Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №420/34750/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/34750/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невчасної виплати ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 17.07.2024 по 27.09.2025 включно, але не більш як за шість місяців, в сумі 789 224,8 (сімсот вісімдесят дев`ять тисяч двісті двадцять чотири) грн.

Стислий виклад позиції позивача.

У позовній заяві вказано, що ОСОБА_1 відповідно до наказу Головнокомандуючого Збройних Сил України від 23.04.2023 №837 був переведений з Військової частини НОМЕР_2 до Військової частини НОМЕР_1 та наказом від 01.05.2023 №127 був зарахований з 01.05.2023 до списків особового складу відповідача.

Позивач зазначає, що 16.07.2024 ОСОБА_1 виключений зі списків Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби у відставку (за віком).

Як вказує позивач, після звільнення зі служби позивач дізнався про те що йому не в повному обсязі нараховувалося та сплачувалося грошове забезпечення, у зв`язку з чим у 2024 році позивач звернувся з позовом до суду, який рішенням Одеського окружного адміністративного суду 23.01.2025 по справі №420/29727/24 був частково задоволений та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2025 залишений без змін.

За твердженням позивача, на виконання вищевказаного рішення суду відповідач зробив перерахунок грошового забезпечення позивача та 28.09.2025 провів остаточний розрахунок в сумі 10016,70 грн.

На переконання відповідача, вбачаються протиправні дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем не в день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення, у зв`язку з чим у позивача виникло право на компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, що основною та фактично єдиною правовою підставою для заявлення позивачем вимог у справі №420/34750/25 є те, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду 23.01.2025 у справі №420/29727/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2025, були частково задоволені його вимоги щодо нарахування і Виплати військовою частиною НОМЕР_1 його грошового забезпечення (невідне обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням).

Представник відповідача звертає увагу суду, що у тій справі судом позовні вимоги були задоволені лише частково, а саме суд визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення лише з 01.05.2023 до 19.05.2023, та зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення лише з 01.05.2023 до 19.05.2023.

На переконання представника відповідача, підтверджений в судовому порядку строк затримки виплати грошового забезпечення склав лише 19 днів.

За твердженням представника відповідача, при невчасній виплаті грошового забезпечення з запізненням на 19 днів на загальну суму 10220,00 грн, позивач наразі просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток в сумі 789224,80 грн, що більше ніж у 77 разів перевищує заборгованість при розрахунку при звільненні та є явно неспівмірним з характером порушеного права позивача.

У зв`язку з наведеним, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Стислий виклад відповіді на відзив.

Позивач проти доводів відповідача щодо того що період затримки розрахунку при звільненні становить 19 днів заперечує, що період, за який суд зобов`язав відповідача зробити перерахування грошового забезпечення відповідно рішення по справі №420/29727/24 не є тотожним строку затримки розрахунку при звільнені, який склав з дня виключення позивача зі списків військовослужбовців 16.07.2024 по день фактичного розрахунку 28.09.2025.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 17.10.2025 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, витребував у Військової частини НОМЕР_1 :

докази проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 : копії наказів про зарахування на службу, про виключення зі списків особового складу, тощо;

докази виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі №420/29727/24;

інформацію (довідку) про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 при звільненні із зазначенням дати виплати та складових грошового забезпечення;

довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому було звільнено позивача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини у справі.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2023 №237, ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 з 01.05.2023.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.07.2024 №210, ОСОБА_1 виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 з 16.07.2024.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі №420/29727/24, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2025:

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.05.2023 року по 19.05.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.05.2023 року по 19.05.2023 року включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести виплату йому грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до Довідки про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення від 09.08.2024 №266/494, ОСОБА_1 виплачено при звільнені 244679,76 грн.

Згідно з Довідкою про обчислення середньої заробітної плати ОСОБА_1 від 21.10.2025 №254/929:

заробітна плата у травні 2024 року (31 день) - 32267,75 грн;

заробітна плата у червні 2024 року (30 днів) – 32267,75 грн;

заробітна плата з 01.05.2024 до 30.06.2024 – 64535,50 грн;

середньоденна заробітна плата – 1057,96 грн.

Відповідно до платіжних інструкцій від 26.09.2025 №3838, від 26.09.2025 №3839, від 26.09.2025 №3840, від 26.09.2025 №3841, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 по справі №420/29727/24, ОСОБА_1 виплачено 14308,00 грн.

Зазначені кошти надійшли на рахунок позивача – 28.09.2025, що підтверджується витягом з мобільного застосунку «Приват24».

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 №95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Президією Верховної Ради Української РСР 30.06.1961 (далі – Конвенція), термін заробітна плата означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Частиною 2 статті 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З огляду на вищевказані норми законодавства питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні особи з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21, від 14.07.2022 у справі № 620/3095/20, від 28.10.2020 у справі №240/222/20, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 09.10.2020 у справі №580/3988/19, від 03.08.2021 у справі № 580/278/19.

Отже, в цьому випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його виключення зі списків особового складу 01.10.2025, а 16.10.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні, в цьому випадку, з 17.07.2024 (наступний день після звільнення) до 27.09.2025 (останній день затримки перед днем виплати).

Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку, затвердженому постановою КМУ №100.

Згідно з п.2 Порядку, затвердженого постановою КМУ №100, середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку, затвердженого постановою КМУ №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Згідно з Довідкою про обчислення середньої заробітної плати ОСОБА_1 від 21.10.2025 №254/929, заробітна плата позивача за два місяці, що передували звільненню, складає:

за травень 2024 – 32267,75 грн;

за червень 2024 – 32267,75 грн.

З огляду на викладене, середньоденний заробіток позивача має бути розрахований з урахуванням 61 календарних днів (кількість днів у травні-червні 2025 року) і складає – 1057,96 грн.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Випадки та критерії зменшення компенсації за несвоєчасний розрахунок сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч.1 ст.117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, для цілей обчислення компенсації за несвоєчасний розрахунок встановленню підлягає:

розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком, затвердженим постановою КМУ № 100;

загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;

частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;

частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27.03.2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24.04.2025 року.

Відповідно до Довідки про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення від 09.08.2024 №266/494, ОСОБА_1 виплачено при звільнені 244679,76 грн.

Судом встановлено, що, з урахуванням виплати ОСОБА_1 14308,00 грн на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 по справі №420/29727/24, загальна сума належної позивачу виплати при звільненні становить 258987,76 грн.

Провівши відповідні розрахунки, судом встановлено, що сума, яку було несвоєчасно виплачено позивачу при звільненні (14308,00 грн), у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат (258987,73 грн) становить 6% від загального розміру належної позивачу виплати при звільненні (14308,00 грн / 258987,73 грн).

З урахуванням вищенаведеного, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 17.07.2024 до 27.09.2025, але не більше, ніж за шість місяців, у такий спосіб:

185 х 1057,96 грн = 195722,60 грн х 6% = 11743,36 грн, що становить 6% суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.07.2024 до 27.09.2025, але не більше ніж за шість місяців, з урахуванням відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом:

визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2024 до 27.09.2025, але не більше ніж за шість місяців;

стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2024 до 27.09.2025, але не більше ніж за шість місяців, у розмірі 11743,36 грн.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати не розподіляються.

Інші доводи відповідача по суті спірних правовідносин суд вважає спростованими вищенаведеними висновками.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 255, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2024 до 27.09.2025, але не більше ніж за шість місяців.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2024 до 27.09.2025, але не більше ніж за шість місяців, у розмірі 11743,36 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро БАБЕНКО