і виплату, не є тотожними.

Установлення порушення права позивача не дає підстав покладати обов`язок щодо його відновлення на особу, яка у відповідний період не мала повноважень здійснювати спірні виплати.

Визначення відповідача, предмета і підстав позову належить до диспозитивних прав позивача. Водночас установлення належності відповідача та перевірка обґрунтованості заявлених до нього вимог є обов`язком суду.

Відповідно до частини третьої статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміну підсудності адміністративної справи.

Цією ж нормою передбачено право суду за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

При цьому згідно із частиною четвертою статті 48 КАС України, якщо позивач не погоджується на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Отже, встановивши, що до 1 серпня 2022 року фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_2 здійснював ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд першої інстанції повинен був з`ясувати позицію позивача щодо належного суб`єктного складу учасників справи.

Суд мав вирішити питання про заміну відповідача за згодою позивача, роз`яснити позивачу право заявити клопотання про залучення ІНФОРМАЦІЯ_1 як співвідповідача або, за наявності передбачених частиною четвертою статті 48 КАС України умов, розглянути питання про його залучення як другого відповідача.

Однак суд першої інстанції таких процесуальних дій не вчинив і розглянув вимоги за весь спірний період виключно до військової частини НОМЕР_1 .

Водночас суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями вперше на стадії апеляційного перегляду замінювати неналежного відповідача належним або залучати до участі у справі співвідповідача чи другого відповідача.

Згідно із частинами шостою та сьомою статті 48 КАС України після заміни сторони або залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку, а заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Залучення нового відповідача судом апеляційної інстанції позбавило б таку особу можливості реалізувати процесуальні права під час розгляду справи по суті судом першої інстанції, зокрема подати відзив, докази, заперечення, заявити клопотання та скористатися правом на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого щодо неї.

За таких обставин вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за період із 28 лютого до 31 липня 2022 року не може бути задоволена до цього відповідача.

Водночас відмова в задоволенні відповідної вимоги до військової частини НОМЕР_1 з підстав її пред`явлення до неналежного відповідача не означає відсутності у позивача матеріального права на перерахунок грошового забезпечення за цей період.

Такий висновок не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися до адміністративного суду з окремим позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за період, протягом якого військова частина НОМЕР_2 перебувала на його фінансовому забезпеченні.

При цьому в межах цієї справи суд апеляційної інстанції не вирішує по суті питання про протиправність дій чи бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки останній не був залучений до участі у справі, не подавав відзиву, пояснень і доказів та не користувався процесуальними правами відповідача.

Щодо періоду з 1 серпня 2022 року до 19 травня 2023 року матеріалами справи підтверджено, що військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , яка була розпорядником бюджетних коштів і здійснювала нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення.

Тому в цій частині військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем, а обраний судом першої інстанції спосіб захисту у вигляді зобов`язання провести перерахунок і виплату грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум відповідає змісту порушеного права.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив зміст спірних матеріальних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність застосування під час обчислення посадового окладу й окладу за військовим званням позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Разом із тим суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного визначення суб`єкта, відповідального за нарахування і виплату грошового забезпечення у період із 28 лютого до 31 липня 2022 року, не надав належної оцінки поданим відповідачем доказам та помилково поклав відповідний обов`язок на військову частину НОМЕР_1 .

Виявлений недолік не спростовує правильності вирішення спору по суті щодо розрахункової величини та має локальний характер, оскільки стосується виключно визначення особи, яка повинна здійснити перерахунок і виплату за окрему частину спірного періоду.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 та 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, —

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі №380/18420/25 скасувати в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28 лютого 2022 року до 31 липня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

У цій частині ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 28 лютого 2022 року до 31 липня 2022 року відмовити.

Абзац третій резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі №380/18420/25 викласти в такій редакції:

«Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 1 серпня 2022 року до 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум».

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 380/18420/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин