Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №380/8964/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа №380/8964/26 пров. №А/857/28576/26

суддя в 1-й інстанції – Грень Н.М.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року, прийняту в м.Львові у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 06.05.2026 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.09.2025 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 11.05.2026 позовну заяву було залишено без руху через пропуск строку звернення, та надано строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали суду, позивачем 13.05.2026 до суду подано заяву про поновлення процесуального строку. В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивач вказує, що оскаржуваний наказ від 30.09.2025 йому не вручався, а його примусовий призов та негайне зарахування до військової частини в умовах воєнного стану створили об`єктивні й незалежні від його волі перешкоди. Специфіка проходження військової служби, постійна бойова готовність та обмежений доступ до засобів зв`язку позбавили його реальної можливості своєчасно отримати копії документів та звернутися за кваліфікованою правовою допомогою, що свідчить про поважність причин пропуску процесуального строку.

Ухвалою від 18 травня 2026 року у задоволенні заяви позивача про поновлення процесуального строку відмовлено та повернуто позовну заяву ОСОБА_1 .

Вказану ухвалу в апеляційному порядку позивач оскаржив, у апеляційні скарзі покликається на те, що суд першої інстанції надто формально застосував положення щодо строків звернення до суду та фактично обмежив право позивача на доступ до правосуддя. Апелянт наголошує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що процесуальні строки не повинні застосовуватися надмірно формально, якщо це призводить до непропорційного обмеження права особи на судовий захист. Звертає увагу суду, що у даному випадку предметом спору є законність мобілізації та втручання у конституційні права особи, що потребує особливо ретельного судового контролю. Натомість суд фактично позбавив позивача можливості розгляду спору по суті виключно з формальних підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано лише в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Перебіг такого строку розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Разом із тим, частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено спеціальний місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби, який підлягає застосуванню і до спорів, пов`язаних із проходженням військової служби.

Інститут процесуальних строків є одним із фундаментальних елементів адміністративного судочинства, оскільки забезпечує принцип юридичної визначеності як складову принципу верховенства права. Встановлення законодавцем строків звернення до суду спрямоване на досягнення балансу між правом особи на судовий захист та необхідністю забезпечення стабільності публічно-правових відносин. Саме тому пропуск процесуального строку не може визнаватися несуттєвим або ігноруватися судом лише з огляду на характер спірних правовідносин.

Як убачається з матеріалів справи, позивач оскаржує наказ про його призов під час мобілізації від 30 вересня 2025 року. Фактичне виконання такого наказу розпочалося одразу після його прийняття, а тому саме з моменту безпосереднього призову та направлення для проходження військової служби позивачу було достеменно відомо про прийняття відповідного управлінського рішення та про правові наслідки його реалізації. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме з цього моменту позивач дізнався або, принаймні, повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав.

Посилання апелянта на те, що оскаржуваний наказ йому не вручався, не можуть бути визнані достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду. Відсутність у особи копії адміністративного акта сама по собі не змінює моменту виникнення у неї обізнаності про порушення права, якщо таке рішення вже було реалізоване щодо неї та породило відповідні юридичні наслідки. Особа не позбавлена можливості звернутися до суду навіть за відсутності тексту рішення, одночасно заявивши клопотання про його витребування судом або самостійно звернувшись із відповідним запитом до суб`єкта владних повноважень.

Основним доводом апеляційної скарги є твердження про те, що проходження військової служби в умовах воєнного стану об`єктивно унеможливлювало своєчасне звернення до суду.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить із усталеної правової позиції Верховного Суду, відповідно до якої сам факт запровадження воєнного стану чи проходження військової служби не є автоматичною підставою для поновлення процесуального строку.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що питання поновлення процесуального строку повинно вирішуватися індивідуально у кожній конкретній справі, а воєнний стан може бути визнаний поважною причиною лише за умови доведення існування конкретних обставин, які були об`єктивно непереборними та унеможливили своєчасне вчинення процесуальної дії.

Окрім того, Верховний Суд у своїх постановах наголошує, що проходження військової служби не звільняє особу від обов`язку дотримуватися процесуальних строків, а підставою для їх поновлення можуть бути лише належними доказами підтверджені обставини, які фактично позбавляли особу можливості звернутися до суду (постанова Верховного Суду від 19.12.2025 по справі №560/6166/24).Кінець форми

Натомість у цій справі позивач, посилаючись на проходження військової служби, не надав жодного доказу того, що саме специфіка виконання ним службових обов`язків унеможливлювала звернення до адміністративного суду протягом установленого законом строку. Матеріали справи не містять наказів командування, довідок щодо виконання бойових завдань, документів про перебування в районах активних бойових дій, тривале виконання спеціальних завдань, перебування у повній ізоляції, лікування після поранення чи інших доказів, які б свідчили про існування реальних, об`єктивних та непереборних перешкод для реалізації права на звернення до суду.

Посилання апелянта на обмежений доступ до засобів зв`язку та неможливість скористатися підсистемою «Електронний суд» також не можуть бути прийняті колегією суддів.

Суд першої інстанції не поклав в основу свого рішення виключно сам факт функціонування підсистеми «Електронний суд», а лише обґрунтовано звернув увагу на існування передбачених законом альтернативних способів реалізації права на судовий захист, у тому числі шляхом звернення через представника. При цьому саме на позивача покладається процесуальний обов`язок довести існування тих обставин, які унеможливлювали використання будь-якого із таких способів звернення до суду, чого у даній справі зроблено не було.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення права на доступ до правосуддя.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах «Stubbings and Others v. the United Kingdom», «Deweer v. Belgium», а також «Мельник проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним та може підлягати процесуальним обмеженням, якщо такі переслідують легітимну мету та є пропорційними. Одним із таких обмежень є встановлення процесуальних строків звернення до суду, покликаних забезпечити належне здійснення правосуддя та принцип юридичної визначеності.

У цьому випадку суд першої інстанції не допустив надмірного формалізму. Навпаки, ним було надано позивачу можливість усунути недоліки позовної заяви, подати заяву про поновлення строку та обґрунтувати поважність причин його пропуску. Проте наведені у такій заяві обставини не підтверджені належними доказами та не свідчать про існування об`єктивних перешкод, які фактично унеможливлювали звернення до суду протягом установленого законом строку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки вже досліджених обставин та ґрунтуються виключно на суб`єктивному тлумаченні позивачем норм процесуального права без наведення належних доказів існування поважних причин пропуску строку звернення до суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, правильно застосував положення статей 122, 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, дотримався правових висновків Верховного Суду щодо критеріїв оцінки поважності причин пропуску процесуальних строків

ІІІ.ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі №380/8964/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. О. Кушнір, судді В.В. Гуляк, Н.В. Ільчишин

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин