Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №620/6974/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м.Чернігів Справа № 620/6974/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дубіної М.М., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

17.06.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 18.06.2026), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати, а у разі встановлення часткових виплат — неповного нарахування та неповної виплати йому основного грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2026 по день фактичного поновлення належного нарахування та виплати грошового забезпечення;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому основне грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2026 по день фактичного поновлення належного нарахування та виплати грошового забезпечення, із урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших належних виплат, з урахуванням фактично виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 відновити поточне нарахування та виплату йому основного грошового забезпечення військовослужбовця та здійснювати такі виплати до моменту припинення відповідних правових підстав, зокрема до виключення позивача зі списків особового складу військової частини або іншого передбаченого законом припинення права на грошове забезпечення;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати, а у разі встановлення часткових виплат — неповного нарахування та неповної виплати йому додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні / стаціонарній реабілітації у зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, за періоди: з 18.08.2025 по 25.08.2025; з 24.09.2025 по 29.10.2025; з 30.10.2025 по 12.11.2025; з 21.12.2025 по 30.12.2025; з 01.01.2026 по 16.06.2026; а також за подальший період фактичного перебування на такому лікуванні до дати його завершення;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні / стаціонарній реабілітації у зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, за періоди: з 18.08.2025 по 25.08.2025; з 24.09.2025 по 29.10.2025; з 30.10.2025 по 12.11.2025; з 21.12.2025 по 30.12.2025; з 01.01.2026 по 16.06.2026; а також за подальший період фактичного перебування на такому лікуванні до дати його завершення, у загальному орієнтовному розмірі 774 731,17 грн станом на 16.06.2026, з урахуванням фактично виплачених сум, якщо відповідач доведе, що такі суми були виплачені саме за відповідні періоди лікування та саме з правової підстави, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – постанова № 168);

у разі встановлення судом факту часткової виплати додаткової винагороди за окремі періоди — зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому різницю між належною до виплати сумою додаткової винагороди та фактично виплаченими сумами;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неподання, неналежного подання персоніфікованої звітності щодо нього за 2026 рік, що призвело до відсутності у формах ОК-5 та ОК-7 відомостей про нарахований дохід, проходження військової служби, страховий стаж та сплату страхових внесків;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за нього за 2026 рік у зв`язку з нарахуванням належного грошового забезпечення, подати, виправити персоніфіковану звітність щодо позивача за 2026 рік та забезпечити відображення в Реєстрі застрахованих осіб відомостей про нараховане грошове забезпечення, сплачені внески та страховий стаж.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку з отриманою бойовою травмою, її наслідками, супутніми ускладненнями, неврологічними, психічними та вертеброгенними проявами позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні та отримував медичну чи реабілітаційну допомогу у стаціонарних умовах у 2025–2026 роках, він має документально підтверджену травму, пов`язану із захистом Батьківщини, та перебуває на лікуванні у зв`язку з її наслідками, відповідач не забезпечив належного, повного та своєчасного нарахування і виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, а також належного йому основного грошового забезпечення військовослужбовця за період проходження військової служби та перебування на лікуванні.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М. М. від 23.06.2026 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог просить суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що відповідно до Картки особового рахунку та виплати грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 (табельний номер НОМЕР_2 ), у 2026 році нарахування грошового забезпечення не припинялося та здійснювалося своєчасно, зокрема, за вказаний період у 2026 році суми нарахувань та фактичних виплат (після утримань податків та зборів) склали: за січень 2026 року загальна сума нарахувань становить 126 309,50 грн, до виплати - 124 414,86 грн; зазначені суми також чітко зафіксовані як надходження (виплата грошового забезпечення від військової частини НОМЕР_1 ) у його банківській виписці; відсутність актуальної інформації у довідках ОК-5 та ОК-7 пов`язана виключно з регламентом та строками подання об`єднаної звітності (податкового розрахунку) військовими частинами під час дії воєнного стану, що є процедурним моментом та жодним чином не свідчить про позбавлення військовослужбовця засобів до існування. Щодо безпідставності вимог про стягнення додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за вказані позивачем періоди, відповідач зазначає, що згідно з нормами постанови № 168, збереження виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за час перебування у відпустці для лікування передбачено виключно у випадку тяжкого поранення; оскільки травма позивача офіційно класифікована ВЛК як «легка», він має право на таку виплату тільки за дні фактичного перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я; командування військової частини НОМЕР_1 здійснювало виплати додаткової винагороди суворо у відповідності до наказів та пропорційно дням стаціонарного лікування: 1. Лікування 18.08.2025 - 25.08.2025: Наказом № 239 від 18.08.2025 року позивач був направлений на лікування. За цей період у вересні 2025 року йому була нарахована додаткова винагорода у розмірі 25 806,45 грн, що повністю покриває вказані дні стаціонару. 2. Відпустка 26.08.2025 - 24.09.2025: Наказом № 247 від 26.08.2025 позивач вибув у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою. За цей період винагорода 100 000 грн не передбачена. 3. Лікування 24.09.2025 - 29.10.2025: Наказом № 278 від 25.09.2025 направлений на лікування до центру "Циблі". 4. Лікування 30.10.2025 - 12.11.2025: Наказом № 316 від 31.10.2025 направлений до КНП "Свято-Михайлівська клінічна лікарня". У жовтні 2025 року позивачу була нарахована додаткова винагорода "100 тис." на суму 99 354,84 грн, що покриває вищевказані періоди стаціонарного лікування. Надходження суми 97 864,51 грн (після утримання зборів) відображено у його банківській виписці за 24.10.2025 року. 5. Відпустка 15.11.2025 - 14.12.2025: Наказом № 332 від 16.11.2025 вибув у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою. За цей період винагорода 100 000 грн не передбачена. 6. Відпустки для лікування (№ 7 від 07.01.2026, № 74 від 12.03.2026): На час перебування у відпустці додаткова винагорода у 100 000 грн позивачу не нараховувалась, оскільки законних підстав для цього не було так як позивач вибував у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою. За ці періоди виплачувалося виключно основне грошове забезпечення, що відображено у розрахункових картках.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначає, що посилання відповідача на особливості звітування в умовах воєнного стану може пояснювати лише можливу відсутність відомостей за ІІ квартал 2026 року, однак не спростовує відсутності інформації за І квартал 2026 року, яка на момент подання позову та відзиву вже повинна була бути відображена у довідках форми ОК-5 та ОК-7 за умови належного виконання відповідачем своїх обов`язків як страхувальника; за таких обставин твердження відповідача про виключно процедурний характер відсутності відповідних відомостей є необґрунтованим, не підтвердженим належними доказами та не може свідчити про належне виконання ним обов`язків щодо нарахування грошового забезпечення, сплати єдиного внеску та подання персоніфікованої звітності. доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000, 00 грн ґрунтуються на формальному та вибірковому тлумаченні положень постанови № 168, без урахування мети її прийняття, системного аналізу законодавства та фактичних обставин проходження позивачем лікування; відповідач помилково ототожнює дві різні правові підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000, 00 грн, передбачені постановою №168, а саме: перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні / отримання медичної та/або реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов`язаними із захистом Батьківщини; перебування військовослужбовця у відпустці для лікування після поранення у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії. Системне та граматичне тлумачення пункту 1-2 постанови №168 свідчить, що умова щодо «тяжкого поранення» застосовується саме до періоду перебування у відпустці для лікування після поранення, а не до періоду фактичного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні; для виплати додаткової винагороди за період стаціонарного лікування достатнім є встановлення таких обставин: позивач є військовослужбовцем; позивач отримав поранення / травму / контузію; така травма пов`язана із захистом Батьківщини; позивач перебував на стаціонарному лікуванні або отримував стаціонарну медичну / реабілітаційну допомогу; лікування здійснювалося у зв`язку з наслідками відповідної травми. Отже, посилання відповідача на те, що травма позивача класифікована як «легка», не спростовує права позивача на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн пропорційно часу фактичного перебування на стаціонарному лікуванні / стаціонарній реабілітації у зв`язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України, солдатом, мобілізованим під час дії воєнного стану, та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

З наявних документів вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 11 лютого 2025 року по теперішній час.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, позивач у періоди з 28.04.2025 по 06.05.2025 та з 07.08.2025 по 17.08.2025 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, зокрема на території Донецької області. 17 серпня 2025 року, під час виконання службових обов`язків по захисту Батьківщини поблизу населеного пункту Вербівка Краматорського району Донецької області, внаслідок наїзду на невідомий вибуховий пристрій позивач отримав травму (поранення).

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 про обставини травми, поранення, контузії, каліцтва від 24.08.2025 № 957/1970, травма отримана позивачем під час виконання службових обов`язків по захисту Батьківщини. У довідці також зазначено, що ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення не встановлено.

За результатами військово-лікарських комісій встановлено причинний зв`язок наявних у позивача травм, захворювань та їх наслідків із захистом Батьківщини та з проходженням військової служби.

Зокрема, довідкою військово-лікарської комісії від 04.05.2026 року встановлено наявність у позивача органічного розладу особистості зміненого травматичного генезу, посттравматичного стресового розладу, наслідків перенесеної вибухової травми від 17.08.2025, баротравми, струсу головного мозку, травми шийного відділу хребта та інших захворювань. У вказаній довідці ВЛК зазначено, що захворювання та травма пов`язані із захистом Батьківщини (T70.0).

З наявних у позивача медичних документів судом встановлено, що у періоди:

з 18.08.2025–25.08.2025 перебував на стаціонарному лікуванні після отриманої 17.08.2025 бойової травми КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», медична карта стаціонарного хворого № 9146;

з 24.09.2025–29.10.2025 - стаціонарна реабілітація, лікування наслідків бойової травми ДНП «Український медичний центр реабілітації МОЗ України», медична карта стаціонарного хворого № 2719;

з 30.10.2025–12.11.2025 КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1», виписний епікриз стаціонарне лікування, продовження лікування наслідків травми;

з 21.12.2025–30.12.2025 ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України» стаціонарне лікування, оперативне втручання на шийному відділі хребта.

з 02.01.2026 –16.06.2026 (не безперервно), згідно із медичними документами, довідками ВЛК, виписними епікризами, довідка КНП «КЗНПД «Психіатрія» від 16.06.2026 № 919/1085 (стаціонарне лікування у відділенні № 19 з 09.06.2026 з діагнозом F07.0 — органічний розлад особистості), медична карта стаціонарного хворого № 6918 перебував у відпустці для лікування, на стаціонарному лікуванні (з 30.01.2026 по 02.03.2026 перебував на стаціонарному лікуванні в умовах КНП «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «ПСИХІАТРІЯ», м Київ).

Судом встановлено, щодо лікування у період з 18.08.2025 - 25.08.2025, наказом командира відповідача від 18.08.2025 № 239 позивач був направлений на лікування. За цей період у вересні 2025 року йому була нарахована додаткова винагорода у розмірі 25 806,45 грн;

у період з 26.08.2025 - 24.09.2025 позивач перебував у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою згідно із наказом від 26.08.2025 № 247, за цей період додаткова винагорода не виплачувалась;

у період з 24.09.2025 - 29.10.2025 наказом від 25.09.2025 № 278 позивач був направлений на стаціонарне лікування до центру «Циблі»;

у період 30.10.2025 - 12.11.2025 наказом від 31.10.2025 № 316 направлений до КНП «Свято-Михайлівська клінічна лікарня» на стаціонарне лікування.

У жовтні 2025 року позивачу була нарахована додаткова винагорода у сумі 99 354,84 грн, що покриває вищевказані періоди стаціонарного лікування.

у період з 15.11.2025 - 14.12.2025 згідно із наказом командира відповідача від 16.11.2025 № 332 позивач вибув у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою, за цей період додаткова винагорода не виплачувалась;

у період з 02.01.2026 по 31.01.2026, з 06.03.2026 по 04.04.2026 позивач перебував у відпустці для лікування (накази № 7 від 07.01.2026, № 74 від 12.03.2026), за цей період додаткова винагорода не виплачувалась.

За ці періоди виплачувалося виключно основне грошове забезпечення, що відображено у розрахункових картках.

Зокрема, відповідно до Картки особового рахунку та виплати грошового військовослужбовця ОСОБА_1 (табельний номер НОМЕР_2 ), у 2026 році нарахування грошового забезпечення не припинялося та здійснювалося своєчасно. Зокрема, за вказаний період у 2026 році суми нарахувань та фактичних виплат (після утримань податків та зборів) склали: за січень 2026 року загальна сума нарахувань становить 126 309,50 грн, до виплати - 124 414,86 грн.

Згідно з Довідкою ВЛК від 04.05.2026 № 2026-0504-0855-3544-0, наслідки перенесеної вибухової травми (17.08.2025) за ступенем тяжкості (відповідно до наказу МОЗ України від 04.07.2007 № 370) відносяться до легких. У вказаній довідці відображені діагнози: F07.0 - Органічний розлад особистості (значні зміни поведінки, емоцій або мислення внаслідок пошкодження чи захворювання головного мозку); F43.1 — Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) (хронічний або гострий стан після пережитої катастрофи чи загрози життю); T70.0 — Баротравма вуха (ураження слухового апарату через перепад тиску або дію вибухової хвилі).

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати, а у разі встановлення часткових виплат — неповного нарахування та неповної виплати йому основного грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2026 по день фактичного поновлення належного нарахування та виплати грошового забезпечення, а також щодо нарахування та виплати, а у разі встановлення часткових виплат — неповного нарахування та неповної виплати йому додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні / стаціонарній реабілітації у зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, за періоди: з 18.08.2025 по 25.08.2025; з 24.09.2025 по 29.10.2025; з 30.10.2025 по 12.11.2025; з 21.12.2025 по 30.12.2025; з 01.01.2026 по 16.06.2026; а також за подальший період фактичного перебування на такому лікуванні до дати його завершення, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є право позивача відповідно до постанови №168 на нарахування й виплату додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн розмірі за час перебування на стаціонарному лікуванні, а також у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням «легкого» поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії за період з 18.08.2025 по 25.08.2025; з 24.09.2025 по 29.10.2025; з 30.10.2025 по 12.11.2025; з 21.12.2025 по 30.12.2025; з 01.01.2026 по 16.06.2026.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-XII.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону №2232-XII).

Фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, відповідно до частини першої статті 43 Закону №2232-XII здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей регулює Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 12 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

У статті 2 Закону №2011-XII акцентовано, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Оскільки спірні правовідносини виникли в період воєнного стану щодо додаткової грошової винагороди, враховується, що на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168, пунктом 1 якої установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Згідно із пунктом 1-2 постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

До наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Отже, для виплати додаткової винагороди командир має видати наказ, на підставі якого виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень особі, яка у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини особою, яка перебуває у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням саме тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого законодавець не пов`язує право на виплату додаткової винагороди з тяжкістю травми.

На виконання статті 9 Закону №2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Міністерство оборони України видало наказ від 07.06.2018 № 260, яким затвердило Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), розділом XXXIV якого визначено особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

Так, відповідно до абзацу четвертого пункту 11 розділу XXXIV Порядку №260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Згідно з пункту 13 вказаного розділу Порядку № 260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки..

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що необхідною умовою для нарахування та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень є по-перше: наявність висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії; по-друге в такому висновку має бути визначено, що отримане поранення є тяжким.

При цьому, військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою в повному обсязі. Після перебування в розпорядженні понад два місяці і до дня закінчення перебування в розпорядженні таким військовослужбовцям щомісячно виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20 100 гривень (у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування в розпорядженні) (Абзац пункту 2 розділу XXXIV вказаного Порядку).

Щодо тверджень про невиплату грошового забезпечення у 2026 році суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що відповідач фактично припинив нарахування та виплату йому грошового забезпечення у 2026 році, посилаючись виключно на відсутність даних у довідках форми ОК-5 та ОК-7.

Натомість відповідно до Картки особового рахунку та виплати грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 (табельний номер НОМЕР_2 ), у 2026 році нарахування грошового забезпечення не припинялося та здійснювалося своєчасно. Зокрема, за вказаний період у 2026 році суми нарахувань та фактичних виплат (після утримань податків та зборів) склали: за січень 2026 року загальна сума нарахувань становить 126 309,50 грн, до виплати — 124 414,86 грн.

Сам позивач у тексті своєї позовної заяви власноруч підтверджує факт надходження коштів на його банківський рахунок у 2026 році. Зазначені суми також чітко зафіксовані як надходження (виплата грошового забезпечення від військової частини НОМЕР_1 ) у його банківській виписці.

Тимчасова відсутність актуальної інформації у довідках ОК-5 та ОК-7 пов`язана виключно з регламентом та строками подання об`єднаної звітності (податкового розрахунку) військовими частинами під час дії воєнного стану, є процедурним моментом, оскільки об`єднана звітність з ПДФО, ВЗ та ЄСВ подається роботодавцями (зокрема військовими частинами) за квартальний звітний період, а не щомісяця, у свою чергу Пенсійний фонд України не може внести дані до Реєстру застрахованих осіб (РЗО) в односторонньому порядку без офіційного підтвердження від ДПС.

Тому затримка відображення даних про грошове забезпечення військових у реєстрах ПФУ є суто технічним і процедурним наслідком квартальних термінів подання об`єднаної звітності з ЄСВ та ПДФО військовими частинами під час воєнного стану жодним чином не свідчить про позбавлення військовослужбовця засобів до існування та порушення його прав, оскільки судом встановлено, що відповідач належним чином виконував обов`язки із фінансового забезпечення позивача, зокрема з 01.01.2026.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд звертає увагу на те, що завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4).

Разом з цим обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, дія, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Також у вищезгаданому рішенні Конституційного Суду України зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу, як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України.

Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорювані дії (бездіяльність) порушують (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

У справі, яка розглядається судом встановлено відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача в частині невиплати, на його думку, грошового забезпечення у 2026 році, а також щодо неподання, неналежного подання відповідачем персоніфікованої звітності щодо нього за 2026 рік, що призвело до відсутності у формах ОК-5 та ОК-7 відомостей про нарахований дохід, проходження військової служби, страховий стаж та сплату страхових внесків, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні цього позову.

При цьому, суд погоджується із доводами відповідача про те, що згідно з нормами постанови № 168 та Порядку № 260, збереження виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за час перебування у відпустці для лікування передбачено виключно у випадку тяжкого поранення.

Тобто, визначальним фактором для виплати 100 000 грн за час відпустки є офіційний медичний висновок, натомість у разі якщо ВЛК класифікувала травму як «легку», юридична підстава для нарахування цієї суми під час амбулаторної відпустки зникає.

Таким чином, оскільки травма позивача офіційно класифікована ВЛК як «легка», він має право на таку виплату тільки за дні фактичного перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я, що й було зроблено відповідачем.

До того ж частина позовних вимог зобов`язального характеру заявлені на майбутнє, позаяк судовому захисту як зазначено вище підлягають лише порушені права.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспані» від 01.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом не встановлено підстав для правового захисту позивача, а відповідачем доведено правомірність своїх дії (бездіяльності).

Таким чином з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Марія ДУБІНА