Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №560/21866/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/21866/25

РІШЕННЯ

іменем України

27 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Ковальчук О.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправним відмову у звільненні з військової служби військової частини НОМЕР_1 у рапорті на звільненні з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 у разі скасування задовольнити рапорт відповідача на звільненні з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та є батьком двох неповнолітніх дітей, при цьому донька ОСОБА_2 у зв`язку із наявністю злоякісного новоутворення кісток тазу крижового відділу та куприка, параплегією, визнана дитиною з інвалідністю та потребує особливого догляду. У вересні 2025 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Листом від 22.10.2025, у відповідь на адвокатський запит, відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення. Вважає відмову протиправною, просить позовні вимоги задовольнити.

Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що обов`язковою умовою звільнення з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" є відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю до 18 років. Вказує, відповідачем не доведено факт самостійного виховання дитини з інвалідністю, крім того чинне законодавство не містить визначення поняття "самостійне виховання дітей одним з батьків". Вважає, що відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, про що позивача повідомлено листом від 22.10.2025 №692/24739. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.

До рапорту позивач додав копії документів, які, на його думку, підтверджують наявність законних підстав для звільнення з військової служби, а саме, нотаріально засвідчені копії: свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років №85 від 13.08.2025; свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; військового квитка серії НОМЕР_4 ; паспорту ОСОБА_1 ; свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 .

13.10.2025 представником позивача направлено адвокатський запит щодо надання інформації щодо поданого позивачем рапорту та офіційної відповіді на рапорт.

У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 22.10.2025 №692/24739 повідомив представника позивача про відсутність підстав для звільнення позивача відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначає, що вимога про підтвердження статусу одинокого батька не передбачена пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII та є неправомірним розширенням умов звільнення з військової служби. Вказує що за сімейним кодексом саме на батьків покладається обов`язок виховання дитини. Перебування позивача на військовій службі унеможливлює забезпечення повноцінної участі у вихованні та здійсненні постійного догляду з хворою дитиною, навіть за наявності матері.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною, тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232).

Відповідно до статті 1 Закону №2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини 6 статті 26 Закону №2232-XII під час проведення мобілізації та дії воєнного стану звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно із абзацом 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Отже, для звільнення з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовець має довести відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю до 18 років.

Частиною 3 статті 11 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ "Про охорону дитинства" передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Згідно з частиною 1 статті 15 Сімейного кодексу України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За змістом статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання.

Отже, з батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою і при цьому, звільнення особи від обов`язків щодо виховання дитини відбувається у зв`язку з позбавленням такої особи батьківських прав.

Підпунктом 19 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 законодавець передбачив вичерпний перелік документів, які підтверджують відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю до 18 років, а саме: один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Позивачем не надано документального підтвердження відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Наявність в сім`ї іншої спільної дитини, ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є тією обставиною, яка унеможливлює виконання матір`ю дитини з інвалідністю віком до 18 років обов`язків щодо її виховання.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведена правомірність відмови щодо звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу".

Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 )

Головуючий суддя О.К. Ковальчук