Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №240/15528/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/15528/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

31 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатною одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у протоколі від 12 лютого 2026 року №4/с в частині здійснення розрахунку розміру одноразової допомоги на підставі розміру прожиткового мінімуму 2018 року та зобов`язання призначити і виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі, визначеному на підставі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що сама по собі обставина, що право на одноразову грошову допомогу виникло на певну дату, не означає, що розмір цієї допомоги має обчислюватися виходячи з показників, чинних саме на момент виникнення права.

На думку апелянта, встановивши наявність прогалини в ст. 16-2 Закону, для правильного тлумачення зазначеної норми суд повинен був звернутися до аналогії закону, зокрема до ст. 99 Закону України “Про Національну поліцію”, яка встановлює, що розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. Вказана норма безпосередньо регулює правовідносини, аналогічні спірним, а саме призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю осіб, які виконують функції із забезпечення безпеки держави, має таку саму юридичну силу, що й стаття 16-2 Закону, і містить ідентичну за конструкцією формулу - “прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року”, водночас чітко конкретизуючи, що йдеться саме про рік прийняття рішення про виплату.

Апелянт вважає, що саме ця норма підлягала застосуванню для усунення невизначеності правового регулювання, а не подальші зміни внесені до Порядку № 975.

Відтак, хоча стаття 16-2 Закону і містить певну неточність щодо конкретизації календарного року, у такому випадку суд мав звернутися до аналогії закону такої ж юридичної сили, зокрема статті 99 Закону України “Про Національну поліцію”, а не до внесених пізніше змін до підзаконного акта, який не наділений повноваженнями тлумачити, конкретизувати або обмежувати права, встановлені законом.

Крім того, на думку представника апелянта, застосування прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року для розрахунку одноразової грошової допомоги, що фактично здійснюється у 2026 році, є несправедливим, оскільки з моменту смерті батька позивача минуло майже вісім років, протягом яких прожитковий мінімум для працездатних осіб значно зріс.

В свою чергу, негативні наслідки інфляційного знецінення коштів покладаються на позивача виключно через незаконну поведінку самої держави в особі відповідача.

Враховуючи викладене, апелянт просить суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити шляхом зобов`язання Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі, визначеному на підставі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата, з урахуванням раніше виплачених сум.

20.07.2026 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Міністерства оборони України, в якому представник відповідача просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач зазначає, що право позивача на одноразову грошову допомогу виникло у зв`язку із загибеллю військовослужбовця 31 січня 2018 року. Саме ця дата є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення права на відповідну соціальну виплату. На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі №640/31992/20 Міністерство оборони України прийняло рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, що повністю відповідає вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку №975 та правовій позиції Верховного Суду.

З огляду на викладене, рішення Житомирського окружного адміністративного суду є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за результатами судового розгляду рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі №640/31992/20 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України та зобов`язання призначити і виплатити одноразову грошову допомогу, адміністративний позов задоволено повністю.

Зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, викладене у пункті 2 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 14 від 04 лютого 2019 року.

Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_3 , члену сім`ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України капітана ОСОБА_4 передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті) військовослужбовця у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року в якому здійснюватиметься виплата.

В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року змінено, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту:

«Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_3 відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю батька військовослужбовця Збройних Сил України – капітана ОСОБА_4 в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року».

В решті рішення суду залишено без змін.

12 лютого 2026 року на виконання зазначених судових рішень комісія прийняла рішення, оформлене протоколом №4/с, яким, зокрема, призначила одноразову грошову допомогу дочці ОСОБА_2 загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, капітана ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_1 віл 01 лютого 2018 року – в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, в сумі 1321500,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача в частині визначення розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, звернулась з відповідним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції врахував висновки, викладені в постанові Верховний Суд від 12 травня 2026 року у справі № 280/1098/25, згідно яких право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події. Визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує застосування правового регулювання для визначення умов виплати.

Зазначений підхід обумовлений природою одноразової грошової допомоги як одноразової цільової соціальної виплати, право на яку виникає у зв`язку з настанням визначеного законом юридичного факту – смерті військовослужбовця.

Суд першої інстанції зазначив, що наведений правовий висновок підлягає застосуванню і у спірних правовідносинах, оскільки визначення моменту виникнення права на одноразову грошову допомогу має значення також для визначення правового регулювання, яке підлягає застосуванню при обчисленні її розміру. Отже, розмір відповідної виплати визначається станом на дату смерті військовослужбовця – саме тоді виникло право на допомогу, а отже, підлягає застосуванню той прожитковий мінімум, що був встановлений законом на 1 січня календарного року, в якому настала смерть.

Звернення особи із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, прийняття уповноваженим органом рішення про її призначення або ухвалення судового рішення є формою реалізації вже набутого права, а не юридичними фактами, з якими закон пов`язує момент виникнення такого права.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо необхідності застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата допомоги.

За таких обставин суд зазначив, що позивачу підлягає виплаті частина одноразової грошової допомоги, обчислена виходячи із прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому виникло право на її отримання, тобто 01 січня 2018 року.

Також, суд дійшов висновку, що доводи позивача про знецінення суми одноразової грошової допомоги внаслідок тривалого судового розгляду та протиправної відмови Міністерства оборони України самі по собі не можуть бути підставою для зміни встановленого законодавцем порядку визначення розміру відповідної виплати, оскільки суд не наділений повноваженнями змінювати момент виникнення права на одноразову грошову допомогу або встановлювати інший порядок її обчислення, ніж передбачений законом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №2011-ХІІ), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У частині 1 статті 16 названого Закону передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

За змістом частини 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 – 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі Порядок №975).

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відтак, дата смерті військовослужбовця є визначальною обставиною для визначення дати виникнення у відповідних осіб права на отримання одноразової грошової допомоги.

Судом апеляційної інстанції враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду у від 12 травня 2026 року у справі № 280/1098/25 згідно яких право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події. Визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує застосування правового регулювання для визначення умов виплати.

Зазначений підхід обумовлений природою одноразової грошової допомоги як одноразової цільової соціальної виплати, право на яку виникає у зв`язку з настанням визначеного законом юридичного факту – смерті військовослужбовця.

Колегія суддів зазначає, що наведений правовий висновок підлягає застосуванню і у спірних правовідносинах, оскільки визначення моменту виникнення права на одноразову грошову допомогу має значення також для визначення правового регулювання, яке підлягає застосуванню при обчисленні її розміру. Отже, розмір відповідної виплати визначається станом на дату смерті військовослужбовця – саме тоді виникло право на допомогу, а отже, підлягає застосуванню той прожитковий мінімум, що був встановлений законом на 1 січня календарного року, в якому настала смерть.

Звернення особи із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, прийняття уповноваженим органом рішення про її призначення або ухвалення судового рішення є формою реалізації вже набутого права, а не юридичними фактами, з якими закон пов`язує момент виникнення такого права.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично оцінює доводи представника апелянта щодо необхідності застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата допомоги.

Підтвердженням наведеного тлумачення положень Закон України №2011-ХІІ та Порядку №975 є подальше удосконалення правового регулювання спірних правовідносин, зокрема внесення пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 17 квітня 2019 року №334 змін до пункту 5 Порядку №975, якими його було доповнено словами «в якому настала загибель (смерть)».

Колегія судді зауважує, що наведені зміни не встановили нового правового регулювання щодо визначення розрахункової величини одноразової грошової допомоги, а лише уточнили підхід, який уже випливав із системного тлумачення положень Закону України №2011-ХІІ та Порядку №975 щодо моменту виникнення права на таку виплату.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачу підлягає виплаті частина одноразової грошової допомоги, обчислена виходячи із прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому виникло право на її отримання, тобто станом на 01 січня 2018 року.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що суд мав звернутися до аналогії закону такої ж юридичної сили, зокрема, статті 99 Закону України “Про Національну поліцію”, а не до внесених пізніше змін до підзаконного акта, колегія суддів зазначає наступне.

Одним із фундаментальних елементів верховенства права, яким відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України має керуватися суд, є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що зміна усталеного судового підходу допускається лише за наявності переконливих та належним чином обґрунтованих підстав. Так, у рішенні у справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05, пункти 39-40) ЄСПЛ зазначив, що тлумачення законодавства може бути переглянуте лише за наявності дійсних переконливих причин, а зміна юридичного тлумачення повинна бути належно виправданою та аргументованою.

Аналогічний підхід висловлений ЄСПЛ і у пункті 70 рішення у справі «Chapman v. the United Kingdom» (заява №27238/95), у якому наголошено, що відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне та достатнє підґрунтя.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частини шостої статті 7 КАС України аналогія закону застосовується лише у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини.

Водночас, положення Закону України "Про Національну поліцію" регулюють інші правовідносини і не можуть бути застосовані у спірному випадку при визначенні розміру одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби.

Відтак, спірні правовідносини у цій справі безпосередньо врегульовані положеннями Закону №2011-ХІІ та Порядку №975, а тому доводи представника апелянта щодо наявності підстав для застосування аналогії закону відсутні.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що аргументи позивача про знецінення суми одноразової грошової допомоги внаслідок тривалого судового розгляду та протиправної відмови Міністерства оборони України самі по собі не можуть бути підставою для зміни встановленого законодавцем порядку визначення розміру відповідної виплати, оскільки суд не наділений повноваженнями змінювати момент виникнення права на одноразову грошову допомогу або встановлювати інший порядок її обчислення, ніж передбачений законом.

Аналогічні висновки стосовно визначення бази для розрахунку одноразової грошової допомоги викладено в постанові Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі №640/31619/20, які враховані судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в межах справи 640/31992/20, резолютивною частиною постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2025 зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_3 відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю батька військовослужбовця Збройних Сил України – капітана ОСОБА_4 в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

При цьому, в мотивувальній частині вказаного судового рішення визначено, що зміст положень Закону №2011-XII, Порядку №975, статті 58 Конституції України, з урахуванням Рішень Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 13 травня 1997 року № 1-зп, та встановлених судами обставин справи, дають підстави колегії суддів для висновку, що призначення і виплата позивачу спірної грошової допомоги, в тому числі й вирішення питань стосовно обчислення її розміру, необхідно здійснювати в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто станом на дату, що зазначена у свідоцтві про смерть, а саме 31.01.2018.

Відтак, враховуючи викладене, а також висновки, викладені в судових рішеннях в межах справи 640/31992/20, зокрема в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року, колегія суддів звертає увагу, що вказаним рішенням зобов`язано Міністерство оборони України визначити розмір одноразової грошової допомоги відповідно до законодавства, чинного на день виникнення у позивача права на її отримання, тобто станом на 31 січня 2018 року. Саме такий висновок щодо порядку визначення розміру допомоги наведено у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, яка набрала законної сили та є обов`язковою до виконання.

Відповідно, приймаючи рішення, оформлене протоколом від 12 лютого 2026 року №4/с, відповідач діяв на виконання судового рішення та у спосіб, визначений його резолютивною і мотивувальною частинами.

За таких обставин відсутні правові підстави вважати протиправним застосування при обчисленні одноразової грошової допомоги прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, а доводи позивача щодо необхідності визначення її розміру виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, в якому здійснюється виплата, фактично зводяться до незгоди з висновками, викладеними у постанові апеляційного суду у справі № 640/31992/20.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.