Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №369/9632/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9632/26

Провадження № 2/369/12853/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , згідно якого просить стягнути з відповідача на користь позивача, аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду та до досягнення дітьми повноліття.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі народились двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з позивачем, відповідач коштів на утримання дітей не сплачує. Позивач вказує, що відповідач інших осіб на утриманні не має, працездатний, отримує дохід, його стан здоров`я дозволяє працювати, а тому позивач вважає, що відповідач може сплачувати на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з даним позовом і до повноліття дитини.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.05.2026 року відкрите спрощене провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

Позивач у судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, надав суду заяву, згідно якої позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

У шлюбі у сторін народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 від 05 грудня 2008 року, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_3 від 17 липня 2012 року. Їх батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Діти проживають разом із позивачем та перебувають на її утриманні.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У ст. 180 Сімейного кодексу України зазначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно із ст. 181 цього Кодексу способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-X11) дитина, з огляду на її фізичну і розумову незрілість потребує спеціального захисту та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

При отриманні доходу в натурі проводиться грошова оцінка такого натурального надання особі, а потім з отриманих сум стягуються аліменти. Проте вартість натурального надання може суттєво варіюватися, а крім того, щомісяця вчиняти переоцінку натурального надання дуже складно. Тому замість частки від доходу платника аліментів у якості аліментів суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно з пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, в зв`язку з чим суд стягує з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову і до моменту досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В наведеній нормі права відсутня вимога про те, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, що було передбачено ч. 3 ст. 88 ЦПК України в редакції 2004 року.

Аналізуючи вказані норми права, Велика Палата Верховного у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (п.п. 41 - 46) дійшла висновку про те, що оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат й вона не оплачувала судовим збором позовну заяву, апеляційну та касаційну скаргу, в цій частині судові витрати на відповідача не покладаються.

А отже, відсутні підстави для стягнення з боржника на користь держави судового збору.

Керуючись ст. 2, 76-83, 141, 158, 263-265 ЦПК України, 367 ЦПК України, ст.ст. 180, 181, 182, 183, 191 Сімейного Кодексу України, положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року, суд -

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 22.05.2026 року і до моменту досягнення дітьми повноліття.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя - О.М. Лапченко

30.07.2026