Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №320/9913/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/9913/23 Головуючий у 1 інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 з урахування показника середньої заробітної плати по Україні за 2022 рік у розмірі 10846,37 грн. починаючи з моменту переведення на пенсію за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з урахування показника середньої заробітної плати по Україні за 2022 рік у розмірі 10846,37 грн, починаючи з моменту переведення на пенсію за віком, а саме з 14.06.2017.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що єдиною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стало посилання суду першої інстанції на заяву від 14 липня 2017 року, на підставі якої ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу та заробітної плати, однак така заява в матеріалах справи відсутня, а Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відзиву на позовну заяву не подало. Крім того, апелянт стверджує, що ОСОБА_1 з 01 травня 2008 року отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю III групи, а призначення їй з 2017 року пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком не є перерахунком пенсії, а становить зміну надбавки, оскільки відсоток виплати змінено з 50 до 100 відсотків. У зв`язку із цим, апелянт вважає, що обчислення 24 місяців страхового стажу, необхідних для застосування нового показника середньої заробітної плати, повинно здійснюватися не з 2017 року, а з моменту призначення або останнього перерахунку пенсії. Також, апелянт наголошує, що ОСОБА_1 з 01 травня 2008 року не подавала заяви про перерахунок пенсії, а відповідач цієї обставини не спростував. Відтак ,апелянт вважає, що вимоги частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачем дотримано, оскільки, після призначення пенсії по інвалідності вона пропрацювала більше 24 календарних місяців, тоді як зміна відсотка виплати у 2017 році не є попереднім перерахунком пенсії, а тому, суд першої інстанції помилково послався на відсутній у матеріалах справи доказ та не врахував різницю між зміною надбавки і перерахунком пенсії.

01 квітня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 25 квітня 2007 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримувала пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю II групи. З 01 травня 2008 року ОСОБА_1 переведено на пенсію по інвалідності як особу з інвалідністю III групи, а з 01 червня 2017 року - на пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком.

14 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. Під час обчислення розміру пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві застосовано показник середньої заробітної плати, який враховувався під час обчислення попереднього виду пенсії, а не показник середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії за віком.

25 квітня 2022 року представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про проведення перерахунку пенсії із застосуванням положень частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Листом від 11 травня 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про відсутність підстав для проведення такого перерахунку, посилаючись на те, що станом на 14 січня 2022 року тривалість страхового стажу ОСОБА_1 , набутого після проведення попереднього перерахунку пенсії, становила менше 24 календарних місяців.

08 червня 2022 року представник ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України зі скаргою, у якій просив повторно розглянути заяву від 14 січня 2022 року та застосувати під час переведення позивача на пенсію за віком положення частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду зазначеної скарги Пенсійний фонд України листом від 08 липня 2022 року повідомив, що, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2017 року, їй проведено перерахунок пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком з урахуванням страхового стажу та заробітної плати по 30 квітня 2017 року.

04 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з адвокатським запитом про надання копії заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2017 року, на підставі якої було враховано її страховий стаж та заробітну плату по 30 квітня 2017 року. Листом від 15 серпня 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про неможливість надання копії зазначеної заяви у зв`язку з тим, що пенсійну справу ОСОБА_1 не відцифровано.

05 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії із застосуванням частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Листом від 03 січня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило у проведенні відповідного перерахунку, зазначивши про відсутність у ОСОБА_1 24 календарних місяців страхового стажу, набутих після попереднього перерахунку пенсії.

Відповідно до відомостей електронної пенсійної справи, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становив 36 років 8 місяців 5 днів та був обчислений по 04 березня 2018 року. При цьому, страховий стаж, набутий після проведення з 01 червня 2017 року попереднього перерахунку пенсії, з урахуванням періоду отримання допомоги по безробіттю, становив 9 місяців 27 днів.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до 1 першої статті 9 Закону № 1058-IV, у солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії - за віком, по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 1 статті 33 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону. Водночас відповідно до частини другої цієї статті особи з інвалідністю III групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 28 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону № 1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також ураховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Згідно з частиною 2 статті 40 Закону № 1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

За приписами частини 4 статті 42 Закону № 1058-IV, якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення або попереднього перерахунку пенсії незалежно від перерв у роботі. Такий перерахунок проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія. За бажанням пенсіонера перерахунок здійснюється із заробітної плати за періоди страхового стажу, визначені частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який ураховувався під час призначення або попереднього перерахунку пенсії. Обчислення страхового стажу, який надає право на проведення такого перерахунку, здійснюється не раніше дня, що настає за днем, по який обчислено страховий стаж під час призначення або попереднього перерахунку пенсії.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання відповідної заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід), інших документів, які на час переведення містяться в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який ураховувався під час призначення або попереднього перерахунку попереднього виду пенсії.

Абзацом 3 частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV у редакції, чинній станом на 14 січня 2022 року, передбачено, що якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії або її попереднього перерахунку, без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п`ятим частини четвертої статті 42 цього Закону, незалежно від перерв у роботі, при першому переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV для призначення пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві застосувати під час переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком показник середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії.

ОСОБА_1 з 25 квітня 2007 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності. З 01 травня 2008 року позивачу виплачувалася пенсія по інвалідності як особі з інвалідністю III групи, а з 01 червня 2017 року - пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком.

Матеріали справи свідчать, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2017 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві під час визначення розміру пенсії позивача враховано її страховий стаж та заробітну плату по 30 квітня 2017 року.

14 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. Під час обчислення пенсії за віком відповідач застосував показник середньої заробітної плати, який враховувався під час обчислення попереднього виду пенсії, а не показник середньої заробітної плати, визначений частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV для призначення пенсії у 2022 році.

Відмовляючи у застосуванні нового показника середньої заробітної плати, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виходило з того, що після проведеного у 2017 році перерахунку пенсії ОСОБА_1 набула 9 місяців 27 днів страхового стажу, тобто менше передбачених абзацом третім частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV 24 місяців страхового стажу.

Отже, ключовим питанням, яке належить вирішити в межах цього спору, є встановлення правової природи проведених у 2017 році дій щодо обчислення пенсії ОСОБА_1 , зокрема, чи є вони попереднім перерахунком пенсії у розумінні частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV, та, відповідно, з якого моменту підлягає обчисленню страховий стаж, необхідний для застосування під час першого переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком нового показника середньої заробітної плати.

Аналіз положень частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV свідчить, що під час переведення особи з одного виду пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, на інший вид пенсії за загальним правилом застосовується показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення або попереднього перерахунку попереднього виду пенсії.

Водночас, абзацом третім частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV установлено виняток із наведеного правила, відповідно до якого під час першого переведення особи з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується показник середньої заробітної плати, визначений частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії, за умови, що така особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії або її попереднього перерахунку.

У постанові від 26 травня 2026 року у справі № 520/33989/24 Верховний Суд зазначив, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV визначено три обов`язкові умови, за одночасного дотримання яких під час переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком може бути застосовано показник середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за таким переведенням, а саме: особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати; особа набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії або її попереднього перерахунку, без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п`ятим частини четвертої статті 42 цього Закону, незалежно від перерв у роботі; переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком здійснюється вперше.

Отже, сам по собі факт першого переведення особи з пенсії по інвалідності на пенсію за віком не є достатньою підставою для застосування нового показника середньої заробітної плати. Обов`язковою умовою реалізації такого права є набуття особою не менш як 24 місяців страхового стажу саме після призначення пенсії по інвалідності або після її попереднього перерахунку.

Таким чином, для вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на застосування під час переведення на пенсію за віком показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки необхідно встановити, чи є здійснене у 2017 році обчислення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком з урахуванням страхового стажу та заробітної плати по 30 квітня 2017 року попереднім перерахунком пенсії у розумінні абзацу третього частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.

Вирішуючи питання щодо правової природи проведених у 2017 році дій, колегія суддів виходить із того, що пенсія по інвалідності особі з інвалідністю III групи та пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком є різними способами визначення розміру одного виду пенсії, кожен з яких передбачає обчислення пенсійної виплати відповідно до положень статей 27 і 28 Закону № 1058-IV.

Так, пенсія по інвалідності особі з інвалідністю III групи за загальним правилом становить 50 відсотків пенсії за віком, тоді як за наявності визначених законом умов така особа має право на отримання пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком. Отже, пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком не є надбавкою, доплатою чи іншим додатковим складником пенсійної виплати, а становить основний розмір пенсії, обчислений відповідно до статей 27 і 28 Закону № 1058-IV.

У постанові від 15 липня 2020 року у справі № 171/49/17 Верховний Суд, застосовуючи положення статей 27, 33 та 40 Закону № 1058-IV, зазначив, що розмір пенсії по інвалідності особі з інвалідністю III групи визначається у відсотковому співвідношенні до пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, а показник середньої заробітної плати є складовою формули, за якою визначається заробітна плата для подальшого обчислення розміру пенсії за віком.

Згідно матеріалів справи, під час визначення ОСОБА_1 з 01 червня 2017 року пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві враховано її страховий стаж та заробітну плату по 30 квітня 2017 року.

Наведене свідчить, що у 2017 році відповідачем здійснено не лише зміну відсоткового співвідношення пенсійної виплати з 50 до 100 відсотків пенсії за віком, а проведено повторне обчислення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням актуальних відомостей про її страховий стаж та заробітну плату.

При цьому, збереження за ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, як виду пенсійного забезпечення, не змінює правової природи проведених дій, оскільки, визначальним для кваліфікації їх як перерахунку є повторне обчислення основного розміру пенсії з урахуванням додатково набутого страхового стажу та заробітної плати.

Отже, проведене у 2017 році обчислення пенсії ОСОБА_1 є попереднім перерахунком пенсії у розумінні абзацу третього частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV, а доводи апелянта про те, що відповідні дії полягали виключно у зміні надбавки або відсотка пенсійної виплати, є необґрунтованими.

Щодо доводів апелянта про відсутність у матеріалах справи заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2017 року колегія суддів зазначає, що сама собою відсутність копії відповідної заяви у матеріалах адміністративної справи не спростовує факту проведення на її підставі перерахунку пенсії, якщо така обставина підтверджується іншими належними та допустимими доказами.

Так, у листі Пенсійного фонду України від 08 липня 2022 року зазначено, що, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 14 червня 2017 року, їй проведено перерахунок пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком з урахуванням страхового стажу та заробітної плати по 30 квітня 2017 року. Копію зазначеного листа долучено до позовної заяви безпосередньо ОСОБА_1 , а тому, викладені у ньому відомості входять до складу доказів, наявних у матеріалах справи, та підлягають оцінці судом незалежно від процесуальної поведінки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Крім того, 04 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з адвокатським запитом про надання копії заяви від 14 червня 2017 року. Листом від 15 серпня 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про неможливість надання копії запитуваного документа, у зв`язку з тим, що пенсійну справу ОСОБА_1 не відцифровано.

Отже, зміст зазначеної відповіді не свідчить про відсутність заяви від 14 червня 2017 року в пенсійній справі або про непроведення відповідного перерахунку. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вказало виключно на технічну неможливість надати копію документа через невідцифрування пенсійної справи, що не є тотожним запереченню факту існування такої заяви.

При цьому, факт проведення у 2017 році перерахунку підтверджується сукупністю узгоджених між собою відомостей, а саме, переведенням ОСОБА_1 з 01 червня 2017 року на пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком, з урахуванням під час визначення розміру пенсії її страхового стажу та заробітної плати по 30 квітня 2017 року, а також офіційною відповіддю Пенсійного фонду України від 08 липня 2022 року.

Посилання апелянта на неподання Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві відзиву на позовну заяву також не спростовує встановлених обставин. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву не має наслідком автоматичного визнання обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та не звільняє суд від обов`язку надати оцінку всім наявним у справі доказам.

За таких обставин, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги про недоведеність проведення у 2017 році попереднього перерахунку пенсії ОСОБА_1 , оскільки, відповідний факт підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи доказів, а відсутність безпосередньо копії заяви від 14 червня 2017 року не спростовує змісту та результатів проведеної пенсійної операції.

Беручи до уваги викладене, оскільки, під час проведеного у 2017 році попереднього перерахунку пенсії ОСОБА_1 було враховано її страховий стаж по 30 квітня 2017 року, страховий стаж, необхідний для застосування абзацу третього частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV, підлягає обчисленню з дня, наступного за днем, по який такий стаж було враховано під час попереднього перерахунку пенсії.

Відтак, у спірних правовідносинах страховий стаж ОСОБА_1 , набутий після попереднього перерахунку пенсії, підлягає обчисленню з 01 травня 2017 року, оскільки, під час проведення такого перерахунку страховий стаж позивача було враховано по 30 квітня 2017 року.

Як установлено судом першої інстанції, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, страховий стаж ОСОБА_1 за період з 01 травня 2017 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням періоду отримання допомоги по безробіттю, становить 9 місяців 27 днів. Відомостей про набуття позивачем після зазначеного періоду іншого страхового стажу, який у сукупності становив би не менш як 24 місяці після попереднього перерахунку пенсії, матеріали справи не містять.

Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 із заявою від 14 січня 2022 року про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком позивач не набула передбачених абзацом третім частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV 24 місяців страхового стажу після попереднього перерахунку пенсії.

Отже, хоча переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком здійснювалося вперше, сукупність установлених законом умов для застосування показника середньої заробітної плати, визначеного частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV для призначення пенсії у 2022 році, була відсутня.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві обґрунтовано застосувало під час переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком показник середньої заробітної плати, який ураховувався під час обчислення попереднього виду пенсії, а підстави для застосування нового показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки відсутні.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції послався на заяву ОСОБА_1 від 14 липня 2017 року, яка відсутня в матеріалах справи, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Як вбачається з листа Пенсійного фонду України від 08 липня 2022 року, перерахунок пенсії ОСОБА_1 проведено на підставі заяви від 14 червня 2017 року з урахуванням страхового стажу та заробітної плати позивача по 30 квітня 2017 року. Відтак, зазначення судом першої інстанції дати відповідної заяви як 14 липня 2017 року замість 14 червня 2017 року є помилковим, однак, не впливає на зміст установлених обставин та правильність вирішення справи по суті.

Визначальним для вирішення цього спору є встановлений на підставі сукупності наявних у матеріалах справи доказів факт проведення у 2017 році попереднього перерахунку пенсії ОСОБА_1 , під час якого враховано її страховий стаж та заробітну плату по 30 квітня 2017 року. Після проведення такого перерахунку позивач набула 9 місяців 27 днів страхового стажу, що є меншим за 24 місяці страхового стажу, наявність яких відповідно до абзацу третього частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV є обов`язковою умовою для застосування під час першого переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком показника середньої заробітної плати, визначеного частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Отже, на час звернення ОСОБА_1 із заявою від 14 січня 2022 року передбачена абзацом третім частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV сукупність умов для застосування показника середньої заробітної плати в Україні за 2019-2021 роки була відсутня.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві під час переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення або попереднього перерахунку попереднього виду пенсії, та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.