Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №380/11084/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 рокусправа № 380/11084/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій Військової частини НОМЕР_1 та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період затримки з 01.12.2015 року по день фактичної виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період затримки з 01.12.2015 року по день фактичної виплати, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення при виконанні судового рішення у справі № 380/20813/25;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді надмірно утриманого військового збору у розмірі 3,5% від суми виплаченої йому індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 380/20813/25, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у захисті Батьківщини, є учасником бойових дій та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 жовтня 2021 року № 208 був звільнений у запас із виключенням зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26 жовтня 2021 року.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у справі № 380/20813/25 (яке набрало законної сили 12 лютого 2026 року) відповідачем 27-28 березня 2026 року проведено нарахування та виплату позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року у загальному розмірі 83 625,23 грн.

Проте при проведенні вказаної виплати заборгованості з грошового забезпечення відповідач допустив протиправну бездіяльність та порушив майнові права позивача, оскільки: - не здійснив нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період затримки - з 01 грудня 2015 року по день її фактичної виплати 28 березня 2026 року відповідно до Закону України № 2050-III; - протиправно утримав з нарахованої суми індексації грошового забезпечення військовий збір за збільшеною ставкою у розмірі 5% (у сумі 4181,26 грн) замість належної для грошового забезпечення військовослужбовців ставки 1,5%, виплативши позивачу лише 79443,97 грн.

Позивач наголошує, що виплата належної йому за 2016-2018 роки індексації грошового забезпечення лише у березні 2026 року відбулася виключно внаслідок тривалої протиправної бездіяльності самого відповідача. Відтак застосування військовою частиною збільшеної у 2024 році загальної ставки військового збору (5%) до доходу за минулі періоди є незаконним та перекладає негативні наслідки бездіяльності суб`єкта владних повноважень на громадянина. З огляду на це позивач вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки та повернути (виплатити) недоотримане грошове забезпечення у вигляді надмірно утриманого військового збору в розмірі 3,5% з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Ухвалою від 02 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

16 червня 2026 року від відповідача - Військової частини НОМЕР_1 - через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що діяв виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідач зазначає, що позивач після отримання виплати індексації за рішенням суду не звертався до військової частини з окремим рапортом (заявою) про виплату компенсації за Законом України № 2050-III, у зв`язку з чим відповідач відмови у такій виплаті не ухвалював, а позовні вимоги у цій частині є передчасними. Щодо утримання військового збору за ставкою 5% відповідач стверджує, що на момент виплати коштів у березні 2026 року позивач вже був звільнений у запас і втратив статус діючого військовослужбовця. Посилаючись на роз`яснення Державної податкової служби України та норми Податкового кодексу України, відповідач вказує, що виплати за рішенням суду на користь звільненого військовослужбовця включаються до загального місячного оподатковуваного доходу як інші доходи та оподатковуються військовим збором за загальною ставкою 5% без застосування пільгової ставки 1,5%.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на відсутність обґрунтованих клопотань сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників, а також враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та незначну складність справи, суд дійшов висновку про можливість вирішення даного публічно-правового спору у порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами та матеріалами.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 брав безпосередню участь у захисті Батьківщини, є учасником бойових дій та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 жовтня 2021 року № 208 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 26 жовтня 2021 року у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у справі № 380/20813/25, яке набрало законної сили 12 лютого 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення грошового доходу;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 18.10.2021 року в повному обсязі; — зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 18.10.2021 року відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Судом встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи розрахунково-платіжною відомістю від 27.03.2026 року № 93, платіжною інструкцією та довідкою-розрахунком Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2026 року № 669/488/79/4680пс, що на виконання судового рішення у справі № 380/20813/25 відповідачем 27-28 березня 2026 року нараховано позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у сумі 83 625,23 грн.

Під час проведення розрахунку відповідачем нараховано ПДФО (18%) у сумі 15 052,54 грн, який був компенсований за рахунок коштів бюджету згідно з Порядком № 44, та утримано військовий збір за ставкою 5% у сумі 4 181,26 грн.

Фактично на банківський картковий рахунок позивача 28 березня 2026 року зараховано суму 79 443,97 грн (83 625,23 грн нараховано – 4 181,26 грн військового збору).

Водночас під час проведення даного розрахунку та виплати тривало невиплачуваної заборгованості з грошового забезпечення за 2016-2018 роки, відповідачем:

не проведено нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь період затримки виплати (з грудня 2015 року по день фактичного розрахунку 28 березня 2026 року);

застосовано при утриманні військового збору загальну ставку 5% замість спеціальної ставки 1,5%, що застосовується до грошового забезпечення військовослужбовців, внаслідок чого з позивача надмірно утримано 3,5% нарахованого доходу.

11 травня 2026 року листом № 669/488/79/4680пс відповідач на запит представника позивача надав довідку-розрахунок виплаченої індексації та підтвердив застосування ставки військового збору в розмірі 5%, обґрунтовуючи це тим, що позивач є звільненим з військової служби, а виплати за рішеннями судів підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Незгода позивача з відмовою у проведенні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з затримкою виплати грошового забезпечення та з надмірним утриманням військового збору за ставкою 5% стала підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступних нормативно-правових актів, системних норм права, аксіологічних принципів правосуддя та закріплених у судовій практиці правових висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Засади державного регулювання соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі — Закон № 2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення», далі — Закон № 1282-XII).

Відповідно до статті 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, які згідно зі статтею 19 цього ж Закону є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації

Розглядаючи вимоги позивача в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі — Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі — Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у Законі № 2050-III слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян тощо.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III та пунктом 5 Порядку № 159 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Оцінюючи заперечення відповідача про передчасність позовних вимог у зв`язку з відсутністю окремого звернення (рапорту/заяви) позивача про виплату компенсації після виконання судового рішення у справі № 380/20813/25, суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 викладено правовий висновок, відповідно до якого норми Закону № 2050-III та Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили дохід (зокрема, індексацію грошового забезпечення), обов`язку додатково звертатися до відповідного органу із заявою про виплату компенсації. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-III свідчить про наявність у роботодавця (військової частини) безумовного та імперативного обов`язку у разі порушення встановлених строків виплати доходу самостійно нарахувати та виплатити компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення та компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати є складовими належної військовослужбовцю заробітної плати (грошового забезпечення). Право на компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані органом добровільно, чи виплачені на виконання рішення суду.

Оскільки факт виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року на виконання рішення суду відбувся лише 28 березня 2026 року (тобто із затримкою на кілька років), відповідач допустив протиправну бездіяльність, не виплативши одночасно суму компенсації втрати частини доходів.

Відтак, позивач має беззаперечне право на отримання компенсації втрати частини доходів за весь період затримки - з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати заборгованості (28 березня 2026 року).

Щодо розміру утримання військового збору

Оцінюючи позовні вимоги у частині визнання протиправними дій відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% замість 1,5% та зобов`язання повернути надмірно утриману суму у розмірі 3,5%, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі — ПК України) тимчасово встановлюється військовий збір.

Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» загальну ставку військового збору для доходів фізичних осіб було збільшено з 1,5% до 5%.

Разом з тим, Законом України від 04 грудня 2024 року № 4113-IX було внесено зміни до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, за змістом яких для доходів у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, що здійснюються відповідно до законодавства України військовослужбовцям Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, збережено та чітко закріплено спеціальну ставку військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Суд наголошує, що нарахована на виконання судового рішення у справі № 380/20813/25 сума індексації грошового забезпечення за своєю правовою природою є складовою грошового забезпечення військовослужбовця за період проходження ним військової служби у 2016-2018 роках.

Той факт, що зазначена виплата фактично проведена відповідачем лише у березні 2026 року (коли позивач вже був звільнений у запас та коли змінилася загальна ставка військового збору), є прямим наслідком протиправної бездіяльності самого відповідача, який своєчасно не виплатив належні позивачу суми у 2016– 2018 роках, коли діяла ставка 1,5%.

У постанові від 25 червня 2020 року у справі № 825/761/17 Верховний Суд вказав, що доводи скаржника щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв`язку з тим, що на час виплати одноразової грошової допомоги останній вже втратив статус військовослужбовця, є необґрунтованими, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена ОСОБА_1 одночасно з виплатою йому грошової допомоги при звільненні за наявності у позивача статусу військовослужбовця.

Отже втрата позивачем статусу діючого військовослужбовця на момент фактичного виконання судового рішення у 2026 році не змінює правової природи нарахованого доходу як грошового забезпечення за період служби (2016– 2018 роки).

Таким чином, при виплаті позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 83 625,23 грн відповідач повинен був застосувати спеціальну ставку військового збору для військовослужбовців у розмірі 1,5%, а не загальну ставку 5%. Утримання відповідачем 5% військового збору (4 181,26 грн замість 1 254,38 грн) є протиправним, а надмірно утримані 3,5% (що становить 2 926,88 грн) є недоотриманим грошовим забезпеченням позивача і підлягають нарахуванню та виплаті.

Щодо щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО)

Стосовно вимог про проведення виплат із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44, суд зазначає наступне.

Засади виплати грошової компенсації утриманих сум податку регулюються Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі — Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється за рахунок відповідних коштів шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Вказаний механізм узгоджується із приписами підпункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, яким визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Оскільки донарахована компенсація втрати частини доходів та надмірно утриманий військовий збір за своєю правовою природою є відновленням заниженого доходу військовослужбовця за період проходження ним військової служби, з таких сум при фактичній виплаті підлягає утриманню ПДФО, який підлягає обов`язковій та одночасній компенсації відповідачем на підставі Порядку № 44.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до імперативних вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування компенсації втрати частини доходів та дій щодо утримання військового збору за ставкою 5% з нарахованої суми індексації грошового забезпечення за 2016– 2018 роки, а також не спростував обґрунтованих доводів позивача.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідками системного аналізу матеріалів справи, норм чинного законодавства та усталених правових позицій Верховного Суду суд дійшов висновку, що оскаржувані дії та бездіяльність відповідача не відповідають критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності та добросовісності, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову у справах про стягнення заробітної плати та інших виплат, що належать працівникові (грошового забезпечення).

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять, у зв`язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 257, 262, 293, 295 КАС України, суд,—

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період затримки з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати (28 березня 2026 року).

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період затримки з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати (28 березня 2026 року), відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

4. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення при виконанні судового рішення у справі № 380/20813/25.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ) недоотримане грошове забезпечення у вигляді надмірно утриманого військового збору у розмірі 3,5% від суми виплаченої йому індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 380/20813/25, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

6. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30 липня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний