Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №320/23405/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/23405/23 Головуючий у 1 інстанції: Лиска І.Г.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Селянського (Фермерського) господарства «Вікторія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до суду з позовом до Селянського (Фермерського) господарства «Вікторія», в якому просив стягнути з Селянського (Фермерського) господарства «Вікторія» за невиконання нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону №875-ХІІ, на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 141 265,84 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся із апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що Розрахунок АГС за 2022 рік був сформований в автоматизованому режимі та свідчить про середньооблікову чисельність штатних працівників відповідача 17 осіб, середньооблікову чисельність працівників з інвалідністю - 0 осіб та норматив - 1 робоче місце. Апелянт вважає помилковим посилання суду першої інстанції на наказ про прийняття ОСОБА_1 на роботу у 2020 році, оскільки такий наказ підтверджує лише факт укладення трудового договору, а не наявність трудових відносин у 2022 році. Крім того, апелянт також зазначає, що відповідач не надав належних доказів статусу ОСОБА_1 як особи з інвалідністю та наявності трудових відносин з ним у період з 01 січня до 31 грудня 2022 року, зокрема, довідки до акта огляду МСЕК та відомостей з Реєстру застрахованих осіб.

05 березня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Селянського (Фермерського) господарства «Вікторія» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

06 березня 2025 року до суду апеляційної інстанції від позивача - Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надійшли додаткові пояснення у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Селянське (Фермерське) господарство «Вікторія» є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства перебуває на обліку за місцем реєстрації у Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, сформованого в автоматизованому режимі відносно Селянського (Фермерського) господарства «Вікторія», середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік - 17 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 одиниця.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 133 470,90 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 7794,94 грн.

Позивач, з метою стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №875-XII, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Положеннями частини 3 статті 18 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч.ч. 1-2 ст. 19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частин 4 статті 19 Закону №875-XII, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 4 статті 20 Закону №875-XII встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI передбачено, що роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що роботодавці, які використовують найману працю, зобов`язані забезпечувати виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом фактичного працевлаштування таких осіб за основним місцем роботи, а у разі невиконання такого нормативу несуть обов`язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені у порядку, визначеному Законом №875-XII.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до суду стало формування в автоматизованому режимі розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, відповідно до якого, Селянське (Фермерське) господарство «Вікторія» у 2022 році не забезпечило виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с. 10).

Зазначений розрахунок сформовано з огляду на те, що, за відомостями, використаними під час його автоматизованого формування, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 17 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, 0 осіб, а норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1 робоче місце.

Водночас, колегія суддів зазначає, що розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій є доказом на підтвердження позиції позивача щодо невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, однак, такий доказ підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи. Саме тому, під час вирішення спору підлягає перевірці не лише факт формування позивачем відповідного розрахунку, а й наявність фактичних обставин, з якими Закон №875-XII пов`язує виникнення у роботодавця обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені.

З огляду на викладене, визначальним для правильного вирішення цієї справи є з`ясування того, чи підтверджується матеріалами справи фактичне невиконання Селянським (Фермерським) господарством «Вікторія» нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у спірному періоді, а також чи спростовують надані відповідачем докази висновок позивача про наявність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Матеріали справи свідчать, що, відповідно до наказу про прийняття на роботу №5 від 27 лютого 2020 року, ОСОБА_1 прийнято до Селянського (Фермерського) господарства «Вікторія» на посаду різноробочого з 01 березня 2020 року (а.с. 34).

Статус ОСОБА_1 як особи з інвалідністю підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року, а також посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 21 березня 2007 року, яке підтверджувало відповідний статус до видачі пенсійного посвідчення (а.с. 35-37).

Колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять доказів звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, припинення трудових відносин між ним та відповідачем до або протягом спірного періоду, а також доказів втрати ним статусу особи з інвалідністю.

При цьому, з наявного у матеріалах справи Додатка 1 до Податкового розрахунку - "Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам" за 2023 рік від 07.11.2023 вбачається подальше нарахування ОСОБА_1 заробітної плати, що свідчить про продовження трудових відносин після його прийняття на роботу до відповідача (а.с. 32-33).

Доводи апелянта про те, що наказ про прийняття ОСОБА_1 на роботу підтверджує лише факт укладення трудового договору у 2020 році, не спростовують встановлених у справі обставин щодо працевлаштування відповідачем особи з інвалідністю, оскільки зазначений доказ підлягає оцінці не самостійно, а у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Селянським (Фермерським) господарством «Вікторія» у період після його прийняття на роботу, у тому числі, до початку або протягом 2022 року. Водночас, подальше нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у 2023 році узгоджується з доводами відповідача про продовження трудових відносин та не свідчить про їх переривання у спірному періоді.

Посилання апелянта на відсутність у матеріалах справи окремих відомостей з Реєстру застрахованих осіб за 2022 рік не є достатнім для висновку про фактичне невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки, позивачем не надано доказів звільнення ОСОБА_1 , припинення з ним трудових відносин у 2022 році, втрати ним статусу особи з інвалідністю або того, що відповідне місце роботи не було для нього основним.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апелянта про ненадання відповідачем належних доказів статусу ОСОБА_1 як особи з інвалідністю, оскільки наявні у матеріалах справи пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року та посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 21 березня 2007 року, містять відомості, які підтверджують відповідний статус особи. При цьому, апелянтом не наведено обставин, які б свідчили про недостовірність таких документів або втрату ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю у спірному періоді.

Таким чином, сам по собі факт відображення в автоматизованому розрахунку відомостей про відсутність у відповідача працівників з інвалідністю у 2022 році не є безумовною підставою для стягнення адміністративно-господарських санкцій за наявності у матеріалах справи інших доказів, які свідчать про працевлаштування відповідачем особи з інвалідністю та відсутність доказів припинення відповідних трудових відносин.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для стягнення з Селянського (Фермерського) господарства «Вікторія» адміністративно-господарських санкцій та пені.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.