Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №723/4267/22 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року

м. Чернівці

справа № 723/4267/22

провадження № 22-ц/822/1353/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.

за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Кам`янської сільської ради як орган опіки та піклування

апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Бужора В. Т.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про звільнення від повноважень опікуна, призначення іншого опікуна та залучення правонаступника.

В обґрунтування заяви посилалася на те, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 лютого 2023 року у справі № 723/4267/22 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним та призначено її опікуном останнього.

Зазначала, що ОСОБА_3 страждає на хронічне стійке психічне захворювання, унаслідок якого не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За станом здоров`я він систематично вчиняє агресивні дії, яким заявниця фізично не може протидіяти. Уникати негативних наслідків таких дій можливо лише за допомогою її чоловіка ОСОБА_2 , який є зятем недієздатного. У зв`язку із цим заявниця не має змоги повноцінно виконувати повноваження опікуна.

Вказувала, що для забезпечення особистих немайнових і майнових прав ОСОБА_3 йому необхідно призначити іншого опікуна. Рішенням виконавчого комітету Кам`янської сільської ради від 11 червня 2025 року № 76 погоджено призначення ОСОБА_2 опікуном свого тестя ОСОБА_3 .

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- звільнити її від повноважень опікуна ОСОБА_3 ;

- призначити опікуном ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- залучити ОСОБА_2 як правонаступника заявниці до участі у справі про продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про звільнення від повноважень опікуна, призначення опікуна та залучення правонаступника задоволено.

Звільнено ОСОБА_1 від повноважень опікуна ОСОБА_3 , наданих рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 лютого 2023 року у справі № 723/4267/22.

Призначено ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 , визнаного недієздатним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 лютого 2023 року.

Залучено ОСОБА_2 як правонаступника заявниці ОСОБА_1 до участі у справі про продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не має змоги повноцінно здійснювати повноваження опікуна, а ОСОБА_3 за станом здоров`я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки, у зв`язку із чим для забезпечення його особистих немайнових і майнових прав необхідно призначити іншого опікуна.

Суд також врахував рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради від 11 червня 2025 року № 76, яким погоджено призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 .

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 від повноважень опікуна та призначенням опікуном ОСОБА_2 суд дійшов висновку про наявність підстав для процесуального правонаступництва у справі про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 , в інтересах якої діє Гайдук Дарина Русланівна, просить ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 про призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 .

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Гайдук Д. Р., яка діє інтересах Військової частини НОМЕР_1 , посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, не дослідив можливість ОСОБА_2 фактично виконувати обов`язки опікуна та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Зазначає, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 08 червня 2025 року № 657-ОС ОСОБА_2 , призваного на військову службу під час мобілізації, з 07 червня 2025 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Отже, на час ухвалення рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради від 11 червня 2025 року № 76 та постановлення оскаржуваної ухвали він проходив військову службу.

Проходження ОСОБА_2 військової служби, місце дислокації військової частини, установлений режим служби, підпорядкованість командуванню та обмежена можливість вибуття за межі військової частини об`єктивно обмежують його можливість постійно перебувати за місцем проживання ОСОБА_3 і щоденно виконувати обов`язки опікуна. Тимчасове перебування ОСОБА_2 у щорічній відпустці з 20 вересня до 07 жовтня 2025 року, не підтверджує постійного здійснення ним опіки.

Вказує, що матеріали справи не містять доказів спільного проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_3 , забезпечення ним побутових, медичних і соціальних потреб підопічного, організації його лікування та харчування або щоденного виконання інших обов`язків опікуна.

Вважає, що рішення органу опіки та піклування про погодження кандидатури ОСОБА_2 не підтверджує реального та безперервного здійснення ним опіки.

Посилається на те, що у ОСОБА_3 є дружина ОСОБА_4 , однак суд першої інстанції не з`ясував, чи може вона здійснювати опіку над своїм чоловіком. У матеріалах справи відсутні медичні документи щодо стану її здоров`я або інші докази, які підтверджували б неможливість виконання нею обов`язків опікуна.

Військова частина вважає, що звернення ОСОБА_1 із заявою було спрямоване не лише на врегулювання питань опіки, а й на створення для ОСОБА_2 правових передумов для звільнення з військової служби.

Зазначає, що 29 квітня 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною відмови військової частини у його звільненні зі служби, посилаючись на необхідність здійснення опіки над особою, визнаною недієздатною.

На думку скаржника, оскаржуваною ухвалою вирішено питання, яке впливає на проходження ОСОБА_2 військової служби, а тому вона стосується прав та інтересів військової частини НОМЕР_1 , яку не було залучено до участі у справі.

Заявлені вимоги пов`язані з підтвердженням за ОСОБА_2 певного соціально-правового статусу та подальшим вирішенням спору щодо його звільнення з військової служби.

За таких обставин вважає, що відповідне питання не могло бути вирішене в порядку окремого провадження, а заява ОСОБА_1 підлягала залишенню без розгляду.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , заперечує проти її задоволення та вважає оскаржувану ухвалу законною й обґрунтованою.

Зазначає, що військова частина пропустила встановлений законом строк на апеляційне оскарження. 23 лютого 2026 року ОСОБА_2 подав командуванню рапорт про звільнення з військової служби, до якого долучив нотаріально посвідчену копію оскаржуваної ухвали. Рапорт і додані до нього документи були одержані та опрацьовані посадовими особами військової частини, що підтверджується відповідними підписами та кваліфікованим електронним підписом у системі електронного документообігу. Тому твердження скаржника про те, що про ухвалу йому стало відомо лише 04 травня 2026 року, не відповідає фактичним обставинам. Крім того, навіть у разі обчислення строку із зазначеної військовою частиною дати апеляційну скаргу подано після спливу п`ятнадцятиденного строку.

Щодо призначення ОСОБА_2 , зазначає, що проходження ним військової служби не свідчить про неможливість виконання обов`язків опікуна та не належить до встановлених законом перешкод для його призначення. До ухвалення виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради рішення від 11 червня 2025 року № 76 орган опіки та піклування перевірив умови проживання, особисті стосунки між кандидатом та підопічним і можливість ОСОБА_2 виконувати обов`язки опікуна, після чого погодив його кандидатуру.

Посилається на те, що спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджується довідкою виконавчого комітету Кам`янської сільської ради № 81 та актом обстеження житлово-побутових умов № 9.

Також зазначає, що питання про наявність інших осіб, здатних здійснювати опіку над ОСОБА_3 , перевірялося органом опіки та піклування. За результатами обстеження встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не мають змоги повноцінно виконувати відповідні обов`язки, а інших близьких осіб, здатних забезпечувати опіку над ОСОБА_3 , немає.

У відзиві заперечується наявність у військової частини права на апеляційне оскарження. Зазначається, що предметом розгляду були виключно цивільні правовідносини щодо звільнення опікуна та призначення іншого опікуна. Оскаржувана ухвала не містить ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині висновків щодо прав, інтересів або обов`язків військової частини. Можливе подальше використання ОСОБА_2 цієї ухвали у правовідносинах, пов`язаних із проходженням військової служби, не свідчить про вирішення судом питання про права чи обов`язки військової частини та не створює очевидного і безумовного правового зв`язку з оскаржуваним судовим рішенням. Тому апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Доводи скаржника про неправомірність розгляду заяви в порядку окремого провадження також вважає необґрунтованими. Вказує, що питання про встановлення опіки, призначення, заміну або звільнення опікуна є похідними від вирішення питання про недієздатність фізичної особи та становлять продовження процедури забезпечення її прав та інтересів. У цій справі суд не встановлював окремого факту здійснення постійного догляду та не вирішував спору про право, а розглянув заяву про заміну опікуна відповідно до частини другої статті 300 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_6 (після одруження – ОСОБА_7 ) (а. с. 102).

З квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 (а. с. 103).

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 лютого 2023 року у справі № 723/4267/22 заяву ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_8 , заінтересована особа - орган опіки та піклування Кам`янська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області в особі виконкому про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна задоволено (а. с. 100-101).

Визнано недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 .

Призначено ОСОБА_1 опікуном її недієздатного батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Строк дії судового рішення про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатним визначено на два роки.

Наказом від 08 червня 2025 року № 657-ОС - ОСОБА_2 із 07 червня 2025 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 (а. с. 114).

Рішенням виконавчого комітету Кам`янської сільської ради від 11 червня 2025 року № 76 погоджено призначення ОСОБА_2 опікуном його тестя ОСОБА_3 (а. с. 98).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер (а. с. 229).

Щодо меж апеляційного перегляду справи

Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт п`ятий частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 просила звільнити її від повноважень опікуна ОСОБА_3 , призначити ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 та залучити ОСОБА_2 як правонаступника заявниці до участі у справі про продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним.

Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Звільнено ОСОБА_1 від повноважень опікуна ОСОБА_3 .

Призначено ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 .

Залучено ОСОБА_2 як правонаступника заявниці ОСОБА_1 до участі у справі про продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним.

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 про призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 .

За частиною третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Частиною четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною п`ятою статті 367 ЦПК України, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23) відхилено доводи про неправомірний вихід апеляційного суду за межі апеляційних скарг. Верховний Суд зазначив, що, встановивши очевидну незаконність рішення у справі окремого провадження, апеляційний суд на підставі частини п`ятої статті 367 ЦПК України законно й обґрунтовано переглянув справу у повному обсязі.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2025 року у справі № 727/5306/24 (провадження № 61-13213сво24), застосувавши частину третю статті 400 ЦПК України, не обмежилася доводами касаційної скарги та перевірила повноважність складу суду першої інстанції. Об`єднана палата встановила, що розгляд заяви про опіку одним суддею без двох присяжних є обов`язковою підставою для скасування судових рішень, а доводи касаційної скарги щодо суті справи за наявності такого порушення не підлягають аналізу.

Наведена постанова Об`єднаної палати стосується меж касаційного перегляду, тоді як повноваження апеляційного суду в цій справі прямо визначені частинами четвертою та п`ятою статті 367 ЦПК України. Водночас сформульований у ній підхід підтверджує, що порушення правил про склад суду, яке є безумовною підставою для скасування судового рішення, не може бути залишене без реагування лише через те, що його не зазначено у скарзі.

Отже, встановивши під час апеляційного перегляду, що заяву розглянуто неповноважним складом суду, колегія суддів має право вийти за межі доводів апеляційної скарги і надати цьому порушенню належні процесуальні наслідки.

Щодо додатково поданих доказів

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, додатковий доказ може бути прийнятий апеляційним судом, якщо він існував на час розгляду справи судом першої інстанції, але з об`єктивних причин не міг бути поданий, а учасник справи належно обґрунтував і довів такі причини. Подання доказу в апеляційній інстанції без відповідного обґрунтування не створює підстав для його прийняття та дослідження.

У постанові від 21 серпня 2023 року у справі № 552/7368/21 (провадження № 61-455св23) Верховний Суд зазначив, що відсутність доказу на момент ухвалення рішення судом першої інстанції виключає можливість прийняття такого доказу апеляційним судом у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин його неподання. Верховний Суд також наголосив, що законність рішення суду першої інстанції перевіряється в межах обставин і подій, які існували під час розгляду справи цим судом. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц та від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21).

Довідка виконавчого комітету Кам`янської сільської ради № 81 та акт обстеження житлово-побутових умов № 9 датовані 23 січня 2026 року, тобто складені після постановлення оскаржуваної ухвали від 04 вересня 2025 року. Тому ці документи не можуть бути прийняті та враховані як додаткові докази спільного проживання, фактичного здійснення догляду або можливості ОСОБА_2 виконувати обов`язки опікуна станом на день постановлення ухвали.

Відомості про перебування ОСОБА_2 у щорічній відпустці з 20 вересня до 07 жовтня 2025 року також стосуються періоду після постановлення оскаржуваної ухвали та не підтверджують його постійної можливості виконувати обов`язки опікуна на час вирішення заяви судом першої інстанції.

Рапорт від 23 лютого 2026 року, адміністративний позов від 29 квітня 2026 року та ухвала про відкриття адміністративного провадження 04 травня 2026 року не використовуються для оцінки обґрунтованості призначення ОСОБА_2 опікуном станом на 04 вересня 2025 року. Вони враховуються виключно під час вирішення процесуальних питань про наявність у Військової частини НОМЕР_1 права на апеляційне оскарження та про добросовісність реалізації цього права, оскільки підтверджують подальшу реалізацію юридичних наслідків оскаржуваної ухвали.

Свідоцтво про смерть ОСОБА_3 підтверджує обставину, яка виникла після постановлення ухвали, та враховується лише для вирішення поданого під час апеляційного розгляду клопотання про закриття провадження і застосування статті 377 ЦПК України. Цей документ не використовується для перевірки законності чи обґрунтованості ухвали на день її постановлення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 вересня 2025 року про продовження строку дії рішення щодо недієздатності також не може обґрунтовувати законність ухвали від 04 вересня 2025 року. Воно враховується як подальший судовий акт, який не має зворотної дії та не змінює того, що на день постановлення оскаржуваної ухвали рішення про продовження строку ще не було ухвалено.

Таким чином, документи, яких не існувало на 04 вересня 2025 року, не враховуються як докази обставин, що належали до предмета розгляду суду першої інстанції. Подальші документи оцінюються лише в межах окремих процесуальних питань, які виникли після постановлення оскаржуваної ухвали.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Військової частини НОМЕР_1

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Право на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції реалізується з урахуванням частини другої цієї статті та статті 353 ЦПК України.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, яка не брала участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням. Такий зв`язок установлюється через з`ясування того, чи вирішено судом питання про право, інтерес або обов`язок цієї особи, та повинен бути очевидним і безумовним, а не лише ймовірним.

Судове рішення може вважатися таким, що стосується прав, інтересів та (або) обов`язків незалученої особи, якщо воно безпосередньо встановлює, змінює, обмежує або припиняє її права чи обов`язки, містить відповідні висновки у мотивувальній або резолютивній частині чи з огляду на характер спірних правовідносин породжує для такої особи юридично значущі наслідки. Саме такий підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18, від 13 березня 2024 року у справі № 587/847/23 та від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18.

За пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України апеляційне провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, підлягає закриттю лише тоді, коли після відкриття апеляційного провадження встановлено, що оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося.

У цій справі ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року ОСОБА_1 звільнено від повноважень опікуна ОСОБА_3 , ОСОБА_2 призначено опікуном останнього та залучено як правонаступника заявниці у справі про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною.

Військова частина НОМЕР_1 до участі у розгляді заяви судом першої інстанції не залучалася. Разом із тим на час ухвалення оскаржуваного судового рішення ОСОБА_2 проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військовій частині НОМЕР_1 ). Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 08 червня 2025 року № 657-ОС його з 07 червня 2025 року було зараховано до списків особового складу цієї військової частини як військовослужбовця, призваного на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, а Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію. У період дії воєнного стану порядок і підстави звільнення військовослужбовців із військової служби визначаються статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Абзацом п`ятнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 зазначеного Закону передбачено звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

Отже, ухвала про призначення військовослужбовця опікуном недієздатної особи є юридично значущим документом у правовідносинах щодо проходження та припинення військової служби. Вона не підміняє передбаченої законом процедури звільнення та не звільняє військову частину від перевірки наявності всіх визначених законом умов, проте створює правову передумову для звернення військовослужбовця з відповідним рапортом і безпосередньо впливає на виникнення у військової частини обов`язку розглянути таке звернення та ухвалити рішення згідно із законодавством.

Матеріалами справи та поданими учасниками процесу документами підтверджено, що 23 лютого 2026 року ОСОБА_2 звернувся до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону з рапортом про звільнення з військової служби, посилаючись на необхідність здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною. До рапорту він долучив копію оскаржуваної ухвали Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року.

Після відмови у звільненні ОСОБА_2 29 квітня 2026 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ), у якому просив визнати протиправною відмову у звільненні з військової служби та зобов`язати відповідача вчинити відповідні дії. Ухвалою цього суду від 04 травня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Наведене свідчить, що вплив оскаржуваної ухвали на права, інтереси та обов`язки військової частини НОМЕР_1 не є абстрактним, опосередкованим або ймовірним. Саме ухвала про призначення ОСОБА_2 опікуном була використана ним для ініціювання процедури звільнення з військової служби, а правомірність рішення військової частини, прийнятого за результатами розгляду такого звернення, стала предметом окремого адміністративного спору.

Військова частина НОМЕР_1 , у якій ОСОБА_2 проходить військову службу, має законний інтерес у належному застосуванні законодавства про проходження та звільнення з військової служби, комплектуванні особовим складом і забезпеченні виконання покладених на неї завдань. Водночас на неї покладено обов`язок розглядати звернення військовослужбовця та оформлювати питання, пов`язані з його подальшим проходженням або припиненням військової служби, з урахуванням юридичних фактів, установлених судовими рішеннями.

У постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 716/662/24 (провадження № 61-13107св24) сформульовано висновок у подібних правовідносинах. Верховний Суд виходив із того, що коли військовослужбовець звернувся до суду із заявою про призначення його опікуном з метою подальшого подання військовій частині рапорту про звільнення, судове рішення в частині призначення опікуна стосується порядку звільнення військовослужбовця з військової служби, а отже - прав та обов`язків військової частини. За таких обставин апеляційний суд правомірно переглянув судове рішення по суті за апеляційною скаргою військової частини, яка не брала участі у справі.

Посилання у відзиві на те, що предметом цієї цивільної справи є виключно приватноправові відносини щодо зміни опікуна, не спростовує наявності у військової частини права на апеляційне оскарження. Цивільно-правова природа відносин опіки не виключає того, що ухвалене у таких відносинах судове рішення може породжувати юридичні наслідки у сфері проходження військової служби. Визначальним у цьому випадку є не формальне незазначення військової частини у резолютивній частині ухвали, а реальний та безпосередній вплив установленого судом статусу опікуна на її права, інтереси та обов`язки.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року в частині призначення ОСОБА_2 опікуном вирішено питання, яке безпосередньо стосується прав, законного інтересу та обов`язків Військової частини НОМЕР_1 . Тому Військова частина НОМЕР_1 має право на апеляційне оскарження цієї ухвали, а передбачені пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України підстави для закриття апеляційного провадження відсутні.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо наявності у військової частини НОМЕР_1 права на апеляційний перегляд оскаржуваної ухвали знайшли своє підтвердження, а заперечення відзиву в цій частині підлягають відхиленню.

Щодо розгляду справи неповноважним складом суду

Відповідно до частини другої статті 34 ЦПК України у випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Пунктом 1 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Згідно з частиною четвертою статті 293 ЦПК України у випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох присяжних.

Частиною другою статті 300 ЦПК України встановлено, що суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб.

У постанові від 15 вересня 2025 року у справі № 727/5306/24 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що питання встановлення опіки і призначення опікуна, як і питання зміни чи звільнення опікуна, є похідними у справах про визнання особи недієздатною. Їх вирішення в іншому судовому процесі після вирішення питання про недієздатність є продовженням процедури визнання фізичної особи недієздатною та не змінює правил визначення складу суду.

За висновком Об`єднаної палати, норми частини другої статті 300 ЦПК України розміщені у главі 2 розділу IV цього Кодексу, щодо якої у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 293 ЦПК України існує безальтернативний припис частини четвертої статті 293 ЦПК України про розгляд таких справ у складі одного судді і двох присяжних. Тому вимоги про встановлення опіки, призначення опікуна чи співопікуна, заміну опікуна або співопікуна чи звільнення від повноважень опікуна, які вирішуються після вирішення вимоги про визнання фізичної особи недієздатною в іншому судовому процесі, підлягають розгляду судом першої інстанції у складі одного судді і двох присяжних.

Із вступної частини оскаржуваної ухвали вбачається, що заяву ОСОБА_1 розглянуто Сторожинецьким районним судом Чернівецької області у складі головуючого судді Бужори В. Т. за участю секретаря судового засідання Чікал І. В. Відомостей про участь у розгляді справи двох присяжних ухвала не містить.

При цьому суд одноособово вирішив питання про звільнення ОСОБА_1 від повноважень опікуна, призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 .

Отже, питання, які відповідно до правового висновку Об`єднаної палати підлягали розгляду судом у складі одного судді і двох присяжних, розглянуто суддею одноособово. Такий склад суду не відповідав вимогам частини другої статті 34, пункту першого частини другої, частини четвертої статті 293 та частини другої статті 300 ЦПК України.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 376 ЦПК України розгляд справи неповноважним складом суду є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції. Це порушення не може бути усунуте апеляційним судом шляхом переоцінки доказів або перевірки правильності висновків суду по суті.

У зв`язку з цим оскаржувану ухвалу в частині звільнення ОСОБА_1 від повноважень опікуна ОСОБА_3 та призначення ОСОБА_2 його опікуном слід скасувати як постановлену неповноважним складом суду.

Щодо процесуальної правосуб`єктності ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, 09 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Сторожинецького районного суду Чернівецької області з клопотанням про продовження строку дії рішення від 15 лютого 2023 року про визнання ОСОБА_3 недієздатним.

Відповідно до частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно з частиною першою статті 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

За приписами частини першої статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Статтею 55 ЦК України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Згідно зі статтею 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Таким чином, установлення опіки над повнолітньою фізичною особою та призначення їй опікуна є правовими наслідками визнання такої особи недієздатною. Повноваження опікуна мають похідний характер від чинності рішення суду, яким підтверджено юридичний факт недієздатності фізичної особи.

Частиною першою статті 75 ЦК України передбачено, що суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Така заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від відповідних повноважень чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

Водночас положення частини першої статті 75 ЦК України регулюють порядок звільнення особи від повноважень у період існування встановленої опіки. Вони не встановлюють самостійної підстави для продовження повноважень опікуна після закінчення строку дії судового рішення, яким фізичну особу було визнано недієздатною.

Відповідно до частини третьої статті 76 ЦК України опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

Пунктом 5.4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88, до підстав припинення опіки віднесено, зокрема, відновлення судом дієздатності особи, яка була визнана недієздатною, смерть підопічного та смерть опікуна.

Наведені норми розрізняють звільнення конкретної особи від повноважень опікуна та припинення опіки як правового режиму. Разом із тим ЦК України та Правила опіки та піклування не визначають окремого порядку здійснення повноважень опікуна після закінчення встановленого судом строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною. Це питання врегульовано спеціальними положеннями статті 300 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 300 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна.

Частиною другою статті 300 ЦПК України передбачено, що суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу.

Отже, застосування процедури, встановленої частиною другою статті 300 ЦПК України, передбачає одночасну наявність установленої над фізичною особою опіки, особи, яка на момент звернення здійснює повноваження опікуна, та чинного рішення суду про визнання підопічного недієздатним.

Відповідно до частини шостої статті 300 ЦПК України строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.

Згідно з частиною сьомою статті 300 ЦПК України клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун або представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п`ятнадцять днів до закінчення встановленого судом строку.

Частиною восьмою статті 300 ЦПК України встановлено, що таке клопотання повинно містити обставини, які свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, підтверджені відповідним висновком судово-психіатричної експертизи.

За частиною дев`ятою статті 300 ЦПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною до закінчення строку його дії в порядку, встановленому статтею 299 цього Кодексу.

На момент подання клопотання 09 січня 2025 року строк дії рішення від 15 лютого 2023 року ще не закінчився, тому ОСОБА_1 як призначений судом опікун належала до кола осіб, визначених частиною сьомою статті 300 ЦПК України, та мала право ініціювати продовження строку дії цього рішення.

Отже, відсутні підстави стверджувати, що клопотання ОСОБА_1 від 09 січня 2025 року було подано особою, яка не мала відповідної процесуальної правосуб`єктності.

Водночас суд був зобов`язаний розглянути зазначене клопотання до закінчення строку дії рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним. Однак у встановлений частиною дев`ятою статті 300 ЦПК України строк клопотання розглянуто не було.

Положення статті 300 ЦПК України не передбачають зупинення перебігу строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною у зв`язку з поданням клопотання про його продовження. Не передбачено ними й автоматичного продовження дії відповідного рішення до завершення розгляду поданого клопотання.

Подання клопотання є реалізацією процесуального права опікуна, однак не замінює рішення суду про продовження строку дії рішення та не створює правових наслідків, передбачених частиною шостою статті 300 ЦПК України. Інше тлумачення фактично усувало б установлене законом обмеження строку дії рішення та позбавляло б нормативного змісту обов`язок суду розглянути відповідне клопотання до закінчення цього строку.

Оскільки суд першої інстанції до закінчення встановленого дворічного строку не ухвалив рішення про його продовження, на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про звільнення її від повноважень опікуна та призначення опікуном ОСОБА_2 не існувало чинного рішення суду, яким ОСОБА_3 було визнано недієздатним.

Заява про звільнення від повноважень опікуна та призначення нового опікуна була подана після ухвалення виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради рішення від 11 червня 2025 року № 76, на яке ОСОБА_1 посилалася як на підставу призначення ОСОБА_2 опікуном. Отже, ця заява була подана після закінчення строку дії рішення від 15 лютого 2023 року.

Наявність у ОСОБА_1 процесуального статусу заявника у незавершеній справі про продовження строку дії рішення не є тотожною наявності повноважень опікуна, які ґрунтуються на чинному рішенні суду про недієздатність підопічного. Процесуальний статус учасника провадження не може замінити правового статусу опікуна, необхідного для звернення із заявою, передбаченою частиною другою статті 300 ЦПК України.

Таким чином, ОСОБА_1 належно та своєчасно ініціювала продовження строку дії рішення, однак на момент подання заяви про звільнення її від повноважень опікуна і призначення іншого опікуна вона не здійснювала повноважень опікуна на підставі чинного судового рішення та не належала до кола осіб, які відповідно до частини другої статті 300 ЦПК України можуть звертатися з такою заявою.

Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, установлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, з урахуванням особливостей, передбачених розділом IV ЦПК України.

У постанові від 20 січня 2022 року у справі № 752/24219/20 Верховний Суд зазначив, що першочерговим питанням суду є встановлення наявності процесуальної правосуб`єктності заявника у відповідній категорії справ окремого провадження та належності заявника до визначеної законом групи осіб, які мають права й обов`язки заявників у таких справах. Заява, подана особою, яка не може виступати заявником у відповідній категорії справ окремого провадження, підлягає залишенню без розгляду.

Висновок про відсутність правових підстав вирішувати питання щодо повноважень опікуна після закінчення строку дії рішення про недієздатність узгоджується з постановою Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у справі № 163/1256/22, у якій зазначено, що строк дії судового рішення про визнання особи недієздатною має визначальне значення, оскільки відповідне рішення підтверджує наявність юридичного факту, необхідного для охорони прав, свобод та інтересів особи, яка визнана недієздатною. Після закінчення строку дії такого рішення ухвалення судового рішення про звільнення особи від повноважень опікуна не має правового значення.

Верховний Суд також звернув увагу, що ні Правилами опіки та піклування, ні нормами ЦК України не визначено порядку дій органу опіки та піклування або опікуна в разі закінчення строку дії рішення про визнання особи недієздатною. Водночас заінтересовані особи мають право своєчасно звернутися з клопотанням про продовження строку дії такого рішення або, після закінчення строку, ініціювати вирішення питання про визнання фізичної особи недієздатною та призначення їй опікуна відповідно до встановленої законом процедури.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 вересня 2025 року про продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним було ухвалене після постановлення оскаржуваної ухвали від 04 вересня 2025 року.

Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції за наявними у справі та належно прийнятими додатковими доказами, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках за умови доведення неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи.

Рішення від 26 вересня 2025 року не існувало на момент постановлення оскаржуваної ухвали, а тому не може підтверджувати наявність у ОСОБА_1 повноважень опікуна станом на 04 вересня 2025 року та не може використовуватися для обґрунтування законності судового рішення, ухваленого раніше.

Положення частин шостої-дев`ятої статті 300 ЦПК України не передбачають ретроспективного продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною. Тому рішення від 26 вересня 2025 року не усуває факту відсутності чинного рішення про недієздатність ОСОБА_3 на момент подання заяви та постановлення оскаржуваної ухвали.

За таких заяву ОСОБА_1 про звільнення від повноважень опікуна, призначення опікуна слід залишити без розгляду.

Щодо вимоги про залучення ОСОБА_2 як правонаступника заявниці ОСОБА_1 .

Окремою вимогою ОСОБА_1 просила залучити ОСОБА_2 як її правонаступника до участі у справі про продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним. Задовольняючи цю вимогу, суд першої інстанції виходив зі звільнення ОСОБА_1 від повноважень опікуна та призначення опікуном ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

За змістом частини другої статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно з частиною третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, з іншими особливостями, встановленими розділом IV цього Кодексу. Тому положення статті 55 ЦПК України можуть застосовуватися в окремому провадженні з урахуванням його особливостей, однак за умови наявності правонаступництва у матеріальних правовідносинах.

За змістом статті 55 ЦПК України процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за яким до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки і він продовжує в цивільному судочинстві участь особи, яку замінив.

В основі процесуального правонаступництва лежить правонаступництво в матеріальному праві. Матеріальне правонаступництво тісно пов`язане з процесуальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. Незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбулася заміна особи в матеріальному правовідношенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) зазначено, що суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними вимогами.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 711/3007/15-ц (провадження № 61-17529св21), з урахуванням висновків Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20), та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), зазначено, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів заміни особи у матеріальному правовідношенні її правонаступником.

Отже, під час вирішення питання про залучення правонаступника суду необхідно встановити наявність чи відсутність правонаступництва на підставі норм матеріального права у відповідних правовідносинах, зокрема вибуття особи з матеріального правовідношення, перехід її матеріальних прав та обов`язків до іншої особи, а також наявність документів, які підтверджують такий перехід. За відсутності матеріального правонаступництва підстав для процесуальної заміни учасника справи немає.

Правовідносини опіки мають особистий характер. Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Такі обов`язки покладаються на конкретну фізичну особу з урахуванням її особистих якостей, стосунків із підопічним та можливості виконувати повноваження опікуна.

Звільнення однієї особи від повноважень опікуна та призначення іншої особи опікуном не є переходом матеріальних прав і обов`язків від попереднього опікуна до нового. У разі призначення нового опікуна його повноваження виникають безпосередньо на підставі судового рішення та мають особистий характер, а не походять від повноважень попереднього опікуна.

Отже, заміна особи, яка виконує повноваження опікуна, не утворює матеріального правонаступництва, необхідного для застосування статті 55 ЦПК України.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 300 ЦПК України право подати клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною належить опікуну або представнику органу опіки та піклування. Це право зумовлене наявністю в особи відповідного процесуального статусу на час звернення до суду та не є майновим чи особистим немайновим правом опікуна, яке може перейти до іншої особи.

Клопотання про продовження строку дії рішення було подане ОСОБА_1 09 січня 2025 року, коли строк дії рішення від 15 лютого 2023 року ще не закінчився. Подання такого клопотання є процесуальною дією ОСОБА_1 та не створює підстав для переходу її процесуальних прав і обов`язків до особи, яку надалі просили призначити опікуном.

Звертаючись із заявою про звільнення від повноважень опікуна, призначення іншого опікуна та залучення правонаступника, ОСОБА_1 діяла від власного імені. Рішення виконавчого комітету Кам`янської сільської ради від 11 червня 2025 року № 76 стосувалося погодження кандидатури ОСОБА_2 для призначення опікуном ОСОБА_3 . Ні спосіб звернення ОСОБА_1 , ні зміст цього рішення органу опіки та піклування не свідчать про вибуття ОСОБА_1 з матеріального правовідношення з переходом її матеріальних прав та обов`язків до ОСОБА_2 і не надавали їй права визначати іншу особу своїм процесуальним правонаступником.

Суд першої інстанції не встановив жодного юридичного факту матеріального правонаступництва між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не зазначив, які матеріальні права й обов`язки перейшли від однієї особи до іншої, та не навів доказів такого переходу. Висновок про процесуальне правонаступництво суд обґрунтував лише звільненням ОСОБА_1 від повноважень опікуна та призначенням ОСОБА_2 опікуном.

Як установлено вище, на момент подання 01 серпня 2025 року заяви про звільнення від повноважень опікуна, призначення іншого опікуна та залучення правонаступника, а також на час постановлення оскаржуваної ухвали від 04 вересня 2025 року строк дії рішення від 15 лютого 2023 року про визнання ОСОБА_3 недієздатним закінчився, а рішення про його продовження ухвалено не було. Отже, у зазначені дати не існувало чинного судового рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним, ОСОБА_1 не мала чинного статусу його опікуна, а призначення ОСОБА_2 опікуном у межах заяви про заміну опікуна не могло утворити передумов для процесуального правонаступництва.

За наявності визначених законом підстав особа, щодо прав чи інтересів якої вирішується питання у справі окремого провадження, може бути залучена до участі у справі як заінтересована особа. Однак такий процесуальний статус не є правонаступництвом і не передбачає переходу до цієї особи процесуальних прав та обов`язків заявника.

За відсутності матеріального правонаступництва вимога про процесуальну заміну учасника справи підлягає вирішенню по суті шляхом відмови у її задоволенні, а не залишення без розгляду. Такий процесуальний наслідок застосовано Верховним Судом у постановах від 27 серпня 2025 року у справі № 721/1018/24 (провадження № 61-6962св25) та від 28 січня 2026 року у справі № 501/14/15-ц (провадження № 61-15538св25), у яких судові рішення про залучення правонаступників скасовано та ухвалено нові рішення про відмову в задоволенні відповідних заяв і клопотань.

У цій справі зміна особи, яка здійснює повноваження опікуна, не спричиняє переходу від попереднього опікуна до нового опікуна матеріальних прав та обов`язків у правовідносинах, щодо яких відкрито провадження про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною. Отже, передбачені статтею 55 ЦПК України підстави для процесуального правонаступництва відсутні.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції в частині залучення ОСОБА_2 як правонаступника заявниці ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні відповідної вимоги.

Щодо клопотання ОСОБА_2 про залишення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 без розгляду

16 червня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , подав заяву про залишення апеляційної скарги НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) без розгляду на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України.

Заява мотивована тим, що Військова частина НОМЕР_1 була обізнана про існування та зміст ухвали Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року раніше, ніж зазначено в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Зокрема, ОСОБА_2 посилається на те, що 23 лютого 2026 року він подав начальнику НОМЕР_2 прикордонного загону рапорт про звільнення з військової служби, до якого додав нотаріально посвідчену копію оскаржуваної ухвали. Крім того, 29 квітня 2026 року копію цієї ухвали було направлено Військовій частині НОМЕР_1 разом з адміністративним позовом, а 30 квітня 2026 року відповідні матеріали повторно надійшли через підсистему «Електронний суд».

На думку ОСОБА_2 , наведені обставини спростовують твердження апелянта про те, що про оскаржувану ухвалу йому стало відомо лише 04 травня 2026 року, та свідчать про наведення в заяві про поновлення строку недостовірних відомостей з метою неправомірного отримання права на апеляційне оскарження.

Колегія суддів не погоджується із цими доводами з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із частиною другою статті 44 ЦПК України суд залежно від конкретних обставин може визнати зловживанням процесуальними правами дії, які суперечать завданню цивільного судочинства.

Частиною третьою статті 44 ЦПК України передбачено, що якщо подання скарги, заяви або клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву чи клопотання.

Отже, залишення апеляційної скарги без розгляду на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України є заходом процесуального реагування на встановлене судом зловживання процесуальними правами, а не автоматичним наслідком лише пропуску строку на апеляційне оскарження.

Для застосування такого наслідку суд повинен установити не лише факт попередньої обізнаності особи про існування судового рішення, а й умисний характер її дій, зокрема свідоме повідомлення суду неправдивих відомостей, спрямоване на безпідставне отримання процесуального права на апеляційне оскарження.

Військова частина НОМЕР_1 участі у розгляді справи судом першої інстанції не брала, про її розгляд не повідомлялася, копія оскаржуваної ухвали судом їй не надсилалася. Ухвала від 04 вересня 2025 року не містила безпосереднього посилання на права чи обов`язки Військової частини НОМЕР_1 .

Надходження 23 лютого 2026 року рапорту ОСОБА_2 із доданою до нього копією ухвали відбулося у межах внутрішньої адміністративної процедури вирішення питання про звільнення військовослужбовця. Воно не було процесуальним врученням Військовій частині НОМЕР_1 судового рішення як особі, яка бере участь у цивільній справі.

Опрацювання судового рішення як одного з документів, доданих до рапорту військовослужбовця, не є тотожним процесуальній обізнаності незалученої до справи особи про всі обставини відповідного судового провадження та наявність у неї права на апеляційне оскарження.

Колегія суддів також враховує, що Військова частина НОМЕР_1 не обмежувала клопотання про поновлення строку лише посиланням на дату відкриття адміністративного провадження. Апелянт указував на незалучення його до цивільної справи, відсутність процесуального вручення оскаржуваної ухвали, виконання військовою частиною завдань в умовах воєнного стану та необхідність установлення правового зв`язку між ухвалою про призначення опікуна і повноваженнями військової частини щодо проходження та припинення військової служби ОСОБА_2 .

Відповідно, колегія суддів поновила апелянту строк на апеляційне оскарження за сукупністю обставин.

У постанові Верховного Суду від 01 липня 2026 року у справі № 725/6420/25 (провадження № 61-5692св26) зазначено, що факт можливого отримання інформації про існування судового рішення не є тотожним отриманню його повного тексту та не свідчить про початок перебігу строку на апеляційне оскарження. Для визнання подання апеляційної скарги зловживанням процесуальними правами необхідні належні й допустимі докази того, що скаржник був ознайомлений із повним текстом судового рішення раніше та свідомо повідомив суду недостовірні відомості.

У справі № 497/132/23 апеляційний суд поновив військовій частині строк на апеляційне оскарження судового рішення, яке могло бути використане військовослужбовцем як підстава для звільнення з військової служби. Постановою від 01 квітня 2026 року Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін.

У цій справі відсутня сукупність беззаперечних доказів того, що Військова частина НОМЕР_1 умисно навела неправдиві відомості про момент, коли дізналася про порушення своїх прав, саме з метою неправомірного отримання права на апеляційне оскарження.

Застосування частини третьої статті 44 ЦПК України не може підміняти перевірку судом поважності причин пропуску строку та використовуватися лише як наслідок незгоди учасника справи з уже постановленою ухвалою про його поновлення.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для визнання подання Військовою частиною НОМЕР_1 апеляційної скарги зловживанням процесуальними правами та залишення її без розгляду.

Отже, клопотання ОСОБА_2 про залишення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 без розгляду задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі на підставі вимог пункту другого частини першої статті 255 ЦПК України

07 липня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про закриття провадження у справі № 723/4267/22 у зв`язку із смертю підопічного ОСОБА_3 .

Посилається на те, що опіка автоматично припинилася з моменту настання певної юридичної події, у даному випадку смерті ОСОБА_3 , а тому з моменту смерті підопічного ОСОБА_2 втратив статус опікуна, оскільки правові підстави для здійснення опіки припинили своє існування.

Предметом судового розгляду є питання щодо призначення опікуном ОСОБА_2 недієздатного ОСОБА_3 проте, у зв`язку із смертю підопічного правовідносини опіки припинилися, а тому предмет судового розгляду відсутній.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт перший ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Оскільки предметом судового розгляду є питання щодо призначення опікуна над недієздатною особою, а у зв`язку зі смертю підопічного правовідносини опіки припинилися в силу закону, відпала й необхідність у вирішенні питання про призначення опікуна. За таких обставин предмет судового розгляду відсутній, а спірні правовідносини припинилися, що унеможливлює подальший розгляд справи по суті.

Колегія суддів відхиляє доводи клопотання щодо наслідків смерті ОСОБА_3 під час апеляційного перегляду, у зв`язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів апеляційного провадження, ОСОБА_3 , щодо якого оскаржуваною ухвалою вирішено питання про призначення опікуна, після постановлення ухвали Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року помер.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 377 ЦПК України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25), розглядаючи подібне процесуальне питання, встановила, що особа, над якою вирішувалося питання про встановлення опіки та призначення опікуна, померла після ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій.

Верховний Суд зазначив, що оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані рішення в оскаржуваній частині, смерть особи, над якою встановлювалася опіка, після ухвалення цих рішень не є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі. Тому судові рішення в частині вирішення вимоги про призначення опікуна були залишені без змін.

У справі, що переглядається, смерть ОСОБА_3 настала після постановлення оскаржуваної ухвали. Ця обставина не усуває обов`язку апеляційного суду перевірити законність та обґрунтованість ухвали станом на час її постановлення.

Як установлено вище, ще на момент подання заяви та постановлення оскаржуваної ухвали строк дії рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним сплив, рішення про продовження цього строку не було ухвалено, а ОСОБА_1 не мала статусу опікуна та спеціальної процесуальної правосуб`єктності для звернення із заявою, передбаченою частиною другою статті 300 ЦПК України. Отже, процесуальна підстава для залишення заяви без розгляду існувала до смерті ОСОБА_3 та незалежно від неї.

За таких обставин належним процесуальним наслідком є скасування оскаржуваної ухвали із залишенням заяви ОСОБА_1 без розгляду з підстав, які існували на час її подання, а не закриття провадження у зв`язку з обставиною, що виникла після постановлення ухвали. Тому клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити у відповідній частині нове рішення, а також скасувати судове рішення повністю або частково та залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно з частиною третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, установлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, з іншими особливостями, встановленими розділом IV цього Кодексу.

Частиною першою статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 257 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.

Крім того, згідно з пунктом 1 частини третьої статті 376 ЦПК України розгляд справи неповноважним складом суду є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 на час подання заяви не мала статусу опікуна та не належала до визначеного частиною другою статті 300 ЦПК України кола осіб, уповноважених звертатися із заявою про звільнення опікуна і призначення іншої особи опікуном, ухвала Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року в цій частині підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_1 - залишенню без розгляду.

Оскільки заміна особи, яка здійснює повноваження опікуна, не зумовлює переходу матеріальних прав та обов`язків від попереднього опікуна до нового й не утворює правонаступництва, передбаченого статтею 55 ЦПК України, ухвала суду першої інстанції в частині залучення ОСОБА_2 як правонаступника заявниці ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні відповідної вимоги заяви.

Отже, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає частковому задоволенню.

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про залишення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 без розгляду – відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі – відмовити.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року в частині звільнення ОСОБА_1 від повноважень опікуна та призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 скасувати.

Заяву ОСОБА_1 в частині звільнення її від повноважень опікуна та призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 залишити без розгляду.

Ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року в частині залучення ОСОБА_2 як правонаступника заявниці ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про залучення ОСОБА_2 як її правонаступника до участі у справі про продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 31 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА