Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №560/5243/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/5243/26

РІШЕННЯ

іменем України

31 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач), у якому просить: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі поданого ним рапорту від 17 березня 2026 року через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І або II групи.

Ухвалою суду від 02.04.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач у відзиві просив розглядати справу за участю представника військової частини.

Дослідивши клопотання, матеріали справи, суд виходить із такого.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 5-7 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Так, із матеріалів справи вбачається, що фактичні обставини у цій справі підтверджуються письмовими доказами, наявними в справі.

Необхідності в отриманні додаткових доказів, які могли б бути здобуті лише шляхом проведення судового засідання з заслуховуванням усних пояснень учасників справи, судом не встановлено.

Відповідач у клопотанні не зазначив жодних конкретних обставин, які неможливо було б з`ясувати в письмовому провадженні та які вимагали б обов`язкового проведення судового засідання.

Разом з тим, суд вказує на те, що у спрощеному позовному провадженні права сторін не обмежені: вони можуть подавати письмові пояснення, докази, клопотання, заперечення тощо, реалізуючи свої процесуальні права, передбачені статтями 44, 47, 159 КАС України.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета доказування, а також того, що всі істотні обставини підтверджуються письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, суд доходить висновку, що для повного та всебічного встановлення обставин справи не вимагається проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на викладене, клопотання відповідача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з огляду на таке.

Позивач зазначає, що проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Вказує, що 17.03.2026 він подав через мобільний застосунок «Армія+» рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини.

Стверджує, що підставою для звільнення він визначив необхідність здійснювати постійний догляд за рідною сестрою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.

Позивач вважає, що ним було надано достатні документи для підтвердження підстав звільнення з військової служби.

Позивач не заперечує, що у його сестри є батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Водночас, вказує, що батько є особою похилого віку, пенсіонером за віком, непрацездатною особою, має низку захворювань, а тому об`єктивно не може здійснювати належний постійний догляд за донькою.

На думку позивача, відповідач формально підійшов до вирішення питання про звільнення з військової служби, обмежившись посиланням на наявність батька, без належної оцінки його реальної спроможності здійснювати постійний догляд.

Позивач також посилається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої поняття «відсутність інших членів сім`ї» не може тлумачитися виключно як фізична відсутність таких осіб, а має охоплювати також випадки, коли такі особи юридично існують, але фактично не можуть здійснювати постійний догляд з об`єктивних причин.

За відзивом на позов, відповідач проти позову заперечує та просить у його задоволенні відмовити з таких підстав.

Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що позивач проходить військову службу у військовій частині та 17.03.2026 подав через мобільний застосунок «Армія+» рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини.

Відповідач не заперечує, що ОСОБА_2 є рідною сестрою позивача, тобто членом сім`ї другого ступеня споріднення, є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.

Разом з тим, відповідач зазначає, що у ОСОБА_2 є член сім`ї першого ступеня споріднення - батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом із нею.

Відповідач вказує, що позивач не додав до рапорту документа, який підтверджує, що ОСОБА_3 сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Саме з цієї підстави, за твердженням відповідача, рапорт позивача не було погоджено.

Відповідач вважає, що одна з обов`язкових умов для звільнення позивача з військової служби не підтверджена належними документами, тому підстав для задоволення позову немає.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді номера обслуги 16 відділення охорони роти охорони, у військовому званні солдат.

17.03.2026 позивач через мобільний застосунок «Армія+» подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини.

Підставою для звільнення позивач зазначив необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення - рідною сестрою ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи.

До рапорту, зокрема було додано: копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ; копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ; копію довідки МСЕК серії АВ №0045068 від 30 травня 2019 року; копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 ; копію акта №1977 перевірки сімейного стану військовослужбовця від 21 лютого 2026 року; копію аркуша бесіди від 08 січня 2026 року.

З акта №1977 перевірки сімейного стану військовослужбовця від 21.02.2026 вбачається, що особою, за якою здійснюється або здійснюватиметься постійний догляд, зазначена ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В акті зазначено, що документами, які підтверджують інвалідність та потребу ОСОБА_2 у постійному догляді, є довідка до акта огляду МСЕК серії АВ №0045068 від 30.05.2019 року, висновок ЛКК №155 від 21.03.2025 року та пенсійне посвідчення серії НОМЕР_5 від 07.06.2019 року.

З поданих документів вбачається, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, а потреба у постійному сторонньому догляді за нею підтверджувалася відповідним висновком ЛКК.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є рідною сестрою ОСОБА_1 , тобто членом його сім`ї другого ступеня споріднення.

Водночас, акт №1977 містить відомості про наявність у ОСОБА_2 батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є членом її сім`ї першого ступеня споріднення.

З акта також вбачається, що під час відвідування місця проживання ОСОБА_2 комісія встановила, що вона фактично проживає разом із батьком - ОСОБА_3 .

Комісія зазначила, що ОСОБА_3 є пенсіонером за віком та непрацездатним громадянином, у зв`язку з чим неможливо встановити його здатність здійснювати постійний догляд за донькою.

Одночасно в акті прямо зазначено, що документи, які б підтверджували потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді, відсутні.

Комісія не встановила осіб, які на дату складення акта фактично здійснюють постійний догляд за ОСОБА_2 .

При цьому, комісія зазначила, що такий догляд може здійснювати член сім`ї другого ступеня споріднення - рідний брат ОСОБА_1 .

В акті також зазначено, що можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 членом сім`ї першого ступеня споріднення - батьком ОСОБА_3 - встановити неможливо.

Отже, акт №1977 одночасно підтверджує: наявність у ОСОБА_2 потреби у постійному сторонньому догляді; родинний зв`язок позивача з нею як рідного брата; наявність у ОСОБА_2 батька - члена сім`ї першого ступеня споріднення; спільне проживання батька з ОСОБА_2 ; відсутність документів, які підтверджують потребу самого батька у постійному сторонньому догляді; неможливість встановити здатність батька здійснювати постійний догляд за донькою за результатами перевірки сімейного стану.

З аркуша бесіди від 08 січня 2026 року вбачається, що позивач не бажає продовжувати військову службу та просить звільнити його у запас у зв`язку із сімейними обставинами - доглядом за родичем з інвалідністю.

18 березня 2026 року о 09 год 53 хв особа, яка тимчасово виконувала обов`язки командира роти охорони Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_4 погодила рапорт.

18 березня 2026 року о 10 год 32 хв помічник командира частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальник юридичної служби майор юстиції ОСОБА_5 не погодила рапорт.

У резолюції до рапорту, оформленого в електронній формі, мовою оригіналу зазначено: «НЕ ПОГОДЖЕНО (У вас є батько якому не встановлено чи потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарськоконсультативноїкомісі) 18-03-2026 10:32».

Саме непогодження відповідачем рапорту позивача з наведених вище мотивів - є предметом судової оцінки у цій справі.

Суд також встановив, що до позовної заяви позивач додав копію виписки з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_3 від 04 грудня 2025 року.

Разом з тим, судом не встановлено, що така виписка була серед документів, доданих саме до рапорту від 17 березня 2026 року, який оцінювався відповідачем під час прийняття спірної відмови.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII, види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Одночасно суд враховує, що у прохальній частині позову позивач посилається на абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Водночас, за змістом позовних вимог, рапорту та фактичних обставин справи позивач просить застосувати підставу звільнення у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення.

У редакції Закону № 2232-XII, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, така підстава передбачена абзацом чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

У той же час, неправильне зазначення порядкового номера абзацу не змінює предмета спору, оскільки суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію встановлених обставин.

Абзацом чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до частини сьомої статті 26 цього Закону, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Контракт осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставі: а) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення або обмеження волі; в) у зв`язку із закінченням особливого періоду або оголошенням рішення про демобілізацію.

За пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Положення №1153/2008 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Пунктом 241 Положення №1153/2008 передбачено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до пункту 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Інструкція № 170 у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин), перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

За додатком 19 до Інструкції №170, при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи: один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді;

Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі - Порядок № 531 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців.

Пунктом 4 розділу III Порядку №531 передбачено, що якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Розділ IV Порядку №531 регулює особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі.

Зокрема, у разі непогодження електронного рапорту рішення про відмову в задоволенні вимог рапорту із зазначенням правової підстави та обґрунтуванням зазначається в окремому документі - резолюції до рапорту.

Верховний Суд у постанові від 12 березня 2020 року у справі №817/580/17 зазначив, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

У постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24 Верховний Суд сформулював висновок, що поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» для цілей статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» означає не лише фізичну відсутність таких осіб, а й відсутність осіб, які реально можуть здійснювати постійний догляд.

Верховний Суд вказав, що юридична наявність іншого члена сім`ї не виключає права на звільнення, якщо така особа реально не може здійснювати постійний догляд з об`єктивних причин.

Так, предметом судового контролю у цій справі є правомірність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо непогодження рапорту позивача від 17 березня 2026 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Суд оцінює ці дії ретроспективно, тобто з урахуванням документів і обставин, які існували на момент непогодження рапорту - 18 березня 2026 року.

Тому суд не оцінює спір виходячи з того, які документи позивач міг би подати в майбутньому або які документи були додані лише до позовної заяви.

Вирішальне значення має те, чи підтверджували документи, подані з рапортом, наявність усіх обов`язкових умов для звільнення позивача з військової служби.

Так, зі змісту абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII випливає, що для звільнення військовослужбовця з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення необхідна сукупність таких умов: особа, за якою здійснюється або має здійснюватися догляд, є членом сім`ї другого ступеня споріднення військовослужбовця; така особа є особою з інвалідністю I або II групи; така особа потребує постійного догляду; відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

У цій справі з матеріалів справи вбачається, що: ОСОБА_2 є рідною сестрою позивача, тобто членом його сім`ї другого ступеня споріднення; ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи; потреба ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді підтверджувалася поданими документами; позивач не висловив бажання продовжувати військову службу.

Водночас, спірною та визначальною є інша умова - відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення ОСОБА_2 , які можуть здійснювати такий догляд, або підтвердження того, що такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду.

Матеріали справи свідчать, що у ОСОБА_2 є член сім`ї першого ступеня споріднення - батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд вказує на те, що ця особа не є відсутньою фізично або юридично.

Навпаки, акт №1977 перевірки сімейного стану військовослужбовця від 21 лютого 2026 року містить відомості про те, що ОСОБА_3 фактично проживає разом із ОСОБА_2 .

Оцінюючі доводи позивача про те, що ОСОБА_3 через похилий вік, статус пенсіонера за віком, непрацездатність і наявність захворювань фактично не може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , суд вказує на таке.

Зазначені доводи є релевантними для спору, оскільки Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24 зазначив, що поняття «відсутність інших членів сім`ї» не зводиться лише до фізичної або юридичної відсутності таких осіб.

Разом з тим, суд зазначає, що документи, подані з рапортом, не підтверджують відсутності іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 або юридично значущої обставини, що такий член сім`ї реально не може здійснювати постійний догляд за нею.

Акт №1977 лише зазначає, що можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 батьком - ОСОБА_3 - встановити неможливо.

Водночас, цей же акт прямо фіксує відсутність документів про потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді.

Суд зазначає, що формулювання «встановити неможливо» не є тотожним встановленню об`єктивної нездатності особи здійснювати постійний догляд.

Невстановлення певної обставини не є доказом її існування.

Водночас, виписка з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_3 від 04 грудня 2025 року, на яку посилається позивач, містить відомості медичного характеру.

Суд не оцінює ці відомості з медичної точки зору і не робить висновку про стан здоров`я ОСОБА_3 .

Для цілей цієї справи суд оцінює лише те, чи є такий документ належним підтвердженням юридично значущої обставини, передбаченої абзацом чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Суд виходить з того, що така виписка не є висновком МСЕК, висновком ЛКК або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що ця виписка була подана саме з рапортом від 17 березня 2026 року, тобто була в розпорядженні відповідача на момент непогодження рапорту позивача.

Жодним чином суд не надає власної медичної оцінки стану здоров`я ОСОБА_3 та не підміняє собою МСЕК, ЛКК або експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи.

У межах цієї справи суд перевіряє лише те, чи підтверджували документи, подані з рапортом позивача, юридично значущі умови для звільнення позивача з військової служби.

Суд вказує на те, що похилий вік, статус пенсіонера за віком, непрацездатність або наявність захворювань можуть мати значення для оцінки конкретної життєвої ситуації.

Однак у цій справі документи, подані з рапортом, не підтверджують відсутності іншої особи, яка реально може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , або потреби ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24, про те, що поняття «відсутність» інших членів сім`ї охоплює також ситуації, коли такі особи юридично наявні, але реально не можуть здійснювати догляд з об`єктивних причин.

Водночас, наведена правова позиція не означає, що сам факт похилого віку, статусу пенсіонера за віком або наявності захворювань автоматично підтверджує юридично значущу обставину відсутності іншого члена сім`ї, який реально може здійснювати постійний догляд.

Суд виходить з тих міркувань, що така обставина має бути встановлена на підставі належних і достатніх доказів у кожній конкретній справі.

У справі №380/16966/24 Верховний Суд виходив із встановленої судами попередніх інстанцій сукупності обставин, які підтверджували відсутність інших осіб, здатних здійснювати догляд, зокрема з урахуванням проходження військової служби іншим членом сім`ї та інших конкретних обставин тієї справи.

У цій справі обставини є іншими.

Матеріали справи не підтверджують, що батько ОСОБА_2 сам потребує постійного догляду або що він з іншої об`єктивної причини є відсутнім у розумінні вказаної правової позиції Верховного Суду.

Акт №1977 не підтверджує відсутності батька як члена сім`ї першого ступеня споріднення.

Навпаки, цей акт підтверджує його наявність, спільне проживання з ОСОБА_2 та відсутність документів про його потребу у постійному сторонньому догляді.

За таких обставин, суд доходить висновку, що на момент непогодження рапорту позивача одна з обов`язкових умов для його звільнення з військової служби не була підтверджена.

Суд також оцінює доводи позивача про те, що відповідач мав дослідити реальні життєві обставини, а не обмежуватися формальним посиланням на наявність батька.

Так, суд погоджується, що суб`єкт владних повноважень під час розгляду рапорту не повинен діяти формально і має оцінити зміст поданих документів у сукупності.

Проте в цій справі подані документи не дають підстав для висновку, що всі передбачені законом умови звільнення позивача з військової служби були виконані.

Мотив непогодження рапорту, хоча й викладений стисло та з мовними недоліками, за змістом відповідає встановленим у справі обставинам: у ОСОБА_2 є батько, а потреба самого батька у постійному догляді або юридично значуща обставина його відсутності як особи, яка реально може здійснювати догляд, належними і достатніми доказами не підтверджена.

Отже, відповідач вказав саме на ту обставину, яка є юридично значущою для застосування абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Одночасно суд не приймає доводи позивача про те, що статус пенсіонера за віком ОСОБА_3 автоматично виключає його можливість здійснювати постійний догляд за донькою.

Закон не ототожнює пенсійний вік, непрацездатність чи наявність хронічних захворювань із потребою особи у постійному сторонньому догляді або з юридично значущою обставиною відсутності іншого члена сім`ї, який реально може здійснювати догляд.

Суд також не приймає доводи позивача про те, що сам факт зазначення в акті №1977 неможливості встановити здатність батька здійснювати догляд є достатнім для висновку про відсутність іншого члена сім`ї, який реально може здійснювати постійний догляд.

Зазначення в акті №1977 про неможливість встановити здатність батька здійснювати постійний догляд свідчить лише про невстановленість цієї обставини, але не підтверджує, що батько позивача реально не може здійснювати такий догляд.

Щодо вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, суд зазначає таке.

За змістом частини четвертої статті 245 КАС України та правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09 травня 2024 року у справі №580/3690/23, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише тоді, коли виконані всі умови, визначені законом, і суб`єкт владних повноважень не має права діяти на власний розсуд.

Суд виходить з того, що за наявності всіх передбачених законом умов для звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини відповідач не має дискреції відмовити у звільненні з мотивів доцільності.

У такому випадку повноваження відповідача не є дискреційними, а мають бути реалізовані відповідно до закону.

Однак у цій справі всі передбачені законом умови для звільнення позивача з військової служби не підтверджені.

Зокрема, не підтверджено відсутності іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення особи, за якою має здійснюватися догляд, або потреби такого члена сім`ї у постійному догляді за документом, визначеним законом, або юридично значущої обставини відсутності такого члена сім`ї як особи, яка реально може здійснювати постійний догляд.

Тому підстав для зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби немає.

При цьому, суд зазначає, що відмова у задоволенні цього позову не позбавляє позивача права повторно звернутися до командування з новим рапортом у разі появи нових або належних документів, які підтверджують наявність усіх передбачених законом умов для звільнення з військової служби.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що відповідач довів правомірність спірних дій, а позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 )

Головуючий суддя Є.В. Печений