Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №640/13731/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/13731/20 Головуючий у 1 інстанції: Маєцька Н.Д.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дэбора» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дэбора» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Дэбора» (далі – ТОВ «Дэбора», Товариство) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі – ГУ ДПС у м. Києві), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0580870405 від 03 червня 2020 року.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дэбора» звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що всі податкові накладні, про які йдеться в акті камеральної перевірки, є такими, що не підлягають наданню отримувачу (покупцю), що не оспорюється відповідачем. При цьому, апелянт вважає довільним тлумачення судом пункту 120№.1 статті 120-1 ПК України, оскільки, ця норма не містить сполучника «та», а законодавець окремо визначив коло податкових накладних, за несвоєчасну реєстрацію яких платник не підлягає відповідальності. Крім того, апелянт посилається на пункт 56.21 статті 56 ПК України та правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 14 березня 2023 року у справі №818/1060/17 і від 10 червня 2021 року у справі №640/19407/19. Також, апелянт зазначає, що суд належним чином не дослідив наслідків його дій, а саме, відсутності шкоди бюджету та порушення прав контрагентів, оскільки, такі податкові накладні не слугують підставою для нарахування сум податку, що включаються до податкового кредиту, посилаючись на постанову Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі №620/2436/19.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління ДПС у м. Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю «Дэбора» податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, за результатами якої складено Акт від 30 квітня 2020 року №9206/26-15-04-05/23159045.

Відповідно до висновків указаного Акта перевірки, Товариством порушено визначені пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України граничні строки реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі Акта перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 червня 2020 року №0580870405, яким до Товариства на підставі пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції в загальному розмірі 460 984,60 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В силу пункту 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Положеннями пункту 201.10 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

- для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України, порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:

10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;

20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;

30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;

40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;

50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.

За приписами пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року №1307, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 року за №137/28267, затверджено форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року №1307, усі податкові накладні, у тому числі податкові накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 9– 15 та 19 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації.

Згідно з пунктом 8 цього Порядку, при складанні податкових накладних, особливості заповнення яких викладені в пунктах 10– 15 цього Порядку, у верхній лівій частині таких накладних у графі «Не підлягає наданню отримувачу (покупцю) з причини» робиться помітка «X» та зазначається тип причини.

Цим пунктом, зокрема, передбачено такий тип причини: « 02 — Складена на постачання неплатнику податку».

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 03 червня 2020 року №0580870405, яким до ТОВ «Дэбора» застосовано штрафні санкції за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки Акта камеральної перевірки від 30 квітня 2020 року №9206/26-15-04-05/23159045, відповідно до яких, позивачем порушено визначені пунктом 201.10 статті 201 ПК України граничні строки реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом, відповідно до пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України, застосовано до позивача штраф у розмірі 341 662,60 грн за ставкою 40 відсотків та штраф у розмірі 119 322,00 грн за ставкою 50 відсотків, що загалом становить 460 984,60 грн.

Матеріали справи свідчать, що спірні податкові накладні містять у графі «Не підлягає наданню отримувачу (покупцю) з причини» позначку «Х» та тип причини « 02» - «Складена на постачання неплатнику податку» і складені за операціями з постачання товарів/послуг, які оподатковуються за основною ставкою податку на додану вартість 20 відсотків.

При цьому, факт порушення граничних строків реєстрації таких податкових накладних апелянтом не заперечується.

Системний аналіз положень статті 201 та пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України дає підстави для висновку, що порушення платником податку на додану вартість установленого граничного строку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування штрафу, крім випадку несвоєчасної реєстрації податкової накладної, яка не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій, звільнених від оподаткування або оподатковуваних за нульовою ставкою.

Отже, для звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України, необхідна одночасна наявність двох обов`язкових складових: податкова накладна не повинна надаватися отримувачу (покупцю) та водночас повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.

Належність податкової накладної до таких, що не надаються отримувачу (покупцю), сама по собі не є достатньою підставою для незастосування штрафних санкцій. Така ознака повинна поєднуватися з однією зі спеціальних ознак відповідної операції - звільненням від оподаткування або оподаткуванням за нульовою ставкою.

У спірному випадку податкові накладні не підлягали наданню отримувачу (покупцю), однак були складені за операціями, які оподатковуються за основною ставкою податку на додану вартість 20 відсотків.

Відтак, такі податкові накладні не відповідають сукупності умов, за наявності яких пункт 120-1.1 статті 120-1 ПК України передбачав незастосування штрафних санкцій.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №1.380.2019.001890, відповідно до якої, для звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України, необхідна наявність двох обов`язкових складових: податкова накладна не повинна надаватися отримувачу (покупцю) та водночас повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.

У зазначеній справі Верховний Суд установив, що податкові накладні містили позначку «Х» і тип причини « 02» - «Складена на постачання неплатнику податку», однак були складені за операціями, які оподатковуються за основною ставкою 20 відсотків, та дійшов висновку про правомірність застосування до платника штрафних санкцій на підставі пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 15 січня 2025 року у справі №620/3810/19, у якій Верховний Суд також виходив із того, що для незастосування штрафних санкцій податкова накладна повинна одночасно не надаватися отримувачу (покупцю) та бути складеною за операцією, звільненою від оподаткування або оподатковуваною за нульовою ставкою.

Такий підхід є сталим у практиці Верховного Суду та викладений також у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №816/1488/17, від 07 лютого 2019 року у справі №808/3250/17, від 17 березня 2020 року у справі №200/1582/19-а та від 29 квітня 2021 року у справі №640/11322/19.

Доводи апелянта про те, що пункт 120-1.1 статті 120-1 ПК України не містить сполучника «та», а тому встановлює декілька самостійних категорій податкових накладних, за несвоєчасну реєстрацію яких штрафні санкції не застосовуються, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Використане законодавцем формулювання «крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою» є єдиною синтаксичною конструкцією. Слова «складеної на постачання товарів/послуг для операцій» узгоджуються зі словами «податкової накладної» та визначають додаткову обов`язкову ознаку саме тієї податкової накладної, яка не надається отримувачу (покупцю).

Отже, законодавець не визначив ненадання податкової накладної отримувачу (покупцю) як окрему та достатню підставу для незастосування штрафу. Виняток стосується податкової накладної, яка одночасно не надається отримувачу (покупцю) і складена на постачання товарів/послуг для операцій, звільнених від оподаткування або оподатковуваних за нульовою ставкою. Відсутність у тексті норми сполучника «та» такого висновку не спростовує.

Посилання апелянта на положення абзацу четвертого пункту 201.10 статті 201 ПК України також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Зазначена норма передбачає, що податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів або послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Отже, пункт 201.10 статті 201 ПК України встановлює обов`язок реєстрації податкових накладних, у тому числі тих, які не надаються покупцю.

Водночас, положення пункту 201.10 статті 201 ПК України не визначають підстав звільнення платника від відповідальності за порушення граничного строку реєстрації податкової накладної. Такі підстави встановлені спеціальною нормою пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України.

Отже, розмежування у пункті 201.10 статті 201 ПК України податкових накладних, які не надаються покупцю, та податкових накладних, складених за операціями, звільненими від оподаткування, стосується обов`язку їх реєстрації та не свідчить про існування окремих самостійних винятків із відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України.

Доводи апелянта щодо необхідності застосування пункту 56.21 статті 56 ПК України колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.

Положення зазначеної норми підлягають застосуванню у разі, якщо норми ПК України або іншого нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне або множинне трактування прав та обов`язків платника податків чи контролюючого органу, внаслідок чого існує можливість прийняття рішення на користь кожної зі сторін.

Натомість, зміст пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України у взаємозв`язку з положеннями статті 201 ПК України не припускає множинного трактування. Ці норми чітко встановлюють обов`язок реєстрації податкових накладних та визначають сукупність умов, за яких штраф за порушення строку їх реєстрації не застосовується.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №1.380.2019.001890, у якій Верховний Суд зазначив, що пункт 120-1.1 статті 120-1 ПК України не припускає множинного трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, тому, підстави для застосування пункту 56.21 статті 56 ПК України відсутні.

Таким чином, посилання апелянта на принцип вирішення сумнівів на користь платника податків у спірних правовідносинах є необґрунтованим.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі №818/1060/17 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, правовідносини у зазначеній справі не є подібними до правовідносин, які розглядаються.

У справі №818/1060/17 предметом оцінки була податкова накладна з типом причини « 15» - «Складена на суму перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до статей 188 і 189 ПК України, над фактичною ціною постачання». При цьому, постачальником та отримувачем за такою податковою накладною був сам позивач.

Водночас, у даній справі, що розглядається, спірні податкові накладні мають тип причини « 02» - «Складена на постачання неплатнику податку» та складені за операціями, які оподатковуються за основною ставкою податку на додану вартість 20 відсотків.

Таким чином, відмінність видів податкових накладних, підстав їх складення та змісту відповідних господарських операцій свідчить про неподібність правовідносин. Тому, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 березня 2023 року у справі №818/1060/17, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі №640/19407/19 також не підтверджує помилковості висновків суду першої інстанції.

У зазначеній постанові Верховний Суд, здійснивши синтаксичний аналіз пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України, указав, що винятки із загального правила сформульовані чітко та стосуються двох видів податкових накладних: податкової накладної, яка не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів або послуг для операцій, звільнених від оподаткування, і податкової накладної, яка не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів або послуг для операцій, оподатковуваних за нульовою ставкою.

Отже, Верховний Суд у справі №640/19407/19 також виходив із того, що обов`язковою умовою звільнення від відповідальності є не лише ненадання податкової накладної отримувачу (покупцю), а й звільнення відповідної операції від оподаткування або її оподаткування за нульовою ставкою. Тому, наведена апелянтом постанова узгоджується з висновками суду першої інстанції та не є підставою для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність податкового-повідомлення рішення від 03.06.2020 року № 0580870405, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 460984,60 грн. та відсутність підстав для його скасування.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Дэбора» та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дэбора» залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.