Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №320/2962/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Київ №320/2962/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якому просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за невиконання нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ, на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 160638,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ФОП ОСОБА_1 у 2023 році не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». За даними Централізованого банку даних з проблем інвалідності середньооблікова чисельність працівників відповідача становила 89 осіб, при цьому середньооблікова чисельність працевлаштованих осіб з інвалідністю становила лише 2 особи при нормативі 4 особи. У зв`язку із невиконанням нормативу автоматично сформовано розрахунок адміністративно-господарських санкцій у сумі 154 787,64 грн та пені у сумі 5 851,14 грн, всього 160 638,78 грн. Позивач вважає, що відповідач добровільно зазначені санкції не сплатив, у зв`язку з чим вони підлягають стягненню у судовому порядку. Позивач також просив поновити строк звернення до суду, оскільки первинний позов був своєчасно поданий, однак повернутий судом після залишення без руху, а повторне звернення відбулося після спливу процесуального строку з причин, що не залежали від позивача.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році ним виконано. Вказує, що у 2023 році у нього працювали шість осіб з інвалідністю, що підтверджується трудовими договорами, посвідченнями про інвалідність, пенсійними посвідченнями та податковими розрахунками. Стверджує, що роботодавцем створювалися робочі місця для осіб з інвалідністю та подавалася інформація про вакансії до центру зайнятості, однак особи з інвалідністю службою зайнятості не направлялися. Зазначає, що воєнний стан, мобілізація населення та дефіцит працівників істотно вплинули на ринок праці та можливість укомплектування вакансій. Вважає, що висновки Фонду про невиконання нормативу є необґрунтованими, а розрахунок адміністративно-господарських санкцій не відповідає фактичним обставинам справи.

Позивач у відповіді на відзив не погоджується із доводами відповідача та зазначає, що після набрання чинності Законом №2682-ІХ визначення виконання нормативу здійснюється виключно в автоматизованому режимі на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Стверджує, що інформація до ЦБІ надходить виключно з податкових розрахунків, поданих самим роботодавцем. Вказує, що за даними ЦБІ у відповідача середньооблікова чисельність працівників з інвалідністю становила лише дві особи, тому норматив не виконано. Позивач зазначає, що посвідчення про інвалідність та пенсійні посвідчення не є належними доказами встановлення інвалідності, оскільки відповідний статус підтверджується документами медико-соціальної експертизи. Також зазначає, що уточнюючі податкові розрахунки не можуть спростовувати дані, які були використані при автоматичному визначенні виконання нормативу.

Відповідач заперечує проти доводів позивача, та зазначає, що надані ним трудові договори, посвідчення про інвалідність, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення постраждалого від Чорнобильської катастрофи та пенсійні посвідчення є належними і допустимими доказами наявності інвалідності у працівників. Вказує, що законодавство не встановлює виключного переліку документів, якими підтверджується факт інвалідності працівника для цілей виконання нормативу. Стверджує, що наданих доказів у сукупності достатньо для підтвердження виконання нормативу робочих місць. Зазначає, що позиція позивача ґрунтується лише на даних інформаційної системи та не враховує фактичне працевлаштування осіб з інвалідністю.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з 08 лютого 2001 року та здійснює господарську діяльність у сфері оптової та роздрібної торгівлі напоями на підставі ліцензії № 990208202100069.

Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2022 році становила 91 особу, у 2023 році — 86 осіб, у 2024 році — 88 осіб. Враховуючи чисельність працівників, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», становив 4 робочих місця.

Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, сформованого в автоматизованому режимі на підставі даних Централізованого банку даних з проблем інвалідності, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 89 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, становила 2 особи, тоді як норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складав 4 робочих місця. Таким чином, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих такими особами, становила 2 одиниці.

Згідно із зазначеним розрахунком середньооблікова кількість працівників з інвалідністю у відповідача протягом 2023 року помісячно становила: у січні — 2 особи, у лютому — 2 особи, у березні — 2 особи, у квітні — 0 осіб, у травні — 0 осіб, у червні — 0 осіб, у липні — 0 осіб, у серпні — 0 осіб, у вересні — 0 осіб, у жовтні — 4 особи, у листопаді — 4 особи та у грудні — 4 особи.

На підставі зазначеного розрахунку Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем у 2023 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 154 787,64 грн. У зв`язку із несплатою зазначених адміністративно-господарських санкцій у встановлений законодавством строк позивачем також нараховано пеню у розмірі 5 851,14 грн. Загальна сума заборгованості, заявлена до стягнення, становить 160 638,78 грн.

Враховуючи те, що відповідачем зазначені суми не були сплачені в добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише; на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, визначені Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII).

Статтею 18 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга статті 19 Закону №875-XII).

За приписами частини четвертої статті 19 Закону №875-XII, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з ч.6 ст.19 Закону №875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частинами 11-13 ст.19 Закону №875-XII передбачено, що керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Частиною першою статті 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

За правилами частини другої статті 20 Закону №875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта статті 20 Закону №875-XII).

Отже, законодавством передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

У силу вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VI (далі Закон №5067-VI), роботодавці зобов`язані:

1) забезпечувати гідні умови праці, які відповідають вимогам законодавства в сфері оплати праці, охорони і гігієни праці;

2) вживати заходів для запобігання масовим вивільненням, у тому числі шляхом проведення консультацій з профспілками з метою розроблення відповідних заходів, спрямованих на пом`якшення їх наслідків і зменшення чисельності вивільнених працівників.

Для цього роботодавець у ході консультацій, але не пізніше ніж за три місяці до дати можливих звільнень, подає виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику) повідомлення про заплановане масове вивільнення з відповідною інформацією (у письмовому вигляді) про такі заходи, включаючи відомості про причини наступних звільнень, середню кількість і категорії працівників, а також про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього роботодавця. Порядок проведення таких консультацій та виконання рекомендацій визначається колективним договором, а в разі його відсутності - за домовленістю.

У разі вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України роботодавець не пізніш як за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників надає первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 цього Закону, роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про заплановане вивільнення працівників, а також протягом п`яти календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень;

3) здійснювати інші заходи щодо сприяння зайнятості населення, передбачені колективними договорами та угодами, укладеними на національному, галузевому та регіональному рівнях;

4) своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:

попит на робочу силу (вакансії);

заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1та1-1частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яким було визначено, що на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Наказом Міністерства економіки від 12.04.2022 №827-22 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання (діє з 07.07.2022) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520 та передбачено, що форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб , за наявності попиту на робочу силу (вакансії); форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.(п.1,4,1.5 р.І Порядку).

Періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається у певний строк з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17.

Крім того, суд зазначає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону № 875-XII.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19 та від 22 червня 2022 року у справі №826/11977/18.

З урахуванням наданих відповідачем документів, суд дійшов висновку, що відповідачем упродовж 2023 року вживалися заходи, спрямовані на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується подання до державної служби зайнятості звітності за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» щодо наявності вакантних посад, придатних для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема 12.09.2023. У зазначених звітах відповідач повідомляв про наявність трьох вакансій за посадою «агент торгівельний», «водій», «оператор», які могли бути зайняті, у тому числі особами з інвалідністю.

Також, судом встановлено, що у 2022 році у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перебували у трудових відносинах працівники, яким встановлено інвалідність.

Так, відповідно до трудового договору від 05.02.2010 ОСОБА_2 був прийнятий на посаду водія та перебував у трудових відносинах із відповідачем до 05.01.2022, коли був звільнений за власним бажанням. На підтвердження наявності у зазначеної особи інвалідності до матеріалів справи долучено копію посвідчення серії НОМЕР_1 .

Згідно з трудовим договором від 03.09.2019 ОСОБА_3 була прийнята на посаду оператора персонального комп`ютера та перебувала у трудових відносинах із відповідачем до 28.02.2022, коли була звільнена на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. На підтвердження встановлення інвалідності до матеріалів справи долучено копію посвідчення серії НОМЕР_2 .

Крім того, відповідно до трудового договору від 09.12.2009 ОСОБА_4 був прийнятий на посаду виконавчого директора ТМ «Добрий Господар» та продовжував перебувати у трудових відносинах із відповідачем. Факт встановлення йому інвалідності підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .

Також судом встановлено, що ОСОБА_5 був прийнятий на роботу на посаду торговельного агента 04.12.2020 та продовжував перебувати у трудових відносинах із відповідачем у 2022 році. На підтвердження встановлення йому інвалідності до матеріалів справи долучено копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , у якому зазначено групу інвалідності.

04.07.2022 відповідачем укладено трудовий договір із ОСОБА_6 , якого прийнято на посаду водія автотранспортних засобів. Зазначена особа продовжувала перебувати у трудових відносинах із відповідачем. На підтвердження встановлення інвалідності до матеріалів справи долучено посвідчення серії НОМЕР_5 .

Наведені обставини також підтверджуються податковими розрахунками сум доходу, нарахованого на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І, ІІ, ІІІ та IV квартали 2022 року, поданими відповідачем до контролюючого органу.

Судом також встановлено, що 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, дія якого у подальшому неодноразово продовжувалася.

На підтвердження вжиття заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем до матеріалів справи долучено інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, яка подавалася у 2023 році до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості.

У 2023 році відповідач прийняв на роботу трьох осіб, яким встановлено інвалідність.

Так, 26.09.2023 на посаду торговельного агента був прийнятий ОСОБА_7 , який перебував у трудових відносинах із відповідачем до 29.12.2023, коли був звільнений за власним бажанням. На підтвердження встановлення йому інвалідності до матеріалів справи долучено копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1064630.

27.09.2023 на посаду торговельного агента був прийнятий ОСОБА_8 , який продовжував перебувати у трудових відносинах із відповідачем. На підтвердження встановлення йому інвалідності до матеріалів справи долучено копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 .

Також 27.09.2023 на посаду торговельного агента був прийнятий ОСОБА_9 , який продовжував перебувати у трудових відносинах із відповідачем. На підтвердження встановлення йому інвалідності до матеріалів справи долучено копію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_7 .

За таких обставин суд враховує, що обов`язок роботодавця полягає не у забезпеченні гарантованого працевлаштування конкретної кількості осіб з інвалідністю будь-яким способом, а у створенні робочих місць, інформуванні державної служби зайнятості про наявні вакансії та вжитті всіх залежних від нього заходів для працевлаштування таких осіб.

Надані відповідачем документи свідчать про здійснення ним активних та послідовних дій, спрямованих на пошук працівників та заповнення вакантних посад, у тому числі шляхом регулярного подання інформації про вакансії до служби зайнятості.

Відтак сам по собі факт невиконання встановленого нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю не може автоматично свідчити про наявність складу правопорушення та бути безумовною підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій. За відсутності доказів того, що відповідач ухилявся від виконання покладених на нього обов`язків або не вживав необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд доходить висновку про відсутність підстав для покладення на нього відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Відтак, доводи позивача про невиконання відповідачем нормативів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю спростовуються доказами, що наявні в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем суду не надано доказів, які свідчили б про вчинення відповідачем правопорушення у сфері законодавства про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні, невжиття відповідачем заходів для недопущення господарського правопорушення, наявності правових підстав для господарсько-правової відповідальності та, відповідно, підставності здійснення Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач належними та допустимими доказами довів обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.