Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №480/7865/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року Справа № 480/7865/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7865/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якій просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.04.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.04.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум.

3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 25.02.2019 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4196,75 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 4196,75 грн, за період з 01.03.2018 по 25.02.2019 в загальній сумі 49548,72 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

5. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

6. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

7. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із 26.02.2019 по 18.07.2022 в сумі 388 249,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу не в повному обсязі нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, а саме у період з 28.04.2016 по 28.02.2018 без застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Крім того, відповідачем протиправно не було здійснено нарахування та виплату позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 року, відповідно до норм абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. На думку позивача, відповідач повинен був у спірний період виплачувати індексацію-різницю грошового забезпечення в фіксованому розмірі 4196,75 грн. на місяць, а всього за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 повинен був виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення у загальному розмірі 49548,72 грн.

Крім того, відповідач всупереч вимог ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не виплатив позивачу при звільненні з військової служби грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, на яку позивач має право згідно п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Позивач також вважає, що оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначений статтею 116 КЗпП України, належне йому грошове забезпечення, відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає виплаті середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 26 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року у загальному розмірі 388249,18 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення. Крім того даною ухвалою було витребувано у Військової частини НОМЕР_1 додаткові докази, а саме:

- належним чином завірені копії карток особового рахунку позивача (РНОКПП НОМЕР_2 ) за 2016-2019 рік;

- інформацію про те, чи здійснювалася позивачу виплата індексації грошового забезпечення за період з 28.04.2016 року по 25.02.2019 року та розрахунок нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 28.04.2016 року по 25.02.2019 року, з обов`язковим зазначенням базових місяців, а також докази того, що при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 було враховано абзаци 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078;

- інформацію щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки;

- довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два повні робочі місяці, що передують звільненню, із зазначенням середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення.

На виконання зазначеної ухвали відповідачем через систему "Електронний суд" було подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні, зокрема зазначивши, що позиція позивача про необхідність вважати базовим місяцем для періоду з 10.05.2016 по 28.02.2018 січень 2008 року обґрунтовується фактом прийняття постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294, якою з 01.01.2008 було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Військова частина НОМЕР_1 вважає доводи позивача помилковими, оскільки ретроспективне поширення дії п. 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови № 1013) в частині визначення індексу споживчих цін за 1 або 100% (фактично базового місяця) із прив`язкою до встановлення посадових окладів постановою № 1294, яка почала діяти за 8 років до зміни відповідного правового регулювання щодо встановлення такого індексу, є необґрунтованим та суперечить дії правових норм в часі.

Крім того, представник відповідача зауважив, що відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 10.02.2016 року № 248/3/9/1/108 та наданих роз`яснень у зв`язку з внесеними змінами до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078, індексацію грошового забезпечення не нараховували до окремого роз`яснення Міністерства соціальної політики України. В той же час, відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України, які надходили у відповідь на відповідні запити Департаменту фінансів Міністерства оборони України (копії додаються) також встановлено, що відповідно до Закону №1282-ХІІ та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Викладене вище також підтверджується листом Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 05.04.2023 № 422/1784. Відтак, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони України не було.

Щодо вимог про нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення, у розмірі 4196 грн. 75 коп. в місяць за період 01.03.2018 по 28.02.2019 представник відповідача зазначив, що вони є безпідставними з огляду на наступне. В березні 2018 року посадовий оклад позивача збільшився з 720,00 грн. до 3080,00 грн. і, відповідно, підвищився грошовий дохід позивача, згідно картки особового рахунку ОСОБА_1 № 1231 за 2018 рік. Загалом сума збільшення розміру грошового забезпечення позивача становить 2 360 грн. Поряд з тим, сума можливої індексації, визначеної в цьому місяці складає 518,03 грн. (коефіцієнт індексації - 29,4; прожитковий мінімум - 1 762,00 грн.; "Базовий місяць" - грудень 2015 року). Таким чином, сума збільшення доходу позивача перевищує суму можливої індексації на 1842 грн. З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що підстави для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, в період з 01.03.2018 по 18.07.2022 - відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач зауважив, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. За наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним. Крім того, відповідно до п. 2 листа Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13 дія Кодексу законів про працю України не поширюється на правовідносини щодо проходження громадянами військової служби (а.с. 48-54).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28.04.2016 по 25.02.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 28.04.2016 № 100, від 25.02.2019 № 49 (а.с. 26, а.с. 26 зв.бік), та визнається обома сторонами по справі.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 21.10.2016 позивач має статус учасника бойових дій (а.с. 17 зв. бік).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 25.02.2019 № 49 старшого солдата ОСОБА_1 , старшого навідника 3 обслуги реактивного артилерійського взводу 5 реактивної артилерійської батареї 2 реактивного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_4 реактивної артилерійської бригади (по особовому складу) від 22 лютого 2019 року № 28-РС з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту), пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу з 25 лютого 2019 року виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення. Направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , м.Суми. (а.с. 26 зв.бік).

Відповідно до витягів з карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2016-2019 роки, довідок військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2025 № 670/Ф, № 671/Ф, № 672/Ф, № 673/Ф, у період з квітня 2016 року по листопад 2018 року індексацію грошового забезпечення позивачу нараховано та виплачено не було, за грудень 2018 року-січень 2019 року нараховано та виплачено у розмірі 71,08 грн. щомісячно, у лютому 2019 року - у розмірі 63,46 грн. (а.с. 70-74).

Крім того, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідачем не виплачено позивачу компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частин другої і третьої статті 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ.

Згідно зі ст.1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Згідно з положеннями ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною 1 ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до абзацу першого - п`ятого пункту 1-1 Порядку № 1078 (в редакції, яка діяла до 01.12.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абз. 1 пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції, яка діяла до 01.12.2015 року) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Згідно з абзацом 3 пункту 10-1 Порядку № 1078 (в редакції, яка діяла до 01.12.2015 року) обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації (пункт 10-2 Порядку № 1078 (в редакції, яка діяла до 01.12.2015 року)).

Отже, Порядок № 1078 у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, містив поняття базовий місяць. Базовим місяцем уважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата (грошове забезпечення) зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

Таким чином до 01 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати (грошового забезпечення), а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.

З 01.12.2015 положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2019 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів".

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 2 Порядку № 1078 обумовлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

За приписами пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Пунктом 10-2 Порядку № 1078 встановлено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник. Разом з цим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Аналогічна позиція суду викладена в постановах Верховного Суду від 24.03.2023 року по справі № 420/21241/21 та від 27.07.2023 року по справі № 380/813/22.

Таким чином порівняльний аналіз законодавства про індексацію грошових доходів дає підстави стверджувати про те, що базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення:

- до 01 грудня 2015 року був місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати (грошового забезпечення) за рахунок будь-якої її постійної складової;

- після 01 грудня 2015 року є місяць збільшення тарифної ставки (окладу).

Суд зауважує, що дотепер посадові оклади військовослужбовців визначалися постановами Кабінету Міністрів України. У період спірних правовідносин (2015-2017 роки) таких постанов було дві.

На час виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців (далі Постанова № 1294).

Пунктом 13 постанови № 1294 визначено, що остання набирає чинність з 01 січня 2008 року.

Отже, внаслідок незмінності до 01 березня 2018 року посадових окладів військовослужбовців, місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) у межах спірних правовідносин за період з 28.04.2016 до 28.02.2018 року включно є січень 2008 року.

Відповідно до витягів з карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2016-2019 роки, довідок військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2025 № 670/Ф, № 671/Ф, № 672/Ф, № 673/Ф, у період з квітня 2016 року по лютий 2018 року індексацію грошового забезпечення позивачу нараховано та виплачено не було (а.с. 70-74).

При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження зміни розміру посадового окладу позивача з 28.04.2016 до 28.02.2018 року.

Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача за період з 28.04.2016 до 28.02.2018 року є січень 2008 року, в якому постановою № 1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.

А відтак, відповідачем було протиправно не нараховано та не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 28.04.2016 по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Вказана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 27.06.2024 року у справі № 580/602/22, від 08.11.2024 року у справі № 200/16532/21.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 25.02.2019 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4196,75 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 4196,75 грн, за період з 01.03.2018 по 25.02.2019 в загальній сумі 49548,72 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, так званої «поточної індексації» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.

Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).

Щодо «індексації-різниці», то право працівника на її отримання виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Так, абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078, у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума «індексації-різниці» виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою установлені нові розміри окладів осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, то березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання «індексації-різниці», а якщо так, то у якій сумі.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки), від 16.08.2023 у справі № 380/14020/22, від 17.08.2023 у справі №160/4155/22; від 17.08.2023 у справі №580/3967/22; від 15.08.2023 у справі №400/3784/22; від 07.09.2023 у справі №420/12787/22; від 27.07.2023 у справі №160/12028/22; від 15.08.2023 у справі №520/1800/22; від 15.08.2023 у справі №580/9339/21; від 16.08.2023 у справі №440/5333/21, від 19.12.2024 року по справі № 420/11410/23, від 09.01.2025 року по справі № 160/23284/23 тощо.

Щодо кола обставин, які належить з`ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, Верховний Суд зазначив, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивачки в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Обраховуючи розмір доходу позивача за лютий та березень 2018 року, суд бере до уваги наступне.

До березня 2018 року до складу грошового забезпечення позивача входила щомісячна додаткова винагорода (передбачена постановою Кабінет Міністрів України N° 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій»), а вже з березня 2018 вказана щомісячна додаткова винагорода не нараховувалась та не виплачувалась у зв`язку з втратою чинності постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010.

У постанові від 08 листопада 2024 року по справі №200/16532/21 Верховний Суд зазначив, що з огляду на приписи частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» й пункту 2 статті 9 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо об`єктів індексації та складу грошового забезпечення, щомісячна додаткова грошова винагорода позивача має враховуватися під час обчислення розміру підвищення його доходу в березні 2018 року.

Щодо винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 240/11441/19, відступив від правового висновку, зробленого Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 420/1232/16, постанові від 30.11.2018 у справі № 415/6132/16 та дійшов висновку, що винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. При цьому, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва). Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира. За таких обставин, винагорода за участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ.

Із наявного у матеріалах справи витягу з картки особового рахунку позивача за 2018 рік, суд вбачає, що у лютому 2018 року (виплачене у березні 2018 року) розмір грошового забезпечення позивача становив 9190,08 грн. (без урахування допомоги на оздоровлення, винагороди за участь в АТО та з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди), а у березні 2018 року (виплачене у квітні 2018 року) - 9648,32 грн. (без урахування допомоги на оздоровлення, винагороди за участь в АТО).

Отже, грошовий дохід позивача у березні 2018 року збільшився на 458,24 грн. (9648,32 грн. - 9190,08 грн. = 458,24 грн.).

Сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року є добутком розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, та величини приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділеного на 100 відсотків.

Актуальний розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік", становив 1762,00 гривні.

Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1%, в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0%, в липні 99,3%, в серпні 100,0%, в вересні 101,9%, в жовтні 101,7%. Таким чином, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% було перевищено.

Отже, за офіційними даними Державної служби статистики України березні 2018 року поріг індексації не перевищував 103%.

Величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 складала 253,30 %.

Таким чином, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складала 1762 грн. х 253,30 % = 4463,15 грн.

Отже, виходячи з зазначеного вище, розмір підвищення грошового доходу позивача у сумі 458,24 грн. не перевищив розмір індексації, яка припадала на місяць підвищення посадових окладів (березень 2018 року) 4463,15 грн. та в силу вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації різниці грошового забезпечення в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн. - 458,24 грн. та становить 4 004,91 грн.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідач протиправно не врахував правові норми абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 та в період з 01.03.2018 по 25.02.2019 не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення в фіксованому розмірі.

Таким чином загальна сума належної позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.02.2019 (11 місяців і 25 днів) становить 47629,82 грн. ((4 004,91х11)+(4 004,91/28х25)).

А відтак, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 4004,91 грн., за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 року у загальному розмірі 47629,82 грн. з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі -Закон 2011-ХІІ) передбачено, що У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації та під час дії воєнного стану припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки учасникам бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В свою чергу, відповідно до абз. 1-2 п. 14ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

Згідно із абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18), а також постановами Верховного Суду від 22 грудня 2021 року № 640/21771/20, від 08.02.2023 року.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року № 640/21771/20 додатково зазначив, що у наступному календарному році, в тому числі, і за умови, що він є роком звільнення, військовослужбовці мають право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, незалежно від часу набуття права на такі відпустки, оскільки відпустки за попередні роки, також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з військовослужбовцями, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Подібні правові висновки також викладено в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 420/9834/22.

З матеріалів справи суд вбачає, що посвідчення учасника бойових дій позивачу було видано 21.10.2016 року, тобто саме 21.10.2016 року позивачу було надано статус учасника бойових дій, а отже з 2016 року позивач набув права на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбаченою ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

Щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З наведеного слідує, що належні до виплати позивачу суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відносяться до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, тому вищенаведений Порядок в спірному випадку підлягає застосуванню.

Така позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, згідно з якими механізм щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми ПДФО за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що у вищевказаній частині позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із 26.02.2019 по 18.07.2022 в сумі 388249,18 грн., суд зазначає наступне.

У постанові від 11.05.2026 року по справі № 380/1727/24, предметом розгляду якої була бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 18 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку по 28 жовтня 2024 року, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що у межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 18 вересня 2020 року по 18 липня 2022 року, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року по 28 жовтня 2024 року, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

Також у постанові від 11.05.2026 року по справі № 380/1727/24, предметом розгляду якої була бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - період з 19.01.2017 по 23.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), Верховний Суд, зокрема, зазначив, що у межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Водночас в даній постанові Верховний Суд вказав на те, що у межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022 щодо періоду з 19.01.2017 по 18.07.2022 без обмеження строком виплати у шість місяців та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по 23.12.2023, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

При цьому у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19 Верховний Суд застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до висновку, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року по справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та сформулювала такий правовий висновок, відповідно до якого, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже як до періоду до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відтак принцип співмірності до вказаних правовідносин застосовується як до 19.07.2022 року так і після 19.07.2022 року.

Таким чином, враховуючи сталу судову практику та оскільки на сьогодні остаточний розрахунок з позивачем з урахуванням заявлених ним у цій справі позовних вимог ще не проведено, внаслідок чого не можливо застосувати критерії, встановлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ца, позовні вимоги в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із 26.02.2019 по 18.07.2022 в сумі 388249,18 грн., є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо відшкодування судових витрат у даній справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.04.2016 до 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 28.04.2016 до 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 -різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 4004,91 грн., за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 року у загальному розмірі 47629,82 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_6 ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек