Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №380/11011/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/11011/25 пров. № А/857/19530/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Глазька С.М., Затолочного В.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, постановлену суддею Брильовським Р.М. у м.Львові у справі №380/11011/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 23 вересня 2025 року у справі № 380/11011/25 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити позивачу з 01.02.2025 перерахунок та виплату пенсії без застосування будь – яких обмежень максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум. У решті позовних вимог відмовлено повністю.

16 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 23 вересня 2025 року у справі №380/11011/25 шляхом визначення пенсійному органу зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду. Вказує про те, що відповідач застосував обмеження максимального розміру пенсії, що прямо суперечить резолютивній частині рішення суду від 23.09.2025 у справі № 380/11011/25, яким зобов`язано здійснювати виплату пенсії без застосування будь – яких обмежень. Крім того, під час проведення індексації пенсії з 01.03.2026 відповідачем застосовано обмеження відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №236 від 25.02.2026.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що її незаконною та такою, що постановлена неправильним застосуванням норм процесуального права і без належної оцінки фактичних обставин справи. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення вимог заяви.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №380/11011/25, яким позов було задоволено частково, набрало законної сили 24 жовтня 2025 року. Після цього відповідач формально провів перерахунок та виплату пенсії, однак під час виплати пенсії з 01.03.2026 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 236 від 25.02.2026 вчергове застосував обмеження.

Поява нового підзаконного акта не припиняє і не змінює змісту судового рішення, яке набрало законної сили. В іншому випадку будь-який суб`єкт владних повноважень міг би обходити судове рішення шляхом посилання на нову постанову Кабінету Міністрів України та фактично нівелювати обов`язковість судового акта.

Отже, після набрання законної сили рішенням суду, відповідач повторно застосував обмеження будь-яких розміру пенсії, хоча суд прямо зобов`язав здійснювати виплату без застосування обмежень.

Відповідач скористався правом на подання відзиву, у якому зазначає, що нараховані на виконання рішень суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 на виконання судового рішення 380/11011/25, яке набрало законної сили 24.10.2025 року додатковими відомостями відповідно до вимог Порядку виплачено кошти в наступному розмірі :

- в грудні 2025 року поточну заборгованість в розмірі 2490,69 грн,

- в лютому 2026 року поточну заборгованість в розмірі 1000 грн,

- в березні 2026 року поточну заборгованість в розмірі 979,78 грн.

Отже, Головним управлінням в межах наданої компетенції проводиться комплекс заходів задля повного та неухильного виконання рішення судів, зокрема рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 у справі №380/11011/25, яке набрала законної сили 24.10.2025, а виплата заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування пенсійних виплат за судовим рішенням, проводиться Пенсійним фондом України відповідно до вимог Порядку та за умови наявності відповідного бюджетного фінансування.

З врахуванням вищевикладеного, відсутні підстави вважати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з приводу виконання вищезазначеного судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Невиконання рішення суду в адміністративній справі, яке набрало законної сили 24 жовтня 2025 року, зумовило звернення позивача до суду із заявою про встановлення судового контролю за його виконанням в порядку, визначеному ст. 382 КАС України.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у межах розгляду справи №380/11011/25 вирішувалося питання про нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 пенсії без обмеження максимальним розміром. Таким чином, перерахунок вже з 01.01.2026 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №236 від 25.02.2026 року не може свідчити про невиконання рішення суду від 23 вересня 2025 року у справі №380/11011/25.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконання судового рішення у справі №380/11011/25.

Перерахунок пенсії з 01.01.2026 проведено відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 236 від 25.02.2026, а тому йдеться про нові правовідносини, які не є предметом рішення суду від 23.09.2025, у зв`язку з чим позивач в праві звернутися з окремим позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом ч.1 ст.381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.381-1 КАС України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382 - 382-3 і 383 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч.2 ст. 382-1 КАС України).

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що основна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.

При цьому, аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема, у випадку, якщо: рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68).

Встановлення судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України є однією з повноцінних форм забезпечення виконання судових рішень, яка встановлена з метою фактичного виконання судового рішення на користь позивача.

У контексті праворозуміння інституту судового контролю за виконанням рішення суду, суд повинен врахувати, що такий контроль передбачено з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, тому суд повинен займати активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.

Колегія суддів наголошує на тому, що, дійсно, встановлення судового контролю, є правом а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Однак, суд першої інстанції слушно зауважив, що у межах розгляду справи №380/11011/25 вирішувалося питання про нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 пенсії без обмеження максимальним розміром. Таким чином, перерахунок вже з 01.01.2026 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №236 від 25.02.2026 не є предметом рішення суду від 23.09.2025, у зв`язку з чим позивач в праві звернутися з окремим позовом, відтак за таких обставин суд позбавлений можливості встановити судовий контроль.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні питання встановлення судового контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції не допущено порушення вимог ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року з питань встановлення судового контролю, постановлену у справі № 380/11011/25, - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді С. М. Глазько

В. С. Затолочний