Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/9162/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/9162/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання відповіді на рапорт щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», - за станом здоров`я, а саме за наявності інвалідності Ш-ї групи, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 розглянути поданий ОСОБА_1 поданий рапорт про звільнення з військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ( далі – позивач) проходить військову службу у Збройних Силах України. Службу проходив у військових частинах НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , а згодом — у складі військової частини НОМЕР_6 . У жовтні 2024 року позивач отримав поранення, після чого тривалий час проходив стаціонарне та амбулаторне лікування, а також неодноразово проходив військово-лікарські комісії для визначення ступеня придатності до військової служби. Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16.09.2025 №184/25/8986/ВТ йому встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, отриманим під час проходження військової служби. Після переведення до військової частини НОМЕР_2 позивач 19.09.2025, 31.10.2025 та 12.03.2026 подавав рапорти про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю ІІІ групи інвалідності, додаючи всі необхідні медичні документи. Жодної письмової відповіді чи рішення за результатами розгляду рапортів він не отримав. Разом із тим, усно йому запропонували особисто прибути до місця дислокації військової частини в Харківській області для повторного подання рапорту, що було неможливим через необхідність подальшого лікування. Станом на день звернення до суду жоден із поданих рапортів не був розглянутий, а рішення щодо звільнення не прийнято. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 11 травня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Військова частина НОМЕР_2 ( далі – відповідач ) подала до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що рапорт позивача про звільнення за станом здоров`я у зв`язку з інвалідністю ІІІ групи, який 13.03.2026 надійшов до військової частини через СЕДО, був розглянутий у день його отримання відповідно до вимог Порядку №531 шляхом накладення належної резолюції. З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, протиправна бездіяльність відсутня, оскільки військова частина виконала покладений на неї обов`язок щодо розгляду рапорту та надання відповіді. Оскільки рапорт позивача вже був розглянутий у встановленому законом порядку, а бездіяльність відповідача відсутня, вимога про повторний розгляд є безпідставною та не підлягає задоволенню. Відповідач зазначає, що з 04.07.2025 позивач безпідставно відсутній на військовій службі, що підтверджується наказом командира військової частини. Відповідно до законодавства, звільнення завершується виключенням військовослужбовця зі списків особового складу після здачі посади, проходження обхідного листа та проведення остаточного розрахунку. Безпідставна відсутність позивача унеможливлює виконання цих обов`язкових процедур. Крім того, законодавство передбачає дистанційне звільнення лише для військовослужбовців, визнаних ВЛК непридатними до військової служби, тоді як звільнення за підставою наявності інвалідності в дистанційному порядку законом не передбачене. Просить відмовити у задоволенні позову.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

Позивач проходить військову службу у Збройних Силах України.

Позивач подав рапорт на ім`я командира Військової частини НОМЕР_2 у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», - за станом здоров`я, а саме за наявності інвалідності Ш-ї групи, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

13.03.2026 засобами системи електронного документообігу (СЕДО) до військової частини НОМЕР_2 надійшов лист ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 про надіслання за належністю рапорту ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби з додатками.

Командиром військової частини НОМЕР_2 було розглянуто рапорт позивача та надано відповідь від 13.03.20256 №6442. Зазначено про те, що відсутні підстави для звільнення з військової служби у зв`язку із недотриманням вимог пункту 13.30 Інструкції, затвердженої наказом МОУ від 10.04.2009 №170, додатку 19 до Інструкції, затвердженої цим же наказом.

Позивач вказує про те, що відповідь на рапорт не отримував, відтак звернувся із цим позовом до суду.

Позивач вважає такі дії протиправними, відтак звернувся із вказаним позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники, призовники, військовослужбовці, військовозобов`язані, резервісти.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац третій частини шостої статті 2 Закону про військову службу).

Як передбачено частиною 14 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та діє на даний час.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

За змістом частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби, в тому числі і особливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду, визначені у частині четвертій статті 26 Закону про військову службу.

Положеннями підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану: б) за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Приписами частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі -Положення № 1153/2008).

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку. Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та під час дії воєнного стану визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців, підлягають звільненню в запас із зазначенням у наказі про звільнення, що такі особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку.

Військовослужбовці, які згідно з висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними за станом здоров`я до військової служби, направляються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання переданих з військової частини документів щодо звільнення з військової служби.

Приписами статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).

В розділі XII Інструкції № 170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (п.12.1).

В пункті 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII за станом здоров`я, зокрема, при наявності інвалідності, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.

При цьому, наявність кримінального провадження не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.

Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

З матеріалів справи, суд встановив, що позивач подав рапорт на ім`я командира Військової частини НОМЕР_2 у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», - за станом здоров`я, а саме за наявності інвалідності Ш-ї групи, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

Командир військової частини НОМЕР_2 розглянув рапорт позивача та надав відповідь від 13.03.20256 №6442. Зазначено про те, що відсутні підстави для звільнення з військової служби у зв`язку із недотриманням вимог пункту 14.30 Інструкції, затвердженої наказом МОУ від 10.04.2009 №170, додатку 19 до Інструкції, затвердженої цим же наказом.

Пунктом 14.30 Інструкції №170 передбачено, що під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п`ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім`я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.

Після подання військовослужбовцем рапорту (додаток 22 до цієї Інструкції) командир (начальник) військової частини з урахуванням вимог, визначених Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців, зобов`язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, протягом одного календарного дня після одержання заяви військовослужбовця або запиту від військової частини про перевірку сімейного стану військовослужбовця призначає комісію.

Комісія з перевірки сімейного стану військовослужбовця утворюється при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки у такому складі:

голова комісії - заступник керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

члени комісії - представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки (не менше трьох осіб).

Під час своєї роботи комісія з перевірки сімейного стану військовослужбовця:

вивчає отримані заяву (запит) та підтвердні документи;

відвідує задеклароване/зареєстроване місце проживання/перебування особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд;

перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших членів сім`ї, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою, зазначеною у заяві або запиті, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за такою особою;

використовує відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну;

за потреби, готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання необхідної інформації або використовує інформацію з публічних електронних ресурсів.

Комісія зобов`язана провести перевірку сімейного стану військовослужбовця та особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд протягом десяти календарних днів з дати надходження заяви або запиту, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запит до органів державної влади, інших державних органів.

У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісії не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви або запиту, комісія приймає рішення на підставі поданих заявником документів та отриманих відомостей з реєстрів, баз даних та публічних електронних ресурсів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в акті перевірки сімейного стану.

За результатами перевірки комісія складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до цієї Інструкції, який не пізніше п`яти календарних днів з дати його складання надсилає командиру (начальнику) військової частини, який надіслав запит, а також військовослужбовцю.

Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця складається у трьох примірниках, один з яких зберігається у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Разом із тим, суд зазначає про те, що рапорт це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Відповідно до Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ) вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту визначено у Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (далі - Наказ №531).

Згідно з пунктом 1 розділу 2 Наказу №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Пунктом 1 розділу ІІІ Наказу №531 передбачено, що у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відповідно до підпунктів 3, 4, 5 Розділу ІІІ Наказу №531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Відповідно до пункту 7 Розділу ІІІ Наказу №531, забороняється:

1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;

2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо;

3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;

4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 9 розділу 3 Наказу №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до пункту 8 Розділу ІІІ Наказу №531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Згідно п. 2 розділу V Наказу № 531 керівники органів військового управління, командири військових частин та підрозділів організовують та забезпечують дотримання встановленого порядку та строків розгляду рапортів військовослужбовців.

Таким чином, кожен поданий військовослужбовцем повинен бути розглянутий у встановлені строки та повідомлений про результати розгляду. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Суд звертає увагу, що предметом оскарження у цій справі є бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка, на думку позивача, полягає у ненаданні відповіді на його рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку зі станом здоров`я, а саме у зв`язку з наявністю інвалідності III групи за відсутності волевиявлення на продовження проходження військової служби.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що рапорт позивача був розглянутий командиром військової частини НОМЕР_2 , за результатами чого надано відповідь від 13.03.2025 №6442. У зазначеній відповіді повідомлено про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби у зв`язку з недотриманням вимог пункту 14.30 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, а також вимог додатка 19 до цієї Інструкції.

За таких обставин суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_2 не допустила бездіяльності, яка є предметом оскарження у цій справі, оскільки рапорт позивача був розглянутий, а за результатами його розгляду прийнято відповідне рішення.

Крім того, під час вирішення спору суд враховує, що відповідно до наказу військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 04.07.2025 №192 позивача визнано таким, що безпідставно відсутній на військовій службі, у зв`язку з чим йому з 04.07.2025 призупинено речове та фінансове забезпечення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позов слід відмовити повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович