Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №520/33188/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 р. Справа № 520/33188/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/33188/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 в розмірі 100 000 гривень на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях;

- зобов`язати відповідачів: Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 97850 (дев`яносто сім тисяч вісімсот п`ятдесят тисяч) гривень пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за період з 21 вересня 2024 року по 20 жовтня 2024 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 в розмірі 100 000,00 гривень на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях за період з 21.09.2024 по 20.10.2024.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 від 28.02.2022, в розмірі 100 000,00 пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях за період з 21.09.2024 по 20.10.2024.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військової частини НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначив, що військова частина НОМЕР_3 у своїй діяльності керується тією ж самою Інструкцією, затвердженою Наказом ГУР МО України № 57, що й Військова частина НОМЕР_1 . Посадові особи військової частини НОМЕР_3 , приймаючи рішення про направлення військовослужбовця до району виконання бойових завдань, володіли інформацією, що такий військовослужбовець перебуває у статусі “у розпорядженні”, а отже, на нього поширюється дія пункту 20 Інструкції, який прямо виключає можливість виплати додаткової винагороди понад один місяць перебування у такому статусі. Таким чином, сам факт направлення військовослужбовця до району бойових дій не змінює його адміністративно-правового статусу та не створює для Відповідача правових підстав для відступу від вимог чинної Інструкції. А отже, відповідач зобов`язаний діяти виключно в межах чинного нормативного регулювання та не має права включати позивача до наказу всупереч прямій забороні, встановленій пунктом 20 Інструкції № 57. Отже, за наявності прямої заборонної норми, будь-які посилання на фактичну участь у бойових діях або направлення іншою військовою частиною не створюють для відповідача юридичної можливості здійснити спірну виплату. Таким чином, у спірних правовідносинах відповідач діяв виключно у межах наданих законом повноважень, з дотриманням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 168, Наказу ГУР МО України № 57 та положень Конституції України. Відсутність правових підстав для виплати додаткової винагороди позивачу зумовлена не оцінкою доцільності чи справедливості, а прямою вимогою чинного нормативного регулювання, яка є обов`язковою для виконання. Отже, оскаржуване рішення Військової частини НОМЕР_1 за вихідним № 222/28/7/8450 від 21.11.2025 є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає принципам діяльності суб`єкта владних повноважень у демократичній правовій державі, а позовні вимоги спрямовані на фактичне зобов`язання відповідача здійснити виплату всупереч прямій забороні, встановленій нормативно-правовим актом. Також, на думку апелянта, позивачем пропущений строк звернення з даним позовом до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі відповідача, оскільки вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, спірне рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.

З витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2024 № 64ДСК вбачається, що молодший сержант ОСОБА_1 (позивач), співробітник військової частини НОМЕР_1 , звільнений з займаної посади та зарахований наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 29.02.2024 №24РСдск/7Д у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 , вважався таким, що 01.03.2024 справи та посаду співробітника Військової частини НОМЕР_1 здав та перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 без виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 (а.с. 126).

З матеріалів справи та пояснень відповідача, Військової частини НОМЕР_1 судом установлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.04.2024 № 120ДСК позивач був відряджений до Військової частини НОМЕР_3 в службове відрядження на підставі рішення командира Військової частини НОМЕР_2 .

У матеріалах справи містяться довідки від 25.02.2025 № 179 та від 16.10.2025 № 1049, видані Військовою частиною НОМЕР_3 , в яких зазначено, що позивач, зокрема, в період з 21.09.2024 по 20.10.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи на території Торецької міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області.

Позивач звернувся до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 13.10.2025 щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн. щомісячно за період безпосередньої участі в бойових діях на підставі відповідної довідки.

Листом від 21.11.2025 Військова частина НОМЕР_1 повідомило позивача про відсутність підстав для виплати йому додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн. за період з 21.09.2024 по 20.10.2024, у зв`язку з перебуванням в розпорядженні командира іншої військової частини понад один місяць.

Позивач, вважаючи протиправним не нарахування та не виплату у належному розмірі грошового забезпечення, звернувся до суду із позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у спірний період фактично брав безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення, що підтверджено належними документами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 строк дії воєнного часу продовжувався.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту – Постанова №168), якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. та до 100 000,00 грн.

Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022.

Відповідно до п.1 Постанови №168 на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 до постанови №168 від 28.02.2022 були внесені зміни, згідно з якими цю постанову доповнено пунктом 21 такого змісту:

«21. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Отже, за змістом вказаних нормативно-правових актів, з 24.02.2022 у військовослужбовців Державної прикордонної служби України, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень щомісячно, а у тих військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), у період здійснення зазначених заходів – виникло право на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 1-1 вказаної Постанови №168, установлено, що військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Згідно з п. 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Отже, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» наказом Головного управління розвідки Міністерства оборони України 30 вересня 2023 року №57 затверджено Інструкцію про особливості виплати винагород військовослужбовцям Головного управління розвідки Міністерства оборони України на період дії воєнного стану (далі за текстом - Інструкція № 57, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - від 18.09.2024).

Пунктом 2 Інструкції № 57 установлено категорії військовослужбовців, яким виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України (далі - тимчасово окупована територія), на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора (із розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах).

Приписами пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008), передбачено випадки, за яких допускається зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання, а саме:

1) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців;

2) якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури призначення нижчої посадової особи і не є вакантною, а також до номенклатури призначення командира військової частини НОМЕР_2 ;

3) пониження у посаді в порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення або призначення на нижчу посаду на підставі висновку атестування, якщо неможливо відразу призначити військовослужбовця на нижчу посаду;

4) повернення депутатів, які є військовослужбовцями, після закінчення строку їх депутатських повноважень;

5) повернення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти;

6) повернення військовослужбовців, які були направлені за кордон для проходження військової служби або навчання, - у разі неможливості призначення на посаду;

7) закінчення строку перебування військовослужбовців на посадах науково-педагогічних і наукових працівників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, науково-дослідних установ, керівників закладів культури, які належать до базової мережі закладів культури загальнодержавного рівня, та необрання їх на зазначені посади за результатами нового конкурсу;

8) скасування допуску до державної таємниці - до вирішення питання дальшого проходження військової служби;

9) відрахування ад`юнкта очної (денної) форми здобуття освіти з підготовки у вищому військовому навчальному закладі, слухача або докторанта очної (денної) форми здобуття освіти з навчання (підготовки) у вищому навчальному закладі (науковій установі у системі Міністерства оборони України);

10) визнання військовослужбовця військово-лікарською комісією непридатним за станом здоров`я до військової служби або тимчасово непридатним за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців - до звільнення з військової служби;

11) якщо в особливий період випускники вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти після завершення навчання не можуть бути безпосередньо призначені на посади;

11-1) офіцери запасу, призвані на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, - до призначення на посади;

11-2) припинення повноважень Міністра оборони України, на посаду патронатної служби якого був призначений військовослужбовець, - у разі неможливості призначення на посаду;

11-3) перебування з близькими особами у прямому підпорядкуванні, якщо протягом місяця з моменту виникнення таких обставин неможливо призначити на посаду, що виключає пряме підпорядкування;

12) навчання військовослужбовців за денною формою у вищому навчальному закладі іншого військового формування - до закінчення навчання;

12-1) відсторонення військовослужбовця від посади під час досудового розслідування або судового провадження - до закінчення строку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження або до його скасування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України;

13) якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання;

14) якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі;

15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з пораненням (травмою, контузією, каліцтвом) або хворобою, отриманими в особливий період, - до їх повернення;

16) перебування військовослужбовця у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також у відпустці, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку - до закінчення відпустки для догляду за дитиною;

17) захоплення військовослужбовців в полон або заручниками, їх інтернування в нейтральні держави - до їх повернення або до визнання їх в установленому законодавством порядку безвісно відсутніми чи оголошення померлими;

18) безвісної відсутності військовослужбовців - до їх повернення або до визнання їх в установленому законодавством порядку безвісно відсутніми чи оголошення померлими;

19) зникнення військовослужбовців безвісти за особливих обставин - до їх повернення або до визнання їх в установленому законодавством порядку безвісно відсутніми чи оголошення померлими.

Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Як вбачається із витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2024 № 64ДСК, що молодший сержант ОСОБА_1 (позивач), співробітник військової частини НОМЕР_1 , звільнений з займаної посади та зарахований наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 29.02.2024 №24РСдск/7Д у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 , вважався таким, що 01.03.2024 справи та посаду співробітника Військової частини НОМЕР_1 здав та перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 без виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 (а.с. 126).

Також, із матеріалів справи та пояснень відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , судом установлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.04.2024 № 120ДСК позивач був відряджений до Військової частини НОМЕР_3 в службове відрядження на підставі рішення командира Військової частини НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що матеріали справи містять відомості про перебування позивача в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 , починаючи з 01.03.2024, та у відрядженні у Військовій частині НОМЕР_3 на підставі відповідного наказу від 21.04.2024.

При цьому, в матеріалах справи міститься довідка Військової частини НОМЕР_3 від 25.02.2025 № 179, з якої вбачається, зокрема, що позивач у період з 21.09.2024 по 20.10.2024 брав участь у бойових діях відповідно до абзацу 8 пункту 2 Інструкції про особливості виплат додаткової винагороди військовослужбовцям Головного управління розвідки Міністерства оборони України на період воєнного стану, затвердженої наказом начальника ГУР МО України від 30.09.2023 № 57, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.10.2023 №1731/40787, у районах ведення воєнних (бойових) дій на території Торецької міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області (а.с. 8).

Участь позивача в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи, в тому числі, на території Торецької міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області в період з 21.09.2024 по 20.10.2024, підтверджується також наявною в матеріалах справи довідкою від 16.10.2025 № 1049 (а.с. 9).

Відповідно до абзацу 8 пункту 2 Інструкції № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора або на території держави-агресора (із розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах), які ведуть розвідку із застосуванням безпілотних літальних апаратів у районах ведення воєнних (бойових) дій, на тимчасово окупованих територіях, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора або в районах дислокації (перебування) сил і засобів противника.

Тобто, колегія суддів відмічає, що є підтвердженим факт безпосередньої участі позивача в бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення в спірний період з 21.09.2024 по 20.10.2024, що, у відповідності до положень постанови КМУ № 168, дає право позивачу на отримання за вказаний період додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн пропорційно дням участі в бойових діях.

Крім того, незважаючи на те, що позивач у спірний період перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 , зазначена обставина не може автоматично виключати його право на отримання додаткової винагороди, якщо в спірний період він брав безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення.

Судом установлено, що позивач був направлений у службове відрядження до Військової частини НОМЕР_3 , де у спірний період (з 21.09.2024 по 20.10.2024) він безпосередньо виконував завдання в районах ведення бойових дій, що підтверджується відповідними довідками уповноваженого військового підрозділу.

Тобто, ключовим у даному спорі є не формальний статус перебування позивача у розпорядженні командира іншої військової частини, а фактичний характер виконуваних завдань.

Постанова Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 чітко встановлює, що право на додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн. виникає у разі безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах із забезпечення оборони держави у відповідних районах. Жодної норми, яка б пов`язувала це право виключно з місцем штатного обліку чи перебуванням у розпорядженні, зазначена постанова не містить.

У даному випадку встановлено, що позивач виконував бойові завдання, перебував у районі ведення воєнних (бойових) дій та залучався до заходів оборони держави в спірний період. Отже, позивач відповідає основній умові для отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку встановлено, що позивач виконував бойові завдання, перебував у районі ведення воєнних (бойових) дій та залучався до заходів оборони держави в спірний період, отже, позивач відповідає основній умові для отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, а відповідачі безпідставно не нарахували та не виплатили позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі, збільшеному до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період з 21.09.2024 по 20.10.2024.

Стосовно пропуску, на думку апелянта, позивачем строку звернення з даним позовом до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір, застосуванню підлягають приписи КЗпП України.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч. ч. 1, 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, дія ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач оспорює ненарахування та невиплату додаткової винагороди пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за період з 21 вересня 2024 року по 20 жовтня 2024 року.

Тобто, спірні періоди регулюються чинною редакцією ст. 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Водночас, відповідно до п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, з 01.07.2023 строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується ст. 233 КЗпП України та складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.

Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 зазначено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Як вбачається із маткріалів справи, ухвалою від 29.12.2025 позовну заяву позивача було залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом з доказами поважності причин його пропуску.

Представник позивача 06.01.2026 подав через систему "Електронний суд" до Харківського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, зазначивши, що моментом, коли позивачу стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат, є дата отримання письмової відповіді від Військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2025, наданої на запит представника позивача. За доводами представника позивача, протягом усього спірного періоду та подальшої служби відповідач не надавав позивачу розрахункових листів чи деталізованих довідок про грошове забезпечення, які містили б чітку інформацію про відмову в нарахуванні винагороди саме за конкретні дні безпосередньої участі у бойових діях. Просить поновити строк звернення до суду.

Зважаючи на доводи представника позивача, ухвалою суду від 12.01.2026 було відкрито провадження у справі та зазначено, що питання щодо поновлення строку звернення до суду буде вирішено судом у межах розгляду справи. Також, судом було витребувано у Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, грошовий атестат позивача та відомості й відповідні докази щодо ознайомлення позивача з грошовим атестатом. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 подати до суду витребувані документи протягом п`ятнадцяти календарних днів із дня отримання копії даної ухвали.

У встановлений судом строк та на момент ухвалення судом рішення в даній справі відповідачем витребуваних судом доказів до суду не подано, даних щодо ознайомлення позивача з грошовим атестатом матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія судів зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом.

За цих умов, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 по справі №520/33188/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич