Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №420/42496/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42496/25

Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Дата і місце ухвалення: 09.06.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати індексації грошового забезпечення в повному розмірі та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2026р. задоволено частково позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 12 жовтня 2017 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 12 жовтня 2017 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004р. №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

20.05.2026р. військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою, в порядку статті 378 КАС України, про відстрочення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2026р. у справі №420/42496/25 до 20.03.2027р.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року в задоволенні вказаної заяви відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати ухвалу від 09.06.2026р. та задовольнити подану нею заяву про відстрочення виконання судового рішення по справі №420/42496/25.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спірного питання судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням заявника на те, що у відповідності до норм Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671, саме Міністр оборони України приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міноборони. Командир військової частини є розпорядником бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України нижчого (третього) рівня. Військова частина НОМЕР_1 не здійснює самостійного розподілу коштів які надходять на рахунки частини відповідно до надісланих заявок на конкретні вказані судові справи. Військова частина не здійснює прибуткової господарської діяльності, тому не має альтернативних джерел фінансування. Таким чином, виплата грошових коштів за судовими рішеннями перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що з метою своєчасного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2026р. у справі №420/42496/25, військовою частиною НОМЕР_1 нараховано ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 12 жовтня 2017 року індексацію грошового забезпечення, заявку про забезпечення коштами направлено на адресу розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, що підтверджується витягом із розрахунку від 07.05.2026р. №1510 та відправленням на електронну адресу від 08.05.2026р. Відсутність на рахунку військової частини НОМЕР_1 коштів за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» у сумі, необхідній для виконання рішення суду у цій справі, підтверджується Розподілами грошових коштів по загальному фонду за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» від Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 , на кошти які надходили за напрямком сплати судових зборів та виконання судових рішень. З дати набрання законної сили рішенням суду по теперішній час, грошові кошти спрямовані на виконання вказаного судового рішення, не надходили. Усі подальші дії, зокрема щодо фактичного надходження коштів на рахунки стягувача, не залежать від військової частини НОМЕР_1 , а залежать від надходження бюджетного фінансування із розподілом коштів на виконання саме цієї судової справи.

Справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Відмовляючи в задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання судового рішення по справі №420/42496/25 суд першої інстанції зазначив, що заявником не надано до суду безумовних доказів на підтвердження обставин, що заважають вчасно виконати рішення суду.

За висновками суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, має з урахуванням поточних умов вишукувати заходів для найскорішого поновлення прав позивача, а відстрочення виконання даного рішення суду призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 .

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

В рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України (якими встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) звернута увага на те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення; виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою, є головною стадією правосуддя. Це повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 6 цієї Конвенції, статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 КАС України.

Положеннями абзацу першого частини першої статті 378 КАС України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Відповідно до ч.3 ст.378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

За частиною 4 статті 378 Кодексу вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно частиною п`ятою статті 378 КАС України, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.

З аналізу наведених вище норм законодавства України слідує, що розстрочкою/відстрочкою, в розумінні зазначеної норми закону, є відкладення чи перенесення дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи.

Підставою для відстрочки/розстрочки можуть бути конкретні існуючи обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або встановленим судом способом.

Такий спосіб відтермінування виконання судового рішення у судовому порядку пов`язується з об`єктивними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Вказані обставини повинні мати, як правило, об`єктивний характер, але обов`язковою умовою є ускладнення виконання рішення суду або фактичне унеможливлення його виконання.

До обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для відстрочки/розстрочки його виконання, належать скрутне матеріальне становище боржника, природні явища (стихійне лихо), інші надзвичайні події тощо.

Відстрочка/розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

У постанові від 06.12.2019р. у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

При розгляді заяви щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Військова частина НОМЕР_1 , обґрунтовуючи заяву про відстрочення виконання рішення суду вказує, що не ухиляється від виконання рішення суду, однак, у зв`язку з відсутністю фінансування не має можливості виконати рішення суду в повному обсязі.

Водночас, колегія суддів зазначає, що належних доказів вказаним обставинам військовою частиною ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій не надано.

Військовою частиною НОМЕР_1 надано суду лише заявку-розрахунок на травень 2026 року, витяг із розрахунку по позивачу, розподіл грошових коштів по загальному фонду КЕКВ 2800, а також докази надіслання відповідної заявки розпоряднику коштів.

При цьому, ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій заявником не надано належних доказів відсутності коштів у військової частини, а також доказів того, що виділення коштів за надісланими розпоряднику документами буде утрудненим.

З вказаного слідує, що у ході розгляду заяви військовою частиною не доведено існування передбачених ст.378 КАС України виняткових обставин, які ускладнюють можливість виконання судового рішення.

Також, заявником не надано належних пояснень того, яким чином відстрочення судом виконання судового рішення сприятиме його виконанню після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів вживає заявник для виконання вказаного рішення суду в якомога коротші строки.

Більше того, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що після завершення терміну відстрочення рішення суду буде виконано, що нівелює значення інституту судового захисту прав громадян.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявником не доведено існування виняткових обставин, які ускладнюють можливість виконання судового рішення, а тому відсутні підстави для задоволення заяви військової частини про відстрочення виконання судового рішення у справі №420/42496/25.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення скарги та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук