Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №465/282/24 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Інші справи позовного провадження

Дата: 29 липня 2026 р.

Справа: №465/282/24

Суддя: Савуляк Р. В.

Справа № 465/282/24 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.

Провадження № 22-ц/811/1586/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року у справі за заявою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Яциника Володимира Васильовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Департаменту надання адміністративних послуг Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участі третьої особа ОСОБА_5 про захист житлових прав шляхом відновлення реєстрації місця проживання, –

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , Департаменту надання адміністративних послуг Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участі третьої особа ОСОБА_5 про захист житлових прав шляхом відновлення реєстрації місця проживання.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23 квітня 2026 року заяву позивача ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без розгляду - задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Департаменту надання адміністративних послуг Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участі третьої особа ОСОБА_5 про захист житлових прав шляхом відновлення реєстрації місця проживання – залишено без розгляду.

Повернуто ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок, згідно платіжної квитанції від 11.01.2024 ПН 215600426655.

19 січня 2026 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_6 подав заяву про стягнення судових витрат, а саме просив суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 рокуу задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Яциника Володимира Васильовича про ухвалення додаткового рішення – відмовлено.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 рокуоскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що з 05 лютого 2024 року по 27 березня 2026 року, тобто понад два роки позивач підтримував заявлені позовні вимоги, ініціював збільшення позовних вимог, залучення співвідповідачів, застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту його майна, подавав заяви та клопотання, в тому числі і про залишення позову без розгляду, від якого в подальшому відмовився, що свідчить про зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Дії позивача зумовили необхідність витрачати час для участі в судових засіданнях, нести витрати на професійну правничу допомогу адвоката, підготовку процесуальних документів та оскаржувати ухвали суду в апеляційному порядку.

За таким обставин, залишення позову без розгляду після тривалого перебування справи у провадженні суду не може розцінюватися як нейтральна реалізація диспозитивного процесуального права, оскільки має значення не сам факт подання заяви про залишення позову без розгляду, а вся сукупність процесуальної поведінки позивача.

Просить ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

ОСОБА_2 , представник Департаменту надання адміністративних послуг Львівської міської ради, Чорнобай Г.Д., ОСОБА_4 , представник Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Юнак О.Л.в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову в задоволенні заяви в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді справи не було встановлено зловживання позивачем своїми процесуальними правами чи вчинення необґрунтованих дій, що є підставою для стягнення з нього витрат на правову допомогу, провадження по даній справі залишено без розгляду за заявою позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно ч. 9 ст.141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у разі необґрунтованих дій позивача, таких як зловживання процесуальними правами, виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.

Разом з тим, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Аналогічні висновки щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №148/312/16-ц, у від 28.01.2019 у справі №619/1146/17-ц.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 зазначено, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, тобто його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишено без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Із системного тлумачення положень частин 5, 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України вбачається, що необґрунтовані дії позивача, як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до ч.5 ст. 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

У провадженні Франківського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Департаменту надання адміністративних послуг Львівської міської ради про захист житлових прав шляхом відновлення реєстрації місця проживання.

Ухвалою суду від 23 квітня 2026 року вказану цивільну справу було залишено без розгляду за клопотанням позивача, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Як зазначено судом першої інстанції, позивач користуючись своїм правом на ініціювання заяви про залишення без розгляду позовної заяви, просив залишити позов без розгляду, що не суперечить чинному законодавству.

Разом з тим, як вбачається із тексту вищезазначеної ухвали, судом не визнавались необґрунтованими дії позивача, а тому, за даних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у такому випадку в діях ОСОБА_2 відсутні ознаки необґрунтованості.

Враховуючи наведене вище, оскільки будь-яких свідомих недобросовісних дії позивача, які свідчать про зловживання позивачем процесуальними правами, в ході судового розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено не було, як і не було судом застосовано до позивача будь-яких заходів, у зв`язку із зловживанням правами, а позов було залишено судом без розгляду не через необґрунтовані дії позивача, а у зв`язку із заявою позивача про залишення позову без, то у позивача відсутній обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу, у контексті положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України.

Таким чином, з огляду на вище встановлені обставини справи, а також те, що звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права та його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для компенсації відповідачу здійснених ним витрат на правничу допомогу.

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, кожна особа, яка заявляє вимоги, у тому числі і щодо стягнення судових витрат, має довести як необхідність в понесені таких витрат та їх розмір, а також і необґрунтованість дій позивача, саме з наявністю яких закон пов`язує процесуальну можливість компенсації на користь відповідача.

З огляду на матеріали справи, заява відповідача не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не бере, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду щодо їх оцінки.

Проте, відповідно до вимог положень ст. 80 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 31липня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua