Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №160/12742/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокуСправа №160/12742/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13.05.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Командування військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в оформленні довідки про безпосередню участь у бойових діях та в призначенні і виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, передбаченої п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 (зі змінами);

- зобов`язати Командування військової частини НОМЕР_1 оформити та надати ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (за формою Додатка 1 до доручення Міністра оборони України № 5601/уд);

- зобов`язати Командування військової частини НОМЕР_1 (або уповноважений фінансовий орган) здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/12742/26 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

25.05.2026 представником Військової частини НОМЕР_1 направлено до суду через автоматизовану систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025 винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Аналіз положень п. 4 Постанови №153 дає підстави дійти висновку, що для застосування абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 необхідне документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, зазначених в абзаці другому пункту 4 Постанови №153, саме у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій не менше шести місяців. При цьому, така безпосередня участь має підтверджуватися належними та допустимими доказами, зокрема, але не виключно, довідкою про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, яка є додатком до доручення №999/уд. Водночас відповідач вказує, що у даному випадку у позивача відсутня передбачена п.4 Постанови №153 умова щодо безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в Збройних Силах України.

24.01.2025 ОСОБА_1 уклав Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 1 (один) рік з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 .

23.01.2026 ОСОБА_1 звільнено з військової служби, у зв`язку із закінченням строку контракту відповідно до пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині №23 від 23.01.2026.

27.02.2026 представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025.

Листом від 18.03.2026 №691/6548 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 13.02.2025, яка набула чинності 13.02.2025, право на зазначені виплати встановлюється для військовослужбовців, які перебували на службі станом на дату набрання чинності постанови. Зокрема, відповідно до рішення Міністерства оборони України від 26.09.2025 №5601/уд право на винагороду мають виключно громадяни України, які до набрання чинності Постановою (до 13.02.2025) у віці до 25 років (яким не виповнилося 25 років) були прийняті або призвані на військову службу (під час мобілізації або за контрактом) під час воєнного стану, проходили військову службу (станом на 13.02.2025) та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (далі військовослужбовці) строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025. У зв`язку з тим, що військовослужбовець військової служби за контрактом ОСОБА_1 приєднався до військової частини НОМЕР_1 тільки 17.03.2025 та станом на 13.02.2025 жодного дня не брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, надання та оформлення довідки про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин є недоцільною.

Вважаючи протиправною відмову щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди згідно з Постановою №153, позивач звернувся до суду з цим позовом

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжений та триває до цього часу.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок).

Підпунктом 1 пункту 3 Постанови №153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу, Збройні Сили, Міністерство оборони, військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.

У подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 01.04.2025 №387 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153», якою розширено коло учасників вказаного експериментального проекту та, серед іншого, пп. 1 п. 3 Постанови №153 викладено в такій редакції: « 1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби».

Так, до кола учасників експериментального проекту додано, зокрема, громадян України від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом.

Також абзацом другим пункту 4 Постанови №153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) (абзац третій пункту 4 Постанови №153).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Разом з тим, абзацом п`ятим пункту 4 Постанови №153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 №387 та від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153» внесено зміни, зокрема, у пункт 4 Постанови №153.

Відповідно до абзаців другого-дев`ятого пункту 4 Постанови №153 (в редакції з урахуванням вищенаведених змін) установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Аналізуючи вказані положення пункту 4 Постанови №153 (в редакціях як на час її прийняття, так і з урахуванням вказаних змін), суд зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані такі умови:

- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні»;

- така особа проходить військову службу (станом на момент набрання чинності вказаною постановою) та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;

- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови №153, яким винагорода не виплачується.

При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:

- якщо такий строк сукупно становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. гривень;

- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн. гривень;

- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Як встановлено судом, позивач уклав контракт 24.01.2025 та проходив службу на посаді осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення.

Позивач був прийнятий на військову службу у віці до 25 років та на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) проходив військову службу.

Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів (документів), з яких можливо встановити строк безпосередньої участі позивача, як військовослужбовця, у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

У пункті 1 Окремого доручення від 23.06.2022 №912/з/29 (яке діяло з 01.06.2022) Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів" (далі - бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем:

- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;

- бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;

- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);

- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;

- виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;

- здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;

- здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

- виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

Верховний Суд у постанові від 16.10.2025 у справі №560/21414/23 зазначив, що документальним підтвердженням такої участі слугують такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.

Суд не бере до уваги посилання позивача на наявність посвідчення учасника бойових дій, як на документальне підтвердження безпосередньої його участі, як військовослужбовця, у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, з огляду на вказану позицію.

Так, суд робить висновок, що матеріали справи не містять документального підтвердження безпосередньої участі позивача, як військовослужбовця, у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд вважає, що позивачем не дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди.

Інше тлумачення приписів Постанови №153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

При цьому суд також вважає необґрунтованими доводи представника позивача щодо відмови військової частини НОМЕР_1 в оформленні довідки про безпосередню участь у бойових діях, з огляду на наступне.

Верховний Суд у справі №140/9090/24 від 23.07.2025 зазначив, що за приписами ст. 1 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII Про оборону України бойові дії - це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

У постанові Верховного Суду від 27.06.2024 у справі №200/3996/23 зазначено, що постановка бойових завдань підрозділам (елементам бойового порядку) здійснюється бойовим наказом, під час ведення бою (дій) або в інших умовах бойової обстановки - бойовим розпорядженням. Зазвичай вони доводяться до командирів підрозділів в усній формі.

У бойовому наказі вказується: висновки з оцінювання противника; завдання, які виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій військової частини (підрозділу), а також завдання сусідів і розмежувальні лінії з ними; бойове завдання військової частини (підрозділу) та замисел бою (дій); бойові завдання штатним і доданим підрозділам (елементам бойового порядку); норма витрат ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання; місце і час розгортання ОКП (ксП) та напрямок його переміщення, порядок передачі управління; час готовності до виконання завдання та порядок доповіді замислу старшому командиру.

У бойовому розпорядженні зазвичай командир вказує: стислі відомості про положення та характер дій противника; завдання, що виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій підрозділів; бойове завдання підпорядкованим підрозділам; час готовності до бою (дій). За необхідності у ньому можуть бути зазначені завдання військової частини (підрозділу), сусідів та інші дані.

Бойові (попередні бойові) розпорядження і вказівки, які віддає командир усно, записуються в журнал відданих і отриманих розпоряджень, у якому відображається: дата, час і зміст розпоряджень, спосіб їх передачі або отримання, кому вони передані або повинні бути передані, від кого отримані.

Крім того, відповідно до Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/а/29 (далі Окреме доручення), під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу) яка веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових завдань на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони або наступу під час перебування у складі органу управління, штабу угрупування військ або штабу тактичної групи; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ безпосередньо в районі ведення бойових дій, бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих противником; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань; виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою, здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

Відповідно до п. 3 Окремого доручення, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, визначається на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій, рапорту командиру підрозділу.

Згідно з п. 4 Окремого доручення, у разі якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участі у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку № 2 до цього доручення.

Таким чином, відповідно до Окремого доручення питання оформлення довідки залежить від визначення відповідними командирами факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях. Зазначене визначення повинно бути відповідним чином оформлено належними документами: рапортами командира підрозділу, журналом бойових дій, бойовим наказом (бойовим розпорядженням). Лише за наявності підтвердження цими документами факту безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях, відповідний командир мав право видати довідку.

Отже, підставою для видачі довідки про безпосередню участь у бойових діях (забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) є документи, що передбачають облік участі особи у бойових діях (бойові донесення, журнали бойових дій та інші).

Із матеріалів справи видно, що документи, передбачені п. 3 Окремого доручення: бойові накази (бойові розпорядження); журнали бойових дій, рапорти командиру підрозділу про безпосередню участь позивача у бойових діях, за спірний період відсутні.

Будь-яких доказів участі у бойових (спеціальних) завданнях позивач суду не надав, про виконання таких завдань не повідомив.

Сам по собі факт виконання позивачем службових обов`язків під час дії воєнного стану у спірний період не створює для відповідача обов`язку щодо видачі довідки про безпосередню участь у бойових діях (забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії), оскільки підставою для вказаних дій є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.

Відтак, у суду відсутні підстави для зобов`язання Командування військової частини НОМЕР_1 оформити та надати ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Разом з цим при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про відмову у задоволенні позовної заяви.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський