Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №620/5711/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м.Чернігів Справа № 620/5711/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради в особі Виконавчого комітету про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

15.05.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 20.05.2026), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Чернігівської міської ради щодо неналежного розгляду її заяви щодо перепоховання останків померлого ОСОБА_2 ;

зобов`язати виконавчий комітет Чернігівської міської ради розглянути її заяву щодо перепоховання останків померлого ОСОБА_2 про надання дозволу на перепоховання сина ОСОБА_2 з міського кладовища «Яцево» в м. Чернігів на кладовище, що розташоване в селі Юрів Бучанського району Київської області, прийняти відповідне рішення із врахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона є матір`ю померлого ОСОБА_2 , який за життя висловив волевиявлення бути похованим саме на кладовищі с. Юрів Макарівської селищної територіальної громади Бучанського району Київської області, що може бути підтверджено показаннями свідка, а ініціатором питання щодо надання виконавчим органом відповідної селищної ради дозволу на перепоховання останків померлого на іншому кладовищі і в подальшому прийняття відповідного рішення, може виступати один з родичів, визначених частиною першою статті 11 цього Закону України від 10.07.2003 № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу» (далі - Закон №1102-IV), проте відповідач протиправно не розглядає її заяву щодо перепоховання останків померлого ОСОБА_2 .

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 23.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на відсутність правових підстав для прийняття виконавчим комітетом Чернігівської міської ради рішення про надання дозволу на перепоховання останків померлого ОСОБА_2 з центрального міського кладовища «Яцево» в м. Чернігів на кладовище, що розташоване в селі Юрів Бучанського району Київської області, оскільки його поховання здійснювала дружина, яка заперечує проти перепоховання.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16.11.2024 серії НОМЕР_1 , був похований дружиною ОСОБА_3 на міському кладовищі «Яцево» в м. Чернігів. Померлий ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , місце реєстрації якої: АДРЕСА_1 .

Макарівська селищна рада, розглянувши звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на перепоховання останків померлого сина ОСОБА_2 на кладовище, що розташоване в с. Юрів Бучанського району Київської області з кладовища «Яцево» в місті Чернігів Чернігівської області надала дозвіл ОСОБА_1 на поховання останків ОСОБА_2 на кладовищі, що розташоване в с. Юрів Макарівської селищної територіальної громади Бучанського району Київської область, що підтверджується листом Макарівської селищної ради від 04.07.2025 № Є.1123/03-16, адресоване Чернігівській міській раді.

Окрім того за заявою позивачки від 18.07.2025 б/н (вх. № 6137/01-12 від 18.07.2025) щодо перепоховання останків померлого ОСОБА_2 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть від 16.11.2024, серія НОМЕР_1 ), з кладовища «Яцево» в місті Чернігів Чернігівської області на кладовище, що розташоване в селі Юрів Бучанського району Київської області, Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області не заперечило проти перепоховання останків померлого за умови дотримання вимог Державних санітарних правил та норм «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України», затверджених Постановою головного державного санітарного лікаря України від 01.07.1999 № 28 (зі змінами) (далі - ДСанПіН 2.2.2.028-99). Транспортування та перепоховання останків здійснювати згідно з пунктом 5.6 розділу 5 та розділу 6 (ДСанПіН 2.2.2.028-99), що підтверджується листом від 21.07.2025 № 01-18-02-29/3522.

Натомість відповідач на надав відповідь на звернення позивачки стосовно надання дозволу на здійснення перепоховання останків померлого громадянина ОСОБА_2 з міського кладовища «Яцево» в м. Чернігові на кладовище, що розташоване в селі Юрів, 1 Бучанського району, Київської області, пославшись на положення статті 21 Закону № 1102-IV та те, що відповідно до листа Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» Чернігівської міської ради від 17.09.2025 №177/2025/3-084 поховання громадянина ОСОБА_2 здійснювала його дружина ОСОБА_3 , яка надіслала звернення до комунального підприємства «Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» Чернігівської міської ради, щодо заборони в перепохованні свого чоловіка ОСОБА_2 , тому відсутні правові підстави у прийнятті рішення виконавчим комітетом Чернігівської міської ради про перепоховання останків померлого громадянина ОСОБА_2 з центрального міського кладовища «Яцево» в м. Чернігові на кладовище, що розташоване в селі Юрів, Бучанського району. Київської області.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність виконавчого комітету Чернігівської міської ради щодо неналежного розгляду її заяви щодо перепоховання останків померлого ОСОБА_2 , звернулась до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання визначені Законом №1102-IV.

Статтею 1 Закону №1102-IV визначено, що поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб`єктів господарювання, спрямована на забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого, забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об`єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих); надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1102-IV: поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству; місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих; кладовище - відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань.

Відповідно до статті 4 Закону №1102-IV передбачено, що діяльність у галузі поховання базується на таких основних принципах як, зокрема, поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого при житті, а за його відсутності з врахуванням побажань родичів.

За змістом статті 6 Закону №1102-IV усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене, серед іншого у: побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству. Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону. Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе.

Відповідно до статті 7 Закону №1102-IV держава гарантує конфіденційність інформації про померлого. Так, зокрема, органи місцевого самоврядування ведуть облік інформації про померлих, похованих на території відповідної громади, і надають таку інформацію на запит громадян (стосовно осіб, з якими наявні родинні відносини) та за обґрунтованим запитом органів державної влади.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону №1102-IV організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Відповідно частин п`ятої – сьомої статті 8 Закону №1102-IV органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції:

1) вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону;

2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону;

3) створюють ритуальні служби;

4) вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв`язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом;

5) здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб`єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності;

6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства.

З метою оперативного забезпечення населення інформацією про суб`єкти господарювання, що надають ритуальні послуги та виготовляють предмети ритуальної належності, органи місцевого самоврядування можуть створювати спеціалізовані госпрозрахункові інформаційні служби. Порядок діяльності таких служб визначається органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

За змістом статті 11 Закону №1102-IV поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого.

Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються:

лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров`я;

свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України.

Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов`язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі.

У разі смерті громадянина на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України виконавцем волевиявлення померлого або особою, яка зобов`язалася поховати померлого, за сприяння консульської установи чи дипломатичного представництва України.

У разі смерті одинокого громадянина або громадянина, від поховання якого відмовилися рідні, на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, згідно із статтею 2 Закону №1102-IV під волевиявленням громадянина щодо ставлення до його тіла після смерті слід розуміти бажання, виражене в усній (у присутності свідків) або в письмовій формі, завіреній в установленому законодавством порядку.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави для висновків, що за життя кожна людина має право виявити власну волю про своє майбутнє поховання. У разі наявності такого волевиявлення, здійснення її поховання покладається на виконавця волевиявлення померлого, а у разі його відсутності - здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був похований дружиною ОСОБА_3 на міському кладовищі «Яцево» в м. Чернігів.

Спір у цій справі виник у зв`язку із зверненням до органу місцевого самоврядування матері ОСОБА_2 щодо його перепоховання.

Питання перепоховання останків померлих регулюється статтею 21 Закону №1102-IV.

Так, зокрема, перепоховання останків померлого допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, або одного з родичів, визначених частиною першою статті 11 цього Закону (у разі відсутності особи, яка здійснила поховання, чи наявності згоди такої особи), свідоцтва про смерть похованого, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків померлого на іншому кладовищі.

Перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України.

Під час перепоховання останків померлих контроль за дотриманням безпечних умов праці протягом усього терміну ведення робіт здійснює виконавчий орган відповідної сільської, селищної, міської ради.

Перепоховання останків померлих здійснюється за рахунок коштів осіб, які ініціюють перепоховання, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті.

З метою реалізації положень Закону №1102-IV Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства розроблено Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань, затверджений наказом від 19.11.2003 №193 (далі - Порядок №193).

В силу вимог п.2.12 Порядку №193 (в редакції, чинній на час подання позивачем заяви) перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини.

Для прийняття рішення щодо здійснення перепоховання останків померлого користувач місця поховання подає такі документи: заяву користувача з обґрунтуванням причин перепоховання; висновок місцевого закладу санепідемслужби про можливість ексгумації; лікарське свідоцтво про смерть; дозвіл виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.

За результатами розгляду поданих документів виноситься рішення про перепоховання останків померлого на інше місце поховання чи, у разі відсутності підстав, видається користувачу обґрунтована письмова відмова.

При цьому, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1102-IV, користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.

З аналізу наведених правових норм слідує, що ініціатором питання щодо надання виконавчим органом відповідної селищної ради дозволу на перепоховання останків померлого на іншому кладовищі і в подальшому прийняття відповідного рішення, може виступати особа, яка здійснила поховання (користувач місця поховання) або один з родичів, визначених частиною першою статті 11 цього Закону (у разі наявності згоди особи, яка здійснила поховання).

Поряд з цим, перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини.

При цьому суд наголошує на тому, що положення статті 21 Закону №1102-IV щодо перепоховання визначає пріоритет волі особи, яка здійснювала поховання. Натомість звернення іншого родича може бути задоволене виключно у двох випадках: за відсутності особи, яка здійснила поховання, або за наявності її згоди.

Тому пряма незгода дружини із перепохованням її чоловіка, поховання якого вона здійснювала є імперативною перешкодою для такого перепоховання, а суб`єкт владних повноважень не має дискреції (права на власний розсуд) ігнорувати цю незгоду.

Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У справі, яка розглядається, встановивши, що первинне поховання померлого було здійснено його дружиною, яка офіційно висловила заперечення проти перепоховання останків, відповідач як суб`єкт владних повноважень був позбавлений законних підстав для задоволення заяви іншого родича – мати померлого.

У свою чергу, відповідач розглянувши звернення позивачки надав відповідне обґрунтоване роз`яснення про відсутність підстав для перепоховання її сина, тому суд приходить до висновку, що суб`єкт владних повноважень діяв у чіткій відповідності до вимог частини другої статті 19 Конституції України та статті 21 Закону №1102-IV.

Таким чином, у діях органу місцевого самоврядування відсутня протиправна бездіяльність, оскільки звернення було розглянуто, а в задоволенні вимог відмовлено на законних підставах.

При цьому, щодо посилання позивачки у позовній заяві на свій вік (66 років), незадовільний стан її здоров`я та значна відстань до кладовища (понад 200 км) не є юридично значущими для вирішення цього спору, оскільки як було зазначено вище чинне законодавство України містить імперативну вимогу щодо обов`язкової згоди особи, яка здійснила поховання (дружини покійного), а наведені заявницею життєві обставини мають суб`єктивний та морально-етичний характер і не створюють для суб`єкта владних повноважень законних підстав для ігнорування прямої незгоди дружини чи для ухвалення рішення всупереч вимогам закону.

На виконання частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частина друга вказаної статті передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 227, 241-243, 246, 250-260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради в особі Виконавчого комітету про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Марія ДУБІНА