Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №320/58645/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м.Київ № 320/58645/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Комунального підприємства "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області та просить суд:

визнати протиправну бездіяльність Комунального підприємства “Житлово - комунальний центр” Славутицької міської ради, яка полягає у ненаданні публічної інформації на запит від 10.06.2024;

зобов`язати Комунальне підприємство “Житлово-комунальний центр” Славутицької міської ради надати повну інформацію на запит на отримання публічної інформації від 10.06.2024;

стягнути з Комунального підприємства “Житлово-комунальний центр” Славутицької міської ради моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн, що була спричинена внаслідок протиправної бездіяльності стосовно ненадання публічної інформації на його запит.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду провадження відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи (в порядку письмового провадження).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що направив відповідачу запит на отримання публічної інформації, однак відповіді не отримав.

На думку позивача, відповідач як розпорядник публічної інформації, неправомірно не надав інформацію, яку вимагав позивач. Позивач заявляє про порушення відповідачем норм чинного законодавства, прав та законних інтересів позивача.

Від Виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області відзиву на позовну заяву не надходило, будь – яких заяв або клопотань до суду не направлялось.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 10.06.2024 відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації” від 13.01.2011 № 2939-VI (далі – Закон № 2939) надіслав до Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради запит на отримання публічної інформації.

У даному запиті було висловлено прохання надати публічну інформацію, а саме інформацію про суми, які було перераховано Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро або адвокатам за період 2022-2024 роки, (в розрізі по рокам), інформацію про договори про надання правової (правничої) допомоги, укладених між Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради та адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро або адвокатом та копії актів про надання послуг по цим договорам за період 2022-2024 роки.

Також, позивач просив надати додаткову інформацію, а саме: чи здійснювалася закупівля послуг адвокатської діяльності через проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі встановленої Законом України "Про публічні закупівлі" та у разі здійснення Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» закупівлі послуг адвокатської діяльності у випадках, передбачених п. 6 ч. 7 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі", просив надати інформацію чи оприлюднило комунальне підприємство в електронній системі закупівель, відповідно до ст. 10 цього Закону звіти про договори про закупівлю, укладених без використання електронної системи закупівель.

Вищезазначений запит направлений на адресу Комунального підприємства «Житлово-комунальний центр» Славутицької міської ради засобами поштового зв`язку, про що свідчить фіскальний чек про оплату поштового відправлення від 10.06.2024, накладна з штрих-кодовим ідентифікатор 0710102340253 та опис вкладення у цінний лист.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення запит отриманий комунальним підприємством 11.06.2024, а саме працівником КАЛЕНКОВСЬКОЮ О.

Вважаючи безпідставним ненадання відповідачем на запит позивача запитуваної інформації, останній звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Положеннями ст. 9 Закону України «Про інформацію» обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом № 2939.

Статтею 1 Закону № 2939 встановлено, що публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша). Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (частина друга).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2939 право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939 доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 2939 передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 12 Закону № 2939 визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у ст. 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до ст. 13 Закону № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (п. 1 ч. 1).

За правилами ст. 14 Закону № 2939 розпорядники інформації зобов`язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно приписів ст. 19 Закону № 2939 запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша). Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя). Письмовий запит подається в довільній формі (частина четверта). Запит на інформацію має містити: ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч. 5).

Статтею 22 Закону № 2939 передбачено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту, якщо:

розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону;

особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону.

Тобто, законодавцем визначено вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на отримання публічної інформації.

Відмовляючи позивачу у наданні запитуваної інформації відповідач посилається на те, що запитувані інформація є у публічному доступі, а також наявність у повідомленні про початок будівельних робіт персональних даних заявника.

Інформація з обмеженим доступом – це конфіденційна, таємна та службова інформація (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про інформацію»). Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію»). Інформація про фізичну особу включає відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, за допомогою яких така фізична особа може бути ідентифікована (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про інформацію»).

У своєму рішенні від 20.01.2012 у справі №1-9/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що до конфіденційної інформації про фізичну особу слід відносити інформацію про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адресу, дату і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові й немайнові відносини цієї особи з іншими особами (зокрема, з членами сім`ї), а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються в побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, – за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка обіймає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Службовою вважається інформація, що міститься в документах суб`єктів владних повноважень (доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напрямку діяльності установи, процесом прийняття рішень тощо), а також інформація, зібрана у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці (ч. 1 ст. 9 Закону № 2939).

Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу, передбачену законом, таємницю (ч. 1 ст. 8 Закону № 2939).

Отже, на запити, в яких містить вимога надати інформацію (документи) їх отримувачі зобов`язані надати відповідь у будь-якому випадку, в якій зазначити про відсутність правових підстав для надання інформації з посиланням на норму одного з вище перелічених актів.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Комунальне підприємство «Житлово – комунальтний центр» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області безпідставно не надано позивачу запитуваної у запиті від 10.06.2024 інформації.

Відповідно до п. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з п. 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто ст. 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого ст. 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.02.2015 у справі “Guseva v. Bulgaria, у справі “Gillberg v. Sweden”).

Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених п. 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання п. 2 ст. 10 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13 Конвенції, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Як встановлено ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Частиною 4 ст. 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Щодо позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Статтею 23 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

На думку суду, позовна заява та додані до неї матеріали не містять будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження завдання позивачеві моральної шкоди.

Позивач не довів наявність моральної шкоди, не обґрунтовує розмір заявленої до стягнення суми, не доводить наявність причино-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою.

Враховуючи відсутність трьох обов`язкових умов для застосування юридичної відповідальності у формі відшкодування шкоди, а також недоведеність факту завдання позивачу моральної шкоди міністерством, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправну бездіяльність Комунального підприємства “Житлово - комунальний центр” Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, яка полягає у ненаданні публічної інформації на запит від 10.06.2024.

Зобов`язати Комунальне підприємство “Житлово-комунальний центр” Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області надати відповідь на запит про отримання публічної інформації від 10.06.2024;

У задоволенні решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.