Рішення від 19 лютого 2026 р. у справі №308/10491/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10491/25

2/308/3631/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Зарева Н.І., за участю:

секретаря судового засідання - Віраг Е.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , до

Виконавчий комітет Ужгородської міської ради в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю, код ЄДРПОУ 04053699, адреса: вул. Небесної сотні, 4, м. Ужгород,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ 33868924, адреса: пл. Поштова, 2, м. Ужгород,

про визнання права власності на самочинне будівництво, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до Виконавчий комітет Ужгородської міської ради в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Ужгородської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 06.04.1995, позивачем ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_2 успадковано житловий будинок з прибудинковими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , ступінь готовності будинку відповідно до змісту свідоцтва – 82%. Згідно з свідоцтвом про право на спадщину, вказаний житловий будинок, належав померлій на підставі свідоцтва про право власності в спільній власності подружжя за № НОМЕР_2 від 20.12.1968, та Договору дарування від 23.06.1979 № 10496. У свою чергу з Договору дарування випливає, що належну в 1979 році 1/4 частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 , позивач подарував матері ОСОБА_2 . Будинок розташований на земельній ділянці площею 259 квадратних метри. Після смерті матері та батька, позивач за свідоцтвом про право власності на спадщину за заповітом від 06.04.1995 успадкував житловий будинок з прибудинковими спорудами, розміщеними на зазначеній земельній ділянці.

Як зазначено у свідоцтві про право власності на спадщину за заповітом від 06.04.1995, до житлового будинку 82% готовності належать прибудинкові споруди: гараж літ. «Ж», уборна літ.«З», сарай літ. «И», огорожа 1-4. Згідно із заключенням про реєстрацію документів про право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , 26.08.1952 виконавчим комітетом Ужгородської міської ради було передано в користування батьку позивача ОСОБА_3 земельну ділянку площею 259 квадратних метри. Таким чином, з 1952 року в користуванні сім`ї ОСОБА_4 перебувала земельна ділянка площею 259 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовувалась для обслуговування житлового будинку, який успадковано позивачем відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 06.04.1995 .

Згідно з договором оренди землі № 2590 від 10.04.2025, Ужгородською міською радою передано в користування ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:60:001:0269 площею 0.0275 га за адресою АДРЕСА_1 .

У 1995 році позивачеч успадковав будинок в стані 82 % готовності, після чого здійснив його добудову до 2004 року. На сьогоднішній день будівництво будинку позивачем завершено. Він повністю облаштований. На даний час позивач проживає у будинку, веде там господарство.

За результатами проведеного технічного обстеження житлового будинку встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.

У червні 2025 року позивачем, відповідно до п. 9 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» подано до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради Декларацію про готовність до експлуатації індивідуального житлового будинку. Однак, в реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації позивачу було відмовлено з тих підстав, що за інформацією з технічного паспорту ТІО1: НОМЕР_3 будівництво здійснювалось у період 1993-2004 років, при цьому право оренди земельної ділянки зареєстровано 08.05.2025. Земельна ділянка не перебувала у власності чи користуванні позивача.

Позивач має на меті ввести даний житловий будинок в експлуатацію, у зв`язку з чим просить визнати право власності на нього та прибудинкові споруди на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:60:001:0269.

Дев`ятого вересня 2025 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшла заява про закриття провадження у справі. Заява мотивована тим, що Управління державного архітектурно-будівельного контролю Виконавчого комітету Ужгородської міської ради створене без статусу юридичної особи публічного права, у зв`язку з чим є неналежним відповідачем у даній цивільній справі. Враховуючи вищенаведене, представник відповідача просив суд закрити провадження у справі.

Позивач у судове засідання не з`явився, однак, його представник подав письмову заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача та його представника, у якій зазначив, що позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить їх задоволити.

Представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи без їх участі не подавали, у зв`язку з чим суд розглянув справу у їх відсутності.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив таке.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06 квітня 1995 року, позивач ОСОБА_1 отримав у спадщину за своєю матір`ю ОСОБА_2 незавершений будівництвом житловий будинок на 82 % готовності з прибудинковими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Висновку про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою № НОМЕР_4 від 26.08.1952 по АДРЕСА_1 , батьку позивача ОСОБА_3 виконавчим комітетом Ужгородської міської ради було передано в користування земельну діяльну площею 259 квадратних метрів.

У виданому 29 травня 2025 року технічному паспорті на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 вказано, що житловий будинок садибного типу з гаражем, вбиральнею та огорожею, дата початку будівництва 04.02.1993, дата завершення будівництва 02.05.2004, тип фундаменту – стрічковий (бутобетон), стіни – цегла, перекриття – залізобетон, загальною площею 221,3 квадратних метрів.

Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № 4212 від 29.05.2025, зазначений будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:60:001:0269, площею 0,0275 га з цільовим призначенням 02.01 Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У даному витягу зазначено, що за результатами проведеного технічного обстеження об`єкта встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.

Відповідно до витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 17 червня 2025 року № ЗК161250610293, головним спеціалістом відділу дозвільних процедур та документообігу ОСОБА_5 було відмовлено в реєстрації декларації про готовність до експлуатації житлового будинку у зв`язку з тим, що на момент будівництва земельна ділянка не перебувала у власності чи користуванні, у зв`язку з чим декларація не підлягає реєстрації відповідно до Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт № 158 від 03.07.2018.

З довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 15 липня 2025 року вбачається, що оціночна вартість об`єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 221,90 кв. м, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:60:001:0269, становить 690 548,27 гривень.

Відповідно до договору оренди землі № 2590 від 10.04.2025, територіальна громада міста Ужгород від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради передала ОСОБА_1 в строкове платне користування земельні ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2110100000:60:001:0269. Строк дії оренди – 3 роки з переважним правом орендаря на укладення договору на новий строк.

Згідно з пунктами 16 та 17 вказаного вище договору, земельна ділянка передається в оренду із земель житлової та громадської забудови. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Розділом «Умови і строки передачі земельної ділянки в оренду» Договору оренди № 2590 встановлено, що передача земельної ділянки здійснюється з розробленням проекту її відведення. Згідно з рішенням LXIII сесії міської ради VIII скликання від 26.12.2024 № 2091, Ужгородська міська рада вирішила затвердити гр. ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0275 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передати її в оренду строком на 3 роки.

Оцінивши належним чином зібрані та досліджені у ході судового розгляду справи докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ч. 4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» визначено, що відповідно до ст. 376 ЦК України суди розглядають справи щодо самочинного будівництва, зокрема, про визнання права власності на самочинно збудоване майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинно будівництво.

Згідно з пунктом 8 зазначеної вище Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012, право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України) та землекористувачі (стаття 95 ЗК України). Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-1328цс15, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Згідно з ст. 376 ЦК України, суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема, про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки.

Право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв`язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

На підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України, суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення.

Частиною 3 ст. 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Водночас, згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

У випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Таким чином, слід виснувати, що законодавство передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване майно у разі якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

За таких обставин, єдиним способом захисту своїх особистих майнових прав для позивача є спосіб визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, з наступним прийняттям його в експлуатацію відповідно до вимог чинного на теперішній час законодавства.

Так, судом встановлено, що на підставі договору оренди землі № 2590 від 10.04.2025, територіальна громада міста Ужгород від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, передала позивачу в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:60:001:0269 саме для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 , який є предметом даних спірних правовідносин.

Вказане свідчить про те, що у відповідача - Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, який при підписані договору діяв від імені територіальної громади міста Ужгород, яка є власником цієї земельної ділянки, відсутні заперечення щодо здійснення позивачем вказаного самочинного будівництва.

Окрім цього, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що здійснене позивачем самочинне будівництво порушує права та інтереси інших осіб.

З витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № 4212 від 29.05.2025 вбачається, що вказаний житловий будинок за результатами проведеного технічного обстеження об`єкта є надійним та безпечним в експлуатації. Таким чином, слід виснувати, що спірний житловий будинок відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

Водночас, з матеріалів справи встановлено, що позивачеві було відмовлено в реєстрації декларації про готовність до експлуатації даного житлового будинку у зв`язку з тим, що на момент будівництва земельна ділянка не перебувала у його власності чи користуванні. Таким чином, у позивача відсутній інший спосіб захисту його невизнаного майнового права на збудований житловий будинок, якрім як судового.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі слід зазначити таке.

Подаючи клопотання про закриття провадження у справі представник відповідача зазначив, що Управління державного архітектурно-будівельного контролю Виконавчого комітету Ужгородської міської ради створене без статусу юридичної особи публічного права, у зв`язку з чим є неналежним відповідачем у даній цивільній справі.

У процесуальному аспекті неналежний відповідач - це первісний відповідач, під час розгляду справи замінений на іншу особу - належного відповідача. А до цього моменту він перебуває у процесуальному статусі належної сторони у цивільному процесі - первісного відповідача.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Крім того, суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. Відмова у задоволенні позову у зв`язку із пред`явленням його до неналежного відповідача можлива лише за результатами судового розгляду справи, а не в підготовчому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Водночас, станом на дату проведення підготовчого судового засідання клопотання позивача про заміну неналежного відповідача належним на адресу суду не надходило.

Водночас, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху у зв`язку з тим, що позивач звернувся з позовною заявою до юридичної особи - Управління державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Ужгородської міської ради, зазначивши в ній код ЄДРПОУ цього управління "04053699". Однак, при ознайомленні з позовною заявою судом було встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за вказаним кодом ЄДРПОУ зареєстрована інша юридична особа, а саме виконавчий комітет Ужгородської міської ради.

На виконання вищевказаної ухвали, позивач подав виправлену позовну заяву в новій редакції, в якій відповідачем вказав Виконавчий комітет Ужгородської міської ради, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною особою та їй присвоєно код ЄДРПОУ 04053699.

У клопотанні про закриття провадження у справі представник відповідача зазначає, що відповідно до Положення про управління державного архітектурно-будівельного контролю 16.11.2017 № 881, Управління державного архітектурно - будівельного контролю Ужгородської міської ради є виконавчим органом Ужгородської міської ради, утворюється міською радою, підзвітний і підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету міської ради та міському голові.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позивач у виправленій позовній заяві правильно визначив належного відповідача за поданим ним позовом, у зв`язку з чим клопотання про закриття провадження слід залишити без задоволення.

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат, враховуючи висновок суду про задоволення позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача належить стягнути на користь позивача сплачений ним при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.

Керуючись ст. ст. 375, 376 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 200, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву задовольнити.

2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:60:001:0269, площею 0,0275 га.

3. Стягнути з Виконавчого комітету Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 1211,20, грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н. І. Зарева