Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №340/2308/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 липня 2026 року м. Дніпросправа № 340/2308/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року в адміністративній справі №340/2308/25 (головуючий суддя першої інстанції – Сагун А.В.) за позовом ОСОБА_1 до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, в якому просив стягнути з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, який триває з 05.03.2025 р. по 09.04.2025 р. включно. Також просив допустити негайне виконання рішення суду.

В обґрунтування вимог зазначено, що через протиправні дії відповідача позивач був позбавлений можливості працювати, що є вимушеним прогулом.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що через протиправні дії відповідача він був позбавлений можливості працювати, що є вимушеним прогулом, а тому відповідач зобов`язаний здійснити виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 відповідно до наказу Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 08.09.2016 року №134-к з 08 вересня 2016 року призначений на посаду заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області.

Наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 27.03.2024 року №5-к позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26.03.2024 по 18.11.2025 включно.

Відповідно до поданої позивачем заяви від 30.04.2024 року про допуск його до роботи на умовах неповного робочого часу, а саме: тридцять п`ять годин на тиждень з 07.05.2024 року, наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 07.05.2024 року №12-к наказано вважати ОСОБА_1 , заступника начальника служби, таким, що приступив до виконання своїх посадових обов`язків з 07 травня 2024 року на умовах неповного робочого часу, а саме: тридцять п`ять годин на тиждень з 07.05.2024.

Наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 03.06.2024 року №14-к позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 04.06.2024 по 18.11.2025 включно.

Згідно наказу Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 03.06.2024 року №207-к позивача звільнено з посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області у перший робочий день після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» як такого, що відмовився від переведення на запропоновану посаду, з виплатою компенсацій відповідно до чинного законодавства.

01.07.2024 року (в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) ОСОБА_1 звернувся до начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Л.В. із заявою про допуск його до роботи на умовах неповного робочого часу, а саме: двадцять годин на тиждень з 01.07.2024 року.

Відповідач листом №197-01.1/01.1/05.12-24 від 01.07.2024 року відмовив позивачу у наданні згоди на встановлення неповного робочого дня/тижня через відсутність передбачених законом підстав для цього, посилаючись на те, що частина третя статті 56 Закону України «Про державну службу» передбачає виключний перелік, в яких випадках керівник державної служби зобов`язаний установити для державного службовця неповний робочий день або неповний робочий тиждень, а саме: на прохання вагітної жінки, одинокого державного службовця, який має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, у тому числі, яка перебуває під його опікою, або який доглядає за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку. В інших випадках неповний робочий день або неповний робочий тиждень для державного службовця може встановлюватися за згодою керівника державної служби.

Вказані обставини встановлені також рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року справа №340/4438/24.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №340/4438/24, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року, задоволено частково позов ОСОБА_1 до Начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни, Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області.

Визнано протиправними дії начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни щодо відмови у допуску ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною.

Зобов`язано начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілову Лілію Валентинівну допустити ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною.

Вважаючи, що недопуск до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною призвів до вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з даним позовом про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.03.2025 року по 09.04.2025 року.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про відпустки» відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є соціальною відпусткою.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.18 Закону України «Про відпустки» після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

За бажанням матері, батька дитини або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Аналогічні положення встановлено і КЗпП України.

Так, відповідно до ч.4, ч. 9, ч. 10 ст.179 КЗпП України за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

За бажанням матері, батька дитини або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Особи, зазначені в цій статті, повинні повідомити роботодавця про дострокове припинення такої відпустки не пізніш як за 10 календарних днів до дня дострокового припинення такої відпустки.

Отже, наведені норми Закону України «Про відпустки» та КЗпП України визначають право працівника за власним бажанням перебуваючи у відпустці для догляду за дитиною (тобто не виходячи з відпустки і не перериваючи таку відпустку), працювати на умовах неповного робочого часу.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що особі, які надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Одночасно законодавець надає можливість використати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку повністю або частково в межах установленого періоду (впродовж строку досягнення дитиною трьох років), а це означає, що особа, яка фактично доглядає за дитиною, може у будь-який час перервати та знову продовжити таку відпустку. І саме у такому випадку працівник має попередити роботодавця про свій намір вийти на роботу за 10 календарних днів до дня дострокового припинення відпустки (ч.10 ст.179 КЗпП України).

В спірному випадку, виходячи із суті поданої позивачем відповідачу заяви від 01.07.2024 року, позивач не мав наміру достроково припиняти відпустку по догляду за дитиною, а просив допустити його до роботи на умовах неповного робочого часу, перебуваючи при цьому у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що виключає необхідність попередження відповідача про свій намір вийти на роботу за 10 календарних днів.

Питання стосовно права позивача працювати на умовах неповного робочого часу під час перебування його у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку було предметом судового розгляду у межах справи №340/4438/24.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №340/4438/24, яке набрало законної сили, визнано право позивача працювати на умовах неповного робочого часу в період перебування його у такій відпустці і встановлено порушення цього права начальником Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області.

Натомість відмова у допуску працівника до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не має наслідком виплату такому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки не можна вважати, що у такому випадку у працівника виник вимушений прогул в розумінні Кодексу законів про працю України.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і він не підлягає розширеному тлумаченню.

Так, відповідно до ч.1 та ч.2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті (ч.3 ст.235 КЗпП України).

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (ч.5 ст.235 КЗпП України).

Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 року у справі №708/447/23 зробив висновок, що виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість належним чином реалізовувати працівником своє право на працю. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП і вони не підлягають розширеному тлумаченню. Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю.

У постанові від 07.02.2024 року у справі №522/7990/17 Верховний Суд також зазначив, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

Натомість, у спірному випадку має місце не незаконне звільнення, а відмова у допуску до роботи на умовах неповного робочого часу в період перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що не має наслідком поновлення на роботі, відповідно, не є свідченням наявності вимушеного прогулу у розумінні частини другої статті 235 КЗпП України.

Норми, яка б передбачала виплату середнього заробітку за наведених позивачем і встановлених у цій справі обставин, Кодекс законів про працю України не містить.

Крім того апеляційним судом встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 року у справі №340/7633/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 297935,00 грн. за період з 01.07.2024 року по 02.05.2025 року.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі №340/7633/24 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі №340/7633/24 скасовано, ухвалено нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду набрала законної сили 18.02.2026 року та в касаційному порядку не переглядалась.

Спірний у даній справі період «вимушеного прогулу» з 05.03.2025 року по 09.04.2025 року охоплюється періодом з 01.07.2024 року по 02.05.2025 року, який був предметом розгляду у справі №340/7633/24, по якій постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року в адміністративній справі №340/2308/25 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року в адміністративній справі № 340/2308/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко