Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №620/6770/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року Чернігів Справа № 620/6770/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

провизнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також – позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також – відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 (одного мільйону) гривень 00 копійок відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити виплаті ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 (одного мільйону) гривень 00 копійок відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був прийнятий на військову службу у віці до 25 років та під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу строком на три роки; починаючи з 02 березня 2024 року строк дії зазначеного контракту було продовжено до дня оголошення демобілізації. Позивач є громадянином України, який був прийнятий на військову службу у віці до 25 років, продовжує проходити військову службу та під час її проходження безпосередньо брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджує його відповідність умовам для отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої законодавством. Разом з тим відповідач відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025, чим порушив його право на отримання зазначеної виплати. Підставою для відмови є те, що контракт було укладено позивачем у 2021 році до оголошення воєнного стану в Україні.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що позивач не набув права на виплату у розмірі 1 млн грн, оскільки контракт позивачем було укладено 02.03.2021, тобто до моменту введення воєнного стану, та пролонговано 02.03.2024. А тому в позивача відсутня одна з обов`язкових умов застосування Постанови № 153.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримав. Зазначив, що позивач уклав контракт про проходження військової служби 02.03.2021 строк дії якого закінчився 02.03.2024. Відповідно до абзацу другого пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строк дії контракту було продовжено до дня оголошення демобілізації. Отже, після закінчення первісного строку дії контракту правовідносини між позивачем та відповідачем не припинилися, а продовжилися на новому правовому режимі, визначеному законодавством, а саме – на строк до оголошення демобілізації. Фактично після 02 березня 2024 року Позивач продовжив проходження військової служби не в межах первісного трирічного контракту, строк якого закінчився, а в межах контракту, строк дії якого відповідно до вимог законодавства продовжено до оголошення демобілізації. Таким чином, у відповідача виник обов`язок здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.03.2021 уклав контракт зі Збройними Силами України строком на три роки, що підтверджується копією вказаного контракту.

Зі змісту листа відповідача вбачається, що позивач прибув з вйськової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , призначений наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.05.2021 № 34-рс на посаду механіка-водія самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи частини НОМЕР_1 , ВОС – 739259А, із 28.05.2021 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення.

02.03.2024 старшому солдату ОСОБА_1 старшому навіднику самохідної артилерійської батареї самохідного дивізіону відповідно до абзацу другого пункту 252 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» продовжено строк військової служби за контрактом на період до оголошення демобілізації.

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 01.06.2026 № 2739, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , позивач дійсно в період з 24.02.2022 по 31.03.2022, з 01.04.2022 по 05.04.2022 з 20.04.2022 по 05.06.2022, з 07.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 04.07.2022, 10.07.2022 по 14.07.2022. 20.07.2022 по 07.08.2022, з 23.08.2022 по 02.11.2022, з 04.11.2022 по 09.12.2022, з 17.12.2022 по 16.02.2023, з 18.02.2023 по 18.02.2023, з 20.02.2023 по 20.02.2023, з 22.02.2023 по 22.02.2023, з 26.02.2023 по 26.02.2023, з 02.03.2023 по 02.03.2023, з 04.03.2023 по 04.03.2023, з 06.03.2023 по 06.03.2023, з 08.03.2023 по 08.03.2023, з 10.03.2023 по 10.03.2023, з 12.03.2023 по 12.03.2023, з 14.03.2023 по 14.03.2023, з 16.03.2023 по 16.03.2023, з 18.03.2023 по 18.03.2023, з 20.03.2023 по 20.03.2023, з 24.03.2023 по 24.03.2023, з 28.03.2023 по 28.03.2023, з 30.03.2023 по 30.03.2023, з 01.04.2023 по 01.04.2023, з 03.04.2023 по 03.04.2023, з 05.04.2023 по 05.04.2023, з 07.04.2023 по 07.04.2023. з 09.04.2023 по 09.04.2023, з 11.04.2023 по 11.04.2023, з 13.04.2023 по 13.04.2023, з 15.04.2023 по 15.04.2023, з 17.04.2023 по 17.04.2023, з 19.04.2023 по 21.04.2023, з 24.04.2023 по 26.04.2022, з 28.04.2023 по 28.04.2023, з 03.05.2023 по 03.05.2023, з 06.05.2023 по 12.05.2022, 3 14.05.2023 по 14.05.2023. з 16.05.2023 по 16.05.2023, з 18.05.2023 по 18.05.2023, з 20.05.2023 по 21.05.2022, з 22.05.2023 по 23.05.2023, з 26.05.2023 по 27.05.2023, з 30.05.2023 по 15.07.2023, з 02.08.2023 по 28.08.2023, з 01.09.2023 по 20.09.2023, з 09.11.2023 по 23.11.2023, з 01.12.2023 по 15.12.2023, з 01.01.2024 по 14.01.2024, з 19.03.2024 по 28.03.2024, з 01.04.2024 по 05.04.2024, з 09.04.2024 по 09.04.2024, з 12.04.2024 по 16.04.2024, з 22.04.2024 по 30.04.2024, з 02.05.2024 по 06.05.2024, з 08.05.2024 по 31.05.2024, з 18.06.2024 по 24.06.2024, з 18.07.2024 по 06.10.2024, 3 15.10.2024 по 02.02.2025, з 22.02.2025 по 12.08.2025, з 01.09.2025 по 03.12.2025, з 05.12.2025 по 09.12.2025, з 11.12.2025 по 16.12.2025, з 18.12.2025 по 24.12.2025, з 26.12.2025 по 31.12.2025, з 01.01.2026 по 24.01.2026, з 12.02.2026 по 16.02.2026, з 19.02.2026 по 22.02.2026, з 01.03.2026 по 05.03.2026, з 08.03.2026 по 14.03.2026, з 17.03.2026 по 25.03.2026, з 01.04.2026 по 08.04.2026, з 10.04.2026 по 26.04.2026, з 28|84.2026 по 30.04.2026 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Чернігівській. Запорізькій та Донецькій областях.

11.03.2026 в інтересах позивача було подано адвокатський запит для витребування інформації щодо нарахування та виплати винагороди позивачеві.

Листом від 01.06.2026 №909/11118 ТВО командира військової частини НОМЕР_1 повідомив, що за час служби у військовій частині НОМЕР_1 військовослужбовець не набув права на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Указаний висновок мотивовано тим, що ОСОБА_1 зарахований в списки військової частини НОМЕР_1 , будучи на контрактній формі служби, який було пролонговано 02.03.2024 до оголошення демобілізації.

Позивач вважає, що відповідач вчиняє протиправну бездіяльність, що призвела до порушення його прав, а тому звернувся до суду за їх захистом із цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом”. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 та № 58/2023 від 06.02.2023, строк дії воєнного часу продовжувався та триває і на даний час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 2 статті 2 Закону № 2232-XII, визначено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 4 статті 2 Закону № 2232-XII).

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі - Постанова № 153) якою також затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Суд зазначає, що абзац 2 та 4 пункту 4 Постанови № 153, як в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;

3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні”;

4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5. (абзац 2 пункту 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року); (абзац 4 пункту 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

Суд звертає увагу, що метою прийняття Постанови № 153 слугувало підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Суд також виходить із того, що норма пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 має спеціальний та виключний характер, а тому підлягає буквальному застосуванню без розширеного тлумачення. Вказана норма прямо визначає коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди, а саме військовослужбовців, які були прийняті або призвані на військову службу саме під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022.

Досліджуючи викладені вище умови, яким має відповідати військовослужбовець для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”, суд зважає на таке.

Матеріалами справи встановлено, що позивач був прийнятий на військову службу до досягнення 25-річного віку, продовжує проходити військову службу, брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій протягом строку, визначеного Постановою № 153, а отже відповідає усім критеріям, необхідним для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди.

Відповідач вважає, що позивач не набув права на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, оскільки контракт щодо проходження військової служби був укладений позивачем до моменту введення воєнного стану.

Судом встановлено, що 02.03.2021 позивачем укладено контракт зі Збройними Силами України, який пролонговано 02.03.2024 до оголошення демобілізації.

За таких обставин вирішальне значення має не дата укладення первісного контракту, а факт того, що на момент виникнення правовідносин, які регулюються Постановою № 153, позивач проходив військову службу на підставі контракту, дія якого була продовжена під час воєнного стану, та відповідав усім іншим умовам, визначеним пунктом 4 вказаної Постанови.

Водночас положення Постанови № 153 не містять вимог, які б виключали право на отримання одноразової грошової винагороди у разі, якщо первинний контракт був укладений до введення воєнного стану, а його строк надалі був продовжений відповідно до законодавства, що регулює проходження військової служби в особливий період. Так само Постанова № 153 не пов`язує виникнення права на виплату виключно з фактом укладення першого контракту під час воєнного стану.

Ураховуючи наведене, позивач відповідає усім передбаченим Постановою № 153 умовам для отримання одноразової грошової винагороди, а доводи відповідача є необґрунтованими та спростовуються встановленими судом обставинами справи.

На переконання суду, оскаржувана бездіяльність відповідача не відповідає меті прийняття Постанови № 153, а саме підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та має ознаки дискримінації.

Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на “будь-яке передбачене законом право”, а й навіть ширше (“Союз церков “Слово життя” та інші проти Хорватії” (Savez crkava Rijeи ћivota and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.

Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу (“Біао проти Данії” (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; “Д.Г. та інші проти Чеської Республіки” (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; “Сампаніс та інші проти Греції” (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу (“Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства” (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; “Хогендейк проти Нідерландів” (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру (“Біао проти Данії” (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; “Д.Г. та інші проти Чеської Республіки” (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми (“Хогендейк проти Нідерландів” (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації (“Зарб Адамі проти Мальти” (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76) або з політики (“Тапаєва та інші проти Росії” (Tapayeva and Others v. Russia), 2021, § 112).

Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст. 3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Керуючись статтями 139, 242-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 (одного мільйону) грн 00 коп. відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 (одного мільйону) грн 00 коп. відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану».

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Дата складення повного рішення суду - 31.07.2026.

Суддя Ю. О. Скалозуб