Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №420/13561/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13561/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.Народна,4, м.Ужгород, 88000) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 20.08.1980 року по 30.01.1984 року – у магазині № 18 Управління торгівлі Азовського морського пароплавства «Торгмортранс»; з 01.09.1994 року по 18.10.2001 року – у Молодіжному центрі «Лідер», з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року – у Закритому акціонерному товаристві «Акцент-банк»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 20.08.1980 року по 30.01.1984 року – у магазині № 18 Управління торгівлі Азовського морського пароплавства «Торгмортранс»; з 01.09.1994 року по 18.10.2001 року – у Молодіжному центрі «Лідер», з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року – у Закритому акціонерному товаристві «Акцент-банк», здійснивши розрахунок страхового стажу, з урахуванням висновків суду;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, щозвернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком від 30.03.2026 року № 3234.Втім, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 07.04.2026 року № 155250040081 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії з наступних підстав: «не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 вид. 20.08.1980р.: - з 20.08.1980 по 30.01.1984, оскільки після запису про звільнення відтиск печатки не придатний до сприйняття змісту; - з 01.09.1994 по 18.01.2001, оскільки відсутній код підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення та в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про сплату внесків. Страховий стаж заявниці – 10р.04м.11дн. Не працює».Не погоджуючись із Рішенням, позивач вважає його необґрунтованим, безпідставним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду від ГУ ПФУ в Закарпатській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, наголошуючи на правомірності прийнятого рішення про відмову в призначенні пенсії за віком. Відповідач пояснює, щона підставі повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви ОСОБА_1 від 30.03.2026 року та доданих до неї документів, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №155250040081 від 07.04.2026 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Головним управлінням Пенсійного фонду України Закарпатській області за доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_1 виданої 20.08.1980р, до страхового стажу не зараховано періоди роботи:- з 20.08.1980 по 30.01.1984, оскільки після запису про звільнення відтиск печатки не придатний до сприйняття змісту;- з 01.09.1994 по 18.01.2001, оскільки відсутній код підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення та в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про сплату внесків Страховий стаж ОСОБА_1 становить — 10 років 4 місяці 11 днів.На час первісного заповнення трудової книжки Позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою, Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162, яка містить аналогічні положення щодо порядку внесення записів до трудової книжки, що й Інструкція № 58.Також в пункті 2.4 Інструкції № 58, відповідно до якої усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.Згідно з п. 2.11 Інструкції № 162, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Також ГУ ПФ України в Закарпатській області просить залучити до участі у справі ГУ ПФ України в Одеській області.

Суд не вбачає підстав для залучення ГУ ПФ України в Одеській області, оскільки рішення про відмову у призначенні пенсії за віком приймалось саме ГУ ПФ України в Закарпатській області.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, вважаємо відзив необґрунтованим, безпідставним та таким, що підлягає, відхиленню.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

30.03.2026 року, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій.

Заява про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії№155250040081 від 07.04.2026 року у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 07.04.2026 року № 155250040081 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії з наступних підстав: «не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 вид. 20.08.1980р.:

- з 20.08.1980 по 30.01.1984, оскільки після запису про звільнення відтиск печатки не придатний до сприйняття змісту;

- з 01.09.1994 по 18.01.2001, оскільки відсутній код підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення та в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про сплату внесків.

Страховий стаж заявниці – 10р.04м.11дн.

Не працює».

Позивач, вважаючи рішення про відмову протиправним, та за захистом своїх прав звернулася до суду.

Надаючи юридичну оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 09 березня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно зі статтею 1 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина перша статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відтак, до 01 січня 2004 року стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637, зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2022 року №1058), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).

Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Щодо не зарахування до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки після запису про звільнення відтиск печатки не придатний до сприйняття змісту та відсутній код підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення, суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV установлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Отже, розмір пенсії за віком залежить від коефіцієнта страхового стажу.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі змінами).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (далі - Порядок №637). За період роботи, починаючи з 01.01.2004, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 №8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01 січня 2004 року), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку №637.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).

Згідно із пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

На сьогодні порядок ведення трудових книжок визначається спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Зазначена Інструкція містить такі ж положення щодо внесення записів про трудову діяльність працівника, заповнення яка містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд зауважує, що першочергово спірні періоди роботи позивача не було зараховано до страхового стажу оскільки після запису про звільнення відтиск печатки не придатний до сприйняття змісту.

Судом досліджено копію трудової книжки НОМЕР_1 , у якій містяться записи щодо та трудової діяльності з посиланням на первинні документи для внесення записів.

Так, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 20.08.1980 року позивач працювала:

-з 20.08.1980 року по 30.01.1984 року – робота у магазині № 18 Управління торгівлі Азовського морського пароплавства «Торгмортранс»; з 20.08.1980 року по 27.05.1981 року – працювала ученицею продавця, з 28.05.1981 року по 30.01.1984 року - продавцем;

- з 01.09.1994 року по 18.10.2001 року – робота у Молодіжному центрі «Лідер»; з 01.09.1994 року по 14.02.1999 року – бухгалтером, з 15.02.1999 року по 18.10.2001 року – головним бухгалтером.

На переконання суду, в розглядуваному випадку записи трудової книжки читабельні та зрозумілі, між собою пов`язані хронологічно, містять реквізити наказів (їх дату та номер) про призначення на посаду та звільнення з посади; записи засвідчені печатками.

З приводу аргументів відповідача про непридатний до сприйняття зміст відтиску печатки у трудовій книжці суд зазначає, що така невідповідність не може позбавляти права позивача на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним стажу.

Як і щодо відсутності коду підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення, суд дає критичну оцінку вищезазначеним доводам відповідача, адже формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).

На думку суду, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а тому відтиск печатки в трудовій книжці не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком.

При цьому суд зауважує, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці, відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку страхового стажу.

Крім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи паспорті тощо.

Суд також зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, яка підтримана постановою Верховного суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд зауважує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

У свою чергу згідно з вимогами статті 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємств, у яких працював позивач, або архівних установ для отримання відомостей щодо спірного періоду роботи позивача.

Також відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.

Враховуючи вищенаведене, відмова відповідача у призначенні пенсії за віком, є протиправною, оскільки стаж підтверджується основним документом - трудовою книжкою працівника (позивача). Недостовірності або інші ознаки юридичної дефектності такого документа не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а певні формальні неточності, у відповідності до сформованої позиції Верховного Суду, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи при розрахунку страхового стажу.

За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

У будь-якому випадку особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок заповнення таких, або допущені, помилки чи описки у написанні імені особи (зокрема через переклад таких), не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

З огляду на викладене суд вважає, що у відповідача не було обґрунтованих підстав для не зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 20.08.1980 по 30.01.1984 та з 01.09.1994 по 18.01.2001, а тому такі підлягають до зарахування до страхового стажу позивачу.

Щодо відсутності даних про сплату внесків, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно пункту 16 статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Натомість в даному випадку судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Також у справах № 490/12392/16-а, № 638/5795/17, № 683/1814/16-а Верховним Судом зроблено висновки, що внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску. Зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 560/4616/20, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 04.09.2018 року у справі № 482/434/17, від 30 вересня 2019 року у справі №316/1392/16-а.

У зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства. Відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи шляхом всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 07.04.2026 року № 155250040081 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 20.08.1980 року по 30.01.1984; з 01.09.1994 року по 18.10.2001 року, здійснивши розрахунок страхового стажу, з урахуванням висновків суду.

За приписами ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст.90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як встановлено судом, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 2129,00 грн., що підтверджується платіжним документом, який міститься в матеріалах цієї справи.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині вимог зобов`язального характеру, які є похідними від вимог щодо визнання протиправними дії відповідача, які судом задоволені, тому сплачений позивачем судовий збір в сумі 1064,96 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача. Суд зазначає, що позов подано через систему «Електронний суд», решта судового збору позивачем сплачено надмірно.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.Народна,4, м.Ужгород, 88000;) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській областівід 07.04.2026 року № 155250040081 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області(пл.Народна,4, м.Ужгород, 88000; ЄДРПОУ 20453063) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) від 30.03.2026 року про призначення пенсії за віком, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 20.08.1980 року по 30.01.1984 року та з 01.09.1994 року по 18.10.2001 року, здійснивши розрахунок страхового стажу, з урахуванням висновків суду.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області(пл.Народна,4, м.Ужгород, 88000; ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 )судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко