Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №420/27087/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/27087/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11 серпня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надіслана засобами поштового зв`язку 08.08.2025 року) до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо:

- ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.02.2025 року, всупереч вимогам Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Постанови КМУ №1078 від 17.07.2003 року;

- неповного нарахування компенсації за неотримане речове майно за період служби з 01.01.2014 року по 10.02.2025 року, зокрема заниження обсягу нарахованої компенсації, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит;

- ненарахування та невиплати компенсації за неотриману парадну форму, яка мала бути видана після завершення військового коледжу в 2014 році;

- неповного нарахування та виплати компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки, зокрема за 2019-2024 роки, включно з відпустками, передбаченими статусом УБД;

- ненарахування та невиплати 50% щорічної грошової винагороди за кожен повний календарний рік служби (з 2015 по 2024 рік, 10 років);

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 :

- провести повний обґрунтований перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 01.01.2014 по 10.02.2025 року, включаючи нарахування індексації.

- провести належне нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно, включаючи парадну форму, з урахуванням чинних нормативів та фактичного обсягу невиданого майна;

- здійснити нарахування та виплату компенсацій за невикористані щорічні відпустки та додаткові відпустки учасника бойових дій за 2019-2024 роки;

- здійснити виплату 50% грошового забезпечення за кожен повний рік служби за 2015-2024 роки;

стягнути з військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн., понесені на підставі договору № Б-27022502 від 27.02.2025 року, що підтверджується актом наданих послуг;

- поновити строк звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , визнавши поважними причини його пропуску; прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2014 року по 2025 рік проходила військову службу в Збройних Силах України за контрактом й була звільнена з військової служби на підставі пункту «г» частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Після звільнення з військової служби з позивачем був проведений розрахунок не у повному обсязі, оскільки за період проходження військової служби їй не нараховували та не виплачували індексацію грошового забезпечення, відсутній також розрахунок вартості речового майна; частково здійснено компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки; не здійснено нарахування та виплату надбавок та премії, які передбачені для військовослужбовців в умовах воєнного стану і несення служби у тилових підрозділах.

У зв`язку з виявленими порушеннями та з метою досудового врегулювання спору у березні 2025 року позивачка письмово звернулася до відповідача та просила провести повний розрахунок і виплату належних їй грошових сум, однак жодної відповіді відповідачем надано не було.

17 березня 2025 року на виконання умов договору № Б-27022502 про надання правової допомоги адвокатом позивача до Військової частини НОМЕР_1 подано адвокатський запит на який було отримано відповідь та запитувані документи, які за твердженням позивачки доводять обґрунтованість заявленого адміністративного позову, оскільки відповідь містила вибіркові цифри, які не мають належного обґрунтування, із вказаною сумою компенсації за речове майно у розмірі 42 433,62 грн. позивачка не згодна, а надані картки особового рахунку не містять належного обліку індексації, надбавок та інших виплат.

За правовою позицією позивачки, відповідач допустив порушення її соціальних прав як військовослужбовця під час проходження дійсної військової служби з тих підстав, що індексація грошового забезпечення у спірний період не нараховувалася та не виплачувалася; не здійснено також належного відшкодування неотриманого речового майна зокрема не компенсовано вартість парадної форми, яку позивачка після завершення навчання не отримала, а відтак при звільненні з військової служби мала би отримати компенсацію.

Позивачка також стверджує, що при звільненні з військової служби їй не було проведено належним чином компенсацію за усі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток, хоча таке право у неї було наявне.

Крім того, при звільненні з військової служби позивачці не було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.

За викладених обставин та тверджень позивачка вважає, що адміністративний позов є обґрунтованим, а тому наявні правові підстави для його задоволення у повному обсязі.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині в період з 30.01.2017 року по 10.02.2025 року.

Позивачем не враховано, що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. З огляду на це, відповідач стверджував, що виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів розпорядника, передбачених на такі цілі, а у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у Міністерства оборони України фінансовий ресурс на індексацію грошового забезпечення був відсутній. У зв`язку із цим відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства України та не порушив прав позивачки стосовно отримання індексації грошового забезпечення.

Поряд з цим відповідач звертав увагу, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Що ж стосується вимог про застосування базового місяця розрахунку індексації грошового забезпечення «січень 2008 року» відповідач вказав, що до 01 грудня 2015 року будь-яке зростання доходів громадян, в тому числі й військовослужбовців мало наслідком зміни базового місяця для нарахування індексації. Тобто, базовий місяць для обрахунку індексації не був прив`язаний до події зростання виключно тарифних окладів працівника. Утім з 01 грудня 2015 року Порядок проведення індексації грошових доходів населення покладав обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовців) на підприємства, установи, організації у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації з урахуванням базового місяця, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання тарифних ставок (окладів). Тобто, лише з 01.12.2015 на зміну базового місяця для нарахування індексації стало впливати виключно підвищення тарифних ставок (окладів).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині неналежної компенсації недоотриманого речового майна відповідач вказав, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покрити фактичні (дійсні) витрати, які військовослужбовець поніс у зв`язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов`язаних з проходженням військової служби. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому здійснено таку виплату (року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації).

Відповідач стверджує, що факт компенсації позивачці неотриманого речового майна підтверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 42 від 10.02.2025 року та відомістю розподілу витрат військової частини.

Стосовно необхідності компенсації неотриманої парадної форми відповідач зазначив, що у зв`язку із тим, що позивач проходила військову службу та була звільнена під час дії особливого періоду, то її речове забезпечення передбачалося «нормою 1», яка не визначає забезпечення військовослужбовця парадною формою. Вказаний вид речового забезпечення насамперед передбачає забезпечення предметами бойового обмундирування та екіпірування військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту.

Крім того, відповідач вважає безпідставними позовні вимоги про необхідність здійснення нарахування та виплати компенсацій за невикористані щорічні відпустки та додаткову відпустку як учасника бойових дій, а також одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку із тим, що означені суми компенсації нараховані та виплачені позивачці згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 42 від 10.02.2025 року.

Також відповідач у відзиві просив відмовити у задоволені вимог стосовно стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000 грн. з тих підстав, що такі витрати не підтверджені належним чином та не відповідають принципу співмірності.

Окремо у відзиві звернуто увагу, що позовна заява не відповідає встановленим вимогам КАС України у зв`язку із тим, що позивач не сплатила судовий збір, адже пільги по сплаті судового збору у даному випадку з урахуванням предмету спору відсутні. До того ж, відповідач просив суд залишити позов без розгляду у зв`язку із пропуском позивачкою строку звернення до суду та відсутності поважних причин для поновлення строку.

Таким чином, відповідач вважає, що правових підстав для задоволення даного адміністративного позову не має у зв`язку із тим, що права позивача не порушені та означене повністю підтверджується доказами у матеріалах справи.

09 вересня 2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив у якому позивач просила відхилити доводи відповідача про необхідність сплати у даному публічно-правовому спорі судового збору з тих підстав, що на дані спірні правовідносини все ж поширюється пільга по сплаті судового збору.

Що ж стосується клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, позивач вказала, що порушення її прав мають триваючий характер, а відповідачем не враховано ані характеру спірних правовідносин, ані особливостей перебігу процесуальних строків. При цьому, з посиланням на практику Верховного Суду, позивач зазначила, що перебування у відпустці у зв`язку із вагітністю та пологами є поважною причиною пропуску строку. З огляду на це відсутні правові підстави для задоволення такого клопотання відповідача.

Крім того, позивач не погоджується із тим, що відсутність бюджетного фінансування може нівелювати її право на отримання індексації грошового забезпечення, оскільки неналежне фінансування не є обставиною, яка звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку проведення належних виплат за умови, що особа має право на відповідний вид виплат.

На думку позивачки часткове здійснення відповідачем належних їй компенсацій були фактично здійснені вже після її звільнення з військової служби, але це не доводить те, що права були відновленні у повному обсязі.

Заперечення відповідача стосовно необґрунтованості та неспівмірності витрат на правничу допомогу, на думку позивача, є безпідставними, оскільки матеріали справи містять належні докази понесення відповідних витрат у вказаному розмірі, а відповідач у свою чергу жодних доказів не надав, вказуючи лише про необхідність відмови у задоволені судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Ураховуючи вказані доводи позивач наполягала на задоволені позовних вимог у повному обсязі, адже позов є законним та обґрунтованим.

Інших процесуальних заяв по суті спору, які визначені статтею 159 КАС України від сторін до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджено паспортом № НОМЕР_2 , що ОСОБА_1 є громадянином України.

Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 підтверджено, що 27 травня 2022 року укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка ОСОБА_4 , дружини ОСОБА_4 .

З військового квитка серії НОМЕР_4 слідує, що ОСОБА_5 прийняла військову присягу 27 серпня 2011 року та проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на наступних посадах:

- начальник експедиції (наказ № 20 від 30.01.2017 року, № 90 від 04.05.2018 року);

- начальник складу (наказ № 43-РС від 07.08.2018 року)

- перебувала у розпорядженні командира з 17.08.2022 року по 10.02.2025 року.

Посвідченням Військової частини НОМЕР_5 серії НОМЕР_6 підтверджено, що позивач є учасником бойових дій з 05 серпня 2019 року.

Згідно пункту 4.1. витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 42 від 10.02.2025 року слідує, що військовослужбовця військової служби за контрактом головного сержанта ОСОБА_1 , колишнього начальника складу (РХБЗ) роти матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільнену наказом командира НОМЕР_7 окремого полку зв`язку оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по особовому складу) від 07 лютого 2025 року № 29-РС у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду, за дитиною до досягненню нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку) пункту три частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», 10 лютого 2025 року направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З 10 лютого 2025 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Вислуга років у Збройних Силах становить:

календарна – 13 років 06 місяців 09 днів;

пільгова – 01 рік 05 місяців 22 дні;

загальна – 15 років 00 місяців 01 день.

Припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю та допуск до шифрів.

Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 590% місячного грошового забезпечення, надбавку за особливості проходження служби в мінімальному розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років за період з 10 по 10 лютого 2025 року.

Щорічна основна відпустка за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки у військовій частині НОМЕР_1 не надавалася, за 2021 рік використана тривалістю 30 (тридцять) діб.

Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік.

Виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій згідно рішення Міністра Оборони України від 14 листопада 2019 року № 17709/3 за 2017 рік за 14 (чотирнадцять) діб, 2018 рік за 14 (чотирнадцять) діб, 2019 рік за 14 (чотирнадцять) діб, 2020 рік за 14 (чотирнадцять) діб, 2021 рік за 14 (чотирнадцять) діб, 2022 рік за 14 (чотирнадцять) діб, 2023 рік за 14 (чотирнадцять) діб, 2024 рік за 14 (чотирнадцять) діб, 2025 рік за 14 (чотирнадцять) діб.

Грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік у військовій частині НОМЕР_1 не отримувала.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, за 2025 рік у військовій частині НОМЕР_1 не отримувала.

Виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості такого майна, відповідно до наказу Міністра Оборони України від 29.04.2016 № 95 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» у розмірі 42 433,62 грн.

Постійним або службовим житлом не забезпечувалася.

07 березня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортами про виплату грошової заборгованості за період проходження військової служби, до якого додано копію паспорта та РНОКПП, копію посвідчення УБД серії НОМЕР_6 , копію військового квитка, копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , копію витягу з наказу № 42 від 10.02.2025 року, реквізити особистого рахунку.

Листом № 337/фес від 21.03.2025 року Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що звернення стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 2016 року по лютий 2025 року розглянуто та індексація за період з березня 2018 року по грудень 2022 року та з січня 2024 року по лютий 2025 року виплачена в повному обсязі. На 2023 рік пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Індексація грошових доходів населення провадиться відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон України) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі – Порядок).

Відповідно до статті 5 Закону України та пункту 6 Порядку індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Для виплати індексації 2016 року – лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося.

Пунктом 14 Порядку визначено, що роз`яснення про застосування порядку проведення індексації грошових доходів населення надає Міністерство соціальної політики України.

Відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком не передбачений.

Листом № 916/1252 від 25.03.2025 року Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь адвокату Крамному Станіславу Сергійовичу на його адвокатський запит в інтересах позивача щодо надання інформації стосовно нарахування та виплат по звільненню громадянці ОСОБА_1 .

У листі Військової частини НОМЕР_1 за вих. № 916/1252 зазначено, що громадянка ОСОБА_1 звільнена з військової служби 07.02.2025 року та вже не являється військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . На адресу військової частини НОМЕР_1 15.03.2025 року від гр. ОСОБА_1 надійшли звернення щодо нарахування та виплат по звільненню, перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР від 02.10.1996 р. (зі змінами) звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

За результатами розгляду запиту повідомлено, що виплата за неотримане речове майно гр. ОСОБА_1 складає 42433,62 грн.

Також повідомлено, що відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення згідно пункту 6 якого виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати.

Згідно зі ст. 5 Закону України «про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів розпорядника, передбачених на такі цілі.

Виходячи з викладеного, чинним законодавством передбачено виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у межах наявного фінансового ресурсу, можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в січні 2016 року – березні 2018 року у Міністерства оборони України не було.

Не погоджуючись із проведеним розрахунком належних виплат при звільненні, вважаючи, що такий проведений із порушенням соціальних гарантій, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Вирішуючи заявлені клопотання Військової частини НОМЕР_1 стосовно залишення позову без руху у зв`язку із несплатою судового збору та залишення позовної заяви без розгляду через пропуск строку звернення до суду із позовом, суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Зі змісту цієї норми права вбачається, що вона має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон України № 3551-XII).

У статті 22 Закону України № 3551-XII передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону України № 3551-ХІІ.

Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» слід враховувати предмет та підстави позову та чи стосується справа захисту прав осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

На переконання суду та з урахуванням предмету, підстав публічно-правового спору заявлені позовні вимоги у даній справі охоплюються пільгою по сплаті судового збору, передбаченою пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», що вказує на те, що позивачка, яка має статус учасника бойових дій звільнена від сплати судового збору.

Таким чином, суд приходить висновку, що доводи відповідача стосовно необхідності сплати позивачем судового збору є безпідставними та відхиляються судом з вищевказаних мотивів.

У зв`язку із чим суд відмовляє у задоволені клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху.

Також суд відмовляє у задоволені клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із тим, що при відкритті провадження у справі суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновив вказаний строк.

Заявляючи клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, відповідач не навів належних та екстраординарних доводів, які б вказували на передчасність висновку суду про поновлення позивачці процесуального строку на звернення до суду при відкритті провадження у справі.

Отже, суд приходить висновку, що клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог суд враховує наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 вказаного Закону встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 цього ж Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону).

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 7) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

В контексті наведеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Звертаючись до суду із цим адміністративним позовом позивач зазначила, що за період з 01.01.2016 року по 10.02.2025 року відповідачем протиправно не здійснювалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення.

У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог в частині індексації грошового забезпечення, зокрема стверджував, що позивачка проходила військову службу з 30.01.2017 року по 10.02.2025 року, а нарахування та виплата індексації здійснюється в межах виділеного бюджетного кошторису на відповідні цілі.

Таким чином, для правильного вирішення справи в межах даної позовної вимоги, суд має встановити наявність у позивачки права на отримання індексації грошового забезпечення і що таке право відповідач порушив.

Згідно із абз. 2 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 6 ст. 2 Закону 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із ст. 3 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із ст. 4 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 6 Закону 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Суд зазначає, що важливим елементом алгоритму нарахування індексації є термін, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого «порогу»), визначеного законом.

З карток особового рахунку військовослужбовця № 50 за 2017 рік, № 54 за 2018 рік, № 200 за 2019 рік, № б/н за 2020 рік, № б/н за 2021 рік, № 337/фес за 2022 рік, № 338/фес за 2023 рік, № 339/фес за 2024 рік, № 340/фес за 2025 рік судом встановлено, що позивачу нараховувалася індексація грошового забезпечення у наступних розмірах та періодах: грудень 2018 року – 71,08 грн., січень 2019 року – 71,08 грн., лютий 2019 року – 71,08 грн., березень 2019 року – 134,47 грн., квітень 2019 року – 134,47 грн., травень 2019 року – 134,47 грн., червень 2019 року – 134,47 грн., липень 2019 року – 206,72 грн., серпень 2019 року – 206,72 грн., вересень 2019 року – 206,72 грн., листопад 2019 року – 206,72 грн., грудень 2019 року – 206,72 грн., січень 2020 року – 216,51 грн., лютий 2020 року – 216,51 грн., березень 2020 року – 216,51 грн., квітень 2020 року – 216,51 грн., травень 2020 року – 216,51 грн., червень 2020 року – 216,51 грн., липень 2020 року – 216,51 грн., серпень 2020 року – 216,51 грн., вересень 2020 року – 226,29 грн., жовтень 2020 року – 226,29 грн., листопад 2020 року – 226,29 грн., грудень 2020 року – 226,29 грн., січень 2021 року – 233,81 грн., лютий 2021 року – 331,42 грн., березень 2021 року – 331,42 грн., квітень 2021 року – 331, 42 грн., травень 2021 року – 331,42 грн., червень 2021 року – 331,42 грн., липень 2021 року – 331, 42 грн., серпень 2021 року – 331, 42 грн., вересень 2021 року – 331,42 грн., жовтень 2021 року – 540,03 грн., листопад 2021 року – 1209,82 грн., грудень 2021 року – 540,03 грн., січень 2022 року – 563,19 грн., лютий 2022 року – 563,19 грн., березень 2022 року – 672,35 грн., квітень 2022 року – 390,40 грн.

Таким чином, суд робить висновок, що у спірний період позивачу не нараховувалася індексація грошового забезпечення за 2016 рік, 2017 рік, з січня 2018 року по листопад 2018 року, жовтень 2019 року, травень-грудень 2022 року, 2023-2025 роки.

Доводи відповідача про відсутність у ОСОБА_1 права на отримання індексації грошового забезпечення за 2016 рік суд визнає обґрунтованими у зв`язку із тим, що позивач проходила військову службу у відповідача з 30 січня 2017 року, а зворотнього матеріали справи не містять.

Відсутність у ОСОБА_1 права на отримання індексації грошового забезпечення за 2023-2025 роки зумовлена тим, що у спірний період позивач перебувала у розпорядженні командира військової частини та їй не нараховувалося грошове забезпечення. За відсутності факту нарахування та виплати грошового забезпечення у спірний період позивач не набула права на отримання індексації.

Також суд погоджується із доводами Військової частини НОМЕР_1 , що у 2023 році нарахування поточної індексації було призупинено відповідно до положень пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а відтак позивач не набула права на індексацію грошового забезпечення у вказаний період.

Визначаючись із наявністю у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення за 2017 рік, з січня 2018 року по листопад 2018 року, жовтень 2019 року, травень-грудень 2022 року, суд враховує, що індекс споживчих цін у 2017 році (https://www.km.ukrstat.gov.ua/ukr/statinf/ct/isc_pr17.htm) перевищував поріг індексації 103% у березні 2017 року – 104,1, квітні 2017 року – 104,9, у травні 2017 року – 106, у червні 2017 року – 107,7, у липні 2017 року – 108,2, у серпні 2017 року – 108,2, у вересні 2017 року – 110,4, у жовтні 2017 року – 111,5, у листопаді 2017 року – 112,8, у грудні 2017 року - 113,8.

У 2018 році індекс споживчих цін становив наступні показники: у січні – 101,5, у лютому – 100,9, у березні - 101,1, у квітні – 100,8, у травні – 100, у червні – 100, у липні – 99,3, у серпні – 100, у вересні – 101,9, у жовтні – 101,7, у листопаді – 101,4, у грудні – 100,8.

У 2019 році індекс споживчих цін становив: у січні – 101, у лютому – 100,5, у березні - 100,9, у квітні – 101, у травні – 100,7, у червні – 99,5, у липні – 99,4, у серпні – 99,7, у вересні – 100,7, у жовтні – 100,7, у листопаді – 100,1, у грудні – 99,8.

У 2022 році індекс споживчих цін становив наступні показники: у січні – 101,3, у лютому – 101,6, у березні - 104,5, у квітні – 103,1, у травні – 102,7, у червні – 103,1, у липні – 100,7, у серпні – 101,1, у вересні – 101,9 у жовтні – 102,5, у листопаді – 100,7, у грудні – 100,7.

Таким чином, суд констатує, що індекс споживчих цін перевищував поріг індексації у 103% з березня 2017 року по грудень 2017 року, червень 2022 року та у зв`язку із чим ОСОБА_1 набула права на отримання поточної індексації грошового забезпечення.

При цьому, суд погоджується із доводами позивача, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові КАС Верховного Суду від 16 червня 2020 року по справі № 206/4411/16-а.

На підставі вказаного, суд приходить висновку про те, що позовні вимоги стосовно не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню за період з березня 2017 року по грудень 2017 року, червень 2022 року.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача стосовно заперечень по застосуванню базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення у зв`язку із тим, що такі вимоги позивачем не заявлялися.

Стосовно позовних вимог відносно протиправних дій військової частини НОМЕР_1 щодо заниження компенсації речового майна та невиплати компенсації за парадну форму, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ) у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, головою Служби зовнішньої розвідки України, головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі – військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі – грошова компенсація), визначається Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі – Порядок № 178).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі – військова частина), а командирам (начальникам) військової частини – наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку № 178 ).

За приписами пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 (далі – Інструкція № 232) встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Таким чином, за змістом наведених вище правових норм, у разі звільнення з військової служби у військовослужбовця виникає право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

З витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 42 від 10.02.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості такого майна у розмірі 42 433,62 грн.

Факт виплати позивачці компенсації за неотримане речове майно підтверджується відомістю розподілу виплат за № 250524РВ000048251631 від 24.05.2025 року та позивачем не заперечується.

Суд відхиляє доводи позивача стосовно заниження відповідачем розміру належної компенсації за неотримане речове майно з тих підстав, що позивачем не надано до суду доказів, які б підтверджували вказані обставини (зокрема відсутній як контррозрахунок, так і відомості щодо яких саме складових речового майна відповідач допустив заниження), а судом такі обставини, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, не встановлено.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 стосовно заниження розміру компенсації неотриманого майна є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Що ж стосується не здійснення відповідачем на користь позивача компенсації неотриманої парадної форми, суд виходить з наступного.

Як зазначає у відзиві на позовну заяву відповідач (аркуш 16), позивач проходила службу та звільнена з військової служби в особливий період, а відтак забезпечення речовим майном здійснювалося за нормою № 1.

Позивачем виплата їй речового майна саме за нормою № 1 не заперечується та матеріали адміністративної справи не містять доказів зворотнього.

Відповідно до Наказу Міністерства оборони України № 413 від 12.11.2020 «Про затвердження Змін до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період та Змін до Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період» «Норма № 1» не передбачає такого виду речового забезпечення як парадна форма.

Разом із тим, звертаючись до суду із цим адміністративним позовом ОСОБА_1 пов`язує право на отримання нею компенсації неотриманої парадної форми у зв`язку із закінченням в 2014 році військового коледжу (аркуш 4 позовної заяви).

Однак, суд такі доводи оцінює критично та відхиляє з тих підстав, що матеріали справи не містять доказів, що при закінченні військового коледжу позивач набула права на отримання вказаного виду військового майна та не забезпечувалася ним, а сам факт закінчення військового коледжу не є обставиною з якою військове законодавство України пов`язує набуття права на отримання вказаного виду майна або його компенсування у грошовому еквіваленті.

За таких обставин, суд констатує, що позовні вимоги у даній частині задоволенню також не підлягають з огляду на їх необґрунтованість та відсутність доказів порушення прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень.

Стосовно позовних вимог щодо неповного нарахування та виплати компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки, в тому числі передбаченими статусом УБД, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Абзацами 1, 2 пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок № 260) передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення з військової служби у військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) виникає право, зокрема, на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Суд зазначає, що відповідно до п. 6 розд. ХХХI Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Із витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 42 від 10.02.2025 року вбачається, що щорічна основна відпустка за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки у військовій частині НОМЕР_1 не надавалася, за 2021 рік використана тривалістю 30 (тридцять) діб.

Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік.

Згідно розрахунку при звільненні та картки особового рахунку військовослужбовця № 340/ФЕС за 2025 року слідує, що позивачу компенсовано 15 днів невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік.

Факт перерахування позивачу належної компенсації підтверджується відомістю розподілу виплат військової частини НОМЕР_1 за № 250307РВ000046672420 від 07.03.2025 року.

Позивач вважає, що при звільненні з військової служби компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2019 по 2024 рр. здійснено не у повному обсязі.

Суд частково погоджується із такими доводами позивача, оскільки на підставі військового квитка позивача, витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 42 від 10.02.2025 року, картки особового рахунку військовослужбовця № 200 за 2019 рік, № б/н за 2020 рік, № б/н за 2021 рік слідує, що позивач у період 2019 по 2021 рр. перебувала на військовій службі та виконувала обов`язки за займаною посадою та їй не надавалася щорічна основна відпустка за вказаний період, а відтак при звільненні з військової служби така підлягала компенсації.

Доводи відповідача про те, що ним здійснено виплату належної компенсації за невикористані дні щорічної відпустки суд визнає необґрунтованими у зв`язку із тим, що така компенсація була здійснена за 15 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік. Натомість, як встановлено судом, відповідач мав би нарахувати компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки з 2019 року по 2022 рік.

Разом із тим, суд не вбачає підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно нездійснення компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 та 2024 року у зв`язку із тим, що у даний період ОСОБА_1 перебувала у розпорядженні командира військової частини, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 та не заперечується позивачкою.

Також суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача в частині нездійснення компенсації додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій за 2019-2024 роки у зв`язку із тим, що витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 42 від 10.02.2025 року, карткою особового рахунку військовослужбовця № 340/ФЕС за 2025 рік, розрахунком при звільненні, відомістю розподілу виплат військової частини НОМЕР_1 за № 250307РВ000046672420 від 07.03.2025 року, факт здійснення належної компенсації означеного виду відпустки підтверджено.

З урахуванням того, що матеріали справи не містять будь-яких доказів стосовно наявності у позивача права на отримання інших видів додаткових відпусток, суд приходить висновку, що решта доводів позивача у даній частині є необґрунтованими, а відповідач дотримався вимог чинного законодавства України щодо здійснення компенсації позивачці невикористаної додаткової відпустки, враховуючи її статус як учасника бойових дій.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 також вказувала, що відповідачем на момент звільнення її з військової служби не здійснено нарахування та виплату 50% щорічної грошової винагороди за кожен повний календарний рік служби.

Наявність права на отримання одноразової грошової виплати при звільненні у вказаному розмірі позивач пов`язує із наявністю у неї вислуги військової служби в Збройних Силах України понад 10 років.

Пунктом 2 частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше які звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії особливого періоду та воєнного стану.

Із витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 42 від 10.02.2025 року судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та загальна вислуга років у Збройних Силах України становить 15 років 00 місяців 01 день із яких календарна вислуга складає 13 років 06 місяців 09 днів, а пільгова вислуга становить 01 рік 05 місяців 22 дні.

Суд констатує, що в наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 42 від 10.02.2025 року відсутня інформація стосовно виплати позивачці одноразової грошової допомоги при звільненні.

Утім, як слідує із відомості розподілу виплат військової частини НОМЕР_1 за № 250425РВ000047659635 від 25.04.2025 року відповідачем на користь ОСОБА_1 здійснено виплату у розмірі 142 849,38 грн. за призначенням «одноразова грошова допомоги при звільненні».

Таким чином, суд приходить висновку, що після звільнення з військової служби відповідач все ж таки здійснив нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, що зумовлює необхідність відмови у задоволені позовних вимог у цій частині.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, за наявного правового регулювання та встановлених обставин суд робить висновок, що позов є частково обґрунтованим та підлягає задоволенню у відповідній частині з огляду на те, що при звільненні позивача з військової служби відповідачем не у повній мірі дотримано вимоги стосовно повної виплати належних коштів.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням вищевказаного, суд на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України приходить висновку, про можливість часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у спосіб:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за 2017 рік, 2022 рік;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за 2017, 2022 роки з урахуванням висновків суду у даній справі;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019, 2020, 2021 роки;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019, 2020, 2021 роки.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З огляду на те, що позивач звільнена від сплати судового збору, підстав для розподілу вказаного виду судових витрат не має.

Що ж стосується відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 40 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000 грн. позивач надала до суду наступні документи: договір про надання юридичних послуг № Б-27022502 від 27.02.2025 року, акт про надання юридичних послуг від 26 березня 2025 року.

Відповідно до пункту 1.1. Договору про надання юридичних послуг № Б-27022502, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ЛІГАЛ ЛТД ОДЕСА» (за договором: виконавець) та ОСОБА_1 (за договором: замовник) слідує, що виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати юридичні послуги, зазначених у пункті 1.2 цього Договору для чого зобов`язується вчинити юридичні та інші пов`язані із ними дії в обсязі, обумовленому в цьому Договорі.

Замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику наступні юридичні послуги: проект рапорту з питання перерахунку виплат при звільненні військовослужбовця, проект рапорту з питання пере індексації грошового забезпечення військовослужбовця; адвокатський запит з питання перерахунку виплат при звільненні військовослужбовця та пере індексації грошового забезпечення військовослужбовця; проект позовної заяви до суду з питання отримання виплат (за необхідністю); юридичний супровід з питання отримання виплат; консультація (пункт 1.2 Договору № Б-27022502).

Згідно пункту 3.1 Договору про надання юридичних послуг слідує, що послуги вважаються наданими з моменту підписання сторонами акта про надання юридичних послуг.

Розділом 4 Договору про надання юридичних послуг передбачено, що вартість юридичних послуг вказаних у п. 1.2 цього Договору становить 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок і сплачується замовником у касу виконавця або безготівковим перерахуванням на розрахунковий рахунок у наступні строки: 27.02.2025 – замовник вносить оплату в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.; 31.03.2025 – замовник вносить оплату в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

У вартість юридичних послуг, зазначених у п. 1.2 цього Договору включено правовий аналіз ситуації, заснований на вивчені матеріалів і відомостей наданих Замовником, підбір нормативно-правових актів, необхідних для складання документа(-ів), що становить 30% (тридцять відсотків) від вартості, зазначеної в п. 4.1 цього Договору.

У вартість юридичних послуг, зазначених у пункті 1.2 цього договору не входять судові збори, тарифи та інші витрати, які можуть виникати під час виконання цього договору та підлягають оплаті замовником.

Видача підготовлених проектів документів здійснюється тільки після повної сплати по цьому Договору.

26 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ЛІГАЛ ЛТД ОДЕСА» та ОСОБА_1 складено та підписано акт про надання юридичних послуг відповідно до якого слідує, що замовнику було надао наступні послуги: проект рапорту з питання перерахунку виплат при звільненні військовослужбовця, проект рапорту з питання пере індексації грошового забезпечення військовослужбовця; адвокатський запит з питання перерахунку виплат при звільненні військовослужбовця та пере індексації грошового забезпечення військовослужбовця; проект позовної заяви до суду з питання отримання виплат (за необхідністю); юридичний супровід з питання отримання виплат; консультація.

Вартість наданих послуг складає 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок. Послуги відповідають вимогам, зазначеним у Договорі № Б-27022502 від 27.02.2025 року про надання юридичних послуг; замовник претензій до виконавця відносно якості, обсягу та змісту наданих послуг, зазначених в Договорі про надання юридичних послуг не має.

На підставі вищевикладеного суд вважає, що надані стороною позивача докази підтверджують, що витрати на професійну правничу допомогу фактично мали місце.

Водночас, суд зазначає, що дана адміністративна справа не є справою значної складності, про що зазначено судом в ухвалі про прийняття справи до провадження у зв`язку із чим потреби у вивчені великого обсягу фактичних даних не було, а обсяг і складність поданих процесуальних документів є незначним.

Таким чином, суд робить висновок, що стороною позивача доведена наявність витрат на професійну правничу допомогу, однак з урахуванням фактичних обставин справи та заперечень відповідача стосовно співмірності вказаних витрат із складністю справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу суд зменшує до 4000 грн., що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Доводи відповідача стосовно відсутності детального опису виконаних робіт за договором про надання юридичних послуг суд відхиляє, оскільки як сам договір, так і акт про надання юридичних послуг містять достатню інформацію щодо обсягу надання правової допомоги та умови їх надання.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача про документальне підтвердження понесення витрат на оплату правничої допомоги. При цьому, на переконання суду, розмір витрат у сумі 4000 грн. є пропорційним до предмета спору та складності справи, враховуючи обсяг доказів по справі, витрачений час на підготовку процесуальних документів.

Тому на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000грн., решта витрат на правничу допомогу покладається судом на позивача.

Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за 2017 рік, 2022 рік;

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за 2017, 2022 роки з урахуванням висновків суду у даній справі.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019, 2020, 2021 роки.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019, 2020, 2021 роки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000(чотири тисячі)грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_8 ; адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_9 ; адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя М.М. Аракелян