Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/24789/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/24789/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Гулкевич І.З., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління служби безпеки України у Львівській області, Управління служби безпеки в Донецькій та Луганській областях про стягнення грошового забезпечення, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління служби безпеки України у Львівській області, Управління служби безпеки в Донецькій та Луганській областях, у якому просить:

-стягнути з Управління служби безпеки України у Львівській області, Управління служби безпеки в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 416491,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні позивача з військової служби 05.09.2024 з ним не було проведено повного розрахунку. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №380/24319/24 Відповідач 1 лише 11.12.2025 виплатив позивачу заборгованість із грошового забезпечення (із застосуванням оновленої розрахункової величини прожиткового мінімуму) в сумі 433493,47 грн. Оскільки належні суми не були виплачені в день звільнення, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки, обмежений шістьма місяцями відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою від 25 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що з виплата працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за наявності спору про право такого працівника на певні виплати при звільненні, нормою статті 117 КЗпП України не передбачена. З наведеного, в тому числі із доводів позивача, які покладались ним в підстави заявленого у справі №380/24319/24 позову, і, найголовніше, з мотивів, з яких виходив суд при ухваленні рішення у згаданій справі, вбачається що між сторонами існував спір з приводу права позивача на певні види виплат. Відповідач 1 наголошує і просить при вирішенні спору у цій справі по суті врахувати, що доводи з приводу спору щодо розміру грошового забезпечення чи з приводу розміру будь-якої іншої виплаченої відповідачем позивачу складової його грошового забезпечення не покладались в підстави заявленого у справі №380/24334/24 позову, а відповідно, не входили до предмета доказування у вказаній справі та не встановлювались судом при ухваленні у ній судового рішення. Також, відповідач 1 зазначає про існування між сторонами і іншого ініційованого позивачем спору, який розглядається судом і станом на час складення цього відзиву по суті не вирішений.

Відповідач 2 проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 та від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц, розрахована представником позивача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період обмежений 6 місяцями в розмірі 416491,98 грн, на думку відповідача 2 є завищеною. Також, додатково зауважив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, має значення саме факт проведення остаточного розрахунку. Однак наразі між позивачем та Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях тривають провадження у справах №380/24891/24, №380/24347/24, №380/24723/24. У зв`язку з чим при задоволенні позовних вимог у хоча б в одній із зазначених справ у відповідача 2 виникне обов`язок проведення остаточного розрахунку з позивачем.

Представник позивача подав до суду додаткові пояснення, в яких покликається на практику Верховного Суду та вказує, що стаття 117 КЗпП України не містить правової норми, яка б передбачала можливість лише одноразового стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби Безпеки України: у період з 01.01.2020 по 22.05.2024 в Управлінні Служби безпеки України у Львівській області; у період з 23.05.2024 по 05.09.2024 в Головному управлінні Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №380/24319/24, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління Служби безпеки України у Львівській області, які полягають у застосуванні з січня 2020 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших виплат у 2020-2023 роках; зобов`язано Управління Служби безпеки України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 01.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 роки відповідно та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

На виконання вказаного судового рішення Відповідач 1 здійснив перерахунок та 11.12.2025 року виплатив позивачу кошти в сумі 433493,47 що підтверджується платіжною інструкцією №2263 від 10.12.2025.

Позивач вважає, що оскільки виплата грошового забезпечення відповідачами у день його звільнення не проведена, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку. Тому, вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.30 Закону України “Про Службу безпеки України” форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 30 Закону України “Про Службу безпеки України”, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 січня 1993 року №37 “Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України”, пунктом 2 якої визначено, виплачувати військовослужбовцям посадові оклади, крім затверджених цією постановою, оклади за військовими званнями, надбавку за вислугу років, грошову винагороду та матеріальну допомогу, грошову компенсацію замість продовольчого пайка, речового забезпечення та здійснювати інші виплати на умовах і в розмірах, установлених для військовослужбовців Збройних Сил України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

На підставі частин 2, 3 вказаної норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Однак, вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у п.27 постанови від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню, згідно з якою за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми КЗпП.

Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв`язку зі звільненням) грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення.

Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення відповідача 2 з 05.09.2024, тоді як перерахунок та виплату за період із 01.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення проведено відповідачем 1 11.12.2025.

Належні до виплати суми грошового забезпечення відповідач-1 виплатив ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №380/24319/24, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

Статтею 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться не більше як за шість місяців.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок №100).

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки від 09.01.2026, у квітні 2024 року позивачу виплачено 69415,33 грн, у травні 2024 року 69415,33 грн.

Кількість днів 61. Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку підлягав би застосуванню показник 2275,91 грн.

Суд встановив, що період затримки виплати з 06.09.2024 (наступний день після звільнення) по 10.12.2025 (день, що передує виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні) складає 461 день.

Разом з тим, враховуючи положення частини 1 статті 117 КЗпП України (в частині обмеження строку за який має бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку шістьма місяцями), стягненню із відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку з позивачем за період з 06.09.2024 (наступний день після звільнення) до 05.03.2025, що становить 6 місяців або 181 день.

Сума, середнього заробітку позивача за шість місяців затримки розрахунку при звільнені, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 2275,91 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 181 (кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців) = 411939,71 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2024 Головне управління СБУ в Донецькій та Луганській областях звільнило позивача з військової служби.

Натомість, несвоєчасний розрахунок зумовлений виключно протиправною бездіяльністю Управління СБУ у Львівській області (Відповідача 1), яка полягала у неправильному обчисленні грошового забезпечення позивача за період з 2020 по 2023 роки (застосування заниженого прожиткового мінімуму). Цей факт встановлено судовим рішенням у справі №380/24319/24, яке є обов`язковим до виконання.

Оскільки належна позивачу сума в 433493,47 грн не була виплачена Відповідачем 1 ні під час переведення позивача, ні на момент його остаточного звільнення з лав СБУ, суд констатує, що права позивача на своєчасний розрахунок в даному випадку були порушені виключно Відповідачем 1. Відповідач 2 не може нести відповідальність за невиконання грошових зобов`язань іншим самостійним розпорядником бюджетних коштів за період, коли позивач не перебував у його списках особового складу. Тому позовні вимоги в частині стягнення коштів з Відповідача 2 підлягають відхиленню.

При цьому, щодо доводів відповідачів про наявність у позивача інших спорів, суд враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 19.05.2025 у справі №380/1794/24 та від 19.11.2025 у справі №380/10701/24, де Суд зазначив, що кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 411939,71 грн (чотириста одинадцять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять гривень 71 копійка).

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна