Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №541/1904/26 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1904/26

Номер провадження3/541/450/2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Миргород

Суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області Городівський О.А., за участю секретаря судового засідання Непокупної Л.М., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , його захисника – адвоката Третяка О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли від Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за частиною четвертою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №668440 від 17 травня 2026 року ОСОБА_1 17 травня 2026 року близько 16 год. 00 хв., керуючи автомобілем Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_1 , після дорожньо-транспортної пригоди за його участю до проведення медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння вживав алкогольні напої та відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці події, так і у закладі охорони здоров`я, чим, на думку працівників поліції, порушив вимоги пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 130 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав та пояснив, що дійсно керував автомобілем у зазначений у протоколі час, однак будь-якого зіткнення під час руху не відчув і не усвідомлював, що став учасником дорожньо-транспортної пригоди.

Пояснив, що після повернення додому перебував на території свого домоволодіння, де готував шашлик у зв`язку з приїздом гостей.

ОСОБА_1 зазначив, що лише після прибуття працівників поліції дізнався про те, що його автомобіль міг бути причетний до дорожньо-транспортної пригоди.

Щодо спілкування із працівниками поліції пояснив, що дійсно повідомляв їм про приїзд гостей та приготування шашлику. Разом із тим заперечив, що визнавав факт вживання алкогольних напоїв після дорожньо-транспортної пригоди.

Також пояснив, що відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, однак вважає, що сама по собі така відмова не підтверджує наявності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Третяк О.Г. – просив закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Зазначив, що органом поліції не доведено одну із визначальних ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП, а саме те, що на момент інкримінованого вживання алкоголю ОСОБА_1 усвідомлював факт своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді.

На думку захисника, характер механічних пошкоджень транспортних засобів свідчить про незначну силу контакту між ними, а матеріали справи не містять жодного належного доказу того, що ОСОБА_1 відчув зіткнення або іншим способом дізнався про дорожньо-транспортну пригоду до прибуття працівників поліції.

Захисник також звернув увагу суду, що навіть якщо припустити можливість вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв після повернення додому, сама по собі така обставина ще не свідчить про порушення пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху України, оскільки органом поліції не доведено, що на той момент він знав про дорожньо-транспортну пригоду та усвідомлено порушив встановлену законом заборону.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, її захисника, дослідивши письмові докази та відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її у точній відповідності із законом.

Згідно зі статтею 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна у його вчиненні особа, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом статей 251 та 252 КУпАП саме на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів суд встановлює наявність чи відсутність події та складу адміністративного правопорушення, оцінюючи кожний доказ окремо та всі докази у їх сукупності.

При цьому суд виходить із того, що відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи підлягають тлумаченню на її користь.

Зазначені конституційні гарантії повною мірою поширюються й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки їх наслідком може бути застосування до особи заходів державного примусу карального характеру.

Вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд виходить із правової природи адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП.

Об`єктивна сторона цього правопорушення полягає у вживанні водієм алкогольних напоїв після дорожньо-транспортної пригоди за його участю до проведення уповноваженою особою медичного огляду або до прийняття рішення про звільнення від його проведення.

Разом із тим наведена норма не може тлумачитися відокремлено від вимог пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху України, який встановлює відповідну заборону для водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди.

Зміст зазначеної правової норми свідчить, що вона спрямована на забезпечення можливості встановлення об`єктивного стану водія після дорожньо-транспортної пригоди та виключення штучної зміни результатів такого огляду шляхом подальшого вживання алкоголю.

Отже, адміністративна відповідальність за частиною четвертою статті 130 КУпАП настає не за сам факт уживання алкогольних напоїв після керування транспортним засобом, а за свідоме порушення спеціальної заборони, яка виникає у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Із наведеного випливає, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 130 КУпАП орган, який склав протокол, повинен довести не лише факт можливого вживання алкогольних напоїв після дорожньо-транспортної пригоди, а й те, що на момент такого вживання особа усвідомлювала факт своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді.

Саме така обставина має визначальне значення для встановлення суб`єктивної сторони інкримінованого адміністративного правопорушення, оскільки лише за умови усвідомлення особою факту дорожньо-транспортної пригоди можна зробити висновок про свідоме порушення встановленої законом заборони.

Якщо ж особа не знала та за конкретних обставин справи об`єктивно не могла знати про те, що стала учасником дорожньо-транспортної пригоди, її подальша поведінка сама по собі не може свідчити про умисне порушення вимог пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху України.

Саме тому предметом доказування у даній справі є насамперед встановлення того, чи доведено органом поліції, що на момент можливого вживання алкогольних напоїв ОСОБА_1 знав про дорожньо-транспортну пригоду та усвідомлював свою участь у ній.

Досліджуючи це питання, суд установив, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували обізнаність ОСОБА_1 про дорожньо-транспортну пригоду до прибуття працівників поліції.

Із досліджених матеріалів убачається, що дорожньо-транспортна пригода мала характер незначного контакту транспортних засобів, унаслідок якого були заподіяні механічні пошкодження, що не свідчать про значну силу зіткнення.

Матеріали справи не містять відомостей про різку зміну траєкторії руху автомобіля ОСОБА_1 , його раптову зупинку, спрацювання систем пасивної безпеки транспортного засобу чи інші обставини, які б самі по собі свідчили про очевидність для водія факту дорожньо-транспортної пригоди.

ОСОБА_1 як під час складання адміністративних матеріалів, так і під час судового розгляду послідовно пояснював, що будь-якого удару не відчув, тому продовжив рух, не усвідомлюючи факту зіткнення.

Суд не покладає зазначені пояснення в основу рішення лише з огляду на те, що вони надані особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. Разом із тим суд враховує, що вони є послідовними, внутрішньо узгодженими та, що найважливіше, не спростовані жодним належним доказом, наданим органом поліції.

Більше того, органом поліції не надано жодного доказу того, що до моменту прибуття працівників поліції ОСОБА_1 був повідомлений про дорожньо-транспортну пригоду іншими її учасниками, очевидцями чи працівниками поліції або іншим способом дізнався про факт зіткнення.

За таких обставин висновок про те, що ОСОБА_1 усвідомлював факт своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді, міг би ґрунтуватися виключно на припущенні, що є неприпустимим з огляду на вимоги статті 62 Конституції України.

Окремо суд оцінює інші докази, на які орган поліції посилається як на підтвердження вини ОСОБА_1 .

Із досліджених у судовому засіданні відеозаписів із нагрудних камер працівників поліції вбачається, що після прибуття за місцем проживання ОСОБА_1 останній повідомляв працівникам поліції про те, що до нього приїхали гості та він готував шашлик.

Під час спілкування із працівниками поліції окремі висловлювання ОСОБА_1 можуть свідчити про можливе вживання ним алкогольних напоїв після повернення додому.

Разом із тим суд вважає, що наведена обставина сама по собі не є достатньою для висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП.

Вирішальним у даному випадку є не сам факт можливого вживання алкогольних напоїв, а встановлення того, чи відбулося таке вживання після того, як особа усвідомила факт своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді.

Саме ця обставина підлягала доказуванню органом поліції, однак належними та допустимими доказами підтверджена не була.

Сам по собі факт можливого вживання алкогольних напоїв після повернення додому ще не свідчить про порушення вимог пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху України, якщо не доведено, що на цей момент особа знала про дорожньо-транспортну пригоду та усвідомлювала виникнення встановленої законом заборони.

Інше тлумачення означало б фактичне поширення дії частини четвертої статті 130 КУпАП на будь-який випадок вживання алкоголю після завершення поїздки незалежно від того, чи знала особа про дорожньо-транспортну пригоду, що не відповідає змісту зазначеної правової норми.

Зміст частини четвертої статті 130 КУпАП свідчить, що законодавець пов`язує адміністративну відповідальність не із самим фактом вживання алкогольних напоїв після керування транспортним засобом, а саме із порушенням спеціальної заборони, яка виникає після дорожньо-транспортної пригоди.

Тому відсутність належних доказів того, що ОСОБА_1 усвідомлював факт дорожньо-транспортної пригоди, виключає можливість висновку про свідоме порушення ним вимог пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху України.

Суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці події, так і у закладі охорони здоров`я.

Разом із тим така відмова не є доказом того, що особа до цього вживала алкогольні напої саме після дорожньо-транспортної пригоди.

Більше того, відмова від проходження огляду жодним чином не підтверджує головної обставини, яка підлягає доказуванню у даній справі, — обізнаності особи про факт дорожньо-транспортної пригоди.

Законодавець передбачив окремі склади адміністративних правопорушень, пов`язаних із відмовою від проходження огляду та із вживанням алкогольних напоїв після дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, встановлення факту відмови від проходження огляду саме по собі не звільняє орган поліції від обов`язку довести всі обов`язкові ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП.

Оцінюючи всі досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що вони не утворюють єдиної, логічної та взаємоузгодженої системи доказів, яка б давала можливість беззаперечно встановити, що на момент можливого вживання алкогольних напоїв ОСОБА_1 усвідомлював факт своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді.

Наведений у протоколі висновок про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення фактично ґрунтується на припущенні, що якщо особа після повернення додому могла вживати алкогольні напої, то вона обов`язково знала про дорожньо-транспортну пригоду.

Однак матеріали справи такого причинно-наслідкового зв`язку не підтверджують.

Суд не вправі підміняти належне доказування припущеннями чи логічними здогадками, навіть якщо вони видаються ймовірними.

Конституційний принцип презумпції невинуватості виключає можливість покладення на особу відповідальності за відсутності належних і достатніх доказів кожної обов`язкової ознаки складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин суд доходить висновку, що органом поліції не доведено один із визначальних елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП, а саме те, що на момент можливого вживання алкогольних напоїв ОСОБА_1 усвідомлював факт своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді та, усвідомлюючи дію встановленої законом заборони, умисно її порушив.

Саме недоведеність цієї обставини виключає можливість висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення незалежно від оцінки інших доказів, на які посилається орган поліції.

Таким чином, дослідивши всі наявні у справі докази окремо та в їх сукупності, суд доходить висновку, що органом поліції не доведено наявності всіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП.

Суд не виключає, що після повернення додому ОСОБА_1 міг вживати алкогольні напої, оскільки окремі його висловлювання під час спілкування з працівниками поліції допускають таке тлумачення.

Однак сама по собі зазначена обставина не є достатньою для висновку про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за наведеною нормою закону орган, який склав протокол, повинен довести, що таке вживання алкоголю відбулося після того, як особа усвідомила факт своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді, тобто за наявності обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони цього адміністративного правопорушення.

Натомість під час судового розгляду встановлено, що дорожньо-транспортна пригода мала характер незначного механічного контакту транспортних засобів, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що до прибуття працівників поліції ОСОБА_1 усвідомлював факт своєї участі у ній.

Не надано доказів того, що характер зіткнення об`єктивно свідчив про його очевидність для водія, що ОСОБА_1 був повідомлений про дорожньо-транспортну пригоду іншими особами або що існували інші обставини, які беззаперечно підтверджували б його обізнаність про подію.

Отже, ключова обставина, яка підлягала доказуванню у цій справі, залишилася недоведеною.

За таких обставин висновок про те, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи факт дорожньо-транспортної пригоди, умисно порушив встановлену пунктом 2.10 «є» Правил дорожнього руху України заборону, міг би ґрунтуватися виключно на припущенні.

Проте відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи підлягають тлумаченню на її користь.

Конституційний принцип презумпції невинуватості покладає на орган, який здійснює притягнення особи до юридичної відповідальності, обов`язок довести кожну обставину, що утворює склад адміністративного правопорушення. Суд не вправі усувати недоліки доказування, самостійно припускаючи існування тих фактів, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

Оскільки органом поліції не доведено, що на момент можливого вживання алкогольних напоїв ОСОБА_1 усвідомлював факт своєї участі у дорожньо-транспортній пригоді, у його діях відсутня одна з обов`язкових ознак суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 130 КУпАП.

Недоведеність цієї обставини виключає можливість висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтями 7, 9, 245, 247, 251, 252, 280, 283–285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтею 62 Конституції України, суд

постановив:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, законним представником, потерпілим, його представником або прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Миргородського

міськрайонного суду О. А. Городівський