Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №260/392/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа №260/392/26 пров. №А/857/19222/26

суддя в 1-й інстанції – Скраль Т.В.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В, Ільчишин Н.В.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Ужгороді у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні у період із 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні; зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року із врахуванням раніше виплачених сум.

1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні у період із 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби із врахуванням раніше виплачених сум, за період:

- з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01 січня 2020 року.

- з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01 січня 2021 року.

- з 01 січня 2022 року по 18 липня 2022 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно дійшов висновку про необхідність визначення грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на відповідні роки. На обґрунтування своїх доводів апелянт вказує, що закони про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки не містять норм, які б визначали порядок обчислення грошового забезпечення військовослужбовців, зобов`язували застосовувати при таких розрахунках прожитковий мінімум, встановлений на відповідний рік, або забороняли використовувати розмір прожиткового мінімуму, визначений станом на 1 січня 2018 року. На думку апелянта, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 встановлює лише розрахункову величину, яка використовується як елемент формули для визначення посадових окладів, а законодавство не передбачає її обов`язкового коригування відповідно до зміни прожиткового мінімуму у наступних бюджетних періодах.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції помилково послався на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/6453/18, оскільки предметом розгляду у цій справі не була законність редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 щодо застосування прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року. Апелянт наголошує, що вказаним судовим рішенням було визнано протиправним та скасовано лише пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, тоді як зміни, внесені цією постановою до пункту 4 постанови № 704, не були самостійно визнані протиправними чи скасовані, а відтак залишалися чинними та підлягали застосуванню відповідно до вимог статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 червня 2023 року наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №503-ОС «Про особовий склад» виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 . Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 28 червня 2023 року.

16 січня 2026 року НОМЕР_2 прикордонний загін ДПС України листом №09/738-26-Вих повідомив адвокату Сідаку Павлу, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовцям, в тому числі ОСОБА_1 , застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» встановлено що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Враховуючи, що встановлені розміри посадового окладу та окладу за військовим званням були розраховані у відповідності до редакцій постанов, які діяли у відповідний період, у прикордонного загону відсутні підстави для проведення перерахунків грошового забезпечення зазначених у запиті.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Правові та організаційні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII, який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту та гарантує військовослужбовцям належне матеріальне і грошове забезпечення. Відповідно до частин першої – четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення військовослужбовців залежить від посади, військового звання, умов проходження служби та інших визначених законом чинників, підлягає індексації та виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року. Вказаною постановою затверджено тарифну сітку посадових окладів та схему тарифних коефіцієнтів за військовими (спеціальними) званнями. У первинній редакції пункту 4 Постанови №704 було передбачено, що посадові оклади та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 до пункту 4 Постанови №704 були внесені зміни, відповідно до яких розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 1 січня 2018 року. Саме у такій редакції пункт 4 Постанови №704 діяв на момент набрання нею чинності. Водночас примітки до додатків 1 та 14 Постанови №704 залишилися незмінними, що призвело до неузгодженості між їх змістом та редакцією пункту 4 зазначеної постанови. Надалі ця неузгодженість була усунута постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 року №1038.

При цьому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103, яким було змінено редакцію пункту 4 Постанови №704, визнано протиправним та скасовано. Внаслідок цього відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачає визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Саме у цей період, а саме з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, позивачу здійснювалося нарахування грошового забезпечення, правомірність якого є предметом цього спору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правозастосування у спірних правовідносинах вже було предметом дослідження Верховного Суду, зокрема у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, в якій зроблено висновок про те, що Кабінет Міністрів України не уповноважений визначати розрахункову величину для встановлення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Водночас пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено застосування для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року. Натомість закони України про Державний бюджет на 2020, 2021 та 2022 роки аналогічних положень не містили. Отже, починаючи з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині застосування прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року перестали відповідати актам вищої юридичної сили, якими щорічно встановлювався новий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року відповідачі були зобов`язані застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не станом на 1 січня 2018 року. Відтак правильним є і висновок суду першої інстанції про те, що у зв`язку з неправильним визначенням складових грошового забезпечення відповідачами також неправильно були нараховані грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір яких безпосередньо залежить від розміру грошового забезпечення військовослужбовця. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено у новій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, за винятком випадків, прямо визначених цією статтею.

Таким чином, до 19 липня 2022 року законодавство не встановлювало будь-яких строкових обмежень для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення належної йому заробітної плати. Натомість після набрання чинності Законом України №2352-IX право на звернення до суду з такими вимогами було обмежене тримісячним строком, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Разом із тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення частини першої статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Як убачається з матеріалів справи, позовні вимоги стосуються визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, тобто за період, який повністю передував набранню чинності зазначеними змінами до статті 233 КЗпП України.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин тримісячного строку звернення до суду, встановленого Законом України №2352-IX, а відтак правильно визнав, що позивач звернувся до суду без порушення встановлених законом строків.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права та не містять обставин, які б свідчили про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №260/392/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин