Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №381/4147/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м.Київ № 381/4147/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та просить суд:

визнати протиправним дії, які полягають у відмові у наданні інформації про його пенсійне забезпечення на адвокатський запит № 44 від 25.06.2024;

зобов`язати надати позивачу чи його представнику доступ до інформації на вказаний адвокатський запит.

03.09.2024 ухвалою Фвстівського міськрайонного суду Київської області справу № 381/4147/24 було передано на розгляд Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду провадження відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи (в порядку письмового провадження).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його представник звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо надання розширеної інформації стосовно пенсіїї батька позивача, а саме ОСОБА_2 про її розмір за останні роки його життя (2001 – 2004 р.р.), відомості з якого розрахунку нараховувалась дана пенсія, а також копія трудової книжки ОСОБА_2 , яка повинна була бути долучена до його пенсійної справи, однак відповідачем було відмовлено, оскільки в запиті та в ордері про надання правової допомоги невірно зазначено найменування юридичної особи, до якої надіслано запит.

На думку позивача, відповідач як розпорядник публічної інформації, неправомірно не надав інформацію, яку вимагав позивач в особі свого представника згідно з його адвокатським запитом. Посилаючись на положення Законів України "Про доступ до публічної інформації", позивач заявляє про порушення відповідачем норм чинного законодавства, прав та законних інтересів позивача.

Від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відзиву на позовну заяву не надходило, будь – яких заяв або клопотань до суду не направлялось.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та інвалідом з дитинства ІІ гр. та отримує відповідну пенсію, яка є його єдиним доходом.

Також після смерті свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер в червні 2004 року, як інвалід отримує додаткову допомогу після смерті свого батька, пов?язану із смертю годувальника, (розмір якої, при її нарахуванні у 2010 році становить 2173 грн. та не змінювався).

Оскільки ОСОБА_2 проживав в м. Васильків, то пенсію він отримував Васильківському управлінні Пенсійного Фонду України у Київській області, де була заведена його особлива пенсійна справа.

Позивач ОСОБА_1 , який є сином покійного ОСОБА_2 , будучи інвалідом з 2010 року отримує додаткову допомогу після смерті свого батька, пов?язану із смертю годувальника, розмір якої, при її нарахуванні у 2010 році становить 2 173,00 грн, розмір якої не змінився і на теперішній час. Але на думку позивача, розмір додаткової допомоги, яку він отримує після смерті свого батька, пов?язану із смертю годувальника повинна бути значно більшою, оскільки його батько все життя працював суддею.

Беручи до уваги, що управління УПФ, як в м. Фастові де заведена пенсійна справа ОСОБА_1 , так і УПФ в м. Васильків, де була заведена пенсійна справа його батька ОСОБА_2 , відмовляються надавати будь-яку інформацію, тому, з метою з?ясування всіх обставин справи, та в майбутньому, з метою доведення підстав для проведення перерахунку допомоги ОСОБА_1 , як інваліду та сину ОСОБА_2 , для уточнення допомоги, яку він отримує після смерті свого батька, пов?язану із смертю годувальника, його адвокатом та представником позивача, з метою збору необхідної інформації, були направлені адвокатські запити управління УПФ в м. Фастові відносно отримання розширеної інформації стосовно пенсії позивача ОСОБА_1 з наданням інформації про її як теперішній її розмір так і розмір при її нарахуванні у 2010 році, із зазначенням чи підлягає дана категорія виплат, пов?язана із втратою годувальника індексації (збільшення розміру) та до УПФ в м. Васильків відносно отримання розширеної інформації стосовно пенсії батька позивача ОСОБА_2 про її розмір за останні роки його життя (2001-2004 р.р.)., відомості з якого розрахунку нараховувалася дана пенсія, та наданням копії трудової книжки ОСОБА_2 , яка повинна була бути долучена до його пенсійної справи.

До кожного із вказаних адвокатських запитів, згідно вимог ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» предстаником, як адвокатом позивача було долучено посвідчені копії договору, укладеного з ОСОБА_1 , свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, витяг з реєстру адвокатів, ордер на ведення справи, копії документів самого ОСОБА_3 , але відповідач у своїй відповіді № 1000-02002-8/135224 від 06.08.2024 на запит про надання інформації відмовився надавати будь-яку інформацію з підстав того, що на їх думку повноваження представника не відповідають вимогам.

Вважаючи безпідставним ненадання відповідачем на запит представника позивача запитуваної інформації, позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Положеннями ст. 9 Закону України «Про інформацію» обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Судом встановлено, що адвокат Олександ Гірченко, 25.06.2024 звернулась до відповідача з адвокатським запитом в інтересах позивача на підставі договору про надання правової допомоги, надаючи відповідачу всі необхідні документи на підтвердження своїх повноважень відповідно до вимог чинного законодавства.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України “Про доступ до публічної інформації” від 13.01.2011 № 2939-VI (далі – Закон № 2939).

Статтею 1 Закону № 2939 встановлено, що публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша). Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (частина друга).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2939 право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939 доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 2939 передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 12 Закону № 2939 визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до ст. 13 Закону № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (п. 1 ч. 1).

За правилами ст. 14 Закону № 2939 розпорядники інформації зобов`язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно приписів ст. 19 Закону № 2939 запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша). Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя). Письмовий запит подається в довільній формі (частина четверта). Запит на інформацію має містити: ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч. 5).

Статтею 22 Закону № 2939 передбачено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту, якщо:

розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону;

особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону.

Тобто, законодавцем визначено вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на отримання публічної інформації.

Відмовляючи позивачу у наданні запитуваної інформації відповідач посилається на те, що запитувані інформація є у публічному доступі, а також наявність у повідомленні про початок будівельних робіт персональних даних заявника.

Інформація з обмеженим доступом – це конфіденційна, таємна та службова інформація (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про інформацію»). Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію»). Інформація про фізичну особу включає відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, за допомогою яких така фізична особа може бути ідентифікована (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про інформацію»).

В своєму рішенні від 20.01.2012 у справі №1-9/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що до конфіденційної інформації про фізичну особу слід відносити інформацію про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адресу, дату і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові й немайнові відносини цієї особи з іншими особами (зокрема, з членами сім`ї), а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються в побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, – за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка обіймає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Службовою вважається інформація, що міститься в документах суб`єктів владних повноважень (доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напрямку діяльності установи, процесом прийняття рішень тощо), а також інформація, зібрана у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці (ч. 1 ст. 9 Закону № 2939).

Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу, передбачену законом, таємницю (ч. 1 ст. 8 Закону № 2939).

Отже, на адвокатські запити, в яких містить вимога надати інформацію (документи) з обмеженим доступом, їх отримувачі зобов`язані надати відповідь у будь-якому випадку, в якій зазначити про відсутність правових підстав для надання інформації з посиланням на норму одного з вище перелічених актів.

Відповідно до ст. 20, 21 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Статтею 11 Закону України «Про інформацію» зокрема визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Даною нормою Закону передбачено, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Водночас ч. 7 ст. 6 Закону № 2939 встановлено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Отже, з аналізу викладених норм права слід дійти висновку, що персональні дані про особу, без її згоди, можуть бути надані запитувачу лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Суд, аналізуючи зміст адвокатського запиту, встановив, що адвокатом у запиті від 25.06.2024 наведені обґрунтовані пояснення з приводу необхідності отримання запитуваних документів, зокрема зазначено мету, правові підстави для отримання документів.

Крім того, суд вважає посилання пенсійного органу на неправильну назву відповідача в ордері про надання правничої допомоги при наявності договору про надання правничої допомоги є наднірним формалізмов у розуміні обставник за яких позивач звернувся з вказаним запитом.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області безпідставно не надано позивачу запитуваної у запиті від 25.06.2024 інформації.

Відповідно до п. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з п. 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто ст. 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого ст. 10 (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Guseva v. Bulgaria, у справі “Gillberg v. Sweden”).

Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених п. 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання п. 2 ст. 10 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13 Конвенції, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Як встановлено ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Частиною 4 ст. 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, які полягають у відмові у наданні інформації про пенсійне забезпечення ОСОБА_2 на адвокатський запит № 44 від 25.06.2024.

Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, надати позивачу ОСОБА_1 або його представнику адвокату Гірченко Олександру Анатолійовичу відповідь на адвокатський запит № 44 від 25.06.2024.

У задоволенні решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.