Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №752/15314/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/15314/26

Провадження № 2/752/12490/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 597 795,26 грн., як безпідставно набуте майно.

В обгрунтування позову зазначає, що є батьком малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , матір`ю яких є відповідачка. З 2022р. перебуває на дійсній військовій службі у складі Збройних Сил України. Під час виконання бойового завдання після отримання важкого поранення потрапив у полон, де перебував з 02.02.2023р. по 25.05.2023р. На час перебування в полоні за позивачем зберігалось грошове забезпечення. Скориставшись перебуванням позивача в полоні, відповідачка звернулась до командування із заявою про перерахунок грошового забезпечення їй, мотивуючи це виключно потребами утримання та забезпечення життєдіяльності спільних малолітніх дітей. За час перебування в полоні на рахунок відповідачки перераховано грошові кошти з грошового забезпечення позивача в загальному розмірі 597 795,26 грн. Після повернення з полону позивачу стало відомо, що отримані кошти відповідачка використовувала не на потреби дітей, а на особисті потреби, які жодним чином не пов`язані із забезпеченням інтересів дітей. Позивач вказує, що виплата відповідачу грошового забезпечення військовослужбовця позивача в період його перебування в полоні відбувалась на відповідній правовій підставі (як законному представнику неповнолітніх дітей військовослужбовця) та з дотриманням порядку її надання на підставі належним чином оформленої заяви про виплату та доданих до неї документів, а також наказу командира військової частки. Водночас грошове забезпечення, за загальним правилом, виплачується за рахунок асигнувань військової частини саме військовослужбовцю, який проходить військову службу, в в разі перебування військовослужбовця в полоні грошове забезпечення могло бути виплачено законному представнику його дитини. Відповідачка отримала спірні кошти в якості грошового забезпечення військовослужбовця позивача, однак підстав для подальшого утримання після звільнення позивача з полону його грошового

забезпечення або підставі розпорядження отриманими грошовими коштами у відповідача немає. Оскільки відповідачка утримує грошове забезпечення позивача без належних правових підстав і не використовувала його на потреби малолітніх дітей, володіння та розпорядження нею коштами суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, а тому кошти мають бути повернуті на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18.06.2026р. відкрито провадження в даній справі, постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подала відзив на позовну заяву, за яким просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві зазначає, що проживала з позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У сторін народились двоє дітей. Неповнолітні діти перебували на утриманні відповідачки та позивача, який добровільно сплачував кошти в розмірі 10 000,00 грн. на їх утримання. З 2025р. позивач сплачує аліменти на дітей у примусового порядку відповідно до рішення Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/11707/25. Спільні діти завжди проживали і проживають разом з матір`ю ОСОБА_2 , відвідують школу в м. Києві в районі проживання. Починаючи з дня, коли відповідачка дізналася про те, що позивач зник безвісти, почала особисто проводити активні пошуки останнього. Також, дійсно, відповідачка звернулася до командування військової частини про перерахування грошового забезпечення на свій рахунок. Виплати здійснювались відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти». Грошове забезпечення було перераховано на рахунок відповідачка ІНФОРМАЦІЯ_1 за період: за квітень 2023р. в розмірі 363 772,95 грн., за травень 2023р. в розмірі 53 377,15 та 100 000,00 грн., за липень 2023р. в розмірі 80 645,16 грн., разом 597 795,26 грн. Відповідачка грошове забезпечення позивача не витрачала. Вказані кошти акумулювались на рахунку відповідачка, та вона почала їх знімати з рахунку лише після того, як позивач повернувся з полону. Навіть на потреби дітей кошти не витрачались, поки позивач не повернувся з полону. Готівкові кошти відповідачка знімала та віддавала позивачу, який був їх розпорядником та використовував на власний розсуд. Під час спільного проживання після повернення позивача з полону відповідачка зняла в період д 03.06.2023р. по 09.08.2023р. з рахунку готівку в розмірі 565 100,00 грн. та передала її позивачу. Позивач весь цей час жодного разу не звертався до військової частини, щоб кошти почали перераховувати на його рахунок або на будь-який інший. Згодом позивач переїхав проживати окремо і подав рапорт, щоб кошти перераховували на його рахунок. Коли відповідачка подала на позивача позов про стягнення аліментів, позивач через особисте неприязне ставлення до відповідачки намагається стягнути вказані кошти, які він сам витрачав після полону з відповідачем. Сторона відповідача вважає, що позивачем не надано доказів, що відповідачка безпідставно набула виплачене їй військовою частиною грошове забезпечення, оскільки вона діяла відповідно до законодавства та на підставі постанови Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення

військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти», подала заяву та отримувала призначені їй до виплати кошти, так як інші особи до військової частини із заявами не звертались. Відповідач звертає увагу на те, що норма ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише у випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунено з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Також відповідачка акцентує увагу, що після звільнення позивача з полону повернула йому грошове забезпечення готівковими коштами в сумі 565 100,00 грн., інша частина безготівкових коштів була витрачена на лікування, харчування та підтримання спільного сімейного побуту.

У відповіді на відзиві позивач зазначає, що переважна більшість наведених заперечень у відзиві або не стосується предмета доказування в даній справі, або не підтверджує існування після 25.05.2023р. правової підстави для подальшого утримання відповідачем належного позивачу грошового забезпечення. Обставини сімейного життя сторін, їх особисті взаємовідносини, окремі сімейні конфлікти, моральні переживання, фотографії, відеозаписи, листування, а також інші матеріали можуть характеризувати взаємини сторін, однак самі по собі вони не підтверджують і не спростовують існування правової підстави для подальшого збереження відповідачем спірних коштів після припинення спеціального правового режиму їх виплати. Позивач звертає увагу на те, що між сторонами відсутній спір щодо значної частини фактичних обставин, а саме: позивач проходив військову службу, під час виконання військового обов`язку перебував у полоні, в період перебування в полоні відповідач отримувала належне позивачу грошове забезпечення відповідно до спеціального порядку, встановленого законодавством, 25.05.2023р. позивача було звільнено з полону. Правомірність отримання відповідачем грошового забезпечення в період перебування позивача в полоні позивачем не оспорюється. Позивач зазначає також, що відповідачем у відзиві не наведено жодної норми матеріального права, яка б передбачала виникнення в неї після звільнення позивача самостійного права на подальше утримання коштів. Не наведено також жодного доказу існування між сторонами домовленості про передачу цих коштів відповідачу, укладення відповідного правочину чи волевиявлення позивача щодо безоплатного залишення належного йому грошового забезпечення в розпорядженні відповідача. Сам по собі факт правомірного отримання коштів під час полону не може автоматично свідчити про законність їх подальшого утримання після припинення спеціальної підстави її виплати. Окрім того, позивач вказує про те, що твердження позивача, що після звільнення позивача з полону сторони нібито продовжували спільно проживати, вести спільне господарство, користуватися спільним бюджетом, а гроші, отримані відповідачем, фактично використовувалися в інтересах сім`ї або передавалися позивачу готівкою, не підтверджені належними та допустимими доказами. Сам по собі факт зустрічей сторін, спілкування, спільного проведення окремого часу, наявність фотографій чи відеозаписів не є доказом ведення спільного господарства або передачі грошових коштів. Такі матеріали можуть свідчити лише про існування певних життєвих подій, як вказує позивач, однак вони не підтверджують передачу позивачу належного йому грошового забезпечення, існування між сторонами домовленості щодо зміни правового режиму цих коштів, виникнення у відповідача самостійного

права на їх подальше утримання. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що після звільнення з полону позивач у період з 25.05.2023р. по 11.09.2023р. проходив безперервне стаціонарне лікування у військових та цивільних закладах охорони здоров`я.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вважає, що правовий обов`язок по поверненню позивачу грошових коштів у відповідача відсутній, оскільки грошові кошти в сумі 508 900,00 грн. відповідачка повернула позивачу в період з 03.06.2023р. по 09.08.2023р. на прохання останнього, знявши готівкою із рахунку, що використовувався виключно для зберігання вказаних коштів. Залишок коштів відповідачка витрачала за погодженням та за вказівками позивача. Відсутність розписки чи банківського переказу саме по собі не є доказом того, що кошти позивачу не передавались. Відповідачка є матір`ю двох спільних з позивачем дітей. Під час перебування позивача в полоні відповідач здійснювала його активні пошуки, зверталась до військової частини, державних органів, медичних закладів, волонтерів. Після повернення позивача з полону сторони продовжити систематично спілкуватись, зустрічатись, проводили час разом із дітьми та спільно вирішували побутова та фінансові питання. Зазначені обставини підтверджуються долученими до відзиву листами, зверненням, фотографіями, відеозаписами та листуванням сторін. Вони мають доказове значення не як самостійне підтвердження передання кожної окремої суми, а як обставини, що характеризують рівень довіри між сторонами та пояснюють, чому передання коштів відбувалося без складання розписки. За таких обставин, прохання позивача зняти належні йому кошти готівкою, як і виконання відповідачем цього прохання без письмового оформлення кожного передання, відповідало характеру спілкування сторін та не було для них незвичайним. Також відповідач акцентує увагу на тому, що позивач майже протягом трьох років не звертався до відповідача з письмовою вимогою про повернення коштів, не повідомляв правоохоронні органи про заволодіння ними, не заявляв майнових претензій у листуванні та не вчиняв інших дій, які об`єктивно відповідали б поведінці особи, позбавленої такої значної суми. Позов було пред`явлено лише після погіршення відносин сторін, звернення відповідачки до суду з позовом про стягнення аліментів та початку їх примусового стягнення. Окремо сторона відповідача зазначає про те, що в період, за який відповідачка посилається на понесення витрат, аліменти з позивача не стягувалися. Добровільне повернення відповідачем коштів позивачу не є визнанням відсутності у відповідача правової підстави для покриття за рахунок відповідних коштів частини витрат на спільних дітей, яку за законом має нести позивач. Сторони припинили спільне проживання з червня 2020р. Із цього часу позивач хоча і брав участь у вихованні та утриманні дітей, однак основний організаційний та фінансовий тягар забезпечення їхніх повсякденних потреб фактично несла і несе відповідачка, з якою проживають діти. Аліменти, присуджені з 13.05.2025р., не компенсують витрат, які відповідачка фактично понесла на утримання спільних дітей сторін до цієї дати.

Позивач надав письмові пояснення щодо фактичних обставин справи, оцінки доказів, поданих відповідачем, та застосування норм матеріального права. Вважає, що викладені в цих письмових поясненнях доводи підтверджують обгрунтованість заявлених позовних вимог , свідчать про наявність підстав для їх задоволення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач та відповідачка є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчать свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 відповідно. У зареєстрованому шлюбі сторони не перебували та не перебувають.

Згідно Довідки Військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України про перебування громадянина України з числа осіб, визначених п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах від 08.06.2023р. №09/411 підполковник ОСОБА_1 у період з 02.02.2023р. по 25.05.2023р. перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

За матеріалами справи встановлено, що за заявою відповідачки їй виплачувалось грошове забезпечення, як законному представнику неповнолітніх дітей військовослужбовця, що перебуває в полоні.

Так, згідно Довідки про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів АТ КБ «Приватбанк» відповідачка отримала грошове забезпечення в загальній сумі 597 795,26 грн., а саме: 22.04.2023р. - 363 772,95 грн., 16.05.2023р. - 53 377,15 грн. та 100 000,00 грн., 12.07.2023р. - 80 645,16 грн. Перерахування здійснювалось ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вважає, що після його повернення з полону відповідачка зберігає отримані грошові кошти, як грошове забезпечення військовослужбовця, без достатньої правової підстави та просить стягнути з неї ці кошти в повному обсязі.

Відповідачка вказує про те, що повернула кошти позивачу в сумі 508 900,00 грн. у період з 03.06.2023р. по 09.08.2023р. на прохання останнього, знявши готівку з рахунку, що використовувався виключно для зберігання вказаних коштів. Залишок коштів витрачала за погодженням та за вказівками позивача.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За ч. 2 вказаної статті Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону). Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».

У п. 1 Порядку визначено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням

зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Згідно з п. 5 Порядку виплата визначеним особам грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) щодо: військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон або до дня їх звільнення з полону (дати складення актового запису про смерть) включно; військовослужбовців, зниклих безвісти, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно. В усіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовців із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Отже, в разі потрапляння військовослужбовця в полон, його право на грошове забезпечення не припиняється. Воно продовжує нараховуватись і, згідно з законодавством, виплачується особам, визначеним нормами чинного законодавства, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Механізм виплати грошового забезпечення членам сім`ї (особам, визначеним Законом) військовополоненого не змінює правової природи цих коштів, вони залишаються власністю військовослужбовця,

Тобто, грошове забезпечення військовослужбовця, який перебував у полоні, є його особистою власністю. Особи, визначені Законом або за розпорядженням військовослужбовця лише отримують його, але не стають його власниками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але в подальшому відпала.

Так, виплата грошового забезпечення відповідачці відбулася на відповідній правовій підставі (як законному представнику неповнолітніх дітей військовослужбовця, який перебуває в полоні). Сторонами не оспорюється правомірність надання грошового забезпечення відповідачці.

Разом з тим, відповідачка після повернення позивача з полону зберігає такі грошові кошти без достатньої правової підстави.

Доводи відповідачки про те, що вона повернула позивачу 508 900,00 грн. на його прохання шляхом зняття з рахунку готівки не підтверджуються матеріалами справи.

Так, дійсно відповідачкою знімались із карткового рахунку грошові кошти, про що нею надані виписки по картці АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_4 , з яких вбачається зняття нею готівки у значних сумах, зокрема, 09.08.2023р. - 99 000,00 грн., 08.08.2023р. - 15 200,00 грн., 05.08.2023р. - 15 000,00 грн., 27.07.2023р. - 30 000,00 грн., 21.06.2023р. - 4 000,00 грн., 8 000,00 грн. та 8 000,00 грн., 20.06.2023р. - 4 000,00 грн., 8 000,00 грн. та 8 000,00 грн., 19.06.2023р. - 100 000,00 грн., 12.06.2023р. - 100 000,00 грн., 09.06.2023р. - 100 000,00 грн., 04.06.2023р. - 10 000,00 грн., 4 000,00 грн., 8 000,00 грн., 8 000,00 грн., 03.06.2023р. - 2 400,00 грн., 8 000,00 грн., 9 500,00 грн., 20 000,00 грн.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів передачі цих коштів відповідачу.

Також відповідачка не довела що кошти (вся сума чи частково) були витрачені на потреби дітей та спільні сімейні потреби.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а

також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 5 977,95 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 597 795,26 (п`ятсот дев`яносто сім тисяч сімсот дев`яносто п`ять грн. 26 коп.) грн. отриманого грошового забезпечення.

3. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 5 977,95 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят сім грн. 95 коп.) грн.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ).

Повний текст рішення суду складено та підписано 31.07.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА