Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №752/30756/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Київ

Справа № 752/30756/25

Провадження № 22-ц/824/9542/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» через систему «Електронний суд» звернулося до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №251041567 від 20 вересня 2020 року в розмірі 51 500,00 грн, судові витрати в розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20 вересня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») уклали з ОСОБА_1 кредитний договір №251041567 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язання відповідно до договору виконало у повному обсязі, надало позичальнику грошові кошти у розмірі 16 150,00 грн, шляхом переказу на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 . Відповідач взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не виконав.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01.

В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» строк дії договору факторингу продовжувався додатковими угодами (28 листопада 2019 року № 19, 31 грудня 2020 року № 26, 31 грудня 2021 року угода № 27, 31 грудня 2022 року додаткова угода № 31, 31 грудня 2023 року додаткова угода № 32), а предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Позивач вважає, що договір факторингу № 28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2024 року.

Зазначає, що договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, в редакції та з урахуванням додаткових угод до нього, встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору.

Право вимоги за кредитним договором №251041567 від 20 вересня 2020 року перейшло до ТОВ «Таліон -Плюс» 05 січня 2021 року відповідно до підписання сторонами реєстру прав вимоги № 115.

В подальшому, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату та на умовах, визначених Договором.

Право вимоги за кредитним договором від 20 вересня 2020 року № 251041567 до ОСОБА_1 в розмірі 51 500,00 грн перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 31 липня 2023 року відповідно до підписання сторонами реєстру прав вимоги №10.

04 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу №04/06/25-Ю, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №251041567 від 20 вересня 2020 року.

Заочним рішенням Голосіїського районного м. Києва від 13 березня 2026 року в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представником ТОВ «Юніт капітал» Хлопоковою М.С. подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення яким позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та витребувано матеріали справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 липня 2026 року справу призначено до розгляду.

Згідно з частиною тринадцятою ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено у, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 251041567.

Договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора MNV5R3S2.

Згідно з графіком платежів, який є додатком № 1 до кредитного договору, строк кредитування становить 30 днів, дата повернення кредиту 20 жовтня 2020 року, сума кредиту 16 150,00 грн, проценти за строк користування кредитом 48,60 грн, разом до сплати 16 198,60 грн.

Факт перерахування кредитних коштів у розмірі 16 150,00 грн відповідачу на його банківську картку судом першої інстанції встановлено та сторонами в апеляційному порядку не спростовано.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які додаються до інших електронних даних особою, що прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти, оферти, однією стороною та її прийняття, акцепту, другою стороною.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, або шляхом вчинення дій, які вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

З огляду на наведене, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 та від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, відповідно до яких електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а використання позичальником одноразового ідентифікатора за умови підтвердження його ідентифікації та волевиявлення є належним доказом укладення електронного кредитного договору.

У цій справі кредитний договір № 251041567 від 20 вересня 2020 року підписаний відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора MNV5R3S2, що встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи. Крім того, факт перерахування кредитних коштів у розмірі 16 150,00 грн на банківську картку відповідача також підтверджений матеріалами справи та не спростований належними доказами.

Отже, факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів є доведеним.

Разом з тим основним мотивом відмови суду першої інстанції було те, що позивач не довів перехід до нього права вимоги за кредитним договором.

Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції не погоджується.

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином, відступлення права вимоги.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу, фінансування під відступлення права грошової вимоги, одна сторона, фактор, передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони, клієнта, за плату, у будь-який передбачений договором спосіб, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи, боржника.

Відповідно до частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, наявна вимога, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому, майбутня вимога.

Згідно з частиною другою статті 1078 Цивільного кодексу України майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Отже, сам по собі факт укладення рамкового договору факторингу до моменту укладення конкретного кредитного договору не свідчить про недійсність або неналежність відступлення права вимоги, якщо умовами договору передбачено відступлення прав вимоги, які виникнуть у майбутньому, а конкретизація таких вимог здійснюється у відповідних реєстрах прав вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зазначила, що відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона, фактор, передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони, клієнта, за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи, боржника. За змістом статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як наявна грошова вимога, строк платежу за якою настав, так і майбутня вимога, тобто право вимоги, яке виникне в майбутньому. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника, а якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, вона вважається переданою з моменту настання цієї події.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що правова природа факторингу полягає у наданні фактором платної фінансової послуги клієнту, зміст якої полягає у наданні фінансування грошовими коштами за плату, при цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги до боржника. Ознаками договору факторингу є те, що його предметом є надання фінансової послуги за плату, зобов`язання, у якому клієнтом відступається право вимоги, може бути лише грошовим, а мета договору полягає у наданні фактором і отриманні клієнтом фінансової послуги.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що право вимоги не могло бути передане за договором факторингу № 28/1118-01 лише з тієї підстави, що цей договір було укладено до виникнення конкретного кредитного зобов`язання відповідача, є помилковим, оскільки стаття 1078 ЦК України прямо допускає відступлення майбутньої грошової вимоги, а в цій справі конкретизація такої вимоги відбулася шляхом підписання Реєстру прав вимоги № 115 від 05 січня 2021 року, тобто після укладення кредитного договору № 251041567 від 20 вересня 2020 року та після виникнення відповідного права вимоги до відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 наведено ознаки договору факторингу та правочину про відступлення права вимоги, при цьому Верховний Суд зазначив, що суд має виходити із сукупності істотних ознак відповідного правочину, його предмета, мети, оплатності та змісту прав і обов`язків сторін.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що право вимоги не могло бути передано за договором факторингу № 28/1118-01 лише тому, що цей договір був укладений до виникнення кредитного договору відповідача, є помилковим та не відповідає статті 1078 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що договір факторингу № 28/1118-01 передбачав відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Тобто саме реєстр прав вимоги був тим документом, у якому конкретизувалися боржник, кредитний договір та розмір вимоги, яка передавалася фактору.

05 січня 2021 року, тобто вже після укладення кредитного договору № 251041567 від 20 вересня 2020 року та після настання строку повернення кредиту, первісний кредитор та Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» підписали реєстр прав вимоги № 115, у якому було визначено право вимоги до відповідача за відповідним кредитним договором.

У подальшому право вимоги було передано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу № 05/0820-01 та реєстру прав вимоги № 10 від 31 липня 2023 року.

Остаточно право вимоги до відповідача перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на підставі договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року та відповідного реєстру боржників від 04 червня 2025 року.

Вказані докази у своїй сукупності підтверджують належний перехід права вимоги до позивача, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» права на звернення до суду з цим позовом є необґрунтованим.

Разом з тим наявність у позивача права вимоги не означає автоматичного стягнення всієї заявленої суми заборгованості у розмірі 51 500,00 грн, оскільки суд зобов`язаний перевірити правову природу кожної складової заявленого боргу, період нарахування процентів та врахувати платежі, здійснені відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа, кредитодавець, зобов`язується надати грошові кошти, кредит, позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 цього Кодексу і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, а права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після спливу строку кредитування поведінка боржника вже не є правомірним користуванням кредитом, а тому подальше невиконання грошового зобов`язання регулюється нормами статті 625 Цивільного кодексу України, а не статтею 1048 цього Кодексу як платою за користування кредитом.

Отже, проценти за користування кредитом можуть бути стягнуті лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, якщо позивач не довів належних правових підстав для стягнення процентів після завершення такого строку саме як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що строк кредитування за договором № 251041567 становив 30 днів, а дата повернення кредиту 20 жовтня 2020 року.

Згідно з графіком платежів, погодженим сторонами на момент укладення договору, у межах строку кредитування відповідач мав сплатити: 16 150,00 грн тіла кредиту та 48,60 грн процентів, усього 16 198,60 грн.

Разом з тим із наданих розрахунків заборгованості вбачається, що відповідач здійснював платежі, які повинні бути враховані під час визначення остаточного розміру заборгованості.

Зокрема, з розрахунків убачається здійснення таких платежів: 25,00 грн, 3 594,00 грн, 155,00 грн, 1 389,57 грн, 50,00 грн, 205,00 грн, 20,00 грн, 150,00 грн, 60,20 грн, 20,00 грн, 20,00 грн, 38,56 грн, 11,16 грн, а також платежів, відображених у розрахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», на загальну суму 914,08 грн.

Загальна сума здійснених відповідачем платежів, які підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості, становить 6 652,57 грн.

Таким чином, заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача, повинна визначатися як сума кредиту та процентів у межах строку кредитування за мінусом усіх фактично здійснених платежів 16 198,60 грн - 6 652,57 грн = 9 546,03 грн.

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» підлягають частковому задоволенню у розмірі 9 546,03 грн.

У задоволенні вимог про стягнення заборгованості понад зазначену суму слід відмовити, оскільки така частина вимог ґрунтується на нарахуванні процентів після закінчення погодженого сторонами строку кредитування, що не відповідає статтям 1048, 1049, 1054, 1056-1, 625 Цивільного кодексу України та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково відмовив у позові з мотивів недоведеності переходу права вимоги, є обґрунтованими. Однак доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення всієї заявленої суми у розмірі 51 500,00 грн не можуть бути прийняті повністю, оскільки позивачем не доведено правових підстав для стягнення процентів поза межами строку кредитування в заявленому розмірі.

Відповідно до частини першої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частиною третьою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, фактів, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов помилкового висновку про недоведеність переходу права вимоги до позивача, неправильно застосував норми матеріального права щодо договору факторингу та не перевірив належним чином розмір заборгованості з урахуванням строку кредитування і здійснених відповідачем платежів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги заявлено на суму 51 500,00 грн, а задоволенню підлягають вимоги на суму 9 546,03 грн, що становить 18,54 відсотка від заявленої суми.

За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви пропорційно до задоволених вимог у розмірі 448,94 грн.

За подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог у розмірі 673,41 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, заборгованість за кредитним договором № 251041567 від 20 вересня 2020 року у розмірі 9 546 грн 03 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 448 грн 94 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 673 грн 41 коп.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише з підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна