Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №400/1044/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1044/25

Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т.О.

Дата і місце ухвалення 05.02.2025р., м.Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Єщенка О.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо включення її до плану переміщення від 26.01.2025 року № 2582/184 на підставі неправомірної службової характеристики та зобов`язати виключити її з вказаного плану;

- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_2 від 31.01.2025 року № 42-РС в частині її переміщення на посаду сержанта резерву взводу резерву сержантського (старшинського) складу роти резерву сержантського (старшинського) складу військової частини НОМЕР_3 .

04 лютого 2025 року позивачка подала до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 виключати ОСОБА_1 зі списків частини.

У поданій заяві ОСОБА_1 зазначила, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звертається до суду.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено Військовій частині НОМЕР_1 виключати ОСОБА_1 зі списків частини до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилався на те, що відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову застосовується лише у випадку, коли існує реальна загроза невиконання або ускладнення виконання рішення суду в разі його задоволення, однак в даному випадку позивачем не доведено жодних обставин, що свідчать про неможливість виконання можливого рішення у майбутньому. Апелянт вважає, що позивач у своїй заяві не довела існування такої загрози.

Апелянт також посилався на те, що переміщення ОСОБА_1 є частиною службової діяльності, що здійснюється відповідно до наказів військового керівництва, а не порушенням її прав. На думку апелянта, забезпечуючи позов суд фактично втручається в законний порядок комплектування військових частин, що суперечить принципу розподілу повноважень між гілками влади та положенням Статутів Збройних Сил України, та порушує принцип пропорційності, оскільки накладена судом заборона фактично блокує законну діяльність військової частини НОМЕР_1 , яка має право проводити переміщення (шляхом включення в план переміщення з подальшим направлення до вищого командування задля прийняття рішення) військовослужбовців відповідно до законодавства України.

В апеляційній скарзі зазначено, що судова заборона виключати позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 створює перешкоди у виконанні військовою частиною своїх функцій та фактично змушує військову частину підтримувати в обліку особу, яка фактично вже переведена в іншу частину, що унеможливлює ефективне ведення кадрової роботи.

Крім того апелянт посилався на те, що відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Відтак апелянт вважає, що забезпечення позову шляхом покладення на відповідача обов`язку, який полягає у забороні командиру військової частини вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/переміщення військовослужбовця, не відповідає вимогам КАС України, адже такі дії (накази/розпорядження) віддані в умовах воєнного стану.

З огляду на зазначене апелянт просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі № 400/1044/25 та відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

19.03.2025 року позивач подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому керуючись статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, просила приєднати до матеріалів справи № 100/1044/25 (номер провадження № 854/8995/25) докази, які додатково стверджують, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо включення позивача до плану переміщення від 26.01.2025 № 2582/184, дії військової частини НОМЕР_2 щодо включення позивача до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31.01.2025 № 42-РС про переміщення позивача на посаду сержанта резерву взводу резерву сержантського (старшинського) складу роти резерву сержантського (старшинського) складу військової частини НОМЕР_3 є неправомірними.

Позивач, огляду на викладені доводи щодо незаконності її переміщення, посилалась на те, що в даному випадку очевидними є ознаки протиправності рішення відповідачів щодо її переміщення без її згоди.

Позивач вказала на те, що згідно п. 112 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами. Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.

Як зазначила позивачка, з припису військової частини НОМЕР_1 від 05.02.2025 № 2 вона дізналась, що їй потрібно було прибути до військової частини НОМЕР_3 до АДРЕСА_1 . Однак, як вказала позивачка, у неї існує потреба у догляді за її матір`ю, яка є особою з інвалідністю 1 групи, якій в лютому 2025 року поставили діагноз онкозахворювання. Позивачка також зазначила, що її матір мешкає окремо від неї, на підставі цього переміщення її на нове місце військової служби в іншу військову частину без її згоди неможливе.

Щодо посилань відповідача на положення частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач вказувала на те, що згідно п. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Крім того позивач виклала свої заперечення щодо доводів апелянта щодо права на переміщення особового складу, а також щодо заборони відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснювати забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

З огляду на викладене у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у задоволені апеляційної скарги та закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу про забезпечення позову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 400/1044/25.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.09.2024 № 102 сержанта ОСОБА_1 , призначену наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 15.08.2024 № 72-РС на посаду начальника групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , яка прибула з військової частини НОМЕР_4 , з 05.09.2024 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.01.2025 № 42-РС (по особовому складу) звільнено з займаної посади і призначено сержанта ОСОБА_1 - сержантом резерву сержантського (старшинського) складу роти резерву сержантського (старшинського) складу військової частини НОМЕР_3 .

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав на те, що у разі виключення позивача військовою частиною НОМЕР_1 зі списків частини позивача буде зараховано до списків частини НОМЕР_3 . З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що зарахування позивача до списків військової частини НОМЕР_3 унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.

На думку суду першої інстанції, невжиття заходів забезпечення позову можуть істотно ускладнити виконання рішення суду та унеможливити ефективний захист прав позивача.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Відповідно до частин 1-2, 4 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

За положеннями статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

З положень ст. 150 КАС України висновується, що у разі якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, заборони як відповідачам, так і іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18, від 20 травня 2020 року у справі № 640/11330/19.

Зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача. Тобто, позивач у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного наказу зумовлять настання негативних та незворотних наслідків для позивача, не підтверджені будь-якими доказами.

Корім того відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Згідно ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню ухваленням нового про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення позову задоволено. Заборонено Військовій частині НОМЕР_1 виключати ОСОБА_1 зі списків частини до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

Судді О.В. Єщенко О.А. Шевчук