Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №420/35505/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/35505/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 до 29.08.2025;

зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 до 29.08.2025 включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Стислий виклад позиції позивача.

У позовній заяві вказано, що ОСОБА_1 проходила військову службу в Державній прикордонній службі України та наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 23.02.2022 №97-ОС виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

За твердженням позивача, після звільнення з військової служби, 29.08.2025 на картковий рахунок позивача зараховано 11406,50 грн грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку у зв`язку з наявністю дітей до 15 років.

Як вказує позивач, позивач звернулась до керівництва Військової частини НОМЕР_2 з вимогою нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 до 29.08.2025.

Позивач зазначає, що листом від 22.09.2025 відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На переконання позивача, відповідач протиправно відмовив у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, що трудове законодавство і військове законодавство реалізують і розвивають різні непов`язані між собою положення Конституції України, а тому жодним чином не можуть вважатись загальними і спеціальними між собою.

За твердженням представника відповідача, положення статей 116-117 КЗпП України не застосовуються до військовослужбовців.

З урахуванням наведеного, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 24.10.2025 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, витребував у НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ):

докази проходження ОСОБА_1 військової служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ): копії наказів про зарахування на службу, про виключення зі списків особового складу, тощо;

докази виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку у зв`язку з наявністю дітей до 15 років, відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки»;

довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому було звільнено позивача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100;

довідку про повну суму грошового забезпечення, що виплачене ОСОБА_1 під час звільнення із обов`язковим зазначенням складових грошового забезпечення та дати здійснення такої виплати;

інформацію про наявність у Військової частини НОМЕР_2 статусу розпорядника бюджетних коштів або перебування на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини у справі.

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 23.02.2022 №97-ос, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 23.02.2022.

Відповідно до Довідки від 27.10.2025 №697, при звільненні ОСОБА_1 нараховано до виплати 201284,34 грн (без урахування утриманого військового збору).

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.08.2025 №633-ос доповнено пункт наказу начальника прикордонного загону від 23.02.2022 №97-ос стосовно виключення зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 абзацом «Виплатити грошову компенсація за 20 (двадцять) невикористаних календарних днів додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки» №504/96 як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за 2017, 2018 роки».

Згідно з архівною відомістю за період з січня 2025 року до грудня 2025 року, ОСОБА_1 нараховано компенсацію невикористаної додаткової відпустки у сумі 11580,20 (без урахування утриманого військового збору).

Відповідно до витягу з мобільного застосунку «ПРИВАТ24», виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку виплачено ОСОБА_1 29.08.2025.

Згідно з Довідкою про види грошового забезпечення, що нараховані ОСОБА_1 за грудень 2021 року та січень 2022 року від 27.10.2025 №698, ОСОБА_1 нараховано:

у грудні 2021 року – 15882,00 грн;

у січні 2022 року – 15882,00 грн.

02 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2022 по день фактичного розрахунку.

Листом від 23.09.2025 НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України відмовлено ОСОБА_1 у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з відсутністю правових підстав.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі – Інструкція №558). Цією Інструкцією визначається порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).

У відповідності до розділу V «Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби» Інструкції №558, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21, від 14.07.2022 у справі № 620/3095/20, від 28.10.2020 у справі №240/222/20, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 09.10.2020 у справі №580/3988/19, від 03.08.2021 у справі № 580/278/19.

Отже, в цьому випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

У межах установлених цим підпунктом строків зазначеним військовослужбовцям, які не здали справ і не склали обов`язків за посадою до дня одержання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення, грошове забезпечення виплачується за період здавання справ і обов`язків за посадою.

Однак, Законом №2011-XII як і Положенням Інструкцією №558 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Судом встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_2 нараховано та виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки 29.08.2025.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 з 23.02.2022. Між тим, остаточний розрахунок при звільненні проведено лише 29.08.2025 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Оскільки позивач виключений зі списків особового складу загону 23.02.2025, тому початковою датою буде наступний день після виключення позивача зі списків загону, тобто 24.02.2025.

Суд вказує, що повний розрахунок з позивачем проведений 29.08.2025, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 28.08.2025 - день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому була виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.

Отже, позивач виключений зі списків Військової частини НОМЕР_2 - 23.02.2025, а виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 11580,20 грн відповідачем здійснена лише 29.08.2025, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 24.02.2022 (наступний день після виключення позивача зі списків загону) по 28.08.2025 включно (день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли їй виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки).

Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 24.02.2022 до 28.08.2025 є протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 до 29.08.2025 включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100, суд зазначає наступне.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі №813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Отже, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з положеннями законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.08.2025 №633-ос доповнено пункт наказу начальника прикордонного загону від 23.02.2022 №97-ос стосовно виключення зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 абзацом «Виплатити грошову компенсація за 20 (двадцять) невикористаних календарних днів додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки» №504/96 як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за 2017, 2018 роки».

Відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 29.08.2025, виплативши компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 11580,20 грн.

Відповідно до Довідки про види грошового забезпечення, що нараховані ОСОБА_1 за грудень 2021 року та січень 2022 року від 27.10.2025 №698, ОСОБА_1 нараховано:

у грудні 2021 року – 15882,00 грн;

у січня 2022 року – 15882,00 грн.

Суд зазначає, що загальна кількість днів у грудні 2021 року та січні 2022 року становить 62 дні, отже середньоденне грошове забезпечення позивача складає 512,33 грн (31764,00 грн/62 календарні дні).

Затримка розрахунку при звільненні становить 1281 календарний день (період з 24.02.2022 до 28.08.2025).

З 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 у справі №460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі №440/8467/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 28.08.2025 - ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Отже, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 28.08.2025, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 до 19.01.2023 (184 календарні дні).

При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 24.02.2022 до 18.07.2022, суд враховує наступне.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 512,33 грн (31764,00 грн грн/62 календарні дні).

Затримка розрахунку при звільненні становить 144 календарні дні (період з 24.02.2022 до 18.07.2022).

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із сумами, які підлягали виплаті при звільненні, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, загальний розмір виплат, які підлягали виплаті позивачу при звільненні, складає 212864,54 грн (201284,34 грн - виплачена сума при звільненні + 11580,20 грн – компенсація за невикористані дні додаткової відпустки).

Істотність частки невиплаченого грошового забезпечення в порівнянні із загальним розміром виплат, які підлягали виплаті при звільненні, складає 11580,20 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум)/212864,54 грн (розмір сум, які підлягали виплаті при звільненні) х 100 % = 6,00 %.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 24.02.2022 до 18.07.2022 з врахуванням істотності частки становить 4426,54 грн (512,33 грн х 144 календарні дні х 6%).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 28.08.2025 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, що становить 184 календарні дні (з 19.07.2022 до 19.01.2023).

Суд зазначає, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 5656,13 грн (512,33 х 184 календарні дні х 6%).

Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що загальна сума компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні належна позивачу становить 10082,67 грн (4426,54 грн за період з 24.02.2022 до 18.07.2022 + 5656,13 грн за період з 19.07.2022 до 28.08.2025).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом:

визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 до 28.08.2025;

стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 до 28.08.2025, але не більше ніж за шість місяців у період з 19.07.2022 до 28.08.2025, у розмірі 10082,67 грн.

Розглядаючи позовні вимоги щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджений Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пунктів 2-6 Порядку, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 у справі №812/1048/17 зазначив, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Водночас, частиною 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення;

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача разом із компенсацією за несвоєчасний розрахунок компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ №44, не підлягають задоволенню, оскільки компенсація за несвоєчасний розрахунок не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.

Водночас, суд зазначає, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати не розподіляються.

Інші доводи відповідача по суті спірних правовідносин суд вважає спростованими вищенаведеними висновками.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 255, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 до 28.08.2025.

Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 до 28.08.2025, але не більше ніж за шість місяців у період з 19.07.2022 до 28.08.2025, у розмірі 10082,67 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро БАБЕНКО