Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №595/378/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Львів Справа № 595/378/26 пров. № А/857/26274/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

суддів Кухтея Р.В.,

Шевчук С.М.,

за участю секретаря судового засідання Арбуза Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 квітня 2026 року у справі № 595/378/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

суддя в 1-й інстанції – Созанська Л.І.,

час ухвалення рішення – 30 квітня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Бучач.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив: скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14.03.2026 № R422384 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області (далі - Суд першої інстанції, місцевий суд) від 30 квітня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у період з 04.05.2024 по 05.06.2025 мав обов`язок самостійно звернутися до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, оскільки є громадянином України віком від 25 до 60 років, який визнаний непридатним у мирний час та обмежено придатним у воєнний час до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21 березня 2024 року № 3621-IX (далі - Закон № 3621-IX), проте не зробив цього, як і не надав належних та допустимих доказів щодо поважності причини не проходження медичного огляду у вказаний період. Також місцевий суд зазначив, що позивач 13 березня 2026 року подав заяву через власний електронний кабінет у застосунку «Резерв+» про визнання ним адміністративного правопорушення та надав згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. Відтак відповідачем правильно кваліфіковані дії позивача. Щодо строку притягнення до адміністративної відповідальності, то Суд першої інстанції зазначив про його дотримання відповідачем з огляду на те, що вчинене позивачем адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210 КУпАП, було виявлено 13 березня 2026 року (дата, коли позивач звернувся до відповідача із заявою, що слідує з інформації, вказаної ІНФОРМАЦІЯ_2 в оскаржуваній постанові), а адміністративне стягнення накладено 14 березня 2026 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та помилковою оцінкою доказів, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що формальна наявність заяви, передбаченої статтею 279-9 КУпАП, не є самостійною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності і не звільняє відповідача від обов`язку встановити подію і склад адміністративного правопорушення. Зазначає, що у Суду першої інстанції не було правових підстав вважати доведеним факт того, що позивач належав до кола осіб, на яких поширювався пункт 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3621-IX. Крім того, позивач звертає увагу на неправильне застосування Судом першої інстанції положень статті 38 КУпАП щодо строків притягнення його до адміністративної відповідальності. Так, позивач не погоджується із вказаною Судом першої інстанції датою виявлення відповідачем правопорушення – 13 березня 2026 року, стверджуючи про те, що датою виявлення мало б бути 06 червня 2026 року. Зауважує, що із змісту оскаржуваної постанови та позиції самого відповідача випливає, що правопорушення полягало у не проходженні повторного медичного огляду до 05 червня 2025 року включно, а тому днем, з якого ІНФОРМАЦІЯ_2 міг і повинен був виявити таке правопорушення, є 06 червня 2025 року. Наголошує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є органом, який веде військовий облік, має доступ до відповідних реєстрових та облікових даних, використовує ці дані у своїй діяльності та саме на них посилається як на підставу винесення постанови, відтак відповідач не міг довільно визначити датою виявлення правопорушення 13 березня 2026 року лише тому, що цього дня через електронний кабінет була подана позивачем заява про визнання ним адміністративного правопорушення. На переконання позивача, дата виявлення правопорушення не може залежати від моменту, коли особа подала заяву про неоспорювання правопорушення, інакше суб`єкт владних повноважень фактично отримує можливість довільно продовжувати строки притягнення до адміністративної відповідальності, що суперечить принципу правової визначеності. З урахуванням наведеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1.ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

14 березня 2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 винесено постанову № R422384 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , притягнуто до адміністративної відповідальності згідно з частиною третьою статті 210 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн.

Згідно із змістом вказаної постанови, за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (пункт 2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», чим допустив порушення правил військового обліку. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210 КУпАП, на нього накладено штрафу у розмірі 17 000,00 грн. Крім того, вказано, що 13 березня 2026 року через електронний кабінет військовозобов`язаного, призовника та резервіста ОСОБА_1 звернувся із заявою, згідно з якою він не оспорює допущене правопорушення, яке полягає у не проходженні (відмові у проходженні) ВЛК, та дає згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Враховуючи те, що позивач не заперечив факт допущеного порушення та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності, постанову у справі було винесено 14 березня 2026 року без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Судом першої інстанції встановлено, що за даними інформації ІНФОРМАЦІЯ_3 про результати проходження ВЛК, ОСОБА_1 рішенням ВЛК від 13 грудня 1994 року визнаний до військової служби непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів в частині відомостей про справи про адміністративні правопорушення, по справі № F2994568 (стосовно ОСОБА_1 за статтею 210 КУпАП) 23 березня 2026 року позивачем сплачено пільговий штраф у розмірі 8 500,00 грн.

Позивач, вважаючи вказану постанову про адміністративне правопорушення протиправною, звернувся до суду першої інстанції з позовом про її скасування та закриття провадження у справі.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Диспозиція цієї статті є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правила військового обліку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Згідно з абзацом 4 частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.

Отже, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби.

Законом України «Про внесенні змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-ІХ від 21.03.2024 виключено таку підставу для зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3621-IX передбачено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04 лютого 2025 року) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

15 лютого 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 4235-ІХ від 12.02.2025 (далі - Закон № 4235-ІХ), яким внесені зміни до Закону № 3621-IX та пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2025 № 519 внесені зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов`язані до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Як з`ясовано судом, за даними інформації ІНФОРМАЦІЯ_3 про результати проходження ВЛК, ОСОБА_1 рішенням ВЛК від 13 грудня 1994 року визнаний до військової служби непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час (а.с.23), що також підтверджується копією його облікової картки.

Так, відповідно до даних облікової картки ОСОБА_1 у розділі (V) «Відомості про медичний огляд» зазначено, що 13 грудня 1994 року за результатами огляду ОСОБА_1 встановлено діагноз за графою І статті 44 "В" розкладу хвороб (наказ МО СССР 09 вересня 1987 року № 260).

Отже, з огляду на процитовані судом вище приписи Закону № 3621-IX та Порядку № 560, на позивача, як на громадянина України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, який з 13.12.1994 мав статус обмежено придатного та не проходив повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби (за відсутності доказів визнання його в установленому порядку особою з інвалідністю), поширювався обов`язок до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, самостійно ініціювавши проходження військово-лікарської комісії шляхом особистого звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста. Зважаючи на наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивач таких дій не вчинив. Судам також не подано доказів в підтвердження наявності в позивача об`єктивно непереборних перешкод щодо проходження ВЛК до 05.06.2025.

Таким чином, Суд апеляційної інстанції погоджується з Судом першої інстанції про те, що відповідач правильно кваліфікував дії позивача за частиною третьою статті 210 КУпАП, та встановив наявність складу відповідного проступку.

Що ж стосується поданої позивачем заяви від 13.03.2026 за допомогою застосунку «Резерв+», у якій позивач зазначив, що не оспорює допущене ним правопорушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, то колегія суддів при оцінці вказаної обставини справи виходить з таких мотивів.

Відповідно до частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому КУпАП передбачає особливий порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

За змістом статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. У такому випадку уповноважена посадова особа після отримання відповідної заяви виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Частиною першою статті 279-9 КУпАП встановлено, що у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (частина друга статті 279-9 КУпАП).

Отже, подання особою такої заяви є юридично значимою процесуальною дією, яка свідчить про використання передбаченого законом спрощеного механізму розгляду справи – без складання протоколу про адміністративне правопорушення та без участі особи, яка притягається до відповідальності, за умови неоспорення допущеного порушення. Водночас такий спрощений порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, за наявності вказаної заяви, не звільняє керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки при спрощеному розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, від обов`язку перевірити викладені в заяві фактичні дані про визнання особою правопорушення на предмет чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

У контексті наведених правових норм, апеляційний Суд погоджується з доводами апелянта в тій частині, що заява про визнання провини не є беззаперечним доказом правопорушення, оскільки в адміністративних справах щодо рішень суб`єктів владних повноважень обов`язок доказування правомірності покладено саме на відповідача.

Водночас, за встановлених обставин справи, колегія суддів вважає доведеним відповідачем факт не виконання ОСОБА_1 обов`язку щодо проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби у період з 04.05.2024 по 05.06.2025.

Поряд із цим, вирішуючи питання правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в тому числі дотримання відповідачем належної процедури, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Статтею 247 КУпАП передбачені обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Згідно з положеннями частини першої цієї статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Частина перша статті 38 КУпАП передбачає, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Відповідно до частини дев`ятої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Так, як у позовній заяві, так і в апеляційний скарзі позивач наголошував на тому, що його притягнуто до адміністративної відповідальності поза строком, встановленими статтею 38 КУпАП.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.07.2018 у справі № 308/8763/15-а, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП. При цьому наведена норма не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення. Як зазначив Верховний Суд, логічне тлумачення абзацу першого статті 247 КУпАП дозволяє дійти висновку, що встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у тому числі й вини особи у його вчиненні. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, першочерговим є встановлення судом дотримання строку накладення адміністративного стягнення, за умови закінчення якого суд або уповноважений орган взагалі позбавлені можливості досліджувати питання про наявність в діях особи ознак адміністративного проступку.

За приписами частини дев`ятої статті 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день виявлення адміністративного правопорушення. Вказана норма не передбачає інших умов відліку цього строку.

Спірна постанова № R422384 по справі про адміністративне правопорушення датується 14 березня 2026 року.

Адміністративне стягнення накладено на позивача за не проходження (відмову від проходження) повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби з дня набрання чинності Законом № 3621-IX (04 травня 2024) до 05 червня 2025 року включно.

Апеляційний Суд зауважує, що за диспозицією пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3621-IX в редакції Закону № 4235-ІХ, непроходження військовозобов`язаним повторного медичного огляду до кінцевої дати, встановленої цим законом – 05.06.2025, утворює склад правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП. Тобто днем вчинення вказаного правопорушення є наступний день після кінцевого строку, тобто 06 червня 2025 року і саме цього дня таке правопорушення вже є завершеним.

Початок перебігу строку накладення адміністративного стягнення пов`язується також з днем його виявлення. Днем виявлення правопорушення потрібно вважати день, коли уповноважений на складення протоколу про адміністративне правопорушення орган (в разі якщо він складається) отримав будь-які відомості про можливе вчинення адміністративного правопорушення. При цьому, день виявлення адміністративного правопорушення не тотожний дню складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Водночас початок перебігу строку накладення адміністративного стягнення пов`язується з днем виявлення правопорушення лише у випадку вчинення триваючого правопорушення, тобто проступку, пов`язаного з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою.

Вказані вище висновки узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 28 лютого 2019 року в справі № 149/2498/17, від 21 листопада 2019 року в справі № 461/1393/16-а.

Однак, як вище встановлено апеляційним Судом, спірне правопорушення не є триваючим правопорушенням, оскільки є вчиненим та завершеним 06 червня 2025 року. Тобто саме з цієї дати необхідно обраховувати строки, встановлені частиною дев`ятої статті 38 КУпАП.

Судом також враховано, що відповідно до статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» № 1951-VIII від 16.03.2017, Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України, одним із основних завдань якого є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Основними засадами ведення Реєстру є: 1) обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів (стаття 3 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»).

Згідно з статтею 6 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

До персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать серед іншого відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку тощо (пункт 17-1 частини першої статті 7 зазначеного вище Закону).

До службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста згідно з статтею 8 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» належать відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; про участь у бойових діях; про виконання військового обов`язку; про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Таким чином, в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів повинна відображатись інформація щодо дати проходження позивачем останнього медичного огляду. Отже, в спірному випадку, в разі проходження позивачем вчасно повторного медичного огляду до 05.06.2025 така інформація мала бути внесена відповідачем до Реєстру. Натомість відомості Реєстру не містять інформації щодо проходження позивачем медичного огляду щодо придатності до виконання військового обов`язку до вказаної дати відповідно до вимог Закону № 3621-IX.

Тобто відповідач повинен був володіти інформацією про непроходження позивачем повторного медичного огляду до 05.06.2025.

Як встановлено апеляційним Судом вище, спірне правопорушення не є триваючим правопорушенням, оскільки є вчиненим та завершеним 06 червня 2025 року.

Отже, є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вчинене позивачем адміністративне правопорушення було виявлене 13.03.2026 – дата, коли позивач подав заяву через мобільний застосунок «Резерв +».

Апеляційний суд вважає, що будь-яка інша дата щодо дати порушення позивачем військового обліку, ніж в спірному випадку 06 червня 2025 року, з якої потрібно вести відлік строків притягнення особи до адміністративної відповідальності, з огляду на склад адміністративного правопорушення, носила б суб`єктивний характер, оскільки не відповідала б принципу «правової визначеності» (Legal Certainty) в спірних правовідносинах: особа повинна чітко знати наслідки своєї поведінки, в тому числі й про притягнення її до адміністративної відповідальності та кінцеві строки накладення відповідного стягнення.

Тобто для вказаного завершеного проступку, що мав місце 06.06.2025, ані дата надходження від позивача через застосунок «Резерв+» заяви про визнання ним адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності – 13.03.2026, ані зазначена відповідачем дата порушення правил військового обліку (непроходження ВЛК відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3621-IX) та електронного звернення до Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області про оголошення ОСОБА_1 в розшук – 25.08.2025 (згідно з наданою відповідачем інформацією на виконання ухвали апеляційного суду про витребування доказів), не може бути днем виявлення вказаного правопорушення.

Окрім цього, визнання особою проступку по завершенню строків накладення адміністративного стягнення не перериває таких строків, оскільки вони вже завершені на дату такого визнання, і особа вважається такою, яка за строками давності не може бути піддана відповідним заходам адміністративної відповідальності.

У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) навів основні аспекти принципу «належного урядування» (Good Governance), який є фундаментальною складової принципу верховенства права (Rule of Law).

Так, ЄСПЛ вказав, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною,alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, з огляду на неналежне виконання відповідачем своїх повноважень щодо фіксації факту порушення позивачем правил військового обліку, враховуючи вимоги принципу «належного урядування», відповідач не повинен отримувати вигоду від своєї триваючої бездіяльності – накладення на позивача адміністративного стягнення за правопорушення, що мало місце 06.06.2025. Тобто поза межами строку накладення відповідного стягнення, з огляду на наведені вище висновки Суду щодо дати вчинення вказаного правопорушення та реальну можливість відповідача притягнути ОСОБА_1 до відповідальності в межах строків, встановлених КУпАП.

Водночас спірна постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення прийнята 14 березня 2026 року, тобто з порушенням строку, передбаченого частиною дев`ятою статті 38 КУпАП.

Наведеним вище обставинам справи Суд першої інстанції не надав правової оцінки та залишив поза увагою.

Вказане унеможливлює на даний момент вирішення питання щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, з огляду на сплив строку притягнення до такої відповідальності.

Отже, колегія суддів апеляційного Суду вважає, що Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскаржувана постанова відповідача є правомірною.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Підсумовуючи, Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвалюючи рішення у цій справі, Суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення. Відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову та скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення і закриття справи про адміністративне правопорушення на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку зі спливом на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

За правилами частин першої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з платіжними інструкціями, що містяться у матеріалах справи, позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 532,48 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 798,72 грн.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути на користь позивача судові витрати у виді судового збору, оплаченого в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп. в суді першої інстанції та 798 (сімсот дев`яносто вісім гривень) 72 коп. - в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 139, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 квітня 2026 року у справі № 595/378/26 скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № R422384 від 14 березня 2026 року, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНКОПП - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп. в суді першої інстанції та 798 (сімсот дев`яносто вісім гривень) 72 коп. в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. І. Боршовський

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 29.07.26