Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №541/1905/26 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1905/26

Номер провадження3/541/451/2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Миргород

Суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області Городівський О.А., за участю секретаря судового засідання Непокупної Л.М., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , його захисника – адвоката Третяка О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли від Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за частиною четвертою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №668427 від 17 травня 2026 року ОСОБА_1 17 травня 2026 року близько 16 год. 00 хв., керуючи автомобілем Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди, залишив місце її вчинення, чим, на думку працівників поліції, порушив вимоги пункту 2.10 а) Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-4 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав.

Пояснив, що дійсно керував автомобілем у зазначений у протоколі час та рухався визначеним маршрутом, однак будь-якого удару чи іншої події, яка б свідчила про дорожньо-транспортну пригоду, не відчув.

Зазначив, що продовжив рух у звичайному режимі, оскільки був переконаний, що будь-яких пригод за його участю не сталося.

Лише після прибуття працівників поліції за місцем його проживання дізнався, що його автомобіль, за версією поліції, був учасником дорожньо-транспортної пригоди.

ОСОБА_1 пояснив, що жодного наміру залишити місце дорожньо-транспортної пригоди чи уникнути виконання обов`язків, передбачених Правилами дорожнього руху України, він не мав, оскільки не усвідомлював самого факту виникнення дорожньо-транспортної пригоди.

Наголосив, що якби він відчув зіткнення або зрозумів, що став учасником дорожньо-транспортної пригоди, то безумовно виконав би покладені на нього Правилами дорожнього руху України обов`язки та залишився на місці події.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Третяк О.Г. – просив закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

У своїх доводах зазначив, що органом поліції не доведено наявності в діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-4 КУпАП.

На думку захисника, сам по собі факт того, що автомобіль після незначного механічного контакту продовжив рух, ще не свідчить про умисне залишення місця дорожньо-транспортної пригоди.

Захисник звернув увагу суду на те, що характер пошкоджень транспортних засобів свідчить про незначну силу контакту між ними, а матеріали справи не містять жодного належного доказу того, що ОСОБА_1 відчув зіткнення, усвідомив факт дорожньо-транспортної пригоди або іншим способом дізнався про неї до прибуття працівників поліції.

За таких обставин, на переконання сторони захисту, відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 умисно не виконав обов`язки, передбачені пунктом 2.10 Правил дорожнього руху України, а відтак у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-4 КУпАП.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, її захисника, дослідивши письмові матеріали справи та надані відеозаписи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її у точній відповідності із законом.

Згідно зі статтею 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна у його вчиненні дана особа, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 251 та 252 КУпАП висновок про наявність або відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення може бути зроблений лише на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, оцінених судом у їх сукупності.

При цьому відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначений конституційний принцип поширюється також на провадження у справах про адміністративні правопорушення, які за своєю природою є каральними та передбачають можливість застосування до особи заходів державного примусу.

Вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд виходить із змісту статті 122-4 КУпАП та вимог пункту 2.10 Правил дорожнього руху України.

Статтею 122-4 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за залишення водіями транспортних засобів місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Разом із тим наведена норма підлягає застосуванню у системному взаємозв`язку з пунктом 2.10 Правил дорожнього руху України, який визначає перелік обов`язків водія, що є учасником дорожньо-транспортної пригоди.

Зміст зазначених норм свідчить, що адміністративна відповідальність настає не за сам факт подальшого руху транспортного засобу після зіткнення, а за невиконання водієм покладених на нього обов`язків після дорожньо-транспортної пригоди.

Водночас виконання або невиконання цих обов`язків нерозривно пов`язане з усвідомленням особою того, що вона стала учасником дорожньо-транспортної пригоди.

Лише особа, яка усвідомлює факт дорожньо-транспортної пригоди, може прийняти рішення щодо виконання чи невиконання обов`язків, визначених пунктом 2.10 Правил дорожнього руху України.

Отже, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-4 КУпАП, є усвідомлення водієм факту своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді та умисне невиконання встановлених Правилами дорожнього руху обов`язків.

Сам по собі факт того, що транспортний засіб після контакту продовжив рух, ще не свідчить про наявність складу адміністративного правопорушення.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності орган, який склав протокол, повинен довести, що водій усвідомлював факт дорожньо-транспортної пригоди, однак, незважаючи на це, свідомо залишив місце події.

Саме тому у даній справі визначальним є встановлення не лише факту механічного контакту транспортних засобів, а насамперед того, чи доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 знав про дорожньо-транспортну пригоду та умисно не виконав покладені на нього Правилами дорожнього руху обов`язки.

Досліджуючи зазначене питання, суд установив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували обізнаність ОСОБА_1 про дорожньо-транспортну пригоду до прибуття працівників поліції.

Із досліджених матеріалів убачається, що дорожньо-транспортна пригода мала характер незначного механічного контакту транспортних засобів.

Характер і обсяг механічних пошкоджень, відображених у матеріалах справи, не свідчать про значну силу зіткнення або про такі наслідки, які самі по собі безумовно вказували б на очевидність дорожньо-транспортної пригоди для водія автомобіля ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять відомостей про різку зміну траєкторії руху автомобіля, його екстрене гальмування, спрацювання систем пасивної безпеки чи інші обставини, які об`єктивно підтверджували б, що водій не міг не усвідомлювати факту зіткнення.

ОСОБА_1 як під час складання адміністративних матеріалів, так і під час судового розгляду послідовно пояснював, що удару не відчув, а тому продовжив рух, будучи переконаним, що будь-якої дорожньо-транспортної пригоди не сталося.

Суд не виходить із презумпції достовірності цих пояснень лише через те, що вони надані особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. Водночас суд бере до уваги, що зазначені пояснення є послідовними, узгоджуються між собою та, що має вирішальне значення, не були спростовані жодним належним і допустимим доказом, наданим органом поліції.

Крім того, органом поліції не надано доказів того, що до моменту прибуття поліцейських ОСОБА_1 був повідомлений про дорожньо-транспортну пригоду іншим її учасником, очевидцями чи будь-яким іншим способом дізнався про факт своєї участі у ній.

За таких обставин висновок про те, що ОСОБА_1 усвідомлював факт дорожньо-транспортної пригоди та умисно залишив місце її вчинення, міг би ґрунтуватися виключно на припущенні, що є неприпустимим відповідно до вимог статті 62 Конституції України.

Таким чином, дослідивши всі наявні у справі докази окремо та в їх сукупності, суд приходить до висновку, що органом поліції не доведено наявності в діях ОСОБА_1 всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-4 КУпАП.

Суд не заперечує самого факту дорожньо-транспортної пригоди та не ставить під сумнів, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 перебував у механічному контакті з іншим транспортним засобом.

Разом із тим сам по собі факт подальшого руху автомобіля після такого контакту ще не свідчить про умисне залишення місця дорожньо-транспортної пригоди.

Для кваліфікації дій особи за статтею 122-4 КУпАП орган, який склав протокол, повинен довести, що водій усвідомлював факт своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді, розумів покладені на нього пунктом 2.10 Правил дорожнього руху України обов`язки та, незважаючи на це, свідомо їх не виконав.

Саме така форма вини випливає зі змісту статті 122-4 КУпАП, оскільки залишити місце дорожньо-транспортної пригоди можливо лише за умови усвідомлення особою того, що вона є її учасником.

Під час судового розгляду встановлено, що дорожньо-транспортна пригода мала характер незначного механічного контакту транспортних засобів.

Матеріали справи не містять жодних об`єктивних доказів того, що характер цього контакту безумовно свідчив про очевидність дорожньо-транспортної пригоди для водія автомобіля ОСОБА_1 .

Не надано також доказів того, що до прибуття працівників поліції ОСОБА_1 був повідомлений про дорожньо-транспортну пригоду іншим учасником дорожнього руху, очевидцями чи будь-яким іншим способом дізнався про свою участь у ній.

Послідовні пояснення ОСОБА_1 про те, що він не відчув зіткнення та не усвідомлював факту дорожньо-транспортної пригоди, органом поліції належними і допустимими доказами не спростовані.

За таких обставин твердження про те, що ОСОБА_1 умисно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, ґрунтується виключно на припущенні, що якщо водій після механічного контакту продовжив рух, то він обов`язково усвідомлював факт дорожньо-транспортної пригоди.

Проте такий висновок не підтверджується дослідженими судом доказами.

Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд не вправі усувати недоліки доказування шляхом самостійного припущення існування тих обставин, які органом поліції належними та допустимими доказами не підтверджені.

Оскільки у даній справі не доведено, що ОСОБА_1 усвідомлював факт своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді та, діючи умисно, залишив місце її вчинення, суд доходить висновку про відсутність у його діях суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-4 КУпАП.

Відсутність хоча б одного з обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення виключає адміністративну відповідальність особи.

За таких обставин провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтями 7, 9, 245, 247, 251, 252, 280, 283–285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтею 62 Конституції України, суд

постановив:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності статтею 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, законним представником, потерпілим, його представником або прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Миргородського

міськрайонного суду О. А. Городівський