Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №300/1725/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа №300/1725/26 пров. №А/857/20613/26

суддя в 1-й інстанції – Матуляк Я.П.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року про забезпечення позову, прийняту в м.Івано-Франківську у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування мобілізаційного розпорядження, -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

25.03.2026 представник позивача Ткач Я.С. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про:

- скасування мобілізаційного розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо організації та проведення мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- скасування наказу військової частини НОМЕР_1 про призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призваного на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період на посаду при військовій частині;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання та оформлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відстрочки від призову під час мобілізації в особливий період і воєнний час, на підставі п.4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року.

Разом із позовною заявою, представником позивача було подано заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення дії наказу про переведення ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 до військової частини НОМЕР_1 , на бойові позиції, до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 у справі №300/1725/26 було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржила представник Ткач Я.С. в інтересах ОСОБА_1 . У апеляційні скарзі покликається на протиправність призову позивача на військову службу, а також існуванням реальної та очевидної загрози життю та здоров`ю позивача, що може призвести до незворотних наслідків та унеможливить ефективне поновлення його прав у разі задоволення позову.

ІНФОРМАЦІЯ_4 відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається лише у випадках, коли невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав позивача, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому застосування заходів забезпечення позову є виключним процесуальним механізмом, який має тимчасовий характер, не може підміняти собою вирішення спору по суті та застосовується лише за наявності достатньо обґрунтованих підстав, підтверджених належними доказами.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є оскарження мобілізаційного розпорядження та наказу щодо призову позивача на військову службу, а також заявлено вимогу про зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо надання позивачу відстрочки від призову. Одночасно із поданням позовної заяви представник позивача звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу про переведення позивача до військової частини та на бойові позиції до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Відмовляючи у задоволенні зазначеної заяви, суд першої інстанції правильно виходив із того, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд зобов`язаний перевірити не лише наявність обставин, визначених статтею 150 КАС України, а й можливість застосування обраного заявником способу забезпечення з урахуванням установлених законом обмежень. При цьому суд обґрунтовано зазначив, що питання правомірності мобілізації позивача, наявності чи відсутності підстав для його призову, а також законності оскаржуваних рішень потребують дослідження всіх доказів у справі та можуть бути вирішені виключно під час розгляду справи по суті.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками, оскільки на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не вправі здійснювати попередню оцінку доказів у спосіб, який фактично означав би вирішення спору по суті або формування наперед висновку щодо законності чи незаконності оскаржуваних рішень.

Разом із тим визначальним у даному випадку є те, що процесуальний закон містить спеціальне обмеження щодо застосування окремих заходів забезпечення позову в умовах воєнного стану.

Так, пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України прямо встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Судом першої інстанції встановлено, що заявник фактично просив зупинити дію наказу про переведення позивача до військової частини та на бойові позиції, тобто застосувати саме той спосіб забезпечення позову, який процесуальним законом прямо заборонений. Крім того, реалізація будь-яких рішень щодо переміщення військовослужбовців між військовими частинами або за місцем проходження служби здійснюється шляхом виконання відповідних наказів командування, а тому обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично був спрямований на блокування виконання відповідних наказів командира під час дії воєнного стану. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про неможливість застосування такого заходу забезпечення позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зазначених висновків не спростовують.

Зокрема, апелянт стверджує, що положення пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України не підлягають застосуванню, оскільки предметом спору є не наказ або розпорядження командира, віддане безпосередньо військовослужбовцю, а мобілізаційне розпорядження та наказ щодо його призову, видані відносно позивача, який на момент їх прийняття ще не перебував у підпорядкуванні відповідного командира.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи як безпідставні.

Вирішальним для застосування наведеної норми є не правова кваліфікація документа, яку пропонує апелянт, а зміст заявленого заходу забезпечення позову та його процесуальні наслідки. Як убачається із заяви про забезпечення позову, позивач просив саме зупинити дію наказу про його переведення до військової частини та на бойові позиції до вирішення справи по суті. Отже, незалежно від того, якими доводами позивач обґрунтовує незаконність свого призову, фактичним результатом задоволення заяви стало б зупинення виконання відповідного наказу, що прямо суперечить імперативній забороні, встановленій пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України.

Не заслуговують на увагу й посилання апелянта на очевидну незаконність мобілізації, наявність у нього підстав для відстрочки, непогашеної судимості, адміністративного нагляду, а також інші фактичні обставини, які, на його думку, свідчать про безумовне задоволення позову.

Зазначені доводи стосуються предмета доказування у справі та підлягають перевірці під час розгляду адміністративного позову по суті із дослідженням усіх поданих сторонами доказів. На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не наділений повноваженнями встановлювати правомірність чи неправомірність оскаржуваних рішень або наперед вирішувати спір між сторонами.

Також колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що невжиття заходів забезпечення позову створює реальну загрозу життю та здоров`ю позивача, а тому суперечить положенням статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Безумовно, право особи на ефективний судовий захист є однією з фундаментальних засад адміністративного судочинства. Разом із тим реалізація цього права здійснюється у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Наявність загальних гарантій ефективного судового захисту не може бути підставою для ігнорування прямої законодавчої заборони щодо застосування конкретного виду забезпечення позову, встановленої пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України. Саме законодавець, з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану, визначив межі допустимого судового втручання у сферу виконання наказів військового командування, а тому суд позбавлений можливості застосувати захід забезпечення позову, який прямо заборонений процесуальним законом.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і правильно встановив обставини, необхідні для вирішення заяви про забезпечення позову, надав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди із правовою оцінкою суду першої інстанції, повторюють аргументи, наведені при зверненні із заявою про забезпечення позову, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм процесуального права або давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог процесуального закону, є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

ІІІ.ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду про відмову у забезпечення позову від 26 березня 2026 року у справі №300/1725/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин