Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №420/22903/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/22903/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф. розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (Код ЄДРПОУ– 38296363) щодо виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середнього заробітку за період з 29.04.2022 по 19.01.2023;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону (Код ЄДРПОУ– 38296363) вчинити певні дії, а саме виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середній заробіток за період з 29.04.2022 по 19.01.2023.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 13.06.2025 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 по справі № 300/2771/23 йому була нарахована сума додаткової грошової винагороди за період з 04.07.2016 по 28.02.2018. Проте, не було нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунокпр звільненні.

Відповідач подав відзив, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказав, що середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 29.04.2022 по 18.07.2022, який підлягає нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 необхідно визначити у розмірі, який за фактичних обставин цієї справи є співмірним з розміром невиплачених позивачу сум при звільненні у розмірі 555 грн 57 коп. Крім того зазначив, що при визначенні розміру майнових втрат позивача за період з 19.07.2022 по 18.01.2023, виходячи з принципів розумності, справедливості та співмірності необхідно застосувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Позивач у відповіді на відзив та запереченнях не погодився з доводами викладеними відповідача та просив задовольнити позовні вимоги.

Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Судом встановлені такі обставини по справі.

Позивач проходив службу в Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону.

Наказом в.о. військового прокурора Південного регіону України від 10.09.2020 № 883к, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу організаційного та правового забезпечення Військової прокуратури Південного регіону України виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2022 у справі № 420/10296/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, зокрема, визнано протиправним та скасовано вищезазначені накази Міністра оборони України від 10.09.2020 № 449 та в.о. військового прокурора Південного регіону України № 883к від 10.09.2020, поновлено ОСОБА_1 на військовій службі та на посаді начальника відділу організаційного та правового забезпечення Військової прокуратури Південного регіону України з 11.09.2020.

На виконання вказаного судового рішення наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону № 96к від 31.03.2022 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу організаційного та правового забезпечення Військової прокуратури Південного регіону України, а також виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 588 492 грн.

Наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 12.04.2022 № 106к ОСОБА_1 з 28.04.2022 звільнено з посади та з органів прокуратури.

Водночас, постановою Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 420/10296/20 касаційні скарги Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону та Офісу Генерального прокурора задоволено, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2022 скасовано, залишено в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2021, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовлено

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.08.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024 у справі № 300/2771/23, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано СП СО ПР нарахувати та виплатити позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, за період з 04.07.2016 по 28.02.2018

13.06.2025 року із позивачем проведено розрахунок на виконання вищенаведеного судового рішення у сумі 555,57 грн, однак не нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких приписів законодавства.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його звільнення 12.04.2022 року, а 13.06.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 прийшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та сформулював висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

При цьому, у справі № 489/6074/23 розрахунки середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку здійснювались із врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Так, Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 прийшла до висновку, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Також, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначено, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Вказала, що необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. Зазначила, що при здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат.

На виконання рішення суду по справі №300/2771/23 позивачу виплачено 555,57 грн.

При звільненні 28.04.2022 року позивачу виплачено 53550,47 грн.

Таким чином, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить – 54106,04 грн (53550,47 + 555,57).

З викладених розрахунків вбачаться, що частка несвоєчасно виплаченого 555,57грн від загального розміру належних позивачу при звільненні виплат становить 1,02 % (555,57/54106,04 *100).

Період з 29.04.2022 по 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

При цьому, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отже період затримки розрахунку при звільненні 264 днів.

Відповідно до розрахункового листа за 2020 рік позивачу за липень 2020 року виплачено 32826,7 грн та за серпень 2020 року 33361,06 грн, отже середньоденна заробітна плата позивача становить 1067,54 (33361,06 +32826,7 /62), останні два місяці, що передували звільненню на підставі наказу від 10.09.2020 № 883к, правомірність якого встановлена постановою Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 420/10296/20.

Отже загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком № 100 становить 281831,75 грн (1067,54 х 264) грн.

Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача стягненню підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 80334,12 грн, тобто 1,02 % від 2874,68 грн.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку повного розрахунку.

Отже, підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2022 по 13.06.2025 сумі 2874,68 грн.

Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподілено відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246, 287 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2022року до 13.06.2025 року.

Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (код ЄДРПОУ 38296363) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2022року до 13.06.2025 року у сумі 2874,68 грн.

Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (код ЄДРПОУ 38296363) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 968,96 грн.

У задоволені іншої частини позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов