Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №400/13116/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13116/25

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Миколаївській області), в якому просить:

- визнати протиправними дії щодо відмови у включенні до страхового стажу повного періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2010, з 01.01.2016 по 31.03.2016 та періоду 01.01.2021 по 31.05.2021;

- зобов`язати відповідача включити до страхового стажу періоди підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2010 ( з урахуванням включеного періоду, що склав 2 роки 10 місяців 26 днів), з 01.01.2016 по 31.03.2016 та періоду 01.01.2021 по 31.05.2021;

- зобов`язати відповідача визначити коефіцієнт страхового стажу з урахуванням повного періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2010, з 01.01.2016 по 31.03.2016 та періоду 01.01.2021 по 31.05.2021;

- визнати протиправними дії, що полягають у не проведенні індексації пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховано для обчислення пенсії, з 01.03.2022 у розмірі 1,14 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №118 від 16.02.2022; з 01.03.2023 у розмірі 1,197 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 24.02.2023; з 01.03.2024 у розмірі 1,0796 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №185 від 23.02.2024; з 01.03.2025 у розмірі 1,115 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025;

- зобов`язати відповідача провести з 02.10.2021 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням коефіцієнту страхового стажу, збільшеного внаслідок зарахування до мого страхового стажу періодів підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2010 ( з урахуванням включеного періоду, що склав 2 роки 10 місяців 26 днів), з 01.01.2016 по 31.03.2016 та періоду 01.01.2021 по 31.05.2021;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату індексації пенсії із застосуванням коефіцієнту збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховано для обчислення пенсії, у розмірі 1.14 з 01.03.2022, у розмірі 1.197 з 01.03.2023, у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 та 1,115 з 01.03.2025;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь період прострочення виплати.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення підприємницької діяльності у період з 01.01.2021 по 31.05.2021.

Зобов`язано відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період підприємницької діяльності з 01.01.2021 по 31.05.2021, визначити коефіцієнт страхового стажу з урахуванням періоду 01.01.2021 по 31.05.2021 та провести перерахунок з 02.10.2021.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо проведення індексації пенсії ОСОБА_1 з 09.06.2025 без застосування коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховується для обчислення пенсії (9118,81 грн), у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197 та 1,0796).

Зобов`язано відповідача здійснити індексацію пенсії ОСОБА_1 з 09.06.2025 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії (9118,81 грн) у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197 та 1,0796), у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1937,92 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, ГУ ПФУ в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, апелянт не погоджується із висновками суду у частині визнання протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2021 по 31.05.2021 та зобов`язання зарахувати цей період до її страхового стажу.

Заперечуючи такий висновок суду апелянт, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, зазначає, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме: до 01.07.2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Як зазначає апелянт, оскільки у базі даних Реєстру застрахованих осіб відсутні відомості щодо нарахування заробітної плати суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.05.2021, вказаний період не підлягає зарахуванню до страхового стажу.

З огляду на викладене, апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення вимог щодо зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 01.01.2021 по 31.05.2021 та прийняти нове у цій частині про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, які ідентичні доводам викладеним у позовній заяві, зазначає про безпідставність поданої апеляційної скарги. Позивачка категорично не погоджується із розрахунком страхового стажу, зробленим територіальним органом Пенсійного фонду, та просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог, ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в цій частині та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі.

По - перше, позивачка не погоджується із висновками суду щодо відмови у задоволенні вимог в частині зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2010 та з 01.01.2016 по 31.03.2016.

Мотивуючи свою позицію про помилковість висновків суду указує, що суд не дослідив питання виконання відповідачем вимог п.3-1 розділу XV Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» включення до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону».

На переконання апелянтки, відповідно до наведених норм відповідач зобов`язаний зарахувати до страхового стажу періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.

Отже апелянтка вважає, що судом першої інстанції помилково застосовані норми частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у той час, як до цього періоду застосуванню підлягає пункт 3-1 розділу XV цього Закону.

По – друге, апелянтка вважає помилковими висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь період прострочення виплати.

Як зазначає апелянтка, суд першої інстанції помилково послався на позицію Верховного Суду, наведену в постанові від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, відповідно до якої необхідною умовою для звернення до суду з позовом про виплату грошової компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати є звернення особи до відповідача із відповідною заявою та отримання відмови у такій виплаті. Апелянтка вважає, що суд помилково вважав, що її право на виплату не порушене, а тому звернення до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати є передчасним.

Так, апелянтка звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 відступив від таких висновків та сформулював правову позицію, згідно якої компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведена виплата заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації свідчить про відмову виплатити таку, згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Отже, апелянтка вважає, що враховуючи тривалу невиплату частини доходу (пенсії), яка сталась внаслідок вини відповідача, у неї виникло право на виплату компенсації втрати частини доходів, відповідно до приписів Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

ГУ ПФУ в Миколаївській області у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 наголошує на тому, що пенсія позивачці розрахована на підставі норм чинного законодавства, а вимоги позовної заяви вважає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість. Одночасно відповідач зазначає, що дії територіального органу Пенсійного фонду в повному обсязі відповідають нормам чинного законодавства та підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності.

Пункт 2 частини 1 статті 263 КАС України визначає, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в Миколаївській області не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02.10.2021 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою, в якій просила надати пояснення щодо розрахунку її страхового стажу та розміру пенсії, на яку отримала протоколи розрахунку страхового стажу та протокол розрахунку пенсії, з яких встановила, що за період з 01.01.2004 по 31.12.2012 їй врахований стаж лише 4 роки 10 місяців 26 днів, а також зовсім не врахований період з 01.01.2016 по 31.03.2016 та період 01.01.2021 по 31.05.2021.

Позивачка вважаючи, що протягом періоду з 01.01.2004 по 31.05.2021 здійснювала підприємницьку діяльність та сплачувала усі внески та податки, а тому цей період має бути врахований до стажу, звернулася до відповідача із заявою про проведення перерахунку страхового стажу, зарахування усіх періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу та проведення перерахунку пенсії.

ГУ ПФУ в Миколаївській області листом від 12.09.2025 №14888-13645/Б-02/8-1400/25 відмовило у зарахуванні до страхового стажу указаних заявницею періодів підприємницької діяльності. При цьому, відповідач послався на відсутність даних про нарахування заробітної плати суб`єктом підприємницької діяльності.

Також відповідач повідомив, що відсутні підстави для перерахунку пенсії, оскільки при призначенні позивачці пенсії застосований показник середньої заробітної плати(доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески у розмірі 9118,81 грн. та повідомив, що індексація проведена з 01.03.2022 та здійснена доплата у розмірі 135 грн., з 01.03.2023 – доплата в сумі 100 грн., з 01.03.2024 – доплата в сумі 100 грн., а з 01.03.2025 проведена індексація пенсії на показник 1,0575.

Позивачка, вважаючи протиправними дії територіального органу Пенсійного фонду, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивачки періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2021 по 31.05.2021 є протиправною та вважав необхідним зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу позивачки період підприємницької діяльності з 01.01.2021 по 31.05.2021 із визначенням коефіцієнту страхового стажу з урахуванням цього періоду та провести перерахунок з 02.10.2021.

Водночас, посилаючись на положення частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суд зазначив, що територіальним органом Пенсійного фонду правомірно зарахований страховий стаж за період з 01.01.2004 по 31.12.2010 не як повні місяці, а кількість днів стажу, які розраховані пропорційно сумі сплачених страхових внесків.

Далі суд визнав протиправними дії відповідача щодо проведення індексації пенсії позивачки з 09.06.2025 без застосування коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески та які враховуються для обчислення пенсії (9118,81 грн), у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197 та 1,0796).

З урахуванням викладеного суд вважав, що належним захистом прав позивачки є зобов`язання відповідача здійснити індексацію пенсії з 09.06.2025 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (9118,81 грн) у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197 та 1,0796) та провести позивачці перерахунок та виплату пенсії.

Разом з цим, посилаючись на позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 09.06.2021 у справі №240/186/20, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з пропуском строку їх виплати, оскільки позивач до територіального органу Пенсійного фонду з відповідною заявою про виплату вказаної компенсації не зверталась та останній у такій виплаті не відмовляв, а відтак суд вважав, що право позивачки не порушено.

Колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції та керуючись положеннями частини 1 статті 308 КАС України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За такого правового регулювання, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційних скарг.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції, колегія суддів керується наступним.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо правомірності часткового зарахування до страхового стажу позивачки періоду здійснення підприємницької діяльності, у контексті доводів апеляційної скарги ГУ ПФУ в Миколаївській області, в якій він заперечує висновки суду щодо зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2021 по 31.05.2021, а також доводів позивачки про протиправність не зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2010 та з 01.01.2016 по 31.03.2016,колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюються Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі і вище - Закон № 1058-IV).

Так, Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Приписи статті 1 Закону №1058-ІV визначають, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачені страхові внески.

Згідно частини 1 та 2 статті 24 до Закону №1058-ІV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Частина 2 статті 21 Закону №1058-IV передбачає, що для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.

На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Закону №1058-ІV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; надання страховикам, що здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду; обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.

Приписи пункту 3-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначають, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:

1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Згідно з частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Порядок прийняття та оформлення документів для призначення пенсії за віком врегульований «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01.01.2004 можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

03.07.1998 Президент України затвердив Указ №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» пункт 6 якого(в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачає, що суб`єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов`язкових платежів), в тому числі, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, до 01.01.2004 платники сплачували страхові внески до Пенсійного фонду України у складі єдиного податку(42% від суми податку).

З 01.01.2004 набув чинності Закон №1058-IV, який передбачає перехід від системи пенсійного забезпечення до системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і встановлення прямої залежності розмірів пенсії від страхового стажу й заробітку, з якого були фактично обчислені та сплачені внески до Пенсійного фонду та загального порядку сплати страхових внесків для всіх роботодавців за найманих працівників, незалежно від обраного способу оподаткування.

Пункт 8 Розділ XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачає, що до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду: фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.

Відповідно до норм Указу Президента №727/98 платник сплачує єдиний податок, який після надходження коштів відділення Державного казначейства України перераховує у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 %; до Пенсійного фонду України - 42 %.

За таких підстав законодавець пунктом 3-1 розділу XV Закону №1058-IV передбачив включення до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону періоди підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2017 за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.

Повертаючись до матеріалів справи, а саме: довідки форми ОК-5 про індивідуальні відомості персоніфікованого обліку з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, облікові відомості позивачки містять інформацію щодо страхового стажу у спірний період, згідно яких був зарахований страховий стаж позивачки:

- 01.01.2004 по 31.12.2004 — 22 дні, а саме: січень — 2 дні; квітень - 2 дні; липень 2 дні; жовтень - 2 дні; лютий — 2 дні; травень - 2 дні; серпень - 2 дні; листопад — 1 день березень — 2 дні; червень -2 дні; вересень — 1 день; грудень -2 дні.

- 01.01.2005 по 31.12.2005- 3 місяці 9 днів, а саме: січень — 30 днів; квітень - 1 день; липень - 1 день; жовтень - 1 день; лютий - 30 днів; травень - 1 день; серпень -1 день; листопад — 1 день; березень — 30 днів; червень - 1 день; вересень — 1 день; грудень -1 день.

- 01.01.2006 по 31.12.2006 — 2 місяці 11 днів, а саме: січень — 1 день; квітень - 1 день; липень - 1 день; жовтень - 21 день; лютий — 1 день; травень - 1 день; серпень -1 день; листопад — 2 1 день; березень — 1 день; червень - 1 день; вересень — 1 день; грудень -20 днів.

- 01.01.2007 по 31.12.2007 — 7 місяців, а саме: січень — 19 днів; квітень - 18днів; липень - 17днів; жовтень - 17днів; лютий — 17 днів; травень - 18 днів; серпень 17днів; листопад — 16 днів; березень — 19 днів; червень - 18 днів; вересень - 17днів; грудень -17 днів.

- 01.01.2008 по 31.12.2008 — 5 місяців 17 днів, а саме: січень -15 днів; квітень-14днів; липень - 14днів; жовтень - 14днів; лютий - 14днів; травень - 14днів; серпень-14днів; листопад — 13 днів; березень - 15 днів; червень - 14днів; вересень - 14днів; грудень -12 днів.

- 01.01.2009 по 31.12.2009 — 8 місяців 7 днів, а саме: січень — 12 днів; квітень — 12 днів; липень - 30днів; жовтень - 30днів; лютий — 11 днів; травень - 30 днів; серпень 30днів; листопад — 10 днів; березень — 12 днів; червень - 30 днів; вересень - 30днів; грудень - 10 днів.

- 01.01.2010 по 31.12.2010 — 7 місяців 20 днів, а саме: січень — 9 днів; квітень — 8 днів; липень — 30 днів; жовтень - 30 днів; лютий — 8 днів; травень - 8 днів; серпень — 30 днів; листопад — 30 днів; березень — 9 днів; червень - 8 днів; вересень — 30 днів; грудень -30 днів.

Варто зазначити, що відповідно до положень частини 3 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

ТП = Св : В, де:

ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

З урахуванням викладеного, правильними є висновки суду про те, що територіальним органом Пенсійного фонду правомірно зарахований страховий стаж за період з 01.01.2004 по 31.12.2010 не як повні місяці, а кількість днів стажу, які розраховані пропорційно сумі сплачених страхових внесків.

Також, довідка ОК-5 індивідуальні відомості персоніфікованого обліку з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не містить даних щодо нарахування заробітної плати суб`єктом підприємницької діяльності та сплати страхових внесків за період з 01.01.2016 по 31.03.2016, відтак зазначений період не підлягає зарахуванню до страхового стажу.

За таких підстав безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідач повинен був зарахувати до її страхового стажу періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.

Також колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про протиправність не зарахування до страхового стажу позивачки періоду здійснення підприємницькою діяльністю з 01.01.2021 по 31.05.2021 з огляду на відсутність сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України в цьому періоді.

Так, Законом України від 04.12.2020 №1072-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» пункт 14-5 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV доповнений підпунктом 14-5.1 такого змісту:

« 14-5.1. Для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої групи платників єдиного податку та які не сплачували страхові внески за періоди з 1 по 31 грудня 2020 року, з 1 по 31 січня, з 1 по 28 лютого, з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2021 року на підставі пункту 9-10.1 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», такі періоди включаються до страхового стажу та вважається, що страхові суми було сплачено у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного законодавством для кожного з таких періодів».

Вказаним Законом також у розділі VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» пункт 9-10 доповнено підпунктом 9-10.1 такого змісту:

« 9-10.1. Тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої групи платників єдиного податку, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 грудня 2020 року, з 1 по 31 січня, з 1 по 28 лютого, з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2021 року за себе.

Такі особи можуть прийняти рішення про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску за зазначені в абзаці першому цього підпункту періоди в розмірах та порядку, визначених цим Законом. У такому разі інформація про сплачені суми зазначається у звітності про нарахування єдиного внеску за звітний період, визначений для таких осіб цим Законом».

Наведене свідчить про те, що законодавець звільнив від сплати єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої групи платників єдиного податку у період з 01.12.2020 по 31.05.2021, зарахувавши вказані періоди до страхового стажу.

Згідно довідки ГУ ДПС у Волинській області від 03.11.2023 №1175/03-20-24-05 (а.с. 21) ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності з 02.06.2016, з 01.07.2016 по 12.08.2021 перебувала на спрощеній системі оподаткування (І група єдиного податку), у зв`язку з чим період зайняття підприємницькою діяльністю з 01.01.2021 по 31.05.2021, протягом якого вона не сплачувала страхові внески до Пенсійного фонду України підлягає зарахуванню до страхового стажу відповідно до Закону №1072-ІХ.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що ГУ ПФУ в Миколаївській області протиправно не зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 період зайняття підприємницькою діяльністю з 01.01.2021 по 31.05.2021 із зобов`язанням відповідача зарахувати такий період, а доводи апеляційної скарги територіального органу Пенсійного фонду правильності висновків суду не спростовують та не містять обґрунтованих аргументів на спростування такого висновку.

Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в Миколаївській області не містить доводів стосовно висновків суду першої інстанції про наявність у позивачки права на проведення індексації пенсії ОСОБА_1 з 09.06.2025 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії (9118,81 грн) у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197 та 1,0796), із зобов`язанням останнього провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , а тому в силу приписів статті 308 КАС України колегія суддів не надає оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині.

Далі, колегія суддів переходить до оцінки доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , в яких остання зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Як вважає апелянтка, суд помилково послався на позицію Верховного Суду, наведену в постанові від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, відповідно до якої необхідною умовою для звернення до суду з позовом про виплату грошової компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати є звернення особи до відповідача із відповідною заявою та отримання відмови у такій виплаті. Апелянтка зазначає, що суд помилково вважав, що її право на виплату не порушене, а тому звернення до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати є передчасним.

Оцінюючи висновки суду у контексті наведених доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі і вище – Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.

Варто зазначити, що норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов`язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.

Колегія суддів вважає доречними доводи апелянтки про те, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 відступив від висновків Верховного Суду, наведених в постанові від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, на які послався суд першої інстанції, мотивуючи відмову у задоволенні цих позовних вимог та сформулював правову позицію, згідно якої компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведена виплата заборгованості.

Також Верховний Суд указав, що аналіз положень статей Закону №2050-ІІІ свідчить, що ними фактично встановлений обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у даному випадку - пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.

Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі, ГУ ПФУ в Миколаївській області одночасно із виплатою індексації.

Таким чином, дійсно помилковими є посилання суду першої інстанції на позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 09.06.2021 у справі №240/186/20, на підставі якої суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів, із посиланням на те, що позивачка до територіального органу Пенсійного фонду з відповідною заявою про виплату вказаної компенсації не зверталась та відповідач у такій виплаті не відмовляв, а відтак права позивачки на виплату компенсації не порушені.

Разом з цим, оскільки оспорюваним рішенням суду, з висновками якого погодився відповідач та не оскаржив в апеляційному порядку рішення суду в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити індексацію пенсії ОСОБА_1 з 09.06.2025 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховується для обчислення пенсії (9118,81 грн) у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197 та 1,0796) та у зв`язку з цим провести перерахунок та її виплату, колегія суддів вважає, що відповідно до приписів наведеного вище законодавства, ОСОБА_1 набула право на компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати доходу, зокрема, індексації.

Отже, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновку суду у цій частині є обґрунтованими, а тому є підстави для її часткового задоволення.

За таких обставин, оскільки колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, рішення суду в цій частині слід скасувати, та зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з пропуском строку їх виплати, за весь період прострочення виплати.

Доводи ж апеляційної скарги ГУ ПФУ в Миколаївській області, на думку колегії суддів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до вимог пункту 3 та 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції частково задовольняє її скаргу, скасовує рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, з ухваленням у справі в цій частині нового судового рішення – про задоволення цих вимог.

В іншій частині рішення суду про часткове задоволення позовних вимог слід залишити без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволені вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та ухвалити постанову про задоволення вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, за весь період прострочення виплати.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький