Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №640/19854/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року Київ № 640/19854/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління ДПС у Київській області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про підтвердження обґрунтованість адміністративного арешту майна

платника податків та застосування адміністративного арешту коштів у вигляді зупинення видаткових операцій,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головне управління ДПС у Київській області (далі – позивач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Київській області) з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – відповідач, ФОП ОСОБА_1 , платник податків), в якому просили:

- підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків відповідача, накладеного рішенням про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 29.09.2022;

- застосувати адміністративний арешт коштів у вигляді зупинення видаткових операцій на всіх рахунках відповідача в усіх банківських установах.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.09.2022 у порушення вимог пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, відповідачем відмовлено посадовим особам позивача у допуску до проведення перевірки, про що складено акт від 29.09.2022 № 658/10-36-24-07. Посадовими особами позивача за фактом не допуску здійснено виклик поліції. Прибувши за адресою проведення фактичної перевірки поліцейськими ВРПП Бориспільського РУП Семенюк В.В. протоколом від 29.09.2022 о 13 год. 50 хв. зафіксовано факт не допуску посадових осіб на територію закладу, де здійснює свою діяльність відповідач.

У зв`язку з викладеними обставинами, посадовими особами позивача 29.09.2022 прийняте рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яке направлено відповідачу засобами поштового зв`язку.

Із посиланням на вимоги підпункту 20.1.31 пункту 20.1 статті 20, підпункту 94.6.2 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, позивач просив підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків відповідача, накладеного рішенням про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 29.09.2022 та застосувати адміністративний арешт коштів у вигляді зупинення видаткових операцій на всіх рахунках відповідача в усіх банківських установах.

Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи незгодою з викладеними в позовній заяві твердженнями, у тому числі щодо правомірності та обґрунтованості прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 29.09.2022, оскільки вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

Зазначено, що обставиною, яка передувала зверненню до суду із цим позовом є те, що 29.09.2022 у порушення вимог пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України фізична особа-підприємець ОСОБА_1 відмовив посадовим особам позивача у допуску до проведення перевірки, про що складено акт від 29.09.2022 № 658/10-36-24-07.

Посадовими особами за фактом не допуску здійснено виклик поліції. Прибувши за адресою проведення фактичної перевірки поліцейським ВРПП Бориспільського РУП Семенюк В.В. протоколом від 29.09.2022 о 13 год. 50 хв. зафіксовано факт не допуску посадових осіб на територію закладу, де здійснює свою діяльність ФОП ОСОБА_1 .

У зв`язку з викладеними обставинами, ГУ ДПС у Київській області 29.09.2022 прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яке направлено ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку.

Відповідач уважає твердження позивача необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, з огляду на те, що ФОП ОСОБА_1 не міг відмовити посадовим особам ГУ ДПС у Київській області у допуску до проведення перевірки, оскільки його місцезнаходженням не є: АДРЕСА_1 , а є, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_2 .

Крім того, повідомлено, що позивачем до позовної заяви в її обґрунтування додається протокол від 29.09.2022 про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, в той же час згідно зі змістом такого протоколу від 29.09.2022, заявником за ним є ОСОБА_2 (посадова особа ГУ ДПС у Київські області), який заявив працівнику поліції ВРПП Бориспільського РУП ГУНП у Київські області Семенюку В.В., про те, що 29.09.2022 о невідомій годині за адресою: АДРЕСА_1 , охоронець вказаної території відмовив у проведення перевірки території.

Отже, вважає, що позивач вводить суд в оману, стверджуючи, що саме відповідач відмовив посадовим особам ГУ ДПС у Київській області у допуску до проведення перевірки, враховуючи факт, що саме посадова особа ГУ ДПС у Київській області ОСОБА_2 , повідомив та заявив письмово працівнику поліції ВРПП Бориспільського РУП ГУНП у Київські області Семенюку В.В., що охоронець території за адресою: АДРЕСА_1 – відмовив у проведення перевірки території.

Звернули увагу, що 29.09.2022 посадовими особам ГУ ДПС у Київській області проводилась перевірка за адресою: АДРЕСА_1 не лише ФОП ОСОБА_1 , а ще й ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 .

Відповідачу не зрозуміло, яким чином посадові особи ГУ ДПС у Київські області та сам позивач встановили та зафіксували факт відмови ФОП ОСОБА_1 від допуску до проведення перевірки, оскільки зі змісту самого акта про відмову від 29.09.2022 № 658/10-36-24-07 убачається, що за місцем проведення перевірки знаходиться територія огороджена парканом з надписом «SELFISH CLUB», з якої вийшов чоловік, який представився охоронцем території на ім`я ОСОБА_6 та відмовив в допуску до проведення перевірки за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, зі змісту самого акта про відмову від 29.09.2022 № 658/10-36-24-07 убачається, що посадові особи ГУ ДПС в Київській області ознайомили саме громадянина ОСОБА_6 , з направленнями та наказом на проведення перевірки відносно ФОП ОСОБА_1 , що є недопустимим з огляду на положення Податкового кодексу України.

Зазначено також, що з неналежним чином завіреної копії наказу вбачається, що останній складений з недотримання приписів пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, а саме – в ньому відсутні підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом та період діяльності, який буде перевірятись.

Звернули увагу суду на те, що позивач замовчує про те, що на земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 проходила процесуальна дія обшук, у межах кримінального провадження № 42022000000000628 від 26.05.2022 на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/22563/22-к від 01.09.2022, № 757/22624/22-к від 01.09.2022, № 757/22562/22-к від 01.09.2022, що також унеможливило допуск до проведення фактичної перевірки, оскільки абзацом 2 частини третьої статті 236 КПК України встановлено, що слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Враховуючи викладене, уважає, що ФОП ОСОБА_1 не відмовляв у допуску до проведення перевірки, оскільки це фізично було неможливо через відсутність останнього за адресою: АДРЕСА_1 , через те, що згідно з матеріалами справи відмову у допуску зробив не ідентифікований за персональними даними охоронець території, за вказаною адресою, який жодним чином не пов`язаний з ФОП ОСОБА_1 , а отже дії останнього не є протиправними та такими, що зумовили б звернення ГУ ДПС у Київській області до суду на відміну від дій позивача, який вводивсь суд в оману щодо того, ким було відмовлено в проведенні допуску до вказаної території та кого було ознайомлено з направленнями та наказом на проведення фактичної перевірки.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Журавля В.О.

Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 (суддя Журавель В.О.) цю справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У силу вимог частини дев`ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.

Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Леонтовичу А.М.

Відповідно до ухвали від 09.02.2024 цю справу прийнято до провадження судді Леонтовича А.М. за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У позовній заяві позивач просив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, із привожу чого суд зазначає таке.

За змістом статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частин другої та третьої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини п`ятої названої статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, типові справи та інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У цьому випадку предмет позову стосується категорії справ незначної складності.

Ураховуючи викладене, зважаючи, що будь-яких вагомих підстав та обґрунтованих пояснень необхідності розгляду цієї справи як у порядку загального позовного провадження, так і у судовому засіданні представник позивача не навів, беручи до уваги, що за правилами спрощеного провадження може бути розглянута будь-яка справа, окрім перерахованих у частині четвертій статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для розгляду справи, що розглядається, у порядку загального позовного провадження.

При цьому, як уже зазначалось, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2022, провадження у справі відкрито саме за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Із урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

На підставі підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80, пункту 82.3 статті 82, пункту 69.2 статті 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, у зв`язку з надходженням листа Головного управління Держпраці у Київській області від 06.09.2022 № КВ/2/5092-22 щодо можливого використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин, Головним управлінням ДПС у Київській області винесено наказ від 20.09.2022 № 1123-п, яким наказано провести фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , з метою перевірки дотримання норм законодавства з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати належних податків та зборів до бюджету, тривалістю 10 діб з 22.09.2022.

Головним управлінням ДПС у Київській області, на підставі підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80, пункту 82.3 статті 82. Пункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, та на підставі наказу про проведення фактичної перевірки від 20.09.2022 № 1123-п, були оформленні направлення на перевірку від 22.09.2022 № 3881/10-36-24-07, від 22.09.2022 № 3878/10-36-24-07, від 22.09.2022 № 3879/10-36-24-07 та від 22.09.2022 № 3880/10-36-24-07.

Позивачем на підставі названих наказу та направлень встановлено факт відмови ФОП ОСОБА_1 у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, про що складено акт про відмову в допуску до проведення фактичної перевірки від 29.09.2022 № 658/10-36-24-07.

Таким чином, станом на 29.09.2022 фактична перевірка відповідача не розпочата.

Позивачем 29.09.2022 прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків до відповідача.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутнє рішення позивача від 29.09.2022 про застосування адміністративного арешту майна платника податків до відповідача.

Установлено, що ГУ ДПС у Київській області 30.09.2021 звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про підтвердження адміністративного арешту майна платника податків у порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України (справа № 640/16605/22).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2022 у справі № 640/16605/22, заяву залишено без розгляду у зв`язку з пропущенням встановленого частиною другою статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України строку.

У зв`язку з викладеними обставинами Головне управління ДПС у Київській області звернулось до суду із цим позовом у загальному порядку щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків відповідача.

V. Норми права, які застосував суд

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України), адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

За приписами пункту 94.4 статті 94 ПК України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути повним або умовним (пункт 94.5 статті 94 ПК України).

Пунктом 94.6 статті 94 ПК України передбачено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

За змістом пункту 94.10 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

Відповідно до пункту 94.19.1 статті 94 ПК України, припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється, зокрема у зв`язку із відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадку, визначеному, зокрема пунктом 94.19.1, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється (пункт 94.21 статті 94 ПК України).

VI. Оцінка суду

Із викладеного вбачається, що за наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов`язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав.

Отже, вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заявлені поза межами 96-годинного строку, не підлягають задоволенню, адже у цьому випадку відсутні відповідні обставини, з якими положення статті 94 ПК України пов`язують можливість забезпечення виконання платником податків його обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 820/2040/17, від 24.04.2020 у справі № 805/4974/18-а.

Суд зазначає, що рішення про застосування адміністративного арешту майна відносно відповідача прийнято 29.09.2022, а відтак, станом як на дату подання позову до суду, так і розгляду справи судом, встановлений пунктом 94.10 статті 94 ПК України 96-годинний строк, протягом якого судом мала бути перевірена обґрунтованість цього рішення, сплинув.

З огляду на неприйняття судом рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна протягом 96 годин після його застосування, у силу положень підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України, умовний адміністративний арешт майна ФОП ОСОБА_1 , накладений рішенням позивача від 29.09.2022, уважається припиненим.

Таким чином, відсутні правові наслідки у вигляді адміністративного арешту майна, за підтвердженням обґрунтованості якого позивач звернувся з позовом до суду, тож його обґрунтованість не може бути підтверджена судом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.05.2018 у справі № 820/2040/17, від 04.12.2019 у справі № 820/5121/18, від 13.09.2022 у справі № 805/4033/17-а, від 22.12.2022 у справі № 2040/7898/18.

Доводи позивача про те, що 96-годинний строк застосовується лише в разі звернення контролюючого органу до суду із заявою в порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, а не в загальному порядку позовного провадження, є помилковими, оскільки спосіб, у який контролюючий орган звернувся до суду (із заявою в порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України чи в загальному порядку), не змінює єдиного встановленого законом порядку застосування адміністративного арешту майна, дотримання якого є передумовою для забезпечення виконання платником податків його обов`язків.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, застосованого на підставі рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків відповідача та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення похідної вимоги про застосування адміністративного арешту коштів у вигляді зупинення видаткових операцій на всіх рахунках відповідача в усіх банківських установах.

Разом із тим, суд не бере до уваги доводи контролюючого органу про відмову в допуску до фактичної перевірки посадовий осіб позивача з боку саме відповідача чи його посадових (службових) осіб або уповноваженого представника, оскільки як видно з матеріалів справи, відмовлено було у допуску від особи, яка є охоронцем, а не відповідачем.

При цьому, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що особа, яка відмовила у допуску до перевірки посадовим особам позивача, має відношення до відповідача або є його посадовою (службовою) особою, або уповноваженим представником відповідача.

Натомість, як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за РНОКПП: НОМЕР_1 , адресою позивача значиться: АДРЕСА_4 , у той час як у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач здійснював свою підприємницьку діяльність саме за адресою: АДРЕСА_1 .

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Оскільки у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.